Нікопольський феросплавний: скільки коштує «добре»

В історії кожного підприємства бувають різні періоди. Останні два роки на Нікопольському заводі феросплавів були, безсумнівно, «пінчуківськими». Два роки тому держава з великою уцінкою продала НЗФ Віктору Пінчуку (тобто концерну «Придніпров’я»). На купівлі 50% акцій той заощадив 120—150 млн. дол. То була різниця між ціною купівлі і сумами, які були готові запропонувати конкуренти.

Скільки коштів від управління отримало «Придніпров’я» за два роки присутності на НЗФ, навряд чи хтось скаже конкретно, та коли виходити зі світових цін, то щороку можна було заробляти зелених американських папірців мільйончиків так на 150—200...

До золотого дощу, звісно, звикаєш, але все колись закінчується. Зараз закінчується і цей період. Вихід цієї команди із заводу почався не вчора, і, власне кажучи, вже зрозуміло, що контрольний пакет у неї не затримається.

Питання лише в сумі відступного. І в тому, хто її отримає. 2003 року славні київські чиновники продали підприємство за 80 млн. дол. Хоча контрольний пакет акцій заводу, який контролює до 1/9 світового ринку, коштує мінімум 500—600 млн. дол. Якщо, звісно, робити його оцінку не в українських оцінювачів.

Щоправда, одержати такі гроші Віктору Михайловичу явно не світить. Занадто багато з’явилося у нього недоброзичливців. Продаж пакета 2003 року відбувався зі скандалом, залишивши після себе цілий шлейф судових розглядів. Причому, якщо інтересами держави до кінця минулого року можна було сміливо нехтувати, то от, скажімо, ігнорувати претензії іншого великого акціонера — групи «Приват» (26% акцій) — виявилося важче.

Тим більше що «Приват» засмутили двічі. Спочатку його відсікли від управління підприємством, а потім НЗФ практично припинив купівлю марганцевої руди з «приватівських» ГЗК. Щоправда, при цьому постраждав не тільки він: перехід на імпортну руду за давальницькою схемою фактично означав, що, із погляду «Придніпров’я», український марганець Україні загалом-то й непотрібен. Поки в Києві в міністерствах сиділи свої люди, така точка зору мала місце, однак навряд чи це надовго.

До того ж, відповідно до рішень ряду судів, контрольний пакет заводу належить не проінтерпайпівським структурам, а ФДМ. І хоча, за доброю українською традицією, суди часто виносять рішення, які суперечать одне одному, ситуація виглядає далеко не райдужною. У понеділок, 11 липня, на 50%+1 акцію Нікопольського заводу феросплавів знову було накладено арешт Апеляційним господарським судом Києва за клопотанням Генеральної прокуратури.

Фактично тільки надзвичайна неузгодженість дій Кабміну і ФДМ допомагає «Придніпров’ю» із травня утримувати підприємство під своїм контролем.

Склалася досить своєрідна розстановка сил. Прем’єр-міністр Тимошенко виступає за максимально швидку реприватизацію заводу на повторному конкурсі. А Фонд держмайна зайняв вичікувальну позицію, чекаючи закінчення судових розглядів...

Саме «Придніпров’я» у нагальному порядку намагається продати акції за максимально можливу ціну.

З червня цього вже навіть не приховують. З’явилася інформація, що сам консорціум «Придніпров’я», який є номінальним власником контрольного пакета акцій ВАТ «Нікопольський феросплавний завод», було... продано за кордон. Покупцями стали п’ять зареєстрованих за однією адресою кіпрських фірм із гордою приставкою «Ltd»: Whalom Management, Kiefer Services, Waborn Enterprises, Lesnat Company і Darson Investments. У принципі, назви офшорок зовсім не важливі. Головне — потім вони із вереском битимуть себе п’ятою в груди, розповідаючи, що є сумлінними покупцями майна.

Реально кіпрські компанії перепродають росіянам. На їхній базі до осені має бути створено спільне підприємство, яке отримає близько 74% акцій Нікопольського заводу феросплавів (тобто проданий 2003 року пакет і акції, куплені на вторинному ринку). Саме СП порівну належатиме групі компаній «Ренова» (Віктор Вексельберг) і акціонерам «Євразхолдингу» (Олександр Абрамов). В останнього зараз віце-президентом працює колишній партнер Пінчука Валерій Хорошковський.

З’явилися відомості, що угоду з росіянами оцінюють у 380 млн. дол. Гроші досить серйозні, хоча вкладати їх буде стрьомно.

Заодно прояснилася інформація про групи підтримки. Зокрема, за неофіційними даними, посередником в угоді виступає Костянтин Григоришин. Що загалом логічно, з огляду на його досить давні стосунки з Пінчуком і появу в листопаді «помаранчевого нальоту». За це можна і заплатити. Цікаво, що в ході останнього судового засідання на боці «Придніпров’я» у справу ввійшли два адвокати з компанії «Магістр і партнери» (обслуговують Костянтина Івановича за судовими процесами з обленерго).

На боці ФДМ — партнер компанії «Сергій Козьяков і партнери» Ірина Назарова.

Юлія Тимошенко не полінувалася привселюдно «передати месідж особисто для Вексельберга, що 50%+1 акція НЗФ за рішеннями багатьох судів перебувають у держвласності. Якщо у нього немає зайвих грошей, я пропонувала б йому в ризиковані операції не вступати. Прошу вважати це офіційною інформацією, щоб потім не скаржилися, що в Україні погано ставляться до приватної власності»...

Свою позицію висловив і «Приват». Перший заступник голови правління банку Тимур Новіков порадив «Євразхолдингу» провести детальний юридичний аналіз прав власності на контрольний пакет 50%+1 акція Нікопольського феросплавного, перш ніж купувати його у ПФК «Придніпров’я», — «бо є численні судові рішення, що скасовують приватизацію НЗФ, і не закінчено спір у Господарському суді Генпрокуратури, ФДМУ і «Придніпров’я».

На думку представника «Привату», держава має всі шанси повернути пакет у держвласність. Водночас він зазначив, що у структур, близьких до Віктора Пінчука, є ще 23% акцій НЗФ, які ніхто не оспорює. Цікаво, може, це теж месідж? Цього разу — партнерам Пінчука Михайлу Щеголевському й Олександру Дементієнку.

За неофіційною інформацією, окрім компенсації моральних і фізичних витрат пану Пінчуку і його компаньйонам (380 млн. дол.), ще близько 50 млн. дол. піде за графою «управління проектом». У це туманне формулювання можуть потрапити як пан Григоришин, так і групи впливу.

Зі списку тих, хто домовлятиметься з Пінчуком, Тимошенко зі зрозумілих причин можна виключити. За неофіційними даними, учасники угоди розраховують на підтримку РНБОУ, секретаріату Президента і координатора однієї з проющенківських фракцій у парламенті.

З огляду на масштаби підприємства, очевидно, що без санкції Президента ні продати, ні купити його не вийде. Хоча у разі повторного продажу бюджет може отримати дуже ласий шматочок — понад 2,5 млрд. гривень.

Якщо ж передати акції росіянам за запропонованою Пінчуком схемою, це може остаточно закріпити практику роботи заводу на імпортній руді. Зокрема, «Ренова» має намір брати участь у видобутку марганцю на родовищі в ПАР. Сам Вексельберг заявляв про намір поставляти його в Україну. Сумнівно, що в Орджонікідзе та Марганці (місцях видобутку української руди) це сприймуть як гарну новину.

Зараз ситуація для держави патова. З одного боку, суд відмовився задовольнити клопотання представників консорціуму «Придніпров’я» про заборону Кабміну реєструватися для участі в зборах акціонерів НЗФ і про заборону Фонду державного майна скасовувати свої накази, що стосуються приватизації 50%+1 акція підприємства. З іншого — не припиняються спроби виведення активів за кордон. Причому за хорошого рівня лобіювання.

Ну а взаємодія на рівні керівництва країни — це вже окрема тема. Публіку радують однією чуткою за іншою. То нібито Тимошенко віддасть НЗФ в управління групі «Приват», а натомість отримає контроль над каналом «1+1». То навпаки, Пінчук поділиться медіаактивами з Порошенком.

Поки спростовання прозвучало тільки від Тимошенко: «Контрольний пакет НЗФ повертається державі. І нікому в управління він передаватися не буде». Слід гадати, незабаром висловляться й інші. Ті, хто поки що делікатно мовчить. З виступами в нас усе добре. Це з їхньою результативністю традиційно гірше.