Макіївка: реприватизація прибутку чи націоналізація збитків?

Українська дійсність іноді змушує пригадати армійську мудрість: не поспішай виконувати, можливо, скасують. Глибина коливань нині становить місяць.

31 січня, перебуваючи в Кагарлику (Київська область), Валентина Семенюк заявила, що ЗАТ «Макіївський металургійний завод» (ММЗ), створене півтора року тому на базі основних фондів ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», необхідно повернути в держвласність і продати на відкритих торгах з інвестиційними зобов’язаннями, розрахованими на 25 років, аналогічно повторному продажу ВАТ «Криворіжсталь».

28 лютого, перебуваючи в Макіївці, глава Фонду повідомила, що про будь-яку реприватизацію ММЗ уже не йдеться: для цього немає ані серйозних підстав, ані відповідного законодавства. Можна додати — в ідеї повернення «Макіївки» не дуже багато і сенсу. Адже в цьому разі можна говорити не про «реприватизацію прибутку», а про «націоналізацію збитків».

В області, де про проблеми ММЗ знає кожен, заяви про продаж Макіївки були сприйняті з великою іронією, як нерозуміння реальної ситуації на заводі. Цікаво, що нинішній головний соціаліст Донбасу Володимир Бойко навіть почав поправляти колег по партії. Почесний голова правління Маріупольського меткомбінату імені Ілліча заявив журналістам: «У жодному разі не можна чіпати Макіївський металургійний завод. Там трудящі пройшли через стільки горя, що потрібно допомогти. Оскільки вони почали працювати, треба їм там зараз допомагати і в жодному разі не порушувати питання власності. Дай Боже, аби вони нині продовжували працювати й оживали». А далі пообіцяв, що «обов’язково поговорить» із главою Фонду держмайна України та «пояснить ситуацію».

Так чи інак, але вирішальну роль у конфлікті навколо реприватизації «Макіївки» відіграла позиція трудового колективу. Працівники раніше ММК, а нині ММЗ, чудово пам’ятають потік керуючих і сім років банкрутства комбінату — до того моменту, як розпочався процес санації. Усю цю «семирічку» зарплата на ММК була мізерною, але навіть вона до пуття не виплачувалася. Був момент, коли напередодні чергового 1 вересня місцева профспілка була змушена просити гроші в профспілок інших металургійних підприємств України, аби купити зошити та ручки дітям працівників комбінату.

Найголовнішим відчуттям того періоду, за словами заводчан, було навіть не безгрішшя, а відсутність жодних перспектив. Комбінат то несподівано зупиняв виробництво (і було зовсім не зрозуміло, чи запустять його коли-небудь знову), то чергова «світла голова» виступала в місцевій пресі з ідеєю негайно порізати ММК на металобрухт. Усе це робітники Макіївського метзаводу чудово пам’ятають. І тому, прочитавши заяву Валентини Петрівни, зроблену в далекому Кагарлику, вирішили боротися за нове підприємство та його інвестора до кінця.

Головним рупором заводчан став профспілковий лідер ММЗ Юрій Бутов, котрий вступив на сторінках преси в заочну полеміку з главою Фонду держмайна: «Вважаємо вашу заяву безвідповідальною... ви ввергаєте колектив у злидні, ставлячи під загрозу подальше існування не лише підприємства, а й великого міста України... Саме десятирічне перебування комбінату в руках держави довело одне із найвисокорентабельніших підприємств галузі до цілковитого колапсу й поставило під загрозу перетворення на купу металобрухту».

На думку профспілки ММЗ, теза Семенюк про те, що держава «фактично втратила підприємство», м’яко кажучи, перебільшена. Адже заодно держава позбулася і 3,5 млрд. грн. кредиторської заборгованості, фізично зношених основних фондів і відповідальності за багатотисячний колектив.

Підсумком заочної дискусії спочатку стала організація Міжвідомчої робочої групи з перевірки плану санації ММК, а потім і приїзд пані Семенюк на завод. Справедливості заради зазначимо: у результаті Валентині Петрівні, поза сумнівом, вдалося сформувати «хорошу міну». Перевірка робочої групи, як, утім, і персональний візит у Донбас, були подані як планові заходи Фонду. «Який конфлікт навколо ММК? — запитувала Валентина Семенюк на прес-конференції, присвяченій її візиту в Донбас. — Немає ніякого конфлікту. Яка заява в Кагарлику? Я нічого про неї не знаю. А ви не могли б мені показати її текст?» Ну й так далі...

Проте Валентина Семенюк не була б досвідченим українським чиновником, якби не спробувала переламати ситуацію на свою користь. І відповідно знайти недоліки в роботі ММЗ. Таких було виявлено два. По-перше, випадки неправильної приватизації відомчого житла комбінату. На думку пані Семенюк, це чревате народними заворушеннями в окремо взятому місті вже в найближчому майбутньому.

Утім, керівництво заводу заспокоїло Валентину Петрівну, що разом із місцевою владою зробить усе він нього залежне і протягом місяця усуне зауваження Фонду. Хоча всім зрозуміло, головною причиною неправильної приватизації відомчого житла ММК стала відсутність коштів у міському бюджеті на його прийом у комунальну власність і відсутність елементарного порядку, в умовах якого підприємство перебувало аж до початку процесу санації, що той самий ФДМ ціле десятиліття аж ніяк не хвилювало.

Друга претензія пані Семенюк виглядає значно вагоміше, принаймні в фінансовому плані. Валентина Петрівна пригадала першопричину банкрутства комбінату, а саме — виданий 12 років тому ММК за гарантією української держави іноземний кредит.

Цікаво, що про ці 200 млн. дол. глава Фонду вперше згадала за весь час публічного конфлікту, лише діставшись до Макіївки. Проте керівництво заводу звернуло увагу головного приватизатора на два істотні моменти: ММЗ не є правонаступником ММК, і в умовах санації комбінату немає жодних зобов’язань з погашення кредиту. Тому озвучене Валентиною Петрівною запрошення власнику ММЗ сідати за стіл переговорів і вирішувати долю кредиту спрямоване, за версією заводу, не за адресою.

Тим паче що власнику Макіївського метзаводу ще є куди інвестувати гроші на підприємстві, котре сьогодні піднімається буквально з руїн. Лише цього року «Смарт-груп» спрямує на розвиток і реконструкцію устаткування ММЗ 750 млн. грн. Головна мета цих інвестицій — збільшити в найближчі два роки виробництво сталі на заводі до 3 млн. тонн. Зокрема, уже підписано контракт на будівництво найсучаснішої в Україні доменної печі з обсягом виробництва 150 тис. тонн чавуну на місяць. Проект її будівництва буде готовий уже до літа. Також цього року планується запустити в мартенівському цеху ММЗ піч-ківш.

До ідеї «перегляду» власника негативно поставилася і місцева влада. Голова Донецької облдержадміністрації Вадим Чупрун вважає: претенденти на ММЗ з’явилися тільки після того, як підприємство нарешті почало стабільно працювати. За словами губернатора, «коли завод лежав, коли робітники були без роботи та без заробітної плати, господаря не було... Щойно що-небудь починає підніматися, так відразу в нас хазяї!.. Цей принцип «забрати-поділити», скільки він у нас буде в характері? Зароби собі сам! Зароби...»

Узгоджена позиція трудового колективу й місцевої влади мала ефект. Валентина Семенюк від імені ФДМ публічно пообіцяла до 2008 року, коли планується закінчити процес санації ММК, не порушувати питання реприватизації підприємства. Цікаво, чи вийде?