ЛЬВІВСЬКИЙ СИНДРОМ — ГРАБЛІ №3... ЗУСТРІЧАЙТЕ...

У новому році життя української енергетики стане якщо не кращим, то принаймні веселішим. Запланована приватизація енергокомпаній додасть у картину вітчизняного енергоринку нових яскравих барв і відчуттів.

Втім, чого-чого, а відчуттів, як правило гострих, енергокомпаніям і так не бракує. На початку року нову порцію їх отримало ВАТ «Львівобленерго» — у цій енергокомпанії збираються запровадити зовнішнє управління.

Взагалі-то, погрозою запровадження такого управління уряд забавляється вже з півроку. Спочатку це було «Сумиобленерго», трохи згодом погрожували «Полтаваобленерго», у вересні — «Прикарпаттяобленерго» (Івано-Франківськ), тепер черга дійшла до Львова. Тож у самій декларації про намір запровадити зовнішнє управління особливої новизни немає.

Заздалегідь відомо й те, що нічого путнього з цього наміру не вийде. Ще в серпні минулого року Генпрокуратура України опротестувала прийняту місяцем раніше постанову уряду «Про затвердження порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику», на основі якої і має запроваджуватися зовнішнє управління. В прокуратурі вважають, що постанова суперечила не лише законам «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» і деяким іншим, а ще й двом статтям Конституції України.

Цього протесту ніхто не скасовував, тож чогось екстраординарного не станеться й тепер. Хіба що вкотре полякають потенційних покупців, тих-таки можливих іноземних інвесторів. Вони саме до кінця зими мають визначитися, чи хочуть щось купувати в українській енергетиці. Безперечно, приклад того, як їхню можливу власність легко й невимушено можуть забрати, додасть їм бадьорості й оптимізму. При цьому сам механізм запровадження зовнішнього управління практично не розроблений, і навряд чи хтось реально уявляє, яким він міг би бути на практиці...

Смішно, але спочатку уряд мав намір запровадити зовнішнє управління на одному з обленерго, яке, за результатами роботи останнього півріччя 2000 року, продемонструє найнижчий рівень оплати електроенергії. «Львівобленерго» під поняття «низький рівень оплати» підвести важко — за друге півріччя воно розрахувалося аж на 110,7%.

Втім, було б бажання — привід знайдеться. Тепер намір запровадити зовнішнє управління виправдовують «невиконанням розпорядження Кабінету міністрів № 325-р від 21 серпня 2000 року, що руйнує нормальне функціонування життєдіяльності області».

Якщо перекласти з бюрократичної мови зрозумілішою, то йдеться про те, що обленерго відмовлялося проводити взаємозаліки з місцевими шахтами за поставлене їм вугілля для електростанцій. Точніше кажучи, воно нічого не мало проти них, але хотіло б, щоб належна йому частка відрахувань (приблизно 29%) була все ж оплачена. Вуглярі відмовлялися, мотивуючи це невисокою часткою проплат і тим, що в них великий борг із зарплати перед своїми шахтарями. Аргумент видається не дуже переконливим: заборгованість шахтарям у Львівській області становить десь 1—2 місяці, тоді як борги із зарплати у «Львівобленерго» — близько п’яти місяців. Та й, відповідно до звітів електростанцій, переказаних ними шахтарям грошей за відвантажене вугілля було цілком достатньо, щоб розрахуватися з обленерго.

Шахти — один із найбільших енергоспоживачів області. Щомісяця вони споживають електроенергії більш як на 5 млн. грн. Борги шахт львівським енергетикам уже сягнули 15 млн. грн. Взагалі ж, за півроку тільки в результаті проведених урядом різних взаємозаліків, від яких компанії не перепало й копійки, досить-таки невелике львівське обленерго недоотримало 24 млн. грн. реальних грошей. До речі, крім шахт, на території області є ще відомі кар’єри з видобутку сірки — підприємство «Сірка». Платити вони теж майже не платять (у кращому випадку, заліки), але якщо їх відключити, екологічна катастрофа торкнеться навіть сусідньої Польщі. Загалом, куди не кинь — суцільні проблеми.

Щоб запобігти наростанню боргів, «Львівобленерго» обмежило подачу електроенергії на вугільні шахти. І хоча відключення провели так, щоб, не дай Боже, нічого не зачепити або не затопити шахт — це, звісно, мало кому сподобалося. Виник гострий, хоч і досить короткий конфлікт з участю обленерго, шахт і місцевої обладміністрації.

Зрештою сторони (шахти й обленерго) домовилися. Відповідно до підписаного протоколу, шахтарі перераховуватимуть обленерго 25% грошей, які надійшли в оплату від генерації за поставлене вугілля. Це, звичайно, менше, ніж має отримувати обленерго, але, з огляду на справді важке становище вуглярів, їм пішли назустріч. Угода набуває чинності в січні поточного року. Проблему можна було б вважати взагалі майже розв’язаною, якби не одне «але» — шахти досі не платять. І винен у цьому вже... сам уряд, вкотре змінивши алгоритм відрахувань. Відповідно до нового розпорядження, енергогенеруючі компанії всі кошти спрямовують для розрахунків за газ. Тобто вуглярам нічого не залишається, і вони відповідно не платять енергетикам — коло замикається. Якщо ж обленерго когось «відключить» — напевно знову виявиться крайнім.

Взагалі, уряд, здається, настільки звик «розрульовувати» фінансові потоки, що став забувати, що й учасники енергоринку мають якісь права. Однак навіть у тому ж розпорядженні 325-р написано, що воно набуває чинності «при згоді сторін», тобто спочатку треба все ж таки домовитися. А ось цього уряд, схоже, робити не вміє чи не хоче, віддаючи перевагу суто ручному управлінню фінансовими потоками. Досить сказати, що за минулий рік алгоритм розподілу коштів із «Енергоринку» щотижня змінювався двічі.

Саме це й можна вважати чистої води зовнішнім управлінням. Результат теж відомий. Про ремонт і модернізацію давно зношених мереж уже ніхто не говорить. Грошей не вистачає просто на виплату податків і зарплату. Цікаво, скільки, на думку уряду, це може тривати?

Не можна ж нескінченно перетягувати ковдру тільки на один бік. Так, у Львові є лінії електропередач, які працюють із 1907 року, але не слід гадати, що всі лінії протягнуть дев’яносто років без ремонту. Простим вибиванням грошей з обленерго проблем енергетики не розв’язати. Потрібно займатися ще й споживачами, особливо тими, відключати яких заборонено законодавством. Між іншим, вирішення цих питань і є завданням саме уряду. Та й західні інвестори навряд чи погодяться з тим, щоб у їхню кишеню щотижня залазили (з будь-якою метою, хай навіть і з пристойним наміром «розрахунків за щось»).

Тож рахуватися з інтересами всіх, а не лише окремих учасників енергоринку, все одно доведеться — тільки краще це зробити раніше, ніж тоді, коли вже справді буде пізно...