«Криворіжсталь»: ще не гарно, але вже весело

Рік тому країна продала «Криворіжсталь». Ну, може, не вся країна, та принаймні деякі люди зробили собі на пам’ять маленький подарунок...

Процес продажу був ненудним, конкурс був і якоюсь мірою чистим і показовим. У принципі, всі розуміли, що переможця визначено заздалегідь. Отже, тріумфальна перемога на конкурсі «Інвестиційно-металургійного союзу» (ІМС) — спільного підприємства Ріната Ахметова і Віктора Пінчука — була легко прогнозованою. Хоча за ціновими параметрами їхня пропозиція виявилася тільки четвертою (803 млн. дол.), тоді як, скажімо, Лакшмі Міттал з антильсько-британської LNM (нині Mittal Steel) пропонував за «Криворіжсталь» 1,5 млрд., а росіяни — 1,2 млрд. дол. Та, завдяки старанно складеним умовам, іноземцям у конкурсі відпочатку нічого не світило.

Опозиція кричала про продаж Батьківщини, а голова Фонду держмайна Михайло Чечетов із властивим йому оптимізмом заявляв: «Нехай подають позови. Метеорит на голову мені швидше впаде, ніж суд визнає недійсними результати конкурсу щодо «Криворіжсталі».

Астрономічні ризики Михайло Васильович оцінив неправильно. І вже тим паче йому не могло спасти на думку, що його наступницею на посту глави ФДМУ стане Валентина Семенюк, котра як народний депутат зробила все від неї залежне, щоб цей конкурс не відбувся.

Для цього, щоправда, знадобився Майдан, що, безсумнівно, належало до форс-мажору, підпункт «революція». І гасло «повернімо перлину металургії народу» у листопаді-грудні 2004-го було не останнім.

Нова команда, яка прийшла до влади, щодо «Криворіжсталі» сходилася хіба що в одному: відібрати підприємство назад. Як, в який спосіб і навіщо, революційно-бюрократична команда уявляла дуже погано. Точніше, спочатку тій самій Юлії Тимошенко явно здавалося, що справа не варта дірки з бублика, натиснемо — і самі принесуть акції назад. Президент був консервативнішим і наполягав на суворому дотриманні юридичної процедури.

Приблизно на початку квітня стало зрозуміло, що юридична частина в тих, хто захищався, вибудувана досить непогано і з наскоку не пробивається. Ще за старого режиму ІМС завбачливо встиг пройти та вирішити на свою користь практично всі суди, і уряду доводилося відігравати ситуацію, балансуючи на межі фолу.

Заважав і революційний ентузіазм, наслідком чого стала серія заяв, які дуже полегшували життя юристам ІМС. Та ж Тимошенко, яка не встигла зустрітися в квітні з тим же Мітталом, упевнено спрогнозувала, що до кінця місяця суди усе вирішать на користь уряду.

Одночасно тривала і традиційна багатовекторна політика. Одним із варіантів якої була доплата за підприємство з «правом першої ночі» нинішнього власника. У випадку «Криворіжсталі» такий варіант, щоправда, не дуже підходив, тому що апетити уряду напевно перевершували можливості навіть тандему двох найбагатших людей України.

У червні уряд кілька днів генерував дивовижну ідею. З трудом вичавивши із суду скасування приватизації на підставі того, що строки конкурсу було призначено через 30 днів замість 75, він відразу мав намір продати підприємство «за спрощеною процедурою». Тобто так само швидко... Оце було б радості юристам ІМС. Тут навіть Валентині Семенюк довелося нагадати прем’єру, що, по-перше, є постанова уряду, яка забороняє приватизацію об’єктів стратегічного призначення. А по-друге, продати «за скороченою процедурою» не вийде — для повторного конкурсу потрібно «не менше 100 днів». Загалом, ляпів вистачало й вистачає.

Водночас є і воля. Мало хто сумнівається, що рано чи пізно за її наявності Кабмін через незалежні українські суди все-таки вирішить питання на свою користь. Обіцянка Тимошенко «ми знайдемо таку форму поведінки влади, яка істотно прискорить прийняття всіх судових рішень», зовсім не порожній звук. Настільки ж очевидно, що цим справа не закінчиться, а буде плавно переадресована в міжнародні суди, де тяжба триватиме ще досить довго. Вже заявлено, що матеріали в справі «Криворіжсталі» потраплять до Європейського суду з прав людини й до Комітету ООН з прав людини. І тамтешніх судів довго розважатимуть вибраною колекцією юридичних безглуздостей, що накопичилися в процесі за півроку. Чим закінчиться справа про те, як держава Україна образила своїх громадян Ріната Леонідовича разом з Віктором Михайловичем, невідомо. Та в принципі й там шанси в держави не настільки погані, хоча все-таки й не 100%.

Втім, набиваючи гулі та набуваючи досвіду, Київ теж учиться. Остання версія розвитку подій уже більш реалістична: комбінат беруть під особливий контроль і «до кінця року» його спробують продати.

Питання продажу є принциповим. Попри всі розмови соціалістів про збереження його в держвласності, у бюджету і просто немає грошей для повернення ІМС.

До речі, це дає деякі шанси його власникам, які запропонували укласти мирову угоду з урядом. За версією Віктора Пінчука, можливий такий варіант: державі повертають 50%, решта 43% залишаються в ІМС. У такий спосіб держава рятується від тривалих судових процесів. А Рінат Леонідович продовжує і далі рулювати комбінатом, благо, що пакета, який залишився, для цього цілком досить. Тим паче, що до якості управління особливих претензій немає.

Проте цей варіант не було підтримано. Натомість губернатор Дніпропетровської області Юрій Єхануров анонсував іншу пропозицію: мирову угоду укласти, але темою її зробити інше — розстрочити повернення заплачених 803 млн. дол. на три роки. Фактично повертати гроші будуть із прибутку підприємства. За словами губернатора, «перші гроші вже можна повернути нині. 1,85 млрд. грн. (370 млн. дол.) лежать на рахунку підприємства. Це чистий прибуток за 2004 рік, який підлягає розподілу. До честі менеджерів, ці гроші ніхто не чіпав».

Втім, на 30 червня намічені чергові збори акціонерів і, як зазначає Єхануров, «якщо триватимуть балачки замість дій, то й поділять ці гроші як дивіденди за свою вельми успішну роботу за минулий рік». Хоча в уряду завжди знайдеться тисяча й один спосіб, щоб ті самі збори не відбулися. Починаючи від звернення прокуратури або, у найгіршому разі, можна підтримати звернення якогось дрібного акціонера до будь-якого районного суду. Загалом, судів ще залишається чимало і до кінця року вони явно не закінчаться.

Однак уряд небезпідставно сподівається, що це не зупинить бажаючих купити «Криворіжсталь». Зокрема, уже відомо про намір взяти участь у новому конкурсі Mittal Steel (у дівоцтві — LNM). Ще 15 квітня глава правління компанії Лакшмі Міттал направив листа, в якому повідомлялося: «Ми розуміємо, що «Криворіжсталь», цілком очевидно, реприватизують в найближчі місяці після завершення поточних судових процесів, і ми підтверджуємо нашу зацікавленість в участі в новому тендері з приватизації цієї компанії».

До речі, документ вийшов веселий. Пан Міттал став одним із найбагатших людей планети зовсім не через природну сором’язливість, отже, вирішив, не розпиляючись, «застовпити» за собою відразу чотири об’єкти — «Криворіжсталь», гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, «Укррудпром» і «Павлоградвугілля».

Трохи бентежить вільне поводження з цифрами. Приміром, стверджувалося, що раніше він пропонував за комбінат 2,7 млрд. дол. З урахуванням інвестзобов’язань (1,2 млрд. дол.) це, загалом, так і є. Та сама держава одержувала усе-таки 1,5 млрд. дол. А от твердження, що він пропонував більше за «Павлоградвугілля», м’яко кажучи, перебільшене: у даному випадку Ахметов виграв цілком чесно й заплатив більше.

От лише сумнівно, що прихід Mittal Steel сильно потішить дніпропетровців. Компанія славиться прагненням до максимальної мінімізації витрат, причому переважно соціальних. Саме в березні вона заявила про намір скоротити на своїх підприємствах 45 тисяч чоловік (30% персоналу). З огляду на те, що на «Криворіжсталі» продуктивність праці за її стандартами зовсім невисока, проблеми з робочими місцями неминучі.

До того ж контроль над Новокриворізьким ГЗК (входить до складу комбінату) і ГЗКОР потенційно сильно вдарить по експорту української руди. Що в умовах жорсткої стратегії цієї компанії на витиснення українських фірм із тієї самої Центральної Європи не так уже здорово. Особливо напередодні виборів. Тим часом у разі тендера у варіанті «експрес-конкурсу» Mittal Steel цілком може виявитися покупцем з ексклюзивними умовами.

Зацікавленість виявляла і «Северсталь» Олексія Мордашова. Причому, за однією з версій, розглядався такий варіант: у рамках мирової угоди з Пінчуком і ФДМ він викупить у держави 50%. Щодо інших претендентів, приміром, «Евразхолдинга», наразі особливої певності немає.

Втім, за умов падіння цін на сталь, що розпочалася, отримати за комбінат навіть пару мільярдів доларів буде нелегко, особливо поспіхом й за умов судів, які тривають. І уряду доведеться з цим рахуватися. Тим паче, що поки позиція вищих органів влади досить суперечлива. Тимошенко нині за конкурс, днем раніше Президент України Віктор Ющенко припускав ініціативу «мирової угоди» з «Криворіжсталі» між ІМС і державою, яка б ґрунтувалася на рішенні суду. Про неї ж говорив і держсекретар Зінченко. Загалом, із плюралізмом у нас усе гаразд... Горизонти планування скоротилися навіть порівняно з часом Януковича: тоді жартували, що в країні політичні ризики можна планувати до наступного понеділка. Нині, схоже, строк скоротився майже до обіду. Зате вже точно нудьгувати не доводиться.