ФОНД ДЕРЖМАЙНА ЗАЛИШИВСЯ БЕЗ БРОНЕЖИЛЕТА ВТІМ, СТРІЛЯТИ НІХТО Й НЕ ЗБИРАВСЯ

Під час обговорення в парламенті проектів закону про Фонд держмайна України та Програми приватизації на 2003—2008 роки сенсації не сталося. Як і слід було очікувати, ні той, ні другий документ не ухвалили. І це дуже засмутило голову ФДМ Михайла Чечетова, який заявив, що Фонд має стояти однією ногою на законі про нього, другою — на Програмі приватизації. Скільки всього ніг у ФДМ України й на чому він стоїть тепер, Михайло Чечетов не уточнив, обмежившись зауваженням, що ФДМ тепер «залишився без бронежилета»...

Прибічники запропонованої ФДМ Програми стверджують, що вона містить принципово нові підходи до приватизації держвласності. Супротивники, як завжди, відкидають все без винятку.

Наскільки реально ФДМ може одержати бажану суму доходів від приватизації та чи досить добре захищені інтереси різних учасників приватизаційного процесу? На ці запитання ми попросили відповісти народного депутата України, голову Центру народної економіки Василя ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, проекти якого успішно реалізовувалися приватними інвесторами на таких підприємствах, як ВАТ «Запоріжсталь», Полтавський діамантовий завод і багатьох інших.

— Василю Івановичу, дотепер реальна сума доходів від приватизації практично завжди була меншою від запланованої спочатку. Іноді розбіжності між планом і фактом були навіть на порядок. Як, по-вашому, 2004 року ситуація буде такою самою?

— Якщо подивитись на перелік об’єктів, приватизацію яких ФДМ планує наступного року, то, теоретично, сума, виручена від їхнього продажу, може навіть перевищити заплановану в бюджеті. Та практично ФДМ ніколи не продавав усі об’єкти, які відпочатку планував. А неприватизація, як відомо, призводить до недонадходження грошей. Я на сто процентів переконаний, що 2004 року буде точно така ж картина.

Уже нині у Верховній Раді знаходяться законопроекти, що передбачають заборону на приватизацію «Криворіжсталі» і «Укррудпрому» найближчими двома роками. Аргументи їхніх авторів також заслуговують на увагу. Крім того, не слід забувати, що незабаром президентські вибори, і лівим політичним силам вигідно робити політику на тому, що, мовляв, у країні все продається, тому вважаю, що найближчим часом конкурси по таких об’єктах не відбудуться, а якщо щось і продадуть, то з дуже великим скандалом.

— А ви самі не збираєтеся «робити на приватизації політику»?

— Я більше економіст і займаюся тим, що знаю краще. Це ваші колеги чомусь прагнуть представити мене політиком, а в результаті — то приписують мене до групи, до якої я ніколи не належав, то стверджують, що я буду з кимось боротися.

Я переконаний, що боротися нам нині слід тільки за підвищення ефективності як окремих підприємств, так і економіки країни в цілому. Головними мають бути не чиїсь інтереси, а економічна доцільність.

— Відповідно до проекту програми приватизації, продаж контрольних пакетів акцій на стратегічно важливих для країни підприємствах планується здійснювати на конкурсах, відкритих торгах, а також на торгах з обмеженою участю без визначення інвестиційних зобов’язань. Наскільки з економічної точки зору це виправдано?

— На мій погляд, продавати такі об’єкти без визначення інвестиційних зобов’язань доцільно. Ви ж знаєте, що дотепер жодний із тих, хто купував підприємства з визначеними інвестиційними зобов’язаннями, не поніс ніякої відповідальності у випадку їх невиконання. Я вже казав: головне — продати за максимальну ціну, щоб на підприємство прийшов ефективний власник.

— Чи означає це, що держава ефективним власником бути не може?

— Чому ж? Цілком може. Та для цього їй необхідно мати не тільки достатню кількість хороших менеджерів — а таких у нас не надто багато, а й виробити механізми їхньої матеріальної зацікавленості в прибутковій роботі підприємств. Приміром, щоб директор підприємства на законних підставах одержував частину від прибутку. Тоді він знатиме: якщо підприємство одержало нульовий прибуток, то й він одержав нульовий доход, а якщо підприємство одержало прибутку, припустимо, одну гривню, то п’ять копійок із кожної гривні — його. Директорів же збиткових підприємств, що залишилися в державній власності, потрібно просто змінювати на спроможніших.

Взагалі ж державі, на мою думку, необхідно максимальну кількість підприємств продати. Тільки в цьому випадку можна розраховувати на економічне зростання .