ЕЛЕКТРОТАРИФИ — ІСТОРІЯ ТРИГОРБОГО ВЕРБЛЮДА...

Продаж шести енергорозподільних компаній (обленерго), який планувався на кінець лютого, був для українського уряду майже ритуальною подією — до країни мав прийти західний капітал. Те, що він буде західним, не було сумнівів, адже всіх українських і російських учасників старанно вимели ще на початку конкурсу. І після цього на Грушевського, здається, вирішили, що залишилося тільки готуватися розпити шампанське.

Проте через два місяці з’ясувалося, що бити у фанфари зарано. Майже всі проблеми, які планувалося вирішити до початку конкурсів, так і зависли. В основному це стосувалося надання переможцям конкурсів права відключати всіх неплатників. Іншим гострим питанням була реструктуризація боргів за куплену електроенергію, що накопичилися в обленерго протягом п’яти років.

Трохи несподіваними для уряду стали вимоги наших нових друзів про розміри тарифів на електроенергію, які вони хотіли б бачити. Схоже, уряд трохи призабув, що якщо для нього головне — участь західних компаній, то в останніх дещо інші цілі. І йдуть вони не підтримувати реформаторів або консерваторів, а просто заробляти гроші — причому чималі...

І треба зазначити, на поганий апетит хлопці не страждали. Одна з цілком відомих фірм (із досвідом роботи в СНД) вирішила не розмінюватися на дрібниці, а просто заклала у своїх тарифах майже 40-відсотковий рівень рентабельності. Хоча в її викладі це виглядало скромніше (27% «після сплати податків»). Причому, все це не просто у валюті, а й з індексацією всіляких ризиків. Як не без гумору зауважив один з експертів, «хлопці не врахували лише фази Місяця».

Були варіанти й простіші. У грудні Ющенко отримав листа від інвестиційного радника CFSB, де виявлялося бажання, щоб нинішнє відшкодування експлуатаційних витрат обленерго (приблизно 0,4 цента/кВт. год), було до початку конкурсу подвоєно. А ще через півроку-рік, «стратеги» хотіли б бачити вже тариф у 2,0—2,5 цента/кВт. год.

Якщо врахувати, що весь нинішній тариф (витрати генерації + витрати обленерго) становить приблизно 2 цента/кВт.год, то що в цьому випадку сталося б з українськими споживачами електроенергії, питання, звичайно, цікаве.

Втім, не треба думати, що інвестори вважали, що всі їхні вимоги виконають. Як говориться в старому постачальницькому жарті, якщо тобі потрібний двогорбий верблюд, проси тригорбого; допоки пройдуть всі узгодження, один горб напевно відріжуть.

Аналогічна приказка є і на Заході, у всякому разі потенційні покупці обленерго її дотримувалися. До речі, не без успіху, в остаточному підсумку їм нещодавно світили більш ніж пристойні гарантовані 15% рентабельності у валюті. Подібних умов не має жодна галузь економіки України. Отже чому-чому, а вмінню вести переговори західні компанії вчити не потрібно.

Дивно, але МВФ дуже «воює» з вільними економічними зонами, яких останніми роками стало занадто багато, але закриває очі на спробу перетворити в таку одну з найосновніших галузей української економіки.

А що ж до дій українського уряду з підготовки конкурсів, то це окрема й сумна історія. Якщо за ці місяці й було щось продемонстровано, то це майже повна деградація управлінського персоналу й роботи аналітичних служб Кабміну. Всі рішення буксували, причому йшлося навіть не про саботаж — просто в начальства руки не доходили, а виконавці звично розслабилися для того, щоб вивести процес із зимової сплячки; першому віце-прем’єрові Юрію Єханурову довелося майже щодня викликати виконавців із різних міністерств. Ну а роботу аналітичних служб наочно демонструє найпростіший факт. На початок лютого уряд не мав ні щонайменшого уявлення про те, що станеться у випадку підвищення тарифів. Як тоді зросте частка електроенергії в собівартості, які галузі стануть збитковими, як компенсуватимуться витрати тощо. Найдивніше, що саме в потенційних покупців подібні розрахунки є, вони їх замовили в приватних фірмах. А на Грушевського дотепер рахують по пальцях.

А йдеться ж не про копійки. Можна пригадати, що щорічно економіка споживає десь 130 млрд. кВт.год. При тарифі 0,4 цента розподільні компанії отримають приблизно півмільярда доларів, при 2,0 центах — уже понад два мільярди. Різниця в півтора мільярда доларів це близько 5% офіційного ВНП країни — далеко не дрібниця... Та й зростання середніх тарифів із 11 копійок (без ПДВ) до рівня 18—20 навряд чи буде схвалене більшістю підприємств.

Взагалі, до лютого стало ясно, що з проведенням конкурсів в Україні просто не встигають. Більш-менш було вирішене питання лише про реструктуризацію накопичених боргів обленерго. І вони «за численними проханнями трудящих» у даному випадку (можливих інвесторів) були перенесені на кінець квітня. З понеділка змінено й куратора процесу. Тепер в уряді цим займатиметься Олег Дубина.

За два місяці, що залишилися, йому доведеться вирішувати різні проблеми. З урахуванням того, що погляд людини, яка прийшла з посади керівника крупного енергоємного підприємства, буде напевно дещо іншим, ніж у колишнього керівника ФДМ, можливі істотні корективи. Та й саме по собі завдання має бути нелегке.

Приміром, усі однозначно сходяться на тому, що тарифи для населення зростуть. Проте при нині чинному законодавстві це припускає й автоматичне зростання субсидій і дотацій на їхнє покриття. А в держбюджеті на всі субсидії передбачено цілком певну суму, близько 3 млрд. грн.(і це на газ, тепло й електроенергію). Причому, джерело її наповнення — рентні платежі за газ і плата за транзит газу — і так стабільністю не відрізняється і ще жодного разу ця стаття доходів не була наповнена, як передбачалося. Отже, щоб збільшити дотації, доведеться лише переглянути бюджет. Наскільки нардепи готові переглядати бюджет, щоб гарантувати валютний прибуток групі іноземних комерційних фірм, питання досить-таки риторичне. Тим паче — за рік до виборів. Не дуже давно вони «прокотили» досить безневинний законопроект, де просто стверджувалося, що населенню красти дроти й трансформатори недобре. Швидше за все, інвесторам доведеться обійтися більш скромними варіантами і не вимагати надшвидкої окупності інвестицій. Кого це не влаштовує — що ж, побачимося іншим разом. Автотраса з міста Києва до міжнародного аеропорту Бориспіль — найкраща в країні.

Загалом, поки конкурси «підвисли» — із приводу їхнього проведення більше запитань, ніж відповідей. Хоча є й позитивні моменти: нарешті відкатали саму процедуру їх проведення. Плюс до цього й підприємства, і населення потихеньку починають звикати, що електроенергія — це товар, за який потрібно платити, і за більш високими цінами. А шара потроху закінчується — із чим вас усіх і поздоровляємо.