ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТКОМБІНАТ: ПОШУК ОПТИМАЛЬНОГО ВАРІАНТА

Влітку очікується продаж акцій одного з останніх металургійних комбінатів, які ще перебувають у держвласності, — ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського». Подія для підприємства, безсумнівно, доленосна.

Оскільки заводу вже понад сто років, а частину устаткування встановлювали в 50—60-х роках минулого століття, питання інвестицій зовсім не риторичне. Комбінат і так серйозно спізнився з оновленням, і подальше зволікання різко погіршить його позиції на ринку.

Тим часом, ще не розпочавшись, приватизація вже загострила ситуацію навколо підприємства. Нині державі належить 98,8% акцій комбінату. Кабінет міністрів передбачав закріпити контрольний пакет у держвласності, а решту 48,8% пустити на продаж. Це забезпечувало б контроль над ситуацією на підприємстві і гарантію виконання новим інвестором своїх зобов’язань. Проте останнім часом позиція змінилася: ФДМ схиляється до думки продавати пакет цілком. А такий варіант гарантує не так приватизацію, як гострий конфлікт навколо неї...

Заводом цікавляться кілька учасників. Свої претензії вже заявили група компаній Приватбанку і харківський Укрсиббанк. З огляду на їхні можливості, боротьба напевно буде тривалою.

Саме ж фінансове становище підприємства далеко не найкраще. Минулого, досить успішного року його оборот становив 2,2 млрд. грн. При цьому кредиторська заборгованість на 1 квітня ц.р. сягала близько 1,6 млрд. грн. Більш як половина її — прострочена, і господарські суди вже подали до виконавчої служби рішення про стягнення з ДМК 600 млн. гривень підтвердженої заборгованості. Кількість позовних заяв від кредиторів давно обчислюється десятками.

Для порівняння: за даними ревізійної комісії ВАТ, основні засоби виробництва Дніпровського меткомбінату оцінюються в 900 млн. гривень, а можлива стартова ціна пакета акцій — не більше 500 млн. грн.

Наміри кредиторів ДМК дуже серйозні: чотирьом із них комбінат заборгував по більш як 100 млн. грн. кожному. Кредиторів, яким заборгували понад 5 млн., узагалі близько чотирьох десятків. Серед найсолідніших — НАК «Нафтогаз України», НАЕК «Енергоатом», Центральний ГЗК, донецькі ІСД, концерн «Енерго», АРС. Плюс такі фінустанови, як Укрсиббанк (який понад два роки управляв заводом), Приватбанк, Укрексімбанк, Промінвестбанк. Загалом борговий коктейль навколо підприємства ще той.

Нині з власниками основної маси кредиторської заборгованості ведуться переговори. За словами голови спостережної ради ВАТ Олександра Чорного, «значною мірою досягнуто порозуміння з питання її погашення». Основні кредитори також виробили єдину політику при здійсненні приватизації. Як і керівництво комбінату, вони висловлюються за збереження раніше схваленої урядом схеми приватизації комбінату в два етапи при збереженні на першому державного контролю над підприємством.

Голова спостережної ради стверджує, що, оскільки «йдеться про містоутворююче підприємство з 20-тисячним колективом, це зовсім не зайве. Щоб новий власник не пішов шляхом скорочення робочих місць, основних площ або доведення комбінату до банкрутства».

При цьому він не виключив, що з початком приватизації меткомбінату єдиним пакетом «процес може розвиватися хаотично». Адже у разі продажу 98% акцій єдиним блоком одна з бізнес-груп одержить усе, а решта, м’яко кажучи, менше. З усіма судовими наслідками, що випливають із цього.

Власне, цього ніхто й не приховує. Так, директор фірми АТ-Consulting Олексій Полтораченко, заявивши, що «є представником групи компаній, зацікавлених у придбанні підприємства», дав цілком чітку оцінку ситуації: «На сьогодні існує дуже велика заборгованість підприємства. Тому зрозуміло, що коли з якихось причин серед покупців не виявиться організацій, які мають свої серйозні фінансові інтереси на ньому, і не 100 грн., а десятки мільйонів, то вони не будуть просто сидіти й дивитися, як контроль над комбінатом іде в невідомо чиї руки».

Оскільки й ІСД, і Укрсиббанк, і Приватбанк значаться серед найбільших кредиторів, ситуація видається досить прогнозованою. Досвід попередніх продажів підказує, що в такому випадку відбудеться. Розгорнеться гостра боротьба, потім сторона, що програла, ініціює прискорення процесу давно відкритої справи про банкрутство і припинення приватизації як такої. При цьому слід узяти до уваги, що при відкритому банкрутстві (наявність комітету кредиторів) про будь-який конкурсний продаж уже не може бути й мови. Малоймовірно, що від цього виграє і ФДМ: доки тривають суди, грошей він напевно не одержить.

Те, що ніхто не церемонитиметься, наочно демонструє поточна ситуація із забезпеченням підприємства сировиною. Низка ГЗК різко згорнули поставки. Нині Мінпромполітики зажадало від Інгулецького, Північного та Центрального гірничо-збагачувальних комбінатів забезпечити ДМК залізорудним концентратом в обсязі 250 тис. тонн щомісяця. При цьому якщо Північний ГЗК, який має забезпечувати 100 тис. тонн на місяць, контролюється Укрсиббанком, то майже половину концентрату (120 тис. тонн) повинен поставляти ІнГЗК, власники якого мають партнерські відносини з Приватбанком. Поки що постачання йде туго. Повторимося, все це ще до початку конкурсу.

На цьому тлі продаж меншого пакета обіцяє бути менш конфліктним уже тому, що не так торкається питань кредиторської громадськості. У такому разі вже у вересні можна розраховувати на надходження грошей до бюджету.

Оскільки пакет потрібний одразу кільком сторонам, то можна розраховувати на гостру конкуренцію між потенційними покупцями. За розрахунками експертів, ціна продажу в такому разі буде в межах 350—360 млн. грн. Причому переможець конкурсу як мінімум не хотітиме банкрутства. А відтак подальший продаж контрольного пакета може принести ще більшу конкурсну гру, та й ціна буде не нижчою, швидше — ще вищою. Отже, за продаж 98-відсоткового пакета комбінату можна буде виручити 750—800 млн. грн. Тобто вдвічі більше, ніж за контрольний пакет того ж таки Маріупольського заводу імені Ілліча.

При цьому в Україні немає груп, які змогли б заплатити суму за обидва пакети відразу. Як повідомив перший заступник глави ФДМ Євген Григоренко, при вивченні ситуації з приватизацією ДМК досі так і не вдалося знайти жодного реального покупця держчастки у разі приватизації єдиним 98-відсотковим пакетом, що робить одномоментну приватизацію ДМК недоцільною.

Крім приватизаційного, існує і вже призабутий виробничий момент. В умовах досить високих світових цін на метал технічна відсталість комбінату не така помітна. Проте періоди високих цін неминуче закінчуються. Ціни на квадратну заготовку вже пішли униз.

2002 року металурги очікували тривалого підвищення ціни на квадратну заготовку, яку й виробляє ДМК. Ціна справді підскочила на початку 2003 року і на піку досягла 250 дол. за тонну. На цьому етапі Приватбанк навіть пообіцяв ФДМУ 750 млн. грн. за пакет ДМК.

До цих заяв у Фонді поставилися критично. Коментуючи грошові заявки від Приватбанку, його глава Михайло Чечетов відзначив: «Обіцяти женитися — це ще не женитися; обіцяти можна що завгодно. Але є реальні гроші. І я з глибокою повагою ставлюся до Приватбанку, але, на жаль, вигравши конкурс по дніпровському «Азоту», структура, пов’язана з Приватбанком... 12 млн. грн. ще не заплатила». І лише після цієї заяви гроші за «Дніпроазот» таки було перераховано Фонду держмайна...

Але, всупереч очікуванням, висока ціна на квадратну заготовку протрималася недовго. Вже нині вона впала до 190—200 дол. за тонну. Прогнози експертів невтішні: ціна дрейфуватиме вниз протягом найближчих двох-трьох років і досягне 140—160 дол. за тонну. Така тенденція стала наслідком гри на зниження з боку великих світових виробників прокату, для яких заготовка є сировиною.

Експерти відзначають, що сьогодні абсолютно безперспективно робити ставку на квадратну заготовку. На ринок треба виходити з переробленою продукцією, рентабельність якої удвічі-втричі вища. Та й стрибків ціни в 100% і більше на таку продукцію не буває. Тому в ідеалі інвестор ДМК повинен включити підприємство у виробничий ланцюжок і зайнятися переоснащенням та модернізацією для виходу на виробництво прокату.

Для всього цього необхідні кошти. Держава їх надати не може, отож переоснащення ляже на плечі нового інвестора (або інвесторів). При цьому, за оцінками експертів, технічний стан основних виробничих агрегатів (доменні печі, енергетика) потребує термінових капітальних вкладень — понад 250 млн. дол. Інакше в середньостроковій перспективі підприємство припинить виробничу діяльність узагалі. Чим загрожує така перспектива місту, пояснювати не доводиться...

Нинішнього року завод відзначить 115 років від моменту закладин. Дата не кругла, отож гучних святкувань не очікується. А ось у якому вигляді підприємство підійде до найближчого ювілею, залежить від прийнятих сьогодні рішень. І ціна їх дуже висока — міст-примар в Україні і так задосить...