БАЛАДА ПРО ПРОЗОРИЙ ПРОДАЖ

Ну от і продали... Це я про обленерго. Причому продали всі шість і ніби навіть на конкурентній основі. Інвестиційному радникові ФДМ — банку Credit Suisse First Boston (Europe) LTD — тепер можна пити шампанське. Добре, що на 4,26% від 160 млн. дол. його можна накупити досить багато.

ФДМ тепер має укладати договори з покупцями, перераховувати грошики до бюджету і починати сушити голову, чим закривати план надходжень першого півріччя. Уряд — гм, він взагалі-то вже начебто й ні при чому. Та все одно приємно. Загалом, усім добре...

Треба віддати належне: конкурси були чисті й практично прозорі — принаймні за процедурою. І конкуренція справді була. Її привид витав над фондівськими «акваріумами», куди потенційні покупці вкидали свої заявки.

Хоча реально лише за дві компанії («Київ-» і «Житомиробленерго») боролися більше, аніж один покупець, можна сміливо стверджувати, що принаймні чотири обленерго із шести (тобто за винятком хіба що «Кіровоград-» та «Херсон-») продано на конкурентній основі. За «Рівнеобленерго» і «Севастопольенерго» покупцям довелося вести торг якщо не з реальними конкурентами, то з їхньою можливою присутністю.

І «бій із тінню» коштував недешево — мільйони доларів.

Особливо наочно це проявилося у випадку з «Севастопольенерго», за який переплатили майже втричі, витративши зайві 12 млн. дол. Переможець конкурсу — словацька Vychodoslovenske Energeticke Zavody S.P чесно чекала конкурентів. Спочатку французьку EDF International та іспанську Union Fenosa, потім уже самих іспанців. Причому не просто чекала, а підготувала заявку з промовистою ціною. Її-то й довелося кидати. Адже, до честі переможця, на відміну від ряду конкурсів на просторах СНД, другого конверта (із ціною трохи нижчою) у нього не було. Звісно, перемога виявилося дорожчою — зате чесною.

Сам ФДМ розраховував одержати грошиків трохи більше, про що неодноразово і заявляв. Однак і нинішній результат — 866 млн. грн. — аж ніяк не поганий. Так дорого енергетику ще не продавали. За те ж «Севастопольенерго» заплатили 21 номінал...

Та все ж... Залишалося маленьке каверзне питання: хлопці, а хто все ж таки нові господарі — реальні, а не номінальні?

Точніше, хто купив київське і рівненське обленерго, було зрозуміло: американську AES Washington Holdings у нас знають непогано. Пакети акцій того ж «Київобленерго» саме з розрахунку на неї ще 1998 року двічі намагалися продати. Відомо про її бізнес у Казахстані та Грузії. Отож тут усе ясно: компанія жорстко, без особливих сентиментів і водночас грамотно управлятиме обленерго.

А ось тріумфальна хода словацьких енергетиків: «чотири заявки — чотири перемоги» — викликала запитання. Звісно, можна порадіти за компанію з братньої слов’янської країни, котра за тиждень потроїла масштаби свого бізнесу, однак звідки в неї зайва сотня мільйонів доларів? У автора немає ні найменших претензій до словацької компанії — вона діяла в суворій відповідності з українським законодавством. Та все одно цікаво, хто ж реальний покупець.

Особливо якщо згадати, що самі Vychodoslovenske Energeticke Zavody у найближчі рік-два будуть приватизовані (зараз компанія державна). І мета майбутнього продажу цілком співзвучна українській — залучити кошти на реконструкцію мереж.

У результаті, українська енергетична громадськість, яка не страждає на надмірну довірливість, зайнялася пошуком «вух, які стирчать». Але нічого особливо цінного не знайшла.

Хіба лише з’ясувала, що телефони представника словацьких енергетиків Ольги Федоніної збігаються з телефонами учасника енергоконкурсів 1998 року — київської фірми «Київ-Код». Однак фактично це дає тільки туманну наводку на одну з українських бізнесових груп. Тим більше, що такої суми вільних коштів нема і в «Київ-Коду». Та й мало хто може здати телефонний номер...

Тож питання, чиї гроші — вітчизняні чи російські і в якій пропорції — підуть на сплату за чотири обленерго, так і залишилося відкритим. У цьому сенсі 2001 рік не дуже різниться від 1998-го, хіба що на зміну офшорам прийшли «комісіонери». Ситуацію трохи прояснять лише майбутні збори акціонерів. Тоді, відстеживши, хто ввійшов до спостережних рад, багато можна буде прояснити. У «Кіровоградобленерго» на такі збори чекати залишилося зовсім недовго...

Неясним залишається інше. Навіщо було створено умови, за яких український бізнес знову може брати участь у приватизації лише через посередників. Ми так захоплено «розстилаємо килимки» перед очікуваними стратегічними інвесторами, що забули про існування й суто національних інтересів. Ще в жодній країні світу піднесення економіки не було досягнуто тільки завдяки присутності іноземного капіталу.

До речі, ефект від масованих запрошень виявився дуже скромним — у конкурсах брали участь тільки дві компанії, запрошені Ющенком ще під час першої, жовтневої презентації обленерго в Парижі та Лондоні. Хоча ні, усе ж три: іспанська Union Fenosa International теж чимало посприяла зростанню цін — на те ж «Севастопольенерго».

Стає цілком очевидним, що продати все «суто західним» компаніям не вдасться. Про це вже говорив і Олександр Бондар — мовляв, «уже стільки кроків назустріч їм зробили і скільки переговорів провів прем’єр, а вони не сприйняли»... При цьому жорсткі кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсів відрізали — принаймні від безпосередньої участі — й українські, й російські компанії, що очевидно знизило конкуренцію.

Тож пан Бондар безсумнівно має рацію, говорячи, що ризиковано робити ставку лише на західних інвесторів і що він наполягатиме на більш ліберальному допуску учасників до наступних конкурсів, розширяючи коло покупців.

Якщо це вдасться, то в другій хвилі продажу ми побачимо й українських претендентів — те ж «Полтаваобленерго». А може, й інших — бізнесменів у нас чимало. Адже продаж «найсмачніших обленерго» — дніпропетровського і запорізького — ще попереду. Та й «Донецькобленерго», навіть після виведення з нього «найсмачніших» активів, — шматочок досить ласий. Цілком очевидно, що там перетнуться різні інтереси, і конкуренція обіцяє бути жорсткою. А отже, за нормальної постановки питання держава може заробити непогані гроші.

Тим більше що, «прогинаючись» перед іноземцями, ми зробили обленерго високорентабельним бізнесом: гарантованими 17% рентабельності, тим більше після оподаткування, можуть похвалитися далеко не всі галузі економіки. А в остаточних варіантах договору з покупцями різко ослабла й вимога про повну оплату електроенергії. Тож бажаючі купувати будуть.

Не змінивши умови, ми просто заженемо процес у «тінь». Адже навіть не обов’язково купувати через посередника. У березні всі мережі «Луганськобленерго» було спокійнісінько придбано на аукціоні за борги. Причому за чималеньку компанію не переплатили, оцінивши її майно в 115 млн. грн. (за стільки ж пішло й невелике «Херсонобленерго»). За цією схемою приватизації від обленерго залишився тільки офіс і майже 320 млн. дол. боргу перед Енергоринком. І все це — теж суворо в рамках чинного законодавства. А є ще й просто процедура банкрутства, і її вже почали досить широко застосовувати. Загалом, хочемо ми чи ні, але приватизацію все одно доведеться проводити, процес зайшов уже надто далеко...

Інша річ, що не слід робити чергову годівницю для наших «рідних» олігархів. Умови допуску до нових конкурсів мають бути одночасно «прохідними» для українських учасників (але далеко не для всіх) і при цьому дуже жорсткими. І основний принцип — за електроенергію необхідно платити грошима і неодмінно всім, включаючи власників обленерго. Природно, домогтися цього буде непросто, але держава саме для того й існує, щоб визначати справедливі і зрозумілі правила гри і домагатися їхнього виконання. А якщо вона цього не робить... Що ж, справді можна спробувати продати «варягам». От тільки здається, що гасло «Земля в нас велика і багата, а порядку в ній немає, приходьте і володійте нами» ми вже проходили. І за тисячу років, що минули, особливої ефективності воно так і не показало.

Втім, усе це проблеми майбутнього, хоча й близького. А поки можна відзначити, що на Енергоринку стане веселіше й цікавіше. З’явилися нові учасники гри, та й число приватизованих обленерго в країні сягнуло майже половини їхньої загальної кількості (13 із 27).