Золоте зерно

На тлі прогнозів про зниження врожаю зернових, фруктів і овочів у Європі та інших регіонах планети експорт зерна з України отримав по-справжньому стратегічне значення.

Однак разом із цим виникло запитання: чи вистачить нам врожаю 2018 року, щоб не тільки нагодувати сусідів, але також забезпечити адекватний рівень цін на хліб на внутрішньому ринку.

Через несприятливі погодні та кліматичні умови аграрії в багатьох регіонах планети не зможуть виконати заздалегідь визначених планів із збору врожаю. Наприклад, на полях Європи вигоріло вже близько 20% пшениці. Також у європейських країнах очікують овочеву кризу, подібну якій за інтенсивністю востаннє спостерігали аж у 80-х роках минулого століття. Для деяких сільгоспкультур втрати врожаю оцінюють до 40%. Навіть на рівні прогнозів такі цифри вже стали передумовою для зростання закупівельних цін на аграрну продукцію. Тим паче, що не набагато кращою є ситуація в Казахстані та Росії, які можуть втратити від 20 до 25% нового врожаю.

Що стосується України, то нас проблеми теж не оминули. Спочатку це були спека і посуха, які негативно вплинули на розвиток рослин. А вже безпосередньо в розпал літа пішли вкрай інтенсивні дощі. Як результат частина зерна стала гнити і покриватися грибком. У деяких регіонах говорили навіть про вимивання пшениці внаслідок занадто рясних опадів.

Проте все одно втрати України можна оцінити, як відносно невисокі. За підрахунками експертів і гравців ринку, ми можемо недоотримати близько 8–10% нового врожаю. Якщо порівняти з Європою або тією ж Росією, це набагато кращий показник. До того ж, ми все ще можемо перевершити плани по кукурудзі та сої. Це пізні культури, і зараз для них зберігаються досить сприятливі умови. Тобто, якщо говорити про валові обсяги, втрати зернових можуть бути компенсовані приростом за іншими культурами. А враховуючи майбутній дефіцит на світовому ринку, наш відносно вдалий врожай має позитивно позначиться на аграріях і валютних надходженнях у країну.

Очікується, що в 2018 р. в Україні зберуть 24 млн тонн пшениці, з яких 21,7 млн тонн уже було зібрано до початку серпня 2018-го, коли вийшла колонка першого заступника міністра аграрної політики і продовольства Максима Мартинюка.

Важливий показник - це власне кількість продовольчої пшениці. Справа в тому, що через несприятливу погоду в Україні не сильно впав загальний обсяг урожаю, проте все ж знизилася його якість. І частина потенційно продовольчої пшениці перейшла в розряд фуражної. Тим не менш, при внутрішньому споживанні близько 4,5 млн тонн на рік поки планують зібрати не менш як 13 млн тонн продовольчої пшениці. Але чи означає це, що внутрішній ринок буде повністю забезпечений, і нам не варто боятися зростання цін на хліб? Насправді тут є свої підводні камені.

Україна - світова житниця

Серед українців часто можна почути тезу, що наша країна є житницею Європи і навіть усього світу. Думка, звичайно, правдива - ми стабільно входимо в топ-10 світових імпортерів зерна. Однак куди важливішою є її економічна інтерпретація.

Сьогодні Україна дуже багато своєї сільськогосподарської продукції вивозить за кордон. Якщо порахувати, то близько 40% усієї експортної виручки дає саме аграрний сектор. Відповідно, наші агрохолдинги і фермери у більшості націлені саме на роботу із зовнішніми ринками. А там унаслідок прогнозів щодо низького врожаю і низки інших факторів досить сильно зростають ціни на пшеницю.

Уже сьогодні тонну продовольчого зерна можна продати за близько 250 дол. Навіть зараз це встигло позначитися на Україні. Якщо місяць тому на внутрішньому ринку тонна пшениці торгувалася по майже 5200 грн, то зараз це вже від 6 тис. грн. Тобто ми бачимо ситуацію, коли внутрішня ціна активно наздоганяє зовнішню. З точки зору аграріїв, вони дивляться насамперед на собівартість своєї продукції. До неї включаються витрати на посадковий матеріал, техніку, пально-мастильні матеріали, добрива та робочу силу. В середньому близько 60% фінальної вартості так чи інакше зав'язано на доларі. Це означає, що в майбутньому сезоні ціна обробки гектара стане вищою, і зростання, якщо є така можливість, потрібно вже закладати у вартість реалізації поточного врожаю.

Оцінюючи свої майбутні витрати, а також вартість доставки до покупця в Україні або ціну вивезення пшениці за кордон, аграрії вже вирішують, що їм вигідніше - мати менше проблем і за нижчу ціну продавати урожай тут або докласти ще трохи зусиль, але реалізувати власну продукцію дорожче за кордоном.

У результаті цього що більше зростає ціна на пшеницю в Європі або, наприклад, у Китаї, то стрімкіше збільшується кількість аграріїв, які зацікавлені в продажу своєї продукції саме на експорт. Далі працює закон попиту і пропозиції. Пропозиція пшениці, доступної до продажу на внутрішньому ринку, знижується. Через це підвищується ціна для внутрішнього споживача, головний з яких - хлібопекарні.

Доля буханця

За словами експертів і представників галузі, сьогодні собівартість борошна становить близько 30–40% від ціни буханки хліба. Ще близько 10% припадає на доставку та інші витрати, які прямо прив'язані до курсу долара. Таким чином, якщо закупівельна вартість тонни борошна зросте, наприклад, з 6 до 8,5 тис. грн, і при цьому гривня знеціниться до 30 грн/дол., то збільшення роздрібних цін на хліб може становити від 12 до 20%. Тобто заяви про те, що хліб може зрости в ціні на 30% і більше, радше схожі на штучне нагнітання паніки. Але і стабільними ціни також навряд чи залишаться.

З одного боку, очевидно, що наймасовішими з точки зору виробника є саме соціальні сорти хліба. В цьому сегменті подорожчання буханця на 1–2 грн уже може негативно позначитися на попиті. Частина людей просто не зможе купувати хліб у нинішньому обсязі і буде частково відмовлятися від продукту. З іншого боку, існує сегмент так званого здорового харчування. Там уже сьогодні буханка коштує від 30 грн, і навіть якщо подорожчає до 50 грн, це навряд чи відлякуватиме цільову аудиторію. Виходить, що хлібопекарням у будь-якому разі доведеться докласти чимало зусиль як на вивчення попиту, так і на пошук цінового балансу, а, крім того, розбити свою продукцію на категорії. Так вони зможуть і забезпечувати не дуже дорогим соціальним хлібом велику кількість людей, і уникнути простою потужностей і масових скорочень співробітників, залишивши для себе ніші, в яких зароблятимуть.

Проте це не означає, що соціальний хліб не подорожчає. Його ціна буде зростати як мінімум на показник рівня інфляції. Але в цьому випадку ми говоримо не про +12–20% до вартості за один раз, а про плавне збільшення ціни, до якого ми вже звикли. Лише з початку 2018 р. вартість хліба встигла підвищитися на 6–8%, і до кінця року прогнозують іще щонайменше +3%. Тобто йдеться про 12% типового зростання, або 20%, якщо попит на зерно на внутрішньому ринку все-таки трохи переважатиме пропозицію.

Непомітна рука держави

Ціна на пшеницю на внутрішньому ринку зростатиме слідом за світовою, так як вона має відображати альтернативну вартість експорту. Але водночас ми бачимо цілком очевидні межі, вище яких вартість тонни зерна в нормальних умовах не підніметься. Річ у тому, що фермери також розуміють, що внутрішній попит на зерно та допустима ціна обмежені внутрішнім попитом на хліб. А основні споживачі хліба - це люди із стабільними або повільно зростаючими доходами у гривні.

Тим не менш, для України можливий ще один сценарій. Він включає в себе експорт більшої кількості зерна, аніж дельта між урожаєм і потребами. У цьому разі ми можемо зіткнутися з реальною продовольчою кризою. Її розвиток досить легко передбачити. Якщо обсяги експорту будуть завеликими, то в певний момент хлібопекарні зрозуміють, що зерна на всіх не вистачить. Тоді вони стануть серйозно переплачувати за кожну тонну, і внутрішня ціна зростатиме дуже швидко. Далі із ринку по одному почнуть виходити гравці з найслабшою фінансовою подушкою, тоді як решта не зможуть тримати в певних цінових рамках навіть соціальні сорти хліба. Піднявши ціну, вони зіткнуться із падінням попиту на продукцію. Після цього пекарні перестануть купувати зерно взагалі, а фермери ще більше почнуть вивозити пшеницю на зовнішній ринок. Ефект буде схожий на рух по спіралі, і через кілька обертів хліб просто зникне з полиць.

Такий сценарій, звичайно, належить до розряду кризових, а тому менш імовірних. З боку аграріїв у будь-якому випадку треба говорити не тільки про прямі короткострокові вигоди, але також про партнерські зв'язки та інші фактори, які не дадуть сільгоспвиробникам просто взяти і вивезти стільки зерна, скільки вони захочуть для максимізації прибутку у поточному сезоні.

Ще один фактор проти такого розвитку подій - вихід на арену Міністерства аграрної політики. Уже кілька років воно підписує з аграріями меморандум, в якому визначає кількість, в якій з України вивозяться зернові. За своєю суттю меморандум не може бути обов'язковим до виконання, однак для аграріїв він служить дорожньою картою, яка дає змогу різним гравцям на ринку приблизно розуміти поточні завдання та потреби. Завдяки зменшенню впливу фактора асиметрії інформації вони можуть приблизно розділити надприбутки, що чекатимуть на фірми у разі експорту, і просто прибутки, які вони отримають від продажу зерна та іншої продукції всередині країни.

Цього року меморандум повинен бути ще простішим і включати тільки положення про вивезення продовольчої пшениці. Для порівняння, двома роками раніше в нього включали й інші зернові, а 2017-го - усю пшеницю, а не лише продовольчу.

Проте меморандум уже встиг налякати західні ринки. Там у день оголошення інформації про його існування ціна на пшеничні ф'ючерси на біржі в Чикаго почала серйозно стрибати, хоча потім і прийшла до норми.

Також варто розуміти, що Україна є членом Світової організації торгівлі. Це означає, що ми не може просто так запроваджувати будь-які обмеження на вільний продаж товарів за кордон. Натомість ми зобов'язані працювати в рамках політики організації. От чому саме меморандум і подібний наполовину офіційний підхід - це досить хороший спосіб збалансувати інтереси всіх учасників процесу і нівелювати паніку серед виробників хліба.

Компенсуємо недоотримані надприбутки

Іще один фактор, який виступає проти ймовірності початку продовольчої кризи, полягає у тому, що насправді аграріям не доведеться надто вже жертвувати своїми інтересами навіть у тому разі, якщо вони вирішать підтримати внутрішній ринок і продаватимуть на експорт не все своє зерно. Як зазначалося вище, пізні культури на кшталт кукурудзи і сої можуть дати хороші урожай, бо на сьогодні для них складаються дуже сприятливі погодні умови.

Більш того, що стосується тієї ж сої, то через торговельну війну із США Китай запровадив мито на ввезення цього популярного продукту від американських фермерів. Як результат, ціна на сою в США стала падати - сільгоспвиробникам просто нікуди її дівати. З іншого боку, для України це неабиякий шанс. Якщо ми все-таки отримаємо гарний урожай, то зможемо продати його в Китай за нормальною ціною, яка буде безсумнівно вищою від ціни американського ринку.

У свою чергу, торгівля з Китаєм може стати непоганим джерелом надприбутків від експорту для частини агровиробників. А це означає, що навіть якщо вони десь недоотримають гроші через продаж зерна всередині країни, то все ще зможуть серйозно заробити на інших культурах, які не такі популярні в Україні і в основному вирощувалися саме на експорт.

Тож загалом існують достатні підстави стверджувати, що ситуація із зерном і хлібом на внутрішньому ринку навряд чи стане критичною. І тоді, навіть якщо ми побачимо зростання цін на хліб у магазинах, воно буде поступовим і прогнозованим. Натомість більш масштабних негативних явищ Україні все ж таки вдасться уникнути.