«Запоріжсталь»: ціна слова

Розмови про швидкий продаж «Запоріжсталі» велися не один рік. Та коли в травні цього року власники її таки продали, вони явно «попали на гроші». Причому пристойні — від них вимагають 110 млн. дол. і, схоже, з непоганими шансами на успіх. Причому привід досить незначний: просто трохи кинули партнера по угоді.

Та тут коса найшла на камінь — «кинули» Ріната Леонідовича Ахметова, що, загалом, досить ризиковано. Саме йому дніпропетровець Едуард Шифрін із канадцем Алексом Шнайдером, а також їхні «чада і домочадці» вирішили спочатку продати свої 50% акцій «Запоріжсталі», а потім передумали.

Претендентів на продаж було кілька. Торги йшли доволі довго; ключовими претендентами були Arcelor Mittal, корейська Posco, російська «Северсталь» і структури пана Ахметова.

Зрештою схилилися саме до умов Ріната Леонідовича. Він платив 400 млн. дол. протягом травня 2010 року і решту 290 млн. — рівномірно протягом 18 місяців, до грудня 2011-го.

6 травня перший платіж на 50 млн. уже пішов. Через кілька днів, 12 травня, радісною новиною про прихід нового інвестора поділився зі світом і запорізький губернатор.

А тим часом навколо угоди почали наростати дивні речі.

Пан Шифрін разом із сином Ігорем (котрий і відповідав за угоду) стали на чотири дні недоступні для зв’язку, що явно не було позитивним сигналом для покупця.

Тільки 18 травня вони нарешті вийшли на зв’язок, заявивши, що все добре, доопрацьовуються деталі.

М’яко кажучи, то була неточність. Саме в цей час на сцені з’явився новий учасник. Як мінімум, уже до 12 травня пан Шифрін мав вигіднішу пропозицію. Російський інвестиційний банк «Тройка Диалог» запропонував заплатити за пакет 850 млн. дол., причому банкіри в цьому разі були просто посередниками й купували акції на користь невідомої групи російських інвесторів. За неофіційною інформацією, в угоді брав участь також російський «Внешэкономбанк» (його наглядову раду очолює відомий байкер В.Путін).

15—16 травня, коли «абоненти були недоступні для зв’язку», проводилися зустрічі з представниками «Тройки», а потім 17—19 травня деталі відпрацьовувалися вже в Москві з її юристами.

19 травня пана Ахметова порадували новиною — що він уже наче не при справах. Заплачені раніше 50 млн. дол. йому повернули, а заодно переказали 50 млн. дол. штрафних санкцій. 26 травня було укладено договір уже з росіянами.

Поява нового покупця зірвала переговори і з іншою групою продавців «Запоріжсталі» — з групи запорізького «Індустріального банку» Ігоря Дворецького, Артура Абдінова і Валентина Сацького. Вже 20 травня Рінату Ахметову зателефонував один із співвласників і повідомив, що вони теж вирішили продати новому покупцеві свою частку в «Запоріжсталі» (її оцінюють приблизно в 46%) спільно та одночасно із Шифріним. Іншими словами, комбінат зі свистом пішов з-під носа в пана Ахметова.

Останній із таким розвитком подій не погодився і звернувся до суду. Лондонського. Сторони й раніше не мали ані найменших ілюзій із приводу можливостей української судової системи, тож позиватися за межами неньки домовилися ще на стадії укладання угоди.

Тим більше що юридично акції продавали не україно-канадці, а британська Midland Resources Holding Ltd із пільговою юрисдикцією на острові Гернсі.

Заодно вперше в офіційних документах засвітилася і група «Запоріжсталь». Вона складалася з 20 компаній, 17 із яких були російськими або українськими, а ще дві — з Ірландії та одна — теж із Гернсі.

За даними компанії Ахметова, в угоду з «Тройкой Диалог» Midland включив 16 компаній, без трьох останніх, значення яких невелике.

Активи групи за позовом було заарештовано, і розпочався процес.

Цікаво, що інтереси Ахметова представляла фірма «Люкс». Назва для Донецька легендарна: саме з неї Рінат Леонідович колись починав свою переможну ходу. Саме її величезна ділянка в Донецькому ботанічному саду була його візитною карткою.

Щоправда, «Люкс» нині вже кіпрський — LUXE Holding Ltd. Його поява в схемі давала можливість «Метінвесту» і SCM із криштально чистими очима заперечити інформацію про купівлю акцій «Запоріжсталі» і, тим більше, подання позовів до будь-яких судів.

Прес-служба SCM чесно й відкрито заявила, що «ні Ахметов особисто, ні Група SCM не подавали якихось позовів до власників «Запоріжсталі» з цього приводу». Це майже правда. Особисто він і справді не подавав. Та й особисто до пана Шнайдера — жодних претензій.

Найсмішніше, що цю «інфу» побічно спростував... сам президент України Віктор Янукович. 4 червня він заявив, що йде процес між «двома українськими компаніями» щодо пакета акцій «Запоріжсталі»: «За рішенням лондонського суду нині цей пакет заарештовано».

Кілька тижнів сторони представляли свою аргументацію, а 14—15 липня в лондонському суді відбулися слухання.

Власне кажучи, суть претензій проста й нехитра. За зрив угоди невдачливі покупці хотіли одержати всю різницю між ціною своєї пропозиції в 690 млн. «американських рублів» і російської в 850. Оскільки півсотні мільйонів штрафу їм уже заплатили, то йдеться про 110 млн. дол. неустойки.

Основним козирем позивача є заява від 18 травня, що переговори йдуть нормально. Якщо Ахметов таки одержить компенсацію, це буде один із найдорожчих телефонних дзвінків у бізнес-історії України.

За іронією долі, наш великий бізнесмен — майже повний хазяїн свого слова. «Захотів — дав, захотів — взяв назад» — ця звичка формувалася років двадцять і серйозні збої дає рідко. Разом із принципом «борги віддають тільки боягузи» вона й стала основою формування вітчизняної бізнес-еліти. І сподіватися, що Лондон якось скоригує наші звичаї, було б надто оптимістично.