«Запоріжсталь»: екологічний розпродаж

Розмови про продаж «Запоріжсталі» ведуться безперервно вже років п’ять. Багато в чому це пов’язано з постійним перетасовуванням структури власників металургійного комбінату.

Спочатку звідти пішли структури Василя Хмельницького, потім скоротилася частка Едуарда Шифріна й Алекса Шнайдера (Midland Group). Все це породжувало хвилі чуток, які, втім, так і не призвели до реального продажу бізнесу.

Нині основними дійовими особами на комбінаті є співвласник Індустріалбанку Ігор Дворецький (його вважають власником найбільшого пакета) і легендарний директор «Запоріжсталі» Віталій Сацький. Сумарно пакет найбільших акціонерів становить майже 97%, решту акцій розпорошено серед десятків тисяч дрібних.

Цікаво, що останні збори акціонерів було успішно проведено в залі на півтори сотні місць. На них пана Сацького і наглядову раду переобрали на п’ять років. Однак у таке довголіття вже мало хто вірить.

Комбінат усе ж продається. Більше того, вперше це вийшло за межі чуток: факт переговорів уперше підтвердила й сама «Запоріжсталь».

Причому йдеться про продаж не лише комбінату, а й усього металургійного бізнесу, включаючи частки в «Запоріжкоксі» (41,8%) і Запорізькому залізорудному комбінаті (29,2%). Передбачається, що процедура оцінювання (due diligence) триватиме до трьох місяців, після чого акції продадуть на закритому аукціоні.

Відверто кажучи, час для продажу далеко не найкращий: вартість металургійних підприємств у світі зараз дуже низька. І якщо кілька років тому оцінки вартості «Запоріжсталі» тяжіли до 4 млрд. дол., то зараз ця сума буде як мінімум удвічі меншою.

Однак особливого вибору в акціонерів немає. Традиційно слабким місцем комбінату вважалася відсутність сировинної бази. Група не має власного видобутку залізорудної сировини і не забезпечує себе коксом. В умовах України це означає підвищений ризик не лише зміни цін на сировину, а й просто регулярності поставок.

Окрім того, «Запоріжсталь» знову невдало зіграла у вибори. І якщо колись перебування Василя Хмельницького в першій п’ятірці всіма забутої партії «Жінки за майбутнє» було приводом для анекдотів, то нинішня активна підтримка Блоку Юлії Тимошенко комбінату вилазить боком.

Прорегіональна більшість Запорізької міськради обрала комбінат «хлопчиком для биття». Благо, реальний привід є — це екологія. «Запоріжсталь» виплавляє сталь на мартенах, що повітря в місті, звісно, не поліпшує. І хоча комбінат останніми роками зробив не так уже й мало для оптимізації технологічних процесів, у тому числі зі зниження викидів, коптить він усе ще добряче.

Радикально проблему з викидами мала поліпшити відмова від мартенів і перехід на конверторний спосіб виплавки сталі. Власне кажучи, 2000 року і було обіцяно, що до 2010-го це відбудеться.

Однак реально акціонери спочатку довго утрясали питання з власністю, викуповували держпакет, розподіляли акції між собою, розмивали частки дрібних акціонерів, скуповували частки в інших підприємствах...

Іноді виходило кумедно. Так, певний час саме акціонери «Запоріжсталі» володіли всією енергопостачальною системою Вірменії. Недешево коштувала і купівля британської гоночної команди.

Втім, проект конверторного цеху був настільки дорогим — близько 2 млрд. дол., що наважитися його починати було дуже ризиковано. В Україні на це насмілилася тільки «Індустріальна спілка Донбасу» Сергія Тарути та Віталія Гайдука на Алчевському меткомбінаті.

Причому ризики підтвердилися: конверторний цех побудували, але при падінні цін на метал окупність проекту зависла. Група залізла в борги й у результаті була змушена продавати практично половину акцій росіянам.

Тож, попри палке бажання Віталія Сацького побудувати конвертор, строки його введення в експлуатацію постійно переносили. Спочатку йшлося про 2008-й, згодом — про 2010—2012-й. Потім прийшла криза, і зараз уже кажуть, що не раніше 2018 року.

Вже очевидно, що витрати із впровадження конверторів ляжуть на плечі інших власників.

Нещодавно і Міністерство охорони навколишнього природного середовища терміново почало турбувати це питання. Поділяючи «стурбованість громадськості міста Запоріжжя існуючою екологічною проблемою забруднення атмосферного повітря міста», воно доручило терміново організувати заходи нагляду за діяльністю суб’єктів господарювання.

Причому почнуться перевірки із «Запоріжсталі» та «Дніпроспецсталі». За результатами аудиту цих підприємств Мінприроди проінформує про вжиті заходи, спрямовані на поліпшення стану атмосферного повітря.

Реагувати на вимогу громадськості — вельми похвально. Більше того, при аудиті, поза сумнівом, знайдуть купу різного роду порушень. Однак основне джерело забруднень і так очевидне — мартени. Закривати їх начебто не збираються.

Хоча циніки прораховували варіант перетворення комбінату на суто прокатний, який працює на привізній сталі. Але для міста цей варіант означає катастрофу на кшталт тієї, що зараз відбувається в Макіївці, після закриття доменної і сталеплавильної частини Макіївського метзаводу. Екологію це, безсумнівно, поліпшить, а от куди подіти 10 тис. безробітних? На щастя, для Запоріжжя це поки що малоймовірний сценарій.

Тож екологічний тиск зараз має на меті радше створення максимальних проблем для продавців акцій. Що, власне, підтвердили і на самій «Запоріжсталі».

Так, технічний директор заводу Олександр Путнокі заявив, що намір частини депутатів облради визнати незадовільними заходи комбінату із захисту екології та розірвати укладену торік угоду між «Запоріжсталлю», облрадою і Мінприроди, де строки виконання подовжувалися, має на меті збити ціну продажу.

За його словами, це відбувається «чи то для того, щоб обанкрутити, чи то для того, щоб він став дешевшим — може, для подальших якихось операцій із купівлею, продажем».

Хто з покупців виграє, запитання цікаве. Зараз відомо про чотирьох основних покупців: це — «Метінвест» (Рінат Ахметов), ArcelorMittal (Лакшмі Міттал), котрий уже володіє у нас «Криворіжсталлю», російська «Северсталь» (Олексій Мордашов) і південнокорейська Posco.

Корейці, втім, самі на 69% належать іноземним фірмам і поки що єдині, хто підтвердив факт переговорів про купівлю «Запоріжсталі». У рамках здійснення проекту створення другої за розмірами металургійної компанії у світі вони давно збиралися ввійти на український ринок.

Цікаво, що ще перед самісінькою кризою 2008 року Posco підписала протокол про наміри «із сировинною компанією в Україні» щодо можливої інвестиції.

Донедавна про цей проект не було чутно, але торік восени з’явився меморандум про порозуміння з холдингом «Метінвест» Ахметова. Теоретично зв’язка може стати дуже сильною. У разі спільної купівлі новий альянс може отримати як залізорудну сировину і кокс від «Метінвесту», так і фінансові ресурси корейців, у яких на балансі до 6 млрд. дол. вільної готівки. Тобто в наявності дуже непоганий синергетичний ефект.

І турбота про екологію Запоріжжя тут є дуже своєчасною. Новому власнику доведеться домовлятися про старі проблеми. Здатність того ж «Метінвесту» знаходити спільну мову і налагоджувати конструктивне співробітництво з «регіоналами» із Запорізької облради явно вища.

Навпаки, ArcelorMittal (у якої схожі проблеми на «Криворіжсталі») буде помітно важче. Як і «Северстали». В останньої до того ж позаду — не найвдаліший рік і не надто райдужний досвід зарубіжних придбань. Торік саме американські й італійські підприємства Мордашова генерували «Северстали» майже 1,4 млрд. дол. збитків. І демонстрація, що на новому ринку, крім проблем з відновлення підприємства, на нього чекають ще й політичні проблеми, точно не додасть ентузіазму.

Поки що сторони активно й небезуспішно торгуються. Дуже схоже, що вже до літа вони вийдуть на результат.

Коли набір офшорок у списку акціонерів «Запоріжсталі» зміниться, розмови про екологію помітно вщухнуть. Хоча сама вона кращою не стане.

Кольоровий серпанок над комбінатом від зміни акціонерів не зникає.