З металургійним привітом

Публікація статті "З металевим брязкотом" (DT.UA №8 від 6 березня 2015 р.) зробила публічною болісну для учасників металоринку тему експорту металобрухту. Автор першої статті - Валерій Мазур, екс-міністр промполітики, висловив свою точку зору, яка (так сталося) у загальних моментах збігається з думкою брухтозаготівельників, зацікавлених у вільному експорті брухту.

Проте існує й інша точка зору - представників металургійної галузі. І вона кардинально різниться від думки експортерів брухту.

З огляду на такі полюсні погляди учасників цього ринку, DT.UA подає думку опонента В.Мазура.

Дискусія про експорт брухту передусім є дискусією про те, що для держави вигідніше експортувати - сировину чи готову продукцію, вироблену в Україні та зі своєї сировини? Іншими словами, стимулювати експорт готової продукції, створюючи або хоча б зберігаючи робочі місця та додану вартість у себе, чи бути сировинною базою для більш розвинених економік?

Скасування обмежень на експорт брухту чорних металів завдасть непоправної шкоди металургам і національним інтересам України. Таке основне посилання відкритого листа Федерації металургів України та Об'єднання "Металургпром" міністру економрозвитку та головам профільних комітетів Верховної Ради.

Металоекспортери: фас, анфас

Якщо вам не доводилося особисто збирати брухт у шкільні роки (70–80-ті роки минулого століття), доведеться пояснити, навіщо це роблять дотепер і хто такі експортери брухту. Це компанії, які збирають брухт на території України. Брухт - відходи металу в промисловому виробництві, утилізоване обладнання, металоконструкції, транспортні засоби, побутові предмети. Як правило, заготівля здійснюється через мережу брухтозаготівельних майданчиків. Їхнє завдання - прийняти, наприклад, у пенсіонера старий холодильник, розділити його на метал і пластик. Метал завантажити в спеціальні машини або вагони, які доставлять його в порт, а звідти - за кордон. Продукт експорту - сировина, яка надалі буде використана іноземними металургами для виробництва готового продукту. І цей продукт уже іноземного виробництва конкуруватиме на ринку з українським.

Інший бік медалі - металурги. Що вони роблять із брухтом? Купують брухт у брухтозаготівельників (юридичних осіб), які мають у статуті такий вид діяльності, або самі володіють заготівельною мережею. Отриманий брухт плавлять (як самостійну сировину або в суміші з залізорудною сировиною, гарячебрикетованим залізом тощо), використовуючи в процесі обробки феросплави, чавун, інші матеріали залежно від технології виробництва. Для однієї тонни сталі залежно від технології потрібно від 0,2 до 1,2 т брухту. У результаті переробки виходить сталева заготовка - сляби, блюми, квадрат, кругла заготовка. З них металурги виробляють прокат - готову продукцію: труби, рейки, швелер, куточок, колеса й багато іншого. Її реалізують як в Україні, так і на зовнішніх ринках.

Необмежений експорт брухту - чим може допомогти та зашкодити?

Основними споживачами брухту є такі заводи, як ПАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь", ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", ПАТ "АрселорМіттал Кривій Ріг", ПАТ "Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Дзержинського", ВАТ "Запоріжсталь", "Інтерпайп Сталь" (ТОВ МЗ "Дніпросталь"), ТОВ "Електросталь" та ін.

Металургія в Україні - локомотив економіки. Сьогодні гірничо-металургійний комплекс (ГМК: металургія та суміжні галузі - виробництво феросплавів, вогнетривів, коксу, залізорудної сировини) формують понад 10% ВВП. ГМК дає роботу транспорту, енергетиці та іншим галузям, сумарно генеруючи до 40% українського ВВП.

Вільний експорт брухту, який лобіюється заготівельниками, призведе до простоїв заводів і зниження виробництва сталі. А це негайно позначиться на зниженні ВВП і скороченні платежів до бюджету. У 2014 р. підприємства ГМК перерахували до бюджетів усіх рівнів понад 9 млрд грн платежів.

На металургійних заводах сьогодні працюють, одержують "білу" зарплату та соцгарантії близько 140 тис. кваліфікованих співробітників. Загалом у ГМК зайнято близько 500 тис. чоловік. Метпідприємства - містоутворюючі для багатьох міст у промислових регіонах країни. Ризик безробіття величезної маси людей у разі простоїв через відсутність брухту дуже високий.

Металурги є найбільшими інвесторами в економіку країни. За роки незалежності в модернізацію обладнання вкладено мільярди доларів. Найбільш знакові проекти - модернізація Алчевського меткомбінату, будівництво з нуля електросталеплавильного заводу "Інтерпайп Сталь", модернізація "Запоріжсталі" та "Азовсталі", будівництво "Електросталі" й "Азовелектросталі" на "Азовмаші".

Чим може похвастатися брухтовий бізнес? Через цілковиту непрозорість цієї сфери точних даних немає. За різними оцінками, у брухтозаготівлі працюють 20–30 тис. чоловік. Люди на майданчиках найчастіше не оформлені офіційно. Тим паче немає даних про сплачені податки. Більша частина розрахунків у процесі заготівлі відбувається поза правовим полем?

І якщо середня зарплата в металургії за перші дев'ять місяців 2014 р. становила 5800 грн, то з брухтового сегмента офіційних даних немає. За деякими оцінками, вона не досягає й 2000 грн і виплачується в основному неофіційно.

Вільний експорт брухту - стимул для корупції?

Лобісти експортерів брухту кажуть про скасування обмежень на експорт як про форму боротьби з корупцією. Однак на практиці ситуація інша. Підтримуючи експорт брухту, лобісти та чиновники стимулюють "тіньові" схеми й корупцію. Не секрет, що більшість гравців ринку брухту працюють на "тіньовому" боці економіки. А це уникнення сплати податків, мінімальний штат офіційних співробітників, абсолютна соціальна незахищеність персоналу.

Один красномовний приклад - схема заготівлі брухту в приватних осіб. Збирачі купують брухт у приватних осіб за готівку та здають його в дрібні пункти збирання, "гаражі". Тут перший осередок корупції. Ви уявляєте функціонування "гаражів" і транспортування брухту від "гаражів" далі по ланцюжку? Ця схема неможлива без покровительства, у тому числі силових структур.

Власник "гаража" продає брухт на брухтозаготівельний майданчик прямо чи через фірму-"прокладку", забезпечуючи отриманий брухт документами. Тут другий осередок корупції. Одержати легальні документи на нелегально придбаний брухт без покровительства податкових органів майже неможливо.

Майданчик накопичує брухт і вагонними або машинними нормами продає його трейдеру чи брухтопереробному підприємству. І звідти вже брухт потрапляє на експорт або кінцевому споживачу - металургійному заводу.

Держава бореться з такими схемами специфічно, здійснюючи незліченні податкові перевірки металургів замість наведення порядку в сфері заготівлі.

Що відбудеться, якщо експорт брухту стане необмеженим? Гадаю, обсяг "тіньових" схем зросте пропорційно зростанню експорту. Потрібно спочатку ввести в правове поле заготівлю брухту, а потім уже казати про його експорт. Легалізація брухтозаготівельної галузі - ініціатива, яка зустріне широку підтримку металургів.

Металургія на голодному пайку: брухту більше немає?

Дефіцит брухту - сьогоднішні реалії. Із середини 90-х обсяги заготівлі брухту в Україні збільшувалися, досягнувши максимуму у 2000 р. - 11 млн т. Саме тоді "освоювали" радянську спадщину зупинених заводів, кораблів, які вийшли з ладу, застарілого вагонного парку "Укрзалізниці" тощо.

З 2001 р. обсяги заготівлі почали знижуватися. У 2005 р. збір зменшився до 7,9 млн т, у 2012 р. - до 5,4 млн. Це призвело до того, що Україна почала імпортувати брухт. За даними ДП "Укрпромзовнішекспертиза", 2013-го обсяг імпорту (228 тис. т) фактично зрівнявся з експортом (255 тис. т).

Анексія Росією Криму та воєнні дії на Сході країни позначилися й на брухтозаготівлі. Ці регіони давали близько 1 млн т у загальному обсязі, що тепер або де-факто в Росії, або вивозиться в РФ із непідконтрольних Україні територій.

Недопоставки брухту з внутрішнього ринку на метпідприємства України, за даними об'єднання "Металургпром", 2013 р. перевищили 800 тис. т від потреб металургів. 2014-го, попри зниження обсягів виплавки сталі, дефіцит брухту зберігся на рівні 200 тис. т. Нестачу брухту українські металурги змушені компенсувати, використовуючи дорожчі види сировини -чавун і гарячебрикетоване залізо, або імпортувати брухт з 10-відсотковим ввізним митом. Це призводить до зростання собівартості української металургійної продукції та знижує її конкурентні позиції на зовнішніх ринках.

Важливо розуміти, що брухт - не відновлюваний ресурс. З огляду на низьку ймовірність масштабної модернізації інфраструктури в найближчі роки, не варто розраховувати на зростання продуктивності брухтозаготівельників. Понад те, зношування металофонду з паралельним зниженням брухтозаготівлі свідчить про зворотні процеси. Якщо в такій ситуації дозволити необмежений експорт брухту, його дефіцит в Україні зростатиме, створюючи загрозу для металургії в майбутньому.

Що втрачає Україна на тому, на чому може заробити?

З кожної тонни брухту, закупленого 2014 р. і перетвореного на сталь, металурги заплатили до бюджету 2142 грн податків. (Розрахунки Асоціації "Укртрубопром": 9 млрд грн податків (згідно з даними компаній, 1 млрд - "Інтерпайп", 3,79 млрд - "АрселорМіттал Кривій Ріг", 3,94 млрд - "Метінвест", решту - інші металурги) поділили на обсяг закупленого брухту в 4,2 млн т, згідно з даними "Укрпромзовнішекспертизи".) Близько 80% продукції українських метпідприємств експортується. Використання брухту в роботі метпідприємств гарантує значні надходження коштів до держбюджету.

На експорті однієї тонни брухту країна заробляє 10 євро (близько 280 грн) експортного мита. Це в сім разів менше (!), ніж при експорті готової металопродукції. З економічної точки зору, для бюджету вигідніше продавати переробним меткомбінатам зібраний в Україні брухт, ніж експортувати його.

Ще один приклад. У січні-лютому 2015 р. експорт брухту становив близько 0,13 млн т. Із цього обсягу можна виплавити майже 0,5 млн т сталі. Продаж готової продукції на зовнішніх ринках приніс би в країну близько 200 млн дол. валютної виручки. А виручка від реалізації 0,13 млн т брухту - лише близько 25 млн дол. У результаті недоотримана Україною валютна виручка - майже 175 млн дол. Різниця у валютній виручці - вісім разів.

Якщо експорт брухту та внутрішнє споживання в Україні не будуть збалансовані, то найближчим часом країна буде змушена імпортувати брухт зі США або країн ЄС. Країни - члени СОТ, попри діючі правила, застосовують захисні заходи щодо брухту. Обсяг експорту брухту з Китаю - члена СОТ та найбільшого виробника металургійної продукції - дорівнює нулю. Держава підтримала виробників запровадженням 40-відсоткового експортного мита (по суті, це заборона на експорт брухту). Ще жорсткіший підхід застосовано у Казахстані, де заборонено вивезення брухту з початку 2014 р., констатують підписанти відкритого листа металургів.

Дедалі активніше обговорюють часткове обмеження експорту брухту і в країнах ЄС. Це актуально для Іспанії, Італії, Греції, виробники яких, як і українські металурги, відчувають нестачу вітчизняного брухту. Дискусії ведуться в рамках Міжнародної федерації брухтозаготівельних галузей (BIR).

На мій погляд, такою має бути логіка розгляду та вирішення проблеми експорту брухту. На ній базуються пропозиції металургів про законодавче регулювання цього ринку. У короткостроковій перспективі важливо обмежити експорт брухту до рівня, необхідного для забезпечення потреб українських металургів. Це можна зробити на відкритих аукціонах, де держава продає право на експорт брухту тільки тим компаніям, які підтвердили його продаж на внутрішньому ринку. І в прозорості розподілу квот на експорт брухту за такої відкритості не виникне сумнівів. Тим паче, якщо законодавці виважено та відкрито приймуть поправки, які дозволять вивести брухтовий бізнес із "тіні" та ввести його в правове поле, соціально захистити співробітників.