Із металевим брязкотом

Про проблеми металургії в нинішніх умовах економіки України та її сегментів,
про те, у що та чому це обходиться уряду й платникам податків, і як держава може заробити, мінімізуючи корупційні ризики

Економіка України перебуває в передінфарктному стані, у прірву котиться курс гривні. Однією з причин кризи є спад виробництва в промисловості загалом й гірничо-металургійному комплексі України, зокрема. Як результат, зменшення експорту української металопродукції, скорочення обсягів валюти, що надходить в Україну. Так, валютна виручка від експорту чорних металів у січні-лютому 2015-го порівняно з аналогічним періодом минулого року скоротилася майже на 40%. У лютому 2015-го виплавка сталі на металургійних підприємствах України скоротилася на 33,2% порівняно з показниками минулого року.

Сумно усвідомлювати, що протягом усіх років після здобуття Україною незалежності виробництво сталі в країні неухильно знижувалося. Щоб не перевантажувати текст цифрами, назву лише обсяги виплавки стали в останні три роки: 2012 р. - 32,4 млн т, 2013-го - 32,7 млн, 2014 р. - 27,2 млн т. Списувати всі проблеми в металургії на війну щонайменше некоректно. Джерела розвитку української металургії за негативним сценарієм лежать набагато глибше й криються насамперед у непродуманій промисловій політиці держави.

Шлях розвитку металургії України на найближчі роки значною, а може, й вирішальною мірою залежить від перспективи забезпечення галузі сировиною та енергоносіями. Комбінати повного металургійного циклу, які становлять основу вітчизняної металургії, донедавна були забезпечені українськими залізною рудою, вугіллям для виробництва коксу, електроенергією. Україна має запаси кам'яного вугілля, що дорівнюють майже 4% від його світових ресурсів. Для виробництва коксу в основному використовували вугілля різних марок, яке видобувається в Донецькій і Луганській областях. У цьому регіоні видобувалося приблизно 70% вугілля від сумарного по Україні обсягу його видобутку. Але поставки українського вугілля на вітчизняні коксохімічні заводи з року в рік зменшувалися. Так, якщо 2010 р. частка українського вугілля в шихті для виробництва коксу становила 65,9%, а імпортного - 34,1, то за підсумками 2011-го - 62,3 і 37,7% відповідно. Основний обсяг (близько 90%) імпортованого коксівного вугілля Україна донедавна завозила з Росії, решту - з Казахстану. У 2014 р. планувалося імпортувати з Росії 10,2 млн т коксівного вугілля.

Слід зауважити, що українське вугілля в основному має високий вміст сірки. Це погіршує якість коксу та пиловугільного палива, що вдувається в доменні печі. Проте металургам треба орієнтуватися на вітчизняну вугільну галузь, а зниження вмісту сірки в чавуні і сталі слід домагатися не за рахунок імпорту низькосірчистого вугілля, а способом знесірчення чавуну на спеціальних установках. Це основна теза в темі розвитку української металургії.

Попри те, що обсяги виробництва сталі в Україні щороку зменшуються, видобуток залізної руди, навпаки, збільшується. Якщо 2000 р. у Криворізькому басейні видобули 55 млн т залізорудної сировини, то в останні роки обсяги видобутку зросли до 80 млн т. Причина - у прибутковості залізорудного виробництва.

На особливу увагу заслуговує проблема забезпечення металургійних підприємств металобрухтом і експорту цієї сировини. Розглянемо її докладніше.

На українські металургійні заводи в 2012–2014 рр. було поставлено 4,98; 4,45 і 3,37 млн т брухту чорних металів (відповідно за роками). Тобто для виробництва запланованої кількості сталі металурги 2012-го, 2013-го і 2014 р. використовували 15, 13 і 12% привізного брухту чорних металів, відповідно. Структура сталеплавильних потужностей в Україні у 2015 р. не зміниться. Залишиться колишньою й технологія виплавки стали. Згідно з експертними оцінками, виробництво сталі очікується на рівні близько 26,2 млн т. Це оптимістичний прогноз, реально ж обсяги виробництва, схоже, будуть меншими. Отже, для виплавки такої кількості сталі українським металургам буде потрібно 26,2×0,12=3,14 млн т привізного металобрухту (орієнтуватимемося на показник 2014 р.).

Протягом десятиліть Україна була одним із найбільших заготівельників і експортерів металобрухту. Наприкінці 2000-х в Україні щороку заготовлювали 8–11 млн т брухту чорних металів, а експорт становив 4,5–5,2 млн т. Металобрухту з надлишком вистачало й для вітчизняної металургії, і для експорту. У 2000 р., наприклад, на внутрішній ринок поставили 5,89 млн т брухту чорних металів, а на експорт - 5,188 млн т. Тобто Україна експортувала 46–54% металобрухту. Брухтозаготівельні підприємства (втормети) створювали тисячі робочих місць, регулярно платили зарплату й податки, завантажували своїми замовленнями порти, залізницю та судна річфлоту. Експорт металобрухту щороку забезпечував надходження в Україну близько 1 млрд дол.

Такий великий фінансовий потік валюти не залишився без уваги "смотрящих" попередньої влади. І кримінальні "схемники" в 2012–2013 рр. реалізували схему переорієнтації грошових потоків із бюджету в приватні кишені. По-перше, заблокували вільний експорт металобрухту. По-друге, запровадили порядок ручного регулювання обсягів експорту брухту шляхом видачі чиновниками Міністерства економічного розвитку та торгівлі дозволів (квот) на експорт цієї продукції. Незаконну систему обмеження експорту металобрухту обплели павутиною підзаконних актів у вигляді розпоряджень і постанов Кабміну, наказів спочатку Мінпромполітики, а пізніше Мінекономрозвитку.

Такий "порядок" дає можливість відмовляти у видачі квот реальним експортерам брухту та видавати дозволи на вивезення за кордон сотень тисяч тонн цієї продукції посередницьким фірмам. Здебільшого такі фірми не мають ані заготовленого металобрухту, ані договорів із портами на його перевантаження, ані зафрахтованих суден. Вони просто перепродують отримані в міністерстві дозволи (квоти) реальним експортерам. Тариф доходить до 10 дол. за квоту на експорт 1 т металобрухту. При мінімальному обсязі експортованого брухту, наприклад, у 2013 р. близько 255 тис. т сума "дивідендів" від перепродажу квот могла становити орієнтовно 1,5–2,0 млн дол. Навіть якщо припустити, що названу суму завищено вдвічі, все одно розмах корупції вражає.

Реалізація задумів щодо обмеження експорту брухту чорних металів автоматично супроводжувалася зменшенням надходжень валюти в Україну. Обсяги експорту металобрухту в останнє десятиліття неухильно скорочувалися, хоча й становили торік 1,03 млн т.

Одним із хибних аргументів, з допомогою якого намагаються обґрунтувати обмеження експорту металобрухту, є теза про те, що при знятті обмежень на експорт цієї сировини не вистачить вітчизняним металургам. Однак аналіз стану внутрішнього та зовнішнього ринків свідчить саме про зворотне. Експорт брухту однозначно треба збільшувати. У найближчі роки кількість металобрухту в країні зростатиме через моральне старіння, завершення терміну експлуатації та прихід у непридатність багатьох комунальних мереж, заводського обладнання, техніки. У результаті ресурс для збирання й експорту брухту збільшуватиметься.

Крім того, кількість металобрухту в країні, на жаль, додатково збільшиться у зв'язку з трагедією на Сході України. Тому для збирання 5,5–6,0 млн т брухту чорних металів не потрібні надзусилля. Отже, що Україна у 2015 р. може й повинна експортувати 2,36–2,86 млн т брухту. При доведенні заготівлі брухту до 8–11 млн т на рік, як було наприкінці 2000-х і що цілком реально, обсяги його експорту може бути збільшено до 4 млн т на рік.

Експорт брухту чорних металів може й повинен бути таким же вільним, без будь-яких обмежень чи квотування, як експорт чавуну, заготовки, катанки, іншої металопродукції. У жодній із промислово розвинених держав експорт металобрухту не обмежується. Європейський Союз і США є найбільшими виробниками сталі, не беручи до уваги Китай. Але при цьому одночасно й найбільшими експортерами брухту чорних металів, бо експорт вигідний.

Згідно з офіційними статистичними даними, у 2014 р. Україна скоротила експорт металопродукції в натуральному вираженні на 7,6% порівняно з 2013-м - до 24,3 млн т, у вартісному вираженні - на 11,3%, до 12,6 млрд дол. Імпорт 2014 р. становив 1,4 млн т металопродукції на суму 1,3 млрд дол., 2013-го - 2,2 млн т на 2,2 млрд дол. Очевидно, що за рахунок збільшення експорту металобрухту Україна може частково компенсувати зниження надходжень валюти через падіння експорту продукції вітчизняних металургів.

Один з основних моментів ноу-хау в схемі обмеження експорту брухту чорних металів полягає в тому, що Мінекономрозвитку приступає до делікатного питання - виділення суб'єктам підприємництва експортних квот тільки після затвердження прогнозних балансів потреби українських металургів у металобрухті на поточний рік. Так повелося ще з часів планової економіки колишнього СРСР. Чи необхідні такі баланси взагалі? Напевно, потрібні макроекономістам для розуміння ситуації в промисловості країни. І тільки. Але незатвердження фейкових балансів використовується як привід відмовляти підприємцям у видачі експортних квот. Наприклад, прогнозний баланс на 2014 р. було затверджено не на початку року, а лише 15 жовтня, коли для реального виробництва він навіть як довідковий матеріал нікому вже не був цікавий.

При цьому слід наголосити, що в названих прогнозних балансах заготівлі, споживання внутрішнім ринком і експорту брухту чорних металів цифри потреби металургів у привізному металобрухті з року в рік навмисне завищували й продовжують завищувати на 20–25%. Робиться це для обґрунтування рішень щодо обмеження обсягів експорту брухту. І жодної відповідальності за завищення прогнозних показників не передбачено.

Українські металурги підтримують систему обмеження експорту металобрухту, оскільки у разі його блокування заготівельники брухту змушені продавати брухт чорних металів за надто низькими цінами, заниженими порівняно зі світовими майже на 100 дол./т. При цьому металурги затримують оплату поставленого брухту. Заборгованість українських металургів за поставлений їм металобрухт постійно перебуває на рівні 150 млн грн. Сумарно за рахунок нижчої закупівельної ціни брухту чорних металів і відстрочки платежів металурги одержують… прибуток у розмірі 300–350 млн дол. на рік.

Яких ж конкретно збитків зазнає Україна від дії розглянутої вище системи обмеження експорту металобрухту та "ручного" регулювання експортних квот?

Через штучне стримування експорту в останні роки країна фактично затоварена металобрухтом. Його нікуди збувати. У результаті такої промислової політики збирання і заготівля брухту чорних металів зменшалися з 8–11 до 5,0–5,5 млн т на рік.

У 2013 р., наприклад, уряд дозволив експортувати 900 тис. т брухту чорних металів. Цього обсягу було достатньо, щоб задовольнити мінімальні запити всіх реальних експортерів. Але обсяг експорту брухту того ж 2013-го становив лише 254,2 тис. т, що на 112 тис. т менше, ніж навіть провального 2012 р.

Одна з основних причин скорочення обсягів експорту брухту у 2013 р. полягає в тому, що посередники, які одержали в міністерстві експортні квоти, не зуміли їх перепродати. У результаті постраждала держава, втративши майже 200 млн дол. валютних надходжень. Бюджет недорахувався приблизно 7 млн євро від експортного мита. Крім того, неможливість здійснити експорт та як наслідок втрата рентабельності і обігових коштів призвели до занепаду брухтозаготівельних підприємств, скорочення тисяч робочих місць. За підсумками 2013 р. Дніпропетровський втормет зазнав збитків на 4,37 млн грн, Одеський - 5,3 млн, Запорізький - 3,1 млн грн тощо.

Законодавчої "парасольки" для обґрунтування обмежень експорту брухту немає. Стаття 9 Закону України "Про металобрухт" передбачає, що контракти на експорт металобрухту підлягають реєстрації, але не "погодженню" і "затвердженню", як тлумачать це чиновники. Відповідно, всі постанови й розпорядження Кабміну, накази Мінекономрозвитку, що базуються на необхідності "погоджувати контракти", є сумнівними з правового погляду. Квотування експорту брухту чорних металів порушує не тільки українське законодавство, а й підписані Україною Договір про приєднання до Світової організації торгівлі та Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. А отже, порушує й принципи свободи, зокрема торгівлі.

Звертаю особливу увагу: норми СОТ не дозволяють запроваджувати обмеження в торгівлі без погодження з партнерами по бізнесу. Про це прямо говорить і ст. 12 Закону "Про металобрухт". Україною вже передбачено експортне мито на брухт чорних металів у розмірі 10 євро/т. Будь-які додаткові обмеження експорту порушують міжнародні зобов'язання України й права учасників цього ринку.

Закон України "Про металобрухт" ухвалили у 1999 р. Повертаючись до історії його розробки, можна сказати, що необхідність у такому вузькоспрямованому документі від самого початку викликала сумніви. Адже немає в Україні окремих законів, наприклад, про макулатуру, бите скло, кокс, катанку тощо. Такого закону немає в жодній державі, крім України. Але наприкінці 2000-х років у Верховній Раді діяло сильне металургійне лобі, яке "продавило" прийняття кількох законів, які завдали непоправних збитків економіці країни. Достатньо назвати хоча б закон про особливості приватизації гірничодобувних підприємств об'єднання "Укррудпром", через який Україна не одержала до бюджету близько 100 млрд дол. Пролобіювали металурги й закон про металобрухт. Однак нині, через 15 років, необхідність приймати зміни до цього закону для дерегуляції господарської діяльності та насамперед виключення з нього ст. 9, яка передбачає реєстрацію експортних контрактів, не викликає сумнівів.

Який же висновок випливає з розгляду викладеної вище негативної для економіки України ситуації? Що слід робити?

Відповідь проста: треба, щоб уряд України своєю постановою негайно скасував надумане квотування та інші перешкоди для вільного експорту металобрухту. Такий крок відповідатиме підписаним Україною Договору про приєднання до СОТ і Угоді про асоціацію з ЄС. Завдяки цьому вже у 2015 р. Україна зможе наростити обсяги експорту брухту чорних металів до 2,5 млн т і одержати приблизно 700 млн дол. від експорту цієї продукції. Усунувши корупційні бар'єри, Україна зможе вийти у 2016 р. на колишні обсяги (до 4 млн т) експорту брухту чорних металів, що забезпечить 1,0–1,2 млрд дол. валютних надходжень і близько 40 млн євро прямих уливань у бюджет за рахунок експортного мита. Значну добавку в дохідну частину бюджету дадуть додаткові податкові відрахування внаслідок активізації роботи підприємств із заготівлі та експорту металобрухту, а також задіяні при експортних операціях річкові й морські порти України, судноплавні компанії.

На завершення зауважу, що представники промисловості, українських асоціацій вторинних металів (УАВтормет) і експортерів металобрухту (УАЕМ), що поєднують практично всі брухтозаготівельні підприємства, неодноразово зверталися до А.Яценюка, Н.Яресько, В.Гонтаревої, О.Турчинова, А.Абромавічуса з конкретними пропозиціями щодо спрощення регуляторної бази й усунення з неї норм, що перешкоджають веденню бізнесу в сфері експорту металобрухту. Позитивної реакції від названих персон і, головне, рішучих дій поки що, на жаль, немає. Ухиляються від втручання СБУ й МВС, хоча йдеться, по суті, про економічну безпеку держави.

На одній із нарад по розглянутій темі з міністром А.Абромавічусом спілкувався й автор цих рядків. На словах міністр начебто повністю за дерегуляцію, спрощення ведення бізнесу й боротьбу з корупцією. Однак реальних кроків з дерегуляції розглянутої сфери економіки фактично не робить.Поданий ще в грудні минулого року УАВторметом проект змін до одіозної постанови КМУ №155 від 15 лютого 2002 р. уже третій місяць письмовою поштою "передається" з поверху на поверх у Мінекономрозвитку для погодження департаментами й навіть ще не розміщений на сайті міністерства. І це тоді, коли такі проекти мають візувати протягом доби в усіх міністерствахі невідкладно приймати в Кабміні.

Попри все сказане вище, промислова громадськість продовжує сподіватися, що у влади стане розуму та рішучості, щоб реалізувати ефективну промислову політику в сфері металургії. Економіка держави цього потребує. Інакше хто та як наповнюватиме бюджет?