Титанові пережитки?

Давнє китайське прислів’я говорить: якщо ворога не можна перемогти, його цілком можна пережити. Саме це — пересидіти прем’єра Тимошенко — і вдалося структурам Дмитра Фірташа в титановій галузі.

Зараз їхні перспективи й надалі рулювати нею виглядають цілком оптимістично. Уряд Миколи Азарова напевне подовжить ЗАТ «Кримський титан» договори оренди на Іршанський державний гірничо-збагачувальний комбінат і Вільногірський державний гірничо-металургійний комбінат, що видобувають титанову руду.

Історія цієї оренди тягнеться з часів передвиборної гарячки літа 2004 року. Власне, тоді ж терміново створили і спільне підприємство ЗАТ «Кримський титан». По ідеї, передбачалося, що для його створення використають потужності, які простоюють.

Однак на практиці указ Леоніда Кучми від 7 липня 2004 року №765 підкоригували, і держава внесла до статутного фонду нової компанії весь цілісний майновий комплекс ДАК «Титан».

З боку приватних акціонерів виступала компанія RSJ Erste Beteiligungs, котра внесла 368 млн. грн. інвестицій, отримавши за це 50% мінус 1 акція.

У вересні того ж року було підписано договори оренди на п’ять років із Іршанським і Вільногірським ГЗК. Мотивування передачі останнього було відверто надуманим — його сировини титанове підприємство в Армянську не використовує.

Теоретично на кошти, внесені «німцями» (пізніше RSJ у ролі інвестора змінила OstChem Germany Gmb), до 2011 року мав бути побудований новий сірчанокислотний цех потужністю 600 тис. тонн на рік.

Практично ж іще 2008-го гроші лежали на рахунку в комерційному банку, а виробництво повільно будувалося за рахунок прибутку. Що породжувало питання про доцільність залучення інвестора.

Як розрада державі, нова компанія погодилася відраховувати гроші за використання торгової марки ДАК «Титан», а з дивідендів — внески до Пенсійного фонду для виплати працівникам, зайнятим на шкідливому виробництві. Ці виплати передбачалося робити аж... до 2046 року, на загальну суму в 643 млн. грн.

Ну а поки приватники постаралися по максимуму зміцнити свій контроль над підприємством. У березні 2008-го вони вже заставили під забезпечення кредиту в 108 млн. грн. в Укрексімбанку цілу групу ключових цехів і технологічних установок.

Трохи пізніше ЗАТ зареєструвало власну торгову марку, тобто платити за використання ДАКівської стало необов’язково.

Почалася метушня навколо зборів акціонерів — їх стали просто забороняти в судах. У результаті держава за весь період існування «Кримського титану» не одержала близько 40 млн. грн. дивідендів.

Система реалізації продукції була замкнута на свої фірми, причому вийшов традиційний у таких випадках ланцюжок винесення центру прибутку за межі підприємства.

Так, за даними СБУ, 2007-го
концентрат Вільногірського ГМК продавався компанії Stork Handelsges m.b.h. за ціною 87 дол. за тонну, тобто нижче від собівартості. Але кінцевому покупцю — компанії «Дюпон» — він уже діставався за 165 дол. Тільки після ініційованого СБУ рішення Антимонопольного комітету вартість руди в контракті підняли до 115 дол.

Зате казенному Запорізькому титаномагнієвому комбінату ільменітовий концентрат продавали по 123 дол. за тонну.

Після того як Іршанський ГЗК передали «Кримському титану», «Сумихімпром» за потреби в 144 тис. тонн концентрату на рік стали одержувати тільки 105. При цьому його вартість теж зросла.

У результаті подібних схем тільки у 2005—2007 роках додаткові втрати держпідприємств становили близько 45 млн. грн., або 9 млн. дол.

На початку оренди гірничо-збагачувальним комбінатам пообіцяли кошти на модернізацію. У принципі, гроші надходили, і на Ірші побудували збагачувальну фабрику. Однак кошти були в основному короткострокові, у вигляді банківських кредитів під заставу фінансових господарських договорів на поставку концентрату. Тобто за фактом усе будувалося на прибутку самого ж ГЗК.

Цікаво, що тоді ж за рішенням суду було накладено арешт
на майно і заборонено відчуження Вільногірського гірничо-металургійного комбінату. Хто став ініціатором, СБУ не уточнює, але відомо, що контроль над підприємством структури пана Фірташа цілком зберегли.

У жовтні 2008 року з допомогою все розуміючих чиновників ФДМ вони навіть провели збори акціонерів, після яких держава втратила більшість у наглядовій раді ЗАТ «Кримський титан».

Загалом, СБУ тоді резонно пропонувала вивчити питання про доцільність збереження ЗАТ «Кримський титан» узагалі. А у разі прийняття рішення щодо збереження старої або створення нової структури — чітко розмежувати виробництва двоокису титану, тобто ДАК «Титан», Іршанський ГЗК і ВАТ «Сумихімпром», а також виробництва металевого титану — казенне підприємство «Запорізький титаномагнієвий комбінат» і Вільногірський ГЗК.

Документ підписав тодішній перший заступник голови Служби безпеки Валерій Хорошковський.

Керівництво «Кримського титану» у цей час заявило, що «з ініціативи глави російської групи «Ренова» Віктора Вексельберга і за підтримки керівництва України титановий завод може бути позбавлений сировинної бази шляхом розірвання договорів оренди Іршанського і Вільногірського ГЗК».

Однак поки ФДМ керувала пані Семенюк-Самсоненко, створення якоїсь нової структури видавалося малоймовірним. У результаті тільки навесні 2009 року було прийнято рішення створити державну холдингову компанію «Титан України».

Її засновником мало стати Мінпромполітики. До статутного фонду холдингу передавалися 100% акцій ВАТ «Сумихімпром», ДАК «Титан» (котрий здійснював корпоративне управління 50%+1 акція ЗАТ «Кримський титан») і Запорізького державного титаномагнієвого комбінату після його акціонування.

Щоправда, уряд одразу припустився ряду тактичних помилок, які загальмували й у результаті, схоже, зірвали процес.

Зокрема, хоча він часто казав у пресі, що договори оренди ГЗК подовжуватися не будуть, офіційне повідомлення про майбутнє припинення договору за три місяця відправлено не було.

Це й дало зачіпку протилежній стороні радісно інформувати, що оскільки «держава не повідомила нас за три місяці до закінчення строку оренди про намір використовувати майно ГЗК у своїх цілях, як це передбачено ст. 17 Закону «Про оренду державного і комунального майна»... підстав для передачі ГЗК у державне управління не існує...» І відповідно до ст. 73 Закону «Про державний бюджет на 2009 рік» орендар отримує право на автоматичну пролонгацію оренди строком на два роки.

Заява, м’яко кажучи, небеззаперечна, але юристи «Кримського титану» швидко домоглися рішення Господарського суду АРК, котре забороняє повернення майна державі. А вже в січні 2010 року кримський Окружний адміністративний суд визнав «протиправними дії ФДМ щодо відмови подовження дії договорів оренди цілісних майнових комплексів ГЗК». Чиї інтереси в країні є головнішими, було показано наочно і переконливо...

До речі, із судового рішення випливає, що ГЗК — уже не самостійні юридичні особи, котрі й здавалися в оренду, а... дочірні підприємства ЗАТ «Кримський титан». Загалом, видно велику і якісну роботу з управління майном. Чужим, зауважимо.

Заодно орендарі зажадали компенсації всіх інвестицій у ГЗК, оцінивши їх у 500 млн. грн. Щоправда, Міністерство промислової політики заявило, що компенсація не передбачена договором оренди, але кого це цікавило? З’явився привід посудитися і з цього приводу.

Загалом, коли Мінекономіки заявило, що «найбільш волаючими є... неповернення «Кримським титаном» арендованого ним майна цілісних майнових комплексів Вільногірського гірничо-металургійного і Іршанського гірничо-збагачувального комбінатів», — підстави для цього точно були.

З іншого боку... Ну як можна не повірити мудрим і безстороннім рішенням наших суддів? У них же написано — «ім’ям України».

На початку березня уряд Тимошенко ще вдався до кількох спроб форсувати процес і провести-таки на ГЗК інвентаризацію.

А 4 березня Кабмін устиг навіть подати до Верховної Ради законопроект про внесення до списку об’єктів держвласності, які не підлягають приватизації, «Державної холдингової компанії «Титан України». Але дуже сумнівно, що новий уряд поділятиме його ентузіазм.

Раунд завершився. Залишилося визначити тих, хто програв.

Держава Україна не виграла точно. Щоправда, у день другого туру виборів у штаб Януковича приїжджав Віктор Вексельберг — може, у нього вийде?