Святе місце порожнім не буде. Асоціація вуглевидобувних підприємств «Надра Донбасу» бере в розробку покинуті шахти

Відповідно до програми реструктуризації вугільної промисловості України, в 90-х роках минулого століття багато шахт було закрито. Більшість же нині діючих шахт доробляють підготовлені запаси вугілля. За умов сучасної енергетичної кризи ця проблема набуває особливої гостроти. Щоб не знизити обсягів видобутку вугілля, необхідно замислитися про відтворення вугільних потужностей. Прикладом правильного підходу до розв’язання проблеми може слугувати шахта «Свято-Серафимівська» в Червоногвардійському районі м. Макіївка, яка була закрита ще 1997 року, а в наші дні знову почала видавати на-гора вугілля.

Вугілля з минулого

Шахта «Свято-Серафимів­ська» — це колишня «Червоногвардійська», закрита ще того часу, коли на піку популярності була «реструктуризація», а по суті — прискорене знищення «безперспективних» вуглевидобувних підприємств. Особливо під гроші різноманітних зарубіжних фінансових структур. Куди ці гроші потім поділися — досі «тайна великая есть», у результаті ж економіка держави втрачала мільйони тонн вугілля, численні шахтарські міста й селища прирікалися на вимирання, а десятки тисяч гірників втрачали роботу.

Заснована 1895 року, вона називалася «Берестівський рудник ім.Пастухова». До наших днів зберігся закріплений давно скам’янілою модриною клітьовий ствол. До Великої Вітчизняної війни шахта називалася «Щеглів­ка №1», потім — «Червоногвардійська». І от тепер, після 11-річного забуття, — «Свято-Серафимівська».

Кому ж могло спасти на думку відновлювати стару, давно закриту шахту? Тим паче що поруч досить багато діючих, здатних за значно менших витрат перейти до розряду перспективних і навіть рентабельних? Такою організацією виявилася Асоціа­ція вуглевидобувних підприємств «Надра Донбасу», яка входить до досить відомого в регіоні науково-виробничого об’єднання «Механік». Більше того, окрім «Свято-Серафимівської», асоціація взялася реанімувати ще дві подібні шахти: імені Святителя Василія Великого — свого часу «Гірник» в однойменному містечку та «Свято-Покровську» (колишню «Червоноармійську») в Олександрівському районі Донецької області. Та найбільш примітно те, що на сьогодні асоціація дечого досягла не лише в перейменуванні покинутих шахт, а й у тому, заради чого все це затівалося. Їй уже вдалося поставити на ноги три такі самі, раніше закриті, шахти — «Преподоб­ного Сергія Радонежського» та «Свято-Миколаїв­ську» в Кіровсь­кому, а також «Свято-Андріївсь­ку» у Жданівці Донецької області. Остання, наприклад, уже видає на-гора близько тисячі тонн вугілля щодоби, тоді як 2006 року добовий вуглевидобуток становив лише 80 тонн.

Чесний підхід

Чиновники з облради, дуже шанобливо відгукуючись про діяльність «Надр Донбасу», пояснили причину такої благодійності: взяти в розробку покинуту шахту — це один із законних способів забезпечити себе власним вугіллям. По-перше, лише нині чинний уряд зробив можливою приватизацію вугільного господарства на відкритих торгах. А до цього всі факти купівлі вуглевидобувних підприємств мали вигляд, м’яко кажучи, сумнівний.

— А по-друге, — стверджує вже президент НВО «Механік» Віктор Вишневецький, — не можна залишатися байдужим до того, що відбувалося майже два десятиліття у вугільній галузі. Ми хочемо довести, що шахти можуть бути рентабельними, а Донбас і Україна загалом — процвітати. Я хочу, щоб наші діти жили в розвиненій країні та з упевненістю дивилися в майбутнє! Разом із відродженими шахтами ми повертаємо до нормального життя прилеглі шахтарські селища й міста. Піклуємося про добробут місцевого населення та його духовне відродження.

Світло гірничої лампади

Такий підхід дав змогу асоціації всього за рік підготувати шахту «Свято-Серафимівська» до експлуатації. Наприкінці минулого тижня в Червоногвардійському районі Макіївки було справжнє свято. Преосвященніший єпископ Бердянський та Приморський Єлисей освячував побудовану тут шахтарську каплицю. Більшість присутніх гірників-старожилів ще рік тому й не сподівалися, що їхня шахта з більш як столітньою історією колись відродиться. А тепер вони можуть бути спокійні за свою молодь, якій тепер забезпечено високооплачувану роботу. Під кінець року кількість гірників на відродженому підприємстві становитиме 550 осіб, ще 450 шахтарів отримають роботу наступного року.

— У процесі відновлення та експлуатації шахти, — каже Віктор Вишневецький, — у цьому районі буде створено повноцінну інфраструктуру, особлива увага приділятиметься соціальній сфері.

До речі, Віктор Вікторович народився й виріс у шахтарському селищі за три кілометри від «Свято-Серафимів­ської».

Сьогодні «Свято-Серафимівська» стабільно видає на-гора 100 тонн вугілля на добу. Протягом найближчого місяця цей показник має подвоїтися, а наступного року гірники розраховують видобути 200 тис. тонн «чорного золота». Однак основні плани колективу шахти пов’язані з глибинними запасами вугілля, до яких ще потрібно дістатися, долаючи рясний водоприток і відновлюючи покинуті виробітки. Після цього буде підготовлено на зворотний хід дві комплексно-механізовані лави. Відповідно, річна потужність підприємства досягне 600 тис. тонн — показника, який і в найкращі часи радянської шахти «Червоногвардійська» підкорявся нечасто.

Отак і виходить, що у святих назвах шахт асоціації відображено не лише будівництво храмів і каплиць у гірницьких селищах і богослужіння безпосередньо на шахтах, а й насамперед чесне ставлення до людей, держави, бізнесу. Нині, коли ламаються списи в суперечках, якою бути вугільній галузі — державною чи приватною, досвід Асоціації вуглевидобувних підприємств «Надра Донбасу» може послужити чудовою ілюстрацією того, що панацея не так у формі власності, як у ставленні до справи.