Шахта імені Засядька: закрити не можна працювати

Минулого тижня навколо шахти імені Засядька активно ламали списи. У суботу, 14 червня, управління Держгірпромнагляду в Донецькій області заборонило видобуток вугілля на підприємстві. Причина — виявлені при перевірці відомства серйозні недоліки в дотриманні техніки безпеки. Однак уже в понеділок заборону було скасовано, і в четвер шахта почала видавати на-гора своє цінне вугілля. Не те тому, що усунули порушення, не те тому, що народний депутат від Партії регіонів Юхим Звягільський дуже специфічними висловлюваннями намагався вплинути на позицію начальника Донецького гірничого округу Миколи Малєєва.

Слова Звягільського відтворив у своєму виступі в парламенті минулого четверга народний депутат від БЮТу Володимир Бондаренко. У відповідь із тієї ж трибуни Юхим Звягільський звинуватив у корупції главу Держгірпромнагляду України Сергія Сторчака. «Що стосується відносин із Держгірпромнаглядом, заявляю, що найбільш корупційна схема в особистих цілях, яку робить голова комітету Сторчак, не повинна бути в державі непоміченою», — сказав депутат. А прес-служба шахти імені Засядька у вівторок поширила заяву, в якій назвала «грубим перекручуванням фактів» інформацію про повне припинення роботи шахти після перевірки стану охорони праці та техніки безпеки, проведеної 13 червня інспекцією теруправління по Донецькій області.

При цьому прес-служба припустила, що «особисті амбіції і небажання глибоко вникнути в проблему безпеки голови Держгірпромнагляду Сторчака С.А. призвели до упередженого ставлення до колективу шахти ім. О.Ф.Засядька з боку комітету Держгірпромнагляду України». На справді ж, на шахті в охорону праці вкладаються нечувані кошти...

Що конкретно виявила перевірка в п’ятницю, 13-го? Вентиляційний штрек 18-ї східної лави, котру вже закривали в березні, виявився площею усього 2 кв. метри замість призначених 18. Його розширюють. А у разі аварії по запасному шляху евакуації при пожежі або загазованості можна було б тільки повзти, тобто шанси вижити у гірників зводилися до нуля. Виробку не обмивали, а це значить, не боролися з вугільним пилом, який найчастіше і виступає детонатором вибуху газової суміші.

Окрім цього, виявилося, що не в усіх гірників установлено на касках світильники з газоаналізаторами, які починають блимати при збільшенні концентрації газу. Держгірпромнагляд повідомив, що за добу понад 1300 гірників навчили користуватися саморятувальниками. Хоча ним уміє користуватися кожен шахтар... «З іншими порушеннями можна працювати», — сказав сакраментальну фразу інспектор Держгірпромнагляду Андріан Галич в інтерв’ю «Газеті по-українськи»... «Ми знаємо, що за людина Звягільський», — додав він.

Думка про те, що жодних порушень на шахті не усунуто, а роботи розпочато під тиском «хазяїна», не дає спокою не лише шахтарям і їхнім родинам. Нардеп від «НУ—НС» Володимир Стретович повідомив у коментарі журналістам, що держава мусить закрити шахту імені Засядька, домігшись відповідного рішення в суді. «Держава не повинна мовчати в такій ситуації. Якщо рішення інспекції про закриття шахти не виконується, відповідно, держава має сама звернутися до суду», — сказав він. Депутат вважає, що прокуратура Донецької області не виконує повною мірою своїх обов’язків у цьому питанні. Другим варіантом розв’язання проблеми В.Стретович бачить закриття шахти рішенням Міністерства вугільної промисловості. «Необхідно чітко порушити питання про закриття шахти саме в такому варіанті», — зазначив він.

Однак реакції вищих посадовців держави досі нема... З одного боку, Кабмін вимагає від Генпрокуратури дати правову оцінку зловживанням на шахті і притягти винних до відповідальності. Але це вже зов­сім не та Генпрокуратура, котра на початку 90-х висунула колишньому в.о. прем’єр-міністра Юхиму Звягільському такі обвинувачення, через які Герою України довелося втікати з країни і кілька років ховатися в Ізраїлі. Якщо й звертатися до суду (надій на вольове рішення Мінвуглепрому теж небагато), то однозначно не в Донецьку. Занадто сильно Юхим Леонідович інтегрований у життя цього регіону.

«ДТ» уже наводило дані Держгірпромнагляду, відповідно до яких на охорону праці витрачали тільки 0,4% від вартості реалізованої продукції. Це вчетверо менше від того, що потрібно за законом, і вшестеро менше, аніж передбачено галузевою угодою між Мінвуглепромом і профспілками.

Причини листопадової катастрофи, в якій загинули 106 осіб, комісія сформулювала надзвичайно чітко: «грубі порушення правил безпеки», в яких винні 11 конкретних посадових осіб підприємства. Ледь не вперше винні в загибелі десятків людей були названі. Щоправда, хтозна, чи відбулося б це за уряду Віктора Януковича, за якого трагедія і сталася...

Про закриття передової не лише за продуктивністю, а й за кількістю людських жертв шахти уперше всерйоз заговорили відразу ж після аварії. Про це прохопився в дні трауру навіть сам голова ради орендарів шахти Юхим Звягільський. Та вже дуже скоро від своїх слів відмовився, і шахта продовжила кувати добробут своїх власників.

Ціна питання відома. Шахта приносить близько 250 млн. дол. доходу на рік. Дуже вагомий аргумент не лише для продовження роботи, а й для роботи більш ніж інтенсивної. Будь-яке припинення видобутку — або за рішенням Держгірпромнагляду, або ж просто на провітрювання і дегазацію вибоїв на кілометровій глибині — це цілком конкретні фінансові втрати.

Та навіть після трагедії, котра вразила світ, на шахті дотримання елементарних заходів безпеки так і не стало нормою. За такого стану справ із безпекою, уже після висновків комісії про причини листопадової аварії керівництво шахти спробувало зняти із себе відповідальність за те, що сталося. Нібито виною всьому — невідомі глибинні гази і невивчені природні явища! До прикладу шахтоуправління «Донбас», котре працює в аналогічних гірничотехнічних умовах і на тих же вугільних пластах, і де не сталося жодної резонансної аварії, на шахті Засядька воліють не звертатися.

Схоже, втім, що річ тут не зовсім у гонитві за надприбутками. Шахтою імені Засядька давно цікавиться Рінат Ахметов. Для нього джерело коксівного вугілля було б важливим поповненням вертикально інтегрованого металургійного холдингу «СКМ». Щоб продати шахту якомога дорожче, потрібно продемонструвати показники якомога кращі. Високий дохід — отже, видобуток не можна припиняти ані на хвилину. Високу рентабельність — тож потрібно урізати витрати на видобуток вугілля, до яких входить без­прецедентна в таких гірничих умовах ТБ. Така от бізнес-логіка...

Логіка ця теж народилася не зараз. У 50—60-х роках, коли відбувалося становлення Юхима Звягільського як шахтаря, нехтування безпекою на шахтах було нормою радянської подвійної моралі. З одного боку, у СРСР діяли найжорсткіші у світі правила техніки безпеки та технічні вимоги до устаткування. З іншого — прогресивки та премії тоді цінували більше за життя... От і гинули — 42 шахтарі на «Краснолиманській» 1958 року, 56 — на «Молодогвардійській» 1979-го, 68 — на «Горянській» 1980-го... Щоправда, роки незалежності України перевершили за кількістю великих катастроф увесь радянський період: вибух із масовою загибеллю шахтарів відбувався майже щороку.

Залишається сподіватися, що Рінат Леонідович занадто вже дорожить своїм власним реноме бізнесмена світового рівня і навряд чи захоче зв’язуватися з показушно живим бізнесом. Адже він у буквальному значенні слова «мертвий».