Скрипаль не потрібен... Руками президента хтось створює на телекомунікаційному ринку керований хаос

Схоже, що на Банковій прийнято рішення позбутися регулювального органу в телекомунікаційній галузі. Принаймні в тому вигляді, в якому він є нині.

Інакше, аніж театром абсурду, те, що відбувається навколо Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ), не назвеш. Секретаріат президента справно скасовує розпорядження Кабміну про кадрові призначення в регуляторі, не пропонуючи нічого взамін. Нікому не відома фірма «від імені та за дорученням» всього телекомунікаційного ринку подає до суду й домагається заборони проведення засідань комісії. Чиновники, звільнені з НКРЗ «за статтями», отримують із секретаріату листа про те, що розпорядження Кабміну про їхнє звільнення «вважаються такими, що не настали», й виступають по телебаченню з викриттями. До проблем галузі, до правил гри, які за допомогою НКРЗ має встановлювати в ній держава, нікому в цій країні, схоже, немає діла.

Стратегія і тактика

Як вже не раз писало «ДТ», головна проблема відносин керівництва країни та ринку інформаційно-комунікаційних технологій полягає в тому, що серед політиків, яких можна віднести до політичної еліти, немає жодного, хто не просто розбирався б у предметі, а бодай цікавився б ним. В результаті ті, кого наділено повноваженнями для ухвалення доленосних для країни рішень, легко піддаються вмовлянням лобістів. Зрештою, нехай би відбувався лобізм системний, спрямований на побудову в країні потужної інфраструктури, створення стабільного ринку з упорядкованими правилами гри — нехай навіть на догоду великим гравцям. Проте лобіюються дрібні амбіції окремих людей, а в жертву їм приносяться інтереси всього ринку. І немає, схоже, в «телекомі» нікого, подібного до Стельмаха в банківській системі, хто міг би авторитетно заявити «годі займатися дурницями!» і кого б усі послухали.

Якнайкраще ілюструють цю ситуацію події минулого вівторка, 30 жовтня. НКРЗ зібралася на чергове засідання, на якому планувався розгляд важливих для ринку документів — нового варіанта ліцензійних умов з оренди каналів і вимог до договору на надання телекомунікаційних послуг. На засіданні були присутні п’ять членів комісії (кворум): чотири з числа призначених президентом і п’ятий — Сергій Колобов, стосовно якого ще не було видано указ про скасування його призначення. Президент Ющенко перебував цього дня з офіційним візитом у Румунії. Проте о 14-й годині на сайті глави держави з’явився указ про скасування призначення Колобова...

Точно відомо, ще вранці цього указу не було, — інакше зацікавлені особи оголосили б його перед початком засідання. Можна також сміливо припустити, що Віктор Андрійович навряд чи настільки стурбований подіями в галузі, щоб із далекої Румунії контролювати, чи зібралася НКРЗ на своє засідання. Виходить, контролював хтось інший. І президент у кращому разі дав команду «робіть, що хочете» або «не дозволяйте влазити в наші повноваження», а в гіршому — йому це просто не цікаво. А один із керівників його апарату радий старатися. І вирішує, таким чином, питання своїх приятелів, звільнених із НКРЗ.

Один за всіх

Повернімося, проте, до подій більш ранніх. 19 жовтня ц.р. суддя Окружного адміністративного суду Києва П.Ковзель виніс ухвалу в поряд­ку забезпечення позову, поданого на день раніше, 18 жовтня. Позов подала якась компанія «АнТ», що називає себе «учасником телекомунікаційного ринку», але, наскільки відомо, не є ним. Компанія має ліцензію на місцевий зв’язок із 2001 року, діяльність фактично не розпочала, й НКРЗ навіть не вносила її до реєстру операторів.

Проте на її вимогу суддя заборонив НКРЗ проводити засідання й приймати рішення в складі, до якого входять призначені Кабміном голова Володимир Звєрєв і члени комісії Надія Костриба та Воло­димир Пащук. Сергій Колобов у рішенні суду не фігурував, що й дозволило йому взяти участь у засіданні у вівторок.

У позові компанія просить встановити факт відсутності повноважень НКРЗ для проведення засідань, які відбулися 13 і 25 вересня, та скасувати ухвалені там рішення. Причина — участь у цих засіданнях вищезгаданих членів комісії, призначених Кабміном. На думку позивача, ухвалення на цих засіданнях «неправомірних рішень безпосередньо негативно вплинуло на стан і розвиток ринку телекомунікацій в Україні в цілому, а також на права й інтереси учасників ринку».

Чому в позові йшлося лише про два засідання, на яких, до речі, не розглядалося жодного питання, принаймні побічно стосовного ТОВ «АнТ»? Та тому що суть позову — не головне. Головне — заявлене позивачем клопотання про забезпечення позову. В результаті й з’явилося рішення суду.

Цікаво, що за тією ж юридичною адресою, що й ТОВ «АнТ», із тим самим складом засновників, перебуває інша фірма — ПП «Локом», яка проводить активну діяльність з торгівлі антикваріатом і дорогоцінними металами. Очолюють ці дві фірми близькі родичі, які, до того ж, орендують одне в одного приміщення. До речі, 2002 року фірма «Локом» проходила у кримінальній справі, порушеній за статтею 205 КК України «Фіктивне підприємництво». Розслідування цієї справи досі не завершено.

Втім, повернімося до судової заборони роботи комісії. 23 жовтня НКРЗ подала апеляцію на рішення Київського адмінсуду. Засідання призначено на 5 листопада 2007 року.

Нагадаємо: справжні учасники ринку телекомунікацій не раз висловлювали побажання, щоб роботу НКРЗ було якомога швидше розблоковано. Про це йшлося у зверненні телекомунікаційних операторів до президента, опублікованому в «ДТ» №32 від 1 вересня ц.р. Реакції, щоправда, не було. А на недавній прес-конференції виконавчий віце-президент Telenor Тор Халворсен висловив надію, що «новий уряд і президент зможуть якось вирішити питання з регуляторними органами».

Листування Енгельса з Каутським

Після того, як президент призупинив дію розпорядження Кабміну про призначення членом НКРЗ Сергія Колобова, в комісії залишилося всього чотири члени, щодо легітимності яких у глави держави немає сумнівів. Таким чином, комісія втратила можливість приймати рішення з будь-яких питань. Можна сказати, завдання заблокувати регулятор виконано.

Саме щодо цього застерігала у своєму листі, спрямованому до Кабінету міністрів минулого тижня, в.о. голови НКРЗ Ольга Філіппова. На її думку, постанова Окружного адміністративного суду Києва створила ще один прецедент, коли будь-яка юридична або фізична особа може в судовому порядку домогтися позбавлення права центрального органу виконавчої влади здійснювати свої повноваження. А наступним кроком може стати оскарження ким завгодно кількох сотень рішень НКРЗ, ухвалених з початку березня поточного року, тобто після призначення на посаду голови комісії Володимира Звєрєва й поновлення її роботи. А це, своєю чергою, призведе до масових протестів операторів зв’язку та потреби відшкодування їм із держбюджету понад 100 млн. грн., сплачених за отримані ліцензії та дозволи. А також кардинально підірве авторитет держави в очах іноземних інвесторів...

Крім того, на думку членів НКРЗ, можливе виникнення ще одного небезпечного прецеденту. На розгляді комісії перебувають більш як 100 заяв на видачу ліцензій і понад 120 — на видачу дозволів на користування номерним ресурсом. Якщо НКРЗ не зможе розглянути їх вчасно, підприємства мають право отримати ліцензії через суд, без засідання комісії. При цьому «захопленими» можуть виявитися і частоти, вже розподілені для інших компаній, зокрема й для великих операторів мобільного зв’язку... Тобто, фактично йдеться про застосування рейдерських технологій.

На думку членів НКРЗ, суд проігнорував той факт, що водночас із припиненням президентом розпоряджень Кабміну, глава держави звернувся до Конституційного суду з поданням щодо їхньої конституційності. Тому сам факт розгляду адміністративним судом питання про відсутність в уряду повноважень звільняти-призначати керівників органу виконавчої влади суперечить Конституції України.

Стаття 106 подвійного призначення

Коли в серпні, після першого призупинення президентом розпоряджень Кабміну щодо НКРЗ, її звільнені члени намагалися прорватися на засідання, обидві сторони конфлікту звернулися по роз’яснення до різних інстанцій. Відповіді також прийшли різні.

Так, у відповіді першого заступника глави секретаріату президента Олександра Шлапака Сергію Апасову сказано, що будь-які дії, які обґрунтовуються розпорядженнями Кабміну щодо призначень у НКРЗ, суперечать Конституції, а їхні юридичні наслідки є такими, що «не настали». Це, нагадаємо, — іще до будь-якого рішення Конституційного суду з цього приводу. Відповідно, на думку секретаріату, усі звільнені Кабміном члени НКРЗ вважаються такими, що завжди перебували на своїх посадах. Навіть Олег Гайдук, зв’язок із котрим утрачено за його власним бажанням. І Олександр Скляров, який звільнився за власним бажанням і вже давно працює на новому місці.

Однак Головне управління державної служби України, котре, відповідно до указу президента від 1 жовтня 1999 року забезпечує єдину державну політику у сфері держслужби, дотримується позиції, що до рішення Конституційного суду посадовці НКРЗ мають продовжувати виконувати свої обов’язки на підставі повноважень, передбачених законодав­ством.

Призупиняючи розпорядження Кабміну про призначення членів НКРЗ, президент мотивував це положенням пункту 15 статті 106 Конституції, котра дозволяє йому призупиняти акти Кабміну з одночасним зверненням до КС у разі їх невідповідності Конс­титуції. Проте, як вважає Мін’юст, котрий провів власне дослідження ситуації навколо НКРЗ, у секретаріаті, обґрунтовуючи цю неконституційність, трохи намудрували.

Нагадаємо: на думку президента, комісія є органом регулювання природної монополії, а тому належить до сфери національної безпеки. А отже, її діяльність потрібно віднести до його компетенції. Мін’юст, визнаючи компетенцію президента щодо вирішення питань національної безпеки, зазначає: вирішення кадрових питань виконавчих органів державної влади, відповідно до Конституції, усе ж належить до повноважень Кабміну. А та ж таки стаття 106 містить винятковий перелік повноважень президента, до якого дані кадрові призначення не входять...

25 жовтня ц.р., у рамках коаліційних переговорів, президент відкликав із Конституційного суду своє подання про конституційність Закону «Про Кабінет міністрів». То, може, сказавши «а», потрібно сказати й «б», привівши у відповідність із ним як закон «Про телекомунікації», положення про призначення НКРЗ президентом у якому було виписане ще під Кучму, так і Положення про НКРЗ? Чи в глави держави голова болить тільки про речі глобальні, а такі частковості він віддає на відкуп тому ж заступникові глави секретаріату, чиє листування зі звільненими з НКРЗ членами є приємним додатком до приятельських стосунків?

Істотно, що колегія суддів Конституційного суду 19 жовтня ухвалила рішення відмовити президенту у відкритті конституційного провадження в справі про кадрові розпорядження Кабміну. Триває підготовка справи до розгляду на засіданні суду. Можливо, таким чином буде поставлено крапку в цьому конфлікті? Навряд чи...

Стратегія керованої кризи

Під визначення «керована криза» потрапляють чимало процесів у політекономічному житті країни. Візьмімо бодай те, що відбувається у сфері розрахунків за газ, або приватизацію. Галузь зв’язку, на жаль, не стала винятком. Порівняно з нинішньою «демократією», авторитарний «держкомтелеком», який свого часу дозволяв або не дозволяв розвивати будь-який телекомунікаційний бізнес, сьогодні багатьом здається квіточкою. Сьогодні ж кожен, кому не ліньки, може «підвісити» цілий сектор економіки, який називають четвертим за привабливістю після паливенерго, металургії та фінансів.

Хто ж найбільше зацікавлений у створенні «керованої кризи» в галузі зв’язку?

Злі язики звинувачують у цьому групу найбільших операторів України. Справді, більшість ліцензійних питань у них давно вирішені, а в розвитку конкуренції на ринку зв’язку вони не зацікавлені. До того ж, за двома з них стоїть російський капітал, який виявляє інтерес і до третього. А російські інвестори не раз відкритим текстом заявляли, що готові працювати на українському ринку навіть у найскладніших і непрозорих умовах.

Однак, швидше за все, нинішня криза — справа рук певної групи людей, незадоволених тим, що їм не вдалося встановити контроль над регулятором. А основною рушійною силою її є їхні амбіції.

Не секрет, що звільнені члени НКРЗ Апасов, Скляров і Се­мерей не є авторитетними профе­сіо­налами в галузі зв’язку. Во­ни прославилися на іншому терені.

Апасов, бувши начальником управління Держкомзв’язку, створив силу-силенну фірм на своє ім’я та ім’я своєї дружини, забезпечував видачу їм радіочастотних ліцензій і заробляв на їх продажу. З НКРЗ його було звільнено за грубе порушення етики держслужбовця (бійка на засіданні, що потягло порушення проти нього кримінальної справи).

Олександр Скляров, який має сільськогосподарську освіту і займався питаннями господарської діяльності в «УМЗ», покинув компанію — як кажуть, після того, як розкрилися цікаві схеми, створені ним під час закупівлі устаткування для оператора.

Аналогічно звільнений Кабміном за прогул Петро Се­мерей лобіював установлення та експлуатацію на пільгових умовах устаткування належних його родичам фірм на майданчиках Державного концерну радіозв’язку, радіомовлення і телебачення.

Крім того, є численні факти і навіть статистика блокування названими екс-членами НКРЗ ухвалення комісією рішень із різних важливих питань — десятки відмов від голосування поспіль! У деяких випадках це закінчилося тим, що ліцензії було отримано фірмами через суд, без рішень комісії. А неможливість ухвалити такі важливі документи, як Порядок вимірювання параметрів на телекомунікаційних мережах або Порядок ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів щороку обертається для держбюджету мільярдними втратами від рефайлу та контрабанди.

Секретаріат президента два роки самоусувався від вирішення конфліктної ситуації в НКРЗ. Однак раптом нагально почав перейматися захистом інтересів людей, яких Кабмін звільнив за серйозні порушення, вирішивши навести в комісії лад...

Зв’язківці повинні домовитися

«ДТ» уже звертало увагу, що формулювання з листів керівників секретаріату про те, що НКРЗ має керуватися в діяльності президентським указом від 19 квітня 2005 року, звучать щонайменше наївно. Принаймні два члени «тієї» комісії (один із яких «легітимний», за версією СП — голова) повертатися в неї не збираються.

Виходить, що секретаріат діє за принципом «сам не гам і іншому не дам». Ще раз — ми не маємо наміру звинувачувати в цьому самого Віктора Андрійовича. Користуючись браком його уваги до галузі, цю позицію формують ті керівники його апарату, котрі намагаються вирішити в такий спосіб приватні питання своїх знайомих.

Продовжувати в такому дусі згубно для ринку зв’язку. Від­сут­ність правил гри на ньому призведе до того, що через певний час він просто стане філією ринку російського. Власники малих і середніх, та й великих операторів вважатимуть за краще продати свої акції закордонним інвесторам, аніж працювати в такому хаосі. І не західноєвропейським, які теж не захочуть такого «щастя». Тоді потреби в держрегуляторі не буде як такої — де-факто управлятиме українським ринком телекомунікацій «государева людина» із сусідньої держави.

Ситуація потребує негайного обговорення за столом переговорів між гілками влади, політичними силами й учасниками ринку. Політики повинні досягти консенсусу про правила гри, порядок призначення регулятора і невтручання в його діяльність, хоч би скільки незадоволених його рішеннями вишиковувалося в чергу під владними кабінетами. Крім того, механізм призначення членів регулятора потрібно зробити максимально незалежним від поточної політичної ситуації. Можливо, слід зробити це призначення паритетним, але прописати в Конституції, як це зроблено щодо Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Аби ні в кого й ніколи більше не виникало спокуси надурняк і на догоду власним амбіціям «приватизувати» галузь зв’язку.