Контрафактники мимоволі

Яка державна структура в нашій країні контролює якість виноробної продукції і як саме має бути організований контроль, мало хто розуміє і знає.

На сьогодні Кадастр виноградних насаджень України насправді відсутній.

Розбіжності в 40–60 тис. т в обсязі винограду, що збирається за рік (теоретично 290 тис. т) і декларується Мінагрополітики (350 тис. т), неможливо пояснити.

Співвідношення червоних сортів винограду до білих декларується органами держстатистики, як 20:80. Однак у торговельних мережах вітчизняні вина представлено у співвідношенні 45:55 (червоні до білих), і ця невідповідність також не пояснюється і не обговорюється.

У країні не виробляють і не імпортують концентрованого виноградного соку, а випуск популярних напівсухих і напівсолодких столових вин за купажною схемою - з його додаванням, порівняно з сухими винами зріс у кілька разів.

Порушення санітарної та технологічної дисципліни виробництва вин і коньяків призводить до появи у них хвороб і дефектів. Захворювання вітчизняних вин "мишачим тоном" спостерігається при виробництві ординарної продукції, внаслідок чого в них накопичуються продукти життєдіяльності мікроорганізмів - канцерогени.

Парадоксальна ситуація, яка склалася за останні роки загальної кризи, свідчить про щорічне зростання обсягів розливу коньяку України на 12–16% і переважно з імпортної сировини. З 1998 р. виробництво коньяків збільшилося в 5,3 разу, а площі виноградників скоротилися в 1,8 разу.

Імпорт сировини
для виноробства

П'ять років тому в Україні за рік розливали до 24 млн дал, сьогодні - 16–14 млн дал виноградного вина і до 4,3 млн дал коньяку. Для їхнього виробництва в середньому необхідно до 36 млн дал виноматеріалів, або 586 тис. т винограду. Різниця в сировині - 250 тис. т - компенсується за рахунок імпорту виноматеріалів (50–60%) і коньячних спиртів (90–93%).

Загрозу економіці країни і здоров'ю споживачів становлять переважно вина і коньяки, вироблені з імпортованих виноматеріалів і коньячних спиртів.

Закуповуючи величезну кількість виноматеріалів, коньячних спиртів і допоміжних матеріалів у Молдові, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Франції, Іспанії, Балканських країнах і на Кіпрі, ми розвиваємо їхні галузі. При цьому руйнуємо свою економіку і науку, а споживач одержує продукцію невідомого походження і сумнівної якості.

За останні 20 років виробники з різних країн з великим інтересом експортують в Україну напівфабрикати: виноматеріали і винні дистиляти (коньячні спирти), що надзвичайно вигідно обом сторонам.

(Довідково: мінімальна вартість 1 л молодого коньячного спирту без витримки в бочці становить щонайменше 4 євро і в Європі, і в нас. При цьому вартість 1 л зернового або тростинного спирту-ректифікату - близько 0,8 євро. Ціна 1 л імпортованого в Україну коньячного спирту становить 2–3,4 євро, чим і пояснюється стрімке зростання обсягів виробництва і споживання популярного "коньяку України".)

На деяких наших підприємствах, які не мають своїх виноградників, виробництво "коньяків України", крім назви, нічого спільного з коньяком не має, а з мистецтва виноробів перетворене на бізнес.

Більша частина постачальників виноробної продукції в Україну абсолютно впевнені, що автентичність (справжність) вин та їхніх дистилятів тут не контролюється, а вхідний контроль здійснюється формально - на відповідність її фізико-хімічним показникам державних стандартів України (ДСТУ). Такі показники в сучасних умовах виробництва можна легко коригувати і "підганяти" під вимоги цих діючих ДСТУ, скопійованих і перекладених українською мовою з радянських ГОСТів, неприйнятних для сучасного виробництва і контролю.

Оснащені сучасними лабораторними інструментами і методами аналізу, європейські винороби і коньячні майстри під замовлення можуть з допомогою додавання інгредієнтів і продуктів переробки винограду моделювати фізико-хімічні та органолептичні показники вин та їх дистилятів, що "відповідають" вимогам ДСТУ. Особливо зазнають моделювання імпортовані коньячні спирти.

Вітчизняні виробники, імпортуючи виноматеріали та їх дистиляти, через невідповідність нормативних документів європейському переліку показників змушені визнавати супровідні документи і, у разі їх сумнівної якості, не можуть аргументовано заперечувати, пропускаючи підробки. У цьому разі винороби і споживачі не захищені державою від увезення і виробництва неякісних вин і коньяків.

Українські винороби можуть лише здогадуватися про те, що їх вводять в оману імпортери вин і дистилятів, але не можуть з допомогою вимірів і цифр перевірити і довести справжність продукту.

При експорті ж до Європи всі українські вина і дистиляти зазнають жорсткого контролю і у випадку найменших відхилень від стандартів ЄС не допускаються на ринок.

Однобічність у торговельних відносинах між європейськими та українськими партнерами зводиться до того, що перевіряють на автентичність тільки українську продукцію, а ми не можемо перевірити їхню.

А в цей час більшість виробників вин і "коньяків України" з неконтрольованої імпортної сировини виховують у споживача недовіру до якості вітчизняної продукції. При цьому покупець позбавлений упевненості в її справжності.

Державне регулювання виноградарсько-
виноробної галузі

В Україні існує, на перший погляд, проста і недорога
(780 грн) ліцензія на право виробництва вин, коньяків. Правила одержання ліцензії однакові як для малих, так і для великих виробників, що можна вважати помилкою, оскільки правила стимулюють розвиток лише великих виробників, тобто власників, які мають чималі кошти або доступ до них.

У Франції на 840 тис. га виноградників налічується близько 80 тис. виробників вин і бренді, в Англії на 1,5 тис. га виноградників - 500 виробників, в Україні на 70 тис. га - близько 190 відповідно, що свідчить про монополізацію галузі.

Виникає запитання: яка роль Антимонопольного комітету України в підтримці вільної конкуренції у виробництві і продажу товарів та послуг і недопущенні встановлення монополії на ринку вина?

Заслуговують поваги виробники вин кількох компаній, у т.ч. торгові марки "Колоніст", "Винодельческое хозяйство князя П.Н.Трубецкаго", "Вина Гулієвих", які виробляють вина хорошого європейського рівня з власного винограду, однак їх частка в загальному обсязі не поліпшує стану справ у галузі.

Через недосконалість вітчизняної законодавчої бази, корупцію, відсутність спрощеної дозвільної системи одержати ліцензію на право виробництва вин і дистилятів малим виробникам, фермерам і "простим смертним" ні теоретично, ні практично неможливо. Це можуть собі дозволити як хобі або як бізнес тільки люди багаті або ті, що має стосунок до влади.

Щасливчик, який одержав ліцензію на право виробництва вин і коньяків, пройшовши необґрунтовано складний шлях у дозвільних органах, може випускати продукцію низької якості.

Парадокс полягає в тому, що в країні є механізм видачі ліцензії на право виробництва вин і коньяків, а механізм позбавлення цієї ліцензії шахраїв і недобросовісних виробників відсутній. Отже, якщо держава не може покарати шахраїв, то гріш ціна всім її законам, стандартам та інструкціям…

Законом України "Про виноград і виноградне вино" (№3427-15 від 9 лютого 2006 р.) роль організації, що контролює стан і якісний склад сировинної бази виноробства, дотримання правил виробництва вин і
коньяків з метою запобігання фальсифікації, закріплено за Державною інспекцією з виноробства і виноградарства (Держвинінспекцією), яку, однак, так і не було створено. Зазначений закон не захищає ні вино, ні
коньяк від підробки, ні виробників від сваволі чиновників.

За останні 25 років реформ в АПК виноградарство і виноробство України відкинуті назад. Тому твердження деяких вітчизняних виноробів, що перебувають при владі, і вчених про те, що у нас існує якесь "унікальне українське виноробство" (використання зернового спирту-ректифікату при кріпленні вин), яке не має аналогів у світі, а отже, у нас має бути й унікальна, що відрізняється від світового і європейського виноробства, система контролю якості, є утопічними.

Виникає запитання: чому за 20 років "унікальність" українських кріплених вин і методів контролю їх якості чиновниками та вченими не була захищена і визнана ЄС і Міжнародною організацією винограду і вина (OIV)?

Закони фізики, хімії і біохімії вина однакові для всіх вин і країн, отже, і контроль якості має базуватися на основних стабільних показниках якості за єдиними загальноприйнятими методами.

Вислів А.Чехова "національної науки немає, як і немає національної таблиці множення" слід доповнити, на думку професора В.Косюри, такими словами "і національної науки про вина теж немає". Не може бути технології вина українського, французького або португальського. Є виноробство і вина України, Франції, Португалії тощо.

У країнах СНД лідерами у виноробстві та контролі якості вин і коньяків є Молдова і Грузія. Виноробство - їхня національна гордість. Контроль якості тут закріплений законом і здійснюється в спеціалізованих центрах. У Російській Федерації також створено центри, які контролюють якість вин і коньяків. Але, на жаль, навіть у цих країнах на ринку з'являється неякісна продукція.

Отже, обладнати лабораторії та центри сучасним інструментарієм ще недостатньо для того, щоб у країні скоротилася контрафактна продукція виноробства.

У розвинених країнах багато чого залежить від жорсткості закону і від культури споживання. Обдурити покупця, пропонуючи неякісні вина і бренді, тут дуже складно або навіть неможливо. У цих країнах між покупцем і виробником стоїть потужний продавець - торговельні мережі, які дорожать своєю репутацією. Високий рівень культури споживання вин у населення не дозволяє їм купувати неякісну продукцію.

Наші торговельні мережі ніякої відповідальності перед покупцем за якість не несуть, а самі покупці до вибору вин і коньяків ще не готові через низьку культуру споживання. Крім цього, більша частина підприємств галузі працює на морально і фізично застарілому технологічному та лабораторному обладнанні, застосовує недосконалі методи аналізів у виробничих і контролюючих лабораторіях, розроблені у 50–60-х роках минулого сторіччя.

Великий внутрішній ринок споживання вин і коньяків, бідність більшості населення та, як наслідок, їх низька купівельна спроможність служать у деяких виробників поясненням випуску продукції так званого економкласу з недорогої сировини, чого не має бути. За наявності великої кількості державних установ, які контролюють галузь, у країні не контролюється головне у виноробстві - справжність, що спокушає недобросовісних виробників.

Алкогольна інспекція Міністерства торгівлі України, яка контролювала вина, коньяки та горілку, була ліквідована у 2001 р. рішенням уряду, а її функції були спрощені та передані у відання Держспоживстандарту та Митної служби України. Насправді ці державні структури сьогодні здійснюють неефективний контроль якості напівфабрикатів, самих вин і коньяків, фактично вимірюючи тільки фізико-хімічні показники та показники безпеки продукції відповідно до вимог ДСТУ.

Центральна лабораторія виноробної промисловості (ЦЛВП), створена в 1944 р., працює при Мінагрополітики України.Основні функції лабораторії - сприяння розвитку та удосконаленню виноробства. У 2011 р. ЦЛВП було передано в новостворену Державну інспекцію сільського господарства (Держсільгоспінспекцію) України для здійснення контролю якості вин і коньяків, а у 2012 р. розпорядженням КМУ повернуто назад у відання Мінагрополітики.

Держсільгоспінспекція України, якаодержала повноваження, раніше покладені на Держвинінспекцію, створена у квітні 2011 р. для контролю за дотриманням правил виробництва сільськогосподарської продукції, у т.ч. винограду, вин і коньяків, а також для контролю експорту та імпорту сировини й товарної продукції виноробства, дотримання вимог ДСТУ. Вона має розвинену мережу філій по всій країні, але поки що лише з питань контролю якості зернових продуктів.

Через відсутність законодавчого механізму обов'язкового контролю, необхідного лабораторного інструментарію та кваліфікованих фахівців із виноградарства та виноробства, а також у силу інертності Держсільгоспінспекція поки ще не виконує покладених на неї контролюючих функцій у виноробстві та перебуває в стадії організації.

Оскільки Держсільгоспінспекція та ЦЛВП - структурні підрозділи Мінагрополітики, куди входять виноградарсько-виноробні підприємства, результати їхніх висновків не завжди можуть бути об'єктивними.

Контролювати справжність вин, коньяків, виноградного дистиляту, зернового спирту-ректифікату, глюкози та фенольних речовин виноградного або невиноградного походження, а також ідентифікувати хворе вино чи коньяк, який має пороки, з допомогою мікробіологічних досліджень у вищезгаданих державних відомствах технічно неможливо через відсутність у них спеціальних приладів.

Центральна галузева дегустаційна комісія виноробної промисловості (ЦГДК)створена наказом Мінагрополітики України від 22 січня 2013 р. №28 для виконання функцій контролю якості вин та їхніх дистилятів на основі органолептичних показників, що залежать від досвіду та сенсорних здібностей її членів. При цьому фізико-хімічні виміри показників ДСТУ проводяться в ЦЛВП.

Основні завдання ЦГДК - видача висновків про якість виноробної продукції, зовнішнього оформлення вин, імпорту виноматеріалів і дистилятів, розробка пропозицій з освоєння або зняття з виробництва марок вин і коньяків, поставки їх на експорт.

В останні роки, на моє переконання, у вітчизняному виноробстві з'явилося помилкове твердження, що автентичність, а також якість вин та їхніх дистилятів можна визначити лише органолептично - і тільки членами ЦГДК Мінагрополітики.

Справді, ЦГДК Мінагрополітики є єдиним професійним органом у країні з визначення якості винопродукції. Сенсорна оцінка вин і коньяків - дуже важливий метод контролю якості та обов'язковий інструмент у виноробстві на всіх етапах виробництва, але суб'єктивний. Тому у світовій практиці вважається другорядним інструментом, який доповнює офіційні методи ЄC та OIV із визначення автентичності. Висновок ЦГДК Мінагрополітики має рекомендаційний характер і не може визнаватися в судових та арбітражних розслідуваннях.

На жаль, за останні 20 років у Національній академії аграрних наук (НААН) і в Мінагрополітики не створено системи професійної підготовки та атестації дегустаторів-виноробів із числа працівників лабораторій, технологів, а також членів ЦГДК.

На моє переконання, більшість членів ЦГДК і виноробів підприємств мають потребу в спеціальному додатковому тренінгу з сенсорного аналізу та ідентифікації компонентів, які утворюють аромат, букет і смак вітчизняних і закордонних вин і коньяків, що прийнято в усіх цивілізованих країнах.

Курси дегустаторів при Спілці виноробів Криму в Національному інституті винограду та вина (НІВВ) "Магарач" НААН надзвичайно важливі для підвищення рівня культури споживання вин, але мають більшою мірою просвітницький характер. За п'ять днів навчання такі курси дають загальні уявлення про дегустацію, при цьому не розвивають сенсорних здібностей ідентифікації ароматів вин, коньяків і дуба, а слухачі після закінчення одержують посвідчення професійного дегустатора, що викликає сумніви.

Існуючі методи сенсорного аналізу, регламентовані міжнародними стандартами ISO, не використовуються на цих курсах дегустаторів, представниками ЦГДК та в органах державного контролю.

Національна академія аграрних наук

У системі НААН у НІВВ "Магарач" (Ялта) і в Інституті виноградарства та виноробства (ІВВ) ім. В.Таїрова (Одеса) є атестовані підрозділи з висококваліфікованими вченими - виноградарями та виноробами, компетентними в питаннях виробництва та контролю якості винограду, вин та їхніх дистилятів. Проте визначити автентичність і натуральність виноробної продукції офіційними методами ЄC та OIV ці установи не можуть із технічних причин. У цих інститутів немає мережі філій по Україні, за ними законодавчо не закріплене право обов'язкового контролю виробництва та імпорту сировини, напівфабрикатів для виноробства, а також контролю продукції в торговельних мережах.

Хоч як парадоксально, але в Україні на 70 тис. га виноградників у НААН існують два профільні інститути, а кандидатів і докторів наук по виноградарству та виноробству більше, ніж у лідерів світового виноробства - Франції та Іспанії, разом узятих. Крім цього, дивно, але в НААН існують дві окремі науково-дослідні програми: "Виноградарство" з головною організацією - ІВВ ім. В.Таїрова, що перебуває в підпорядкуванні відділення рослинництва, і "Виноробство" з головною організацією - НІВВ "Магарач", що перебуває у віданні іншого відділення - економіки та продовольства(!?). Це роз'єднує вчених - виноградарів і виноробів, науку та виробництво й через цю, а також деякі інші причини не сприяє науковому прогресу галузі та унеможливлює організацію контролю якості вин і
коньяків у системі НААН.

Забракувати неякісні вина або коньяки України, отже, висунути претензії виробнику щодо якості, з погляду закону, можна тільки при порушенні ним (виробником) фізико-хімічних показників і вимог ДСТУ, що з роками стає дедалі важче. Юридично органолептична оцінка не береться до уваги.

Із проведеного аналізу існуючих інститутів виходить, що жодна державна контролююча структура в Україні, у т.ч. і вчені-винороби НААН і вузів, технічно не можуть здійснювати належний контроль автентичності імпортованих і вироблених вин, дистилятів і коньяків. Хоч би яка авторитетна дегустаційна комісія з числа начальників-чиновників, учених чи фахівців виноробної галузі була б створена, її результати щодо справжності завжди будуть суб'єктивними та не до кінця достовірними.

Контроль якості вин та їхніх дистилятів у розвинених країнах базується на такому:

- реальних даних кадастру виноградних насаджень - основного документа галузі;

- декларації та звіті виробників винограду та вин у регістрі виноградних насаджень і виноробних підприємств;

- державному контролі автентичності вин та їхніх дистилятів визнаними в ЄС та OIV методами;

- контролі якості вин та їхніх дистилятів громадськими професійними організаціями.

В Україні всі чотири пункти такої системи контролю якості відсутні.

Яка система контролю якості вин
та їхніх дистилятів потрібна Україні?

У 2013 р. ученими НІВВ "Магарач" запропонована "Національна система контролю якості вин і коньяків", що є, на мій погляд, неконкретною, має декларативний характер. При цьому автори запропонованої української системи замовчують про міжнародний досвід контролю якості вин та їхніх дистилятів у розвинених країнах, що існує багато десятиліть, чим і була викликана підготовка даної публікації.

Упродовж понад 20 років у НІВВ "Магарач" розроблено методи ідентифікації фальсифікованих вин і коньяків, визначення географічного походження, автентичності вин та їхніх дистилятів як арбітражних, визначення статусу вин контрольованих найменувань за походженням - Appellation d'Origine Controlee (AOC). Але не всі ці методи атестовані в ДП "Укрметртестстандарт" та одержали офіційне визнання в нашій країні та в ЄС, а в основному використовуються в науково-дослідних і дисертаційних роботах.

Відповідно до вимог ЄС вищевказані методи повинні мати хорошу повторюваність, відтворюваність, наукове обґрунтування та визнання їх установами Європейської комісії зі стандартизації (European Commission for Normalization, CEN) та Асоціації офіційних хіміків-аналітиків (AOAC).

У ЄС та OIV у процедурі аналізу та контролю автентичності й географічного походження вин та їхніх дистилятів організаціями CEN й AOAC офіційно визнано методи стабільних ізотопів IRMS та ядерного магнітного резонансу (ЯМР) SNIF-NMR. Ці методи дають наукове пояснення зміні співвідношень ізотопу в природних речовинах:

- метод визначення природи води у винах і соках за ізотопом 18O/16O;

- метод визначення етанолу виноградного чи невиноградного походження за ізотопом 13C/12C;

- метод визначення вуглекислого газу екзогенного чи ендогенного походження за ізотопом 13C/12C;

- метод ЯМР (SNIF-NMR) виявлення цукру невиноградного походження, внесеного у виноградне сусло та вино за ізотопами 2Н і 13С.

Метод ЯМР застосовується при контролі якості у виноробстві для ідентифікації та дослідженні хімічної структури фенольних з'єднань, природи біополімерів вин.

За рекомендаціями норм ЄС, саме етиловий спирт є тією речовиною-маркером, ізотопне співвідношення атомів у якому визначає походження продукту.

Дослідження IRMS у країнах ЄС та у світі проводять на мас-спектрометрі співвідношення стабільних ізотопів Isoprime-100 виробництва компанії ELEMENTAR.

В Україні контроль якості вин та їхніх дистилятів методами стабільних ізотопів (IRMS) і ЯМР, а також ці прилади відсутні.

Створення лабораторії контролю якості вин і бренді методом стабільних ізотопів (IRMS) є обов'язковою умовою при вступі будь-якої країни до ЄС (нині ці процедури проходять Болгарія та Туреччина).

Організацію контролю якості вин та їх дистилятів у світі розглянемо на прикладі двох країн, де висока якість вин і їх дистилятів завжди гарантована та контролюється державою, але в одному прикладі науковою установою - Національним інститутом винограду і вина Аргентини, а в іншому - структурою, підпорядкованою міністерствам фінансів, економіки і митної служби Франції. І перший, і другий приклади можуть бути запозичені при організації національної системи контролю якості в Україні.

Законом Аргентини "Загальний закон про вина та інші напої" від 6 листопада 1959 р. №14.878 головна роль при контролі над якісним розвитком виноградарства і виноробства закріплена за Національним інститутом винограду і вина (Instituto Nacional de Vitivinicultura, INV) з головним офісом у м. Мендоса та 42 філіями по країні.

Місія INV - систематизація і спрощення існуючих правил, оптимізація організаційної структури промисловості, включаючи технології й сертифікації міжнародних стандартів якості для процесів, - зведені до рангу державної політики у виноробній галузі. Акцент зроблено на участі країни в міжнародних форумах і дегустаціях вин з метою підтримки високого рівня мотивації співробітників і фахівців для навчання й управління інформацією виноградарями і виноробами всіх форм власності, великих, середніх і дрібних співтовариств, відповідно до потреб ринку як локально, так і на міжнародному рівні.

Основні функції:

1. Наукові дослідження, технологічні та економічні, у виноградарстві і виноробстві, підготовка наукових кадрів.

2. Сфера нагляду: контроль усіх процесів виноградарсько-виноробного сектора - від сорту винограду до готових продуктів. Експертизу проводять на всіх етапах процесу виноробства з метою забезпечення достовірності і придатності для споживання вин і дистилятів. INV здійснює перевірки і в спиртовій промисловості. Контролюються гідролізовані і негідролізовані винні дистиляти.

3. Облік: створення і підтримка бази даних про всіх виробників винограду і вина, декларації про збір урожаю, про запаси вина в бодегах (заводах), даних щодо експорту, публікації щорічника про статистику виноградарства і виноробства, їх розповсюдження.

4. Контрольякості вин, напівфабрикатів і всіх допоміжних матеріалів, застосовуваних у виноробстві, видача офіційних сертифікатів якості, досліди з технологічної оцінки сортів, різних технологій і продуктів, боротьба з фальсифікаціями (розведення, підцукровування, додавання спирту-ректифікату, у т.ч. і невиноградного походження), розробка нової продукції.

5. Просування експорту: участь у заходах щодо просування аргентинських вин на експорт, супровід виставок, міжнародних конкурсів вин OIV.

Система якості вин і дистилятів Франціїзосередженав Національній службі міністерства економіки, промисловості і зайнятості, міністерства бюджету, державних рахунків і реформ і представлена Спільною лабораторною службою - Service Commun des Laboratoires (SCL).

До 1993 р. служба SCL входила до складу Міністерства сільського господарства, а 20 років тому урядом Франції була виведена з цього відомства, у якому перебувають виноробні підприємства. Спільна лабораторна служба співпрацює з генеральним директоратом з конкуренції, запобігання шахрайству (DGCCRF) і головним управлінням митниці та акцизів (DGDDI).

На території Франції створений блок управління 11 лабораторіями SCL із 430 агентами, які виконують аналізи, випробування зразків продукції компаній, експертизи, сертифікацію та експортний контроль вин.

Основні завдання служби SCL: захист внутрішнього і зовнішнього ринків Франції від неякісних харчових і нехарчових продуктів, регулювання чесної конкуренції виробників, захист споживачів від неякісної продукції.

Відділення контролю харчових продуктів розділене на секції за типами продукції: напої, молокопродукти, зерно, фрукти і городина, рослинні олії, мед, яйця, напівфабрикати і готова харчова продукція.Окремо кожна секція поділяється на лабораторії за типом виконуваних аналізів.

Секція контролю напоїв включає лабораторії фізико-хімічних, хроматографічних, спектральних та ізотопних методів досліджень. Основні завдання:визначення географічного походження продуктів переробки винограду (АОС); визначення фальсифікації соків і кількості доданих до нього цукру, води, кислот, а також соку, отриманого пресуванням або розведенням концентрату водою; визначення внесення ароматичних добавок у соки і вина, справжності сидрів та гристих вин (природне шумування або додавання СО₂); визначення походження цукру (буряковий, тростинний, виноградний).

Служба SCL виконує систему аналізів контролю якості харчових напоїв, відібраних емісарами. Співробітники лабораторії не беруть участі у відборі проб, залишаючись у тіні, а висновок про якість продукції надають агентства. Проведення відбору та експертизи харчових продуктів (вин і бренді) для виробників безплатне, а всі витрати на експертизу здійснюються за бюджетні кошти.

У роботу незалежних агентів з перевірки підприємств і готової продукції ніхто не може втручатися і впливати на їхню діяльність. Престижність роботи, відповідальність і гідна оплата праці всіх співробітників цієї установи виключають корупцію в їхній діяльності.

Поява емісара SCL на французькому підприємстві - ознака негативних наслідків для його власника. На підставі результатів фізико-хімічних аналізів вин, сидрів і бренді методами стабільних ізотопів (IRMS), хроматографії і дегустації, у разі порушення їх якості, автоматично приймається рішення про покарання винних у виробництві контрафактної продукції, підтверджене законом.

В Аргентині імпорт виноградних виноматеріалів та їх дистилятів заборонений законом, у Франції виноматеріали наливом не імпортують. У неврожайні 2011-й і 2012 р. Франція та Іспанія закуповували винні дистиляти в Грузії, Молдові та Азербайджані, з обов'язковим ввізним контролем спиртів ізотопним методом IRMS на предмет їх автентичності.

Висновок

Більшість українських виробників не можна звинуватити у випуску низькоякісної продукції. Насправді вони хотіли б мати прозорий бізнес і ринок, випускати якісні вина та коньяки. Однак ситуація, що склалася в законодавчій, кредитно-фінансовій і регуляторній системах країни, не сприяє цьому. Тож бізнес змушений здійснювати двояку політику: декларувати гарну якість, а фактично шукати шляхи мінімізації витрат і способи зниження собівартості продукції, незважаючи на якість.

Виходячи з викладеного вище, державний контроль автентичності і натуральності вироблених та імпортованих вин і дистилятів в Україні має бути обов'язковим. Логічним було б прийняти закон про здійснення професійного контролю якості вин та їх дистилятів НІВВ "Магарач" та ІВВ ім. В.Таїрова за прикладом Аргентини, однак цю можливість було втрачено ще на початку 90-х років минулого сторіччя через недалекоглядність керівництва інститутів і НААН.

Створення національної системи контролю якості має починатися з розробки установами НААН Кадастру реальних виноградних насаджень, а також із внесення змін до Закону України "Про виноград і виноградне вино", який повинен мати міждержавний, а не вузьковідомчий характер. У документі має міститися положення про права та обов'язки виробника, а також має визначатися, хто і якими методами здійснюватиме дієвий контроль з виявлення підробок, які конкретні заходи покарання застосовуватимуться до порушників, аж до позбавлення їх ліцензії.

Необхідно спростити дозвільну систему створення виробництва вин і коньяків малими підприємствами і фермерськими господарствами та посилити контроль їх якості і кількості, з позбавленням шахраїв права роботи у виноробстві.

Головними методами контролю якості вин, коньяків і бренді мають бути загальновизнані в ЄС методи аналізу їх справжності. У разі створення відмінних від загальновизнаних у ЄС методів аналізу вчені НААН повинні домогтися визнання цих методів у Європі.

Уряду України необхідно знайти можливості для створення в структурі Держсільгоспінспекції Національного центру контролю якості вин і дистилятів, а також виділити кошти для придбання приладів ізотопних методів аналізу за прикладом Франції.

Оснащення Держсільгоспінспекції досконалими інструментами, методами аналізу і професійними кадрами має відбуватися разом з ученими НААН. У своїх діях ця інспекція має бути незалежною від відомства, до якого входять виноробні підприємства. І найправильнішим було б перепідпорядкувати її Міністерству доходів і зборів.

В Україні також є величезний потенціал виробництва перспективних не кріплених спиртом плодових, ягідних вин та їх дистилятів високої якості, а також медових вин - медів, несправедливо забутих у галузі та авторами Закону "Про виноград і виноградне вино".

Підвищення культури споживання вин у населення позбавить шахраїв ринку збуту їхньої продукції.

Місія Держсільгоспінспекції не повинна бути лише каральною. Відомство має захищати виробника від недобросовісної конкуренції та неякісного імпорту, а споживача - від неякісної продукції.

Вітчизняна виноградарсько-виноробна наука, сама галузь та установи, які її контролюють, потребують докорінного реформування. Вони не готові до співробітництва і вступу до ЄС, а вимагають захисту з боку держави, відсутність якого може призвести до подальшого руйнування галузі.