Іллічівський морський порт: подарувати і забути?

Українські порти завжди були ласими об’єктами. І охочих відкусити від них шматочок не бракувало. Певний час після Майдану жила надія, що ситуацію навколо портових активів удасться ввести в конструктивне русло, але, наскільки можна судити, все надіями і обмежилося.

Конфлікти спалахують один за одним: Одеса, Маріуполь. Тепер — Іллічівський морський торговий порт (ІМТП). Трудовий колектив підприємства навіть звернувся з відкритим листом до президента Віктора Ющенка і прем’єра Юлії Тимошенко з проханням запобігти відчуженню майна порту.

Робітники, звісно, чули про нюанси стосунків між адресатами, але сподіваються, що президент і прем’єр просто виконають свої конституційні обов’язки.

«Ми маємо справу з дуже ретельно підготовленою рейдерською атакою, мета якої — захоплення частини майна порту, доведення підприємства до банкрутства та встановлення над ним комерційного контролю», — стверджують автори звернення.

Претендувати і справді є на що. Іллічівський порт — один із найкращих у регіоні і входить до четвірки найбільших у країні. Він може приймати судна з осадкою до 13 метрів і вантажопідйомністю до 100 тис. тонн. Ниніш­нього року за 11 місяців обсяги перевалки вантажів зросли на 22% — до 17,6 млн. тонн.

Втім, на виробничі успіхи дер­жава відреагувала дуже своєрідно: порт почали інтенсивно перевіряти. Причому практично не приховується, чий це буде «комерційний контроль».

Ще попереднє керівництво порту 2005 року підписало договір №435-о про спільну діяльність із приватним підприєм­-
ством «Укртрансконтейнер» (УТК). Відповідно до нього, спільна діяльність включає три етапи.

На першому етапі «Укртранс­контейнеру» передають третій-шостий причали. На другому етапі — перший і другий. На тре­тьому — найдорожчому й найбільш віддаленому в часі — намиту в лимані територію в тилу першого і другого причалів.

Внесок порту — нерухоме майно, внесок УТК — обладнання й частково кошти на рекон­струкцію третього і четвертого причалів.

У рамках першого етапу співробітництва порт повністю вніс зазначене майно, а УТК свої зобов’язання виконав не повністю. І все у 2006 році, коли начальником порту був Руслан Родзяховський, плани передачі «Укртрансконтейнеру» першого і другого причалів підтвердили.

З приходом у серпні 2006 року нового начальника порту, Геннадія Скворцова, цей намір було переглянуто. Підставою послу­жив той факт, що ще 13 грудня 2005 року президент України заявив про необхідність розірвання договору між портом і УТК. Президент мотивував це тим, що «договір укладено на неприйнятних і не вигідних для держави умовах».

Договір і справді дивний. Так, усе майно, що міститься на чотирьох причалах, а також складські площі передаються за цілком символічну суму — 17,6 млн. дол. США. Взагалі-то, бувають портальні крани дорожчі...

Цікаво, що, за даними порту, «в інвестора немає своїх грошей, але він обіцяє ...внести інвестицій на суму 495 млн. дол. США». Однак умовою внесення цієї суми є передача портом приватному підприємству намитої території в тилу першого і другого причалів.

Реалізації цей пункт не підлягав із самого початку: зазначена територія взагалі не є власністю порту. Її власник — місто. Тобто договір було складено так, щоб звільнити інвестора від виконання основної частини зобов’язань.

Цікаво, що, за даними трудового колективу порту, компанію «Укртрансконтейнер» контролює Віталій Южилін. А дружня йому компанія Nasdor у 1999—2000 роках вивела з-під контролю ВАТ «Морський порт» Санкт-Петербурга найприбутковіші дочірні компанії. І згодом перепродала іноземному інвестору як самі компанії, так і свій пакет акцій «Морського порту». Юридично вийшло абсолютно законно і дуже прибутково. В Іллічівську побоюються, що таку операцію можуть провести і в них.

Коли начальником порту став Геннадій Скворцов, розпочалася боротьба за перегляд найбільш кабальних пунктів договору. Порт запропонував переоцінити внески, зарахувати на роботу в УТК не декотрих, а всіх робітників першого і другого причалів із повним збереженням трудових та соціальних гарантій. Плюс виконання УТК усіх зобов’язань у рамках першого етапу.

Паралельно було задіяно й інші механізми. Зокрема порт уклав договори з іншими компаніями про будівництво на вільних площах зон митного огляду. Частину складських територій передали в управління компанії «Портовик Сервіс», завдяки чому в порт прийшли оператори світового рівня, а доход від обробки клієнтів на одному причалі для порту перевищив його частку в доході від спільної діяльності з УТК на чотирьох причалах.

На першому причалі вже ведеться спільна діяльність із ТОВ «Метекс», який було створено ще до підписання договору з УТК.

Порт залучив кредит ЄБРР для самостійного розвитку своїх виробничих потужностей. Банк поставив умову: передача у спільну діяльність або в оренду першого і другого причалів — тільки на конкурсній основі. Мінтранс ухвалює рішення про перегляд умов договору між УТК і ІМТП, президент України це рішення підтримує.

Навіть сам УТК тоді заявляв, що готовий переглянути статті договору. Про це повідомляють ЄБРР, і шлях для виділення кредиту під гарантії держави — відкрито. Джерелом погашення кредиту є доход від самостійної експлуатації портом першого і другого причалів.

Фактично ж УТК від переговорів ухиляється. Протокол про повернення до переговорів щодо перегляду договору підписано тільки у жовтні 2008 року.

Зате, всупереч узятим на себе зобов’язанням, УТК починає планомірно звільняти під себе майданчики. Так, через суд розривається договір про спільну діяльність між ТОВ «Метекс» і портом. Ще в одному позові УТК вимагає, щоб порт передав «цілісний майновий комплекс контейнерного терміналу першого причалу» у спільну діяльність.

Але договір про спільну діяльність не містить зобов’язання порту передавати якийсь термінал. Він передбачає лише проведення переговорів та отримання дозволів від Мінтрансу, ФДМ на подальший розвиток спільної діяльності. І тільки після отримання такого дозволу й узгодження внеску порту можна говорити про якусь передачу майна як внеску.

До речі, у порту взагалі немає такого поняття, як «контейнерний термінал першого причалу».

Хоч як дивно, українські судді геть-чисто ігнорують вище перелічені нісенітниці. Як і те, що УТК не виконав усіх своїх зобов’язань у рамках першого етапу.

Частину майна порт і орендарі вже використовують для господарської діяльності. Оцінка 2007 року вже не відповідає фактичному стану майна, яке там міститься у 2008-му.

І все ж 19 вересня 2008 року державні виконавці спільно з УТК складають папір про те, що майно у порту вилучено й передано УТК. Інші господарюючі суб’єкти, котрі працюють у районі першого та другого причалів, із подивом дізнаються, що «по ходу» забрано і їхнє майно. У самого порту оригіналу цього акта прийому-передачі немає досі.

«Портовик Сервіс» звертається в адміністративний суд. Але мудрий суд стверджує, що прав ТОВ «Портовик Сервіс» не порушено (хоча з 19 вересня 2008 року у нього юридично забрали майданчик), і припиняє провадження у справі.

Міністерство, незважаючи на пряме розпорядження президента України, самоусунулося від боротьби за інтереси держави. Тому можна говорити, що міністр саботує виконання розпорядження Ющенка про перегляд договору з УТК.

Ну, а суди «визнають» усі права приватної структури. Навіть ті, про які в договорі й мови не було. Тільки опір колективу порту і активна позиція профспілок не дозволили завершити реалізацію плану захоплення контролю над портом.

Тим часом питання аж ніяк не абстрактне: передача майна у приватну власність призведе до звільнення 750 осіб, які працюють у районі першого і другого причалів.

Недавно губернатор Одеської області Микола Сердюк висловив сподівання, що до масових звільнень робітників із підприємств області криза не призведе. Цікаво, а 750 — це масове? Що з цього приводу думають на Печерську?