Донецьк: про людей і вугілля

Ударні хвилі вибухів на шахті Засядька ще довго битимуть по українських коксохіміках. Ситуація із забезпеченням коксохімічних заводів сировиною і до цього була вкрай складною, а після катастрофи стала критичною.

Ринок в один момент втратив підприємство, що видобувало 250—300 тис. тонн коксівного вугілля на місяць. У результаті Мінвуглепром України планує поставити коксохімікам цього року 16,5 млн. тонн вугілля, тобто на ті самі 3 млн. тонн менше, аніж 2007-го.

Для покриття дефіциту необхідно збільшити імпорт вугілля до 14,5 млн. тонн. Однак поки що законтрактовано лише 10 млн. тонн. Таких обсягів на близьких до нас ринках СНД немає. А глибоководних портів для завезення ззовні в країні так і не побудували. Тож уже зрозуміло, що ресурсів для коксування для всіх заводів не вистачить.

Уже далекого 1977 року українські коксохімічні заводи виробили 41 млн. тонн коксу. Торік — 20 млн. тонн. Причому потужності було використано лише на 80% — на більше зараз не вистачає вугілля.

Передусім під удар потрапили заводи групи ризику, тобто найстаріші або такі, що не мають власних джерел сировини. Це — три коксохіми в Дніпропетровській області («Баглейкокс», «Дніпрококс» і Дніпродзержинський КХЗ) і «Донецьккокс».

Власники дніпропетровських заводів саме перед Новим роком завершили операцію з продажу їх росіянам — «Євразхолдингу» Олександра Абрамова. Що, втім, поки не вирішило питання стабільної роботи підприємств. На думку керівника «Укркоксу» Анатолія Старовойта, у нових власників є проблема із забезпеченням коксівною сировиною і своїх російських підприємств.

Ситуація з «Донецьккоксом» теж складна. Устаткування давно виробило свій ресурс. Так, одна з двох коксових батарей Рутченківської дільниці стала до ладу півстоліття тому, 1958-го. Що вдвічі перевищує нормативний строк для батарей цієї конструкції.

З одного боку, це комплімент робітникам, які зуміли такий тривалий час підтримувати устаткування в робочому стані. З іншого, як показала технічна експертиза, навіть проведення капітального ремонту не гарантує стійкої і стабільної роботи батареї.

Тотальний дефіцит сировини гранично загострив проблему. Вибух на шахті ім. Засядька взагалі підкосив завод. Річ навіть не в прямих поставках: їх було не так вже й багато, близько 56 тис. тонн за минулий рік. Проблема в тім, що після аварії купити щось на українському ринку стало майже неможливо.

За словами заступника генерального директора ВАТ «До­нецьккокс» Воло­димира Ярошенка, у грудні під­приєм­ство просто не могло знайти сировини: «Ми зверталися в ДП «Вугілля України» і напряму до вуглевидобувних компаній «Макіїв­вугілля», «Дзержинськвугілля», «Арте­мівськвугілля», «Красно­лиман­ська» із проханням про гарантовані поставки вугілля. Однак нам відповіли відмовою, вугілля все законтрактоване». І «До­нецьккокс» ввійшов у новий рік із практично порожніми складами, що означало роботу «із коліс».

Ситуацію підтримували поставки одного з акціонерів заводу (24,5%) — групи «Метінвест», яка виконала всі зобов’язання щодо ВАТ «Донецьккокс» із поставок вугілля. Однак збільшити їх групі не вдалося: коксу бракувало навіть для заводів, де у неї контрольний пакет.

За словами представника групи, «ми працюємо на вітчизняному вугіллі і імпортуємо з Росії. Проте через постійне зростання внутрішнього попиту в Росії російський імпорт також знижується. Ситуація на ринку вітчизняного коксівного вугілля постійно погіршується з об’єктивних причин: запаси вугілля вичерпуються, а умови вуглевидобутку ускладнюються.

Узимку зростають вимоги до мінімального завантаження коксохімічних потужностей, а отже, потреба у вугільній сировині. Проте в умовах загального дефіциту вугілля, що посилився після трагічних подій на шахті Засядька, перерозподіл внутрішніх сировинних ресурсів групи для поставок ВАТ «Донецьккокс» додаткових обсягів видається вкрай складним».

Ситуація із сировиною в іншого великого акціонера «Донецьккоксу» — Ма­ріупольського ММК ім. Ілліча (12,96%) — теж складна. У результаті донецькі коксохіміки працюють на мінімально допустимих обсягах виробництва. На межі зупинки установки сіркоочищення, що постійно загрожує різким збільшенням викидів в атмосферу. А якщо похолодає до більш як мінус 10 градусів, то за нинішнього рівня завантаження можуть узагалі зупинитися з технологічних причин.

У результаті аналізу керівництво підприємства прийняло рішення про зупинку обох батарей Рутченківської дільниці (поки — для експертної оцінки можливостей їхнього подальшого функціонування), що дасть можливість сконцентрувати ресурси на працюючих батареях Донецької дільниці...

За даними технічного аудиту, це дасть змогу гарантувати безаварійну роботу «Донецьккоксу» в зимовий період в умовах гострого браку сировини. Керівництво підприємства вважає, що в результаті вдасться навіть зберегти відрахування до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів.

Але, природно, основне питання — що станеться з працівниками погашених батарей. Проблеми з ресурсами на «Донецьккоксі» наростали кілька років, і все ж таки нинішня криза і необхідність ухвалення термінового рішення виявилися неприємною несподіванкою.

Викидати людей на вулицю ніхто не збирався, але пошуки виходу з ситуації були нелегкими. Було багато емоцій, але зрештою було знайдено взаємоприйнятне рішення, в чому велику роль відіграли профспілки. У результаті переговорів між представниками цехових профспілкових організацій, головою профспілкового комітету й адміністрацією було вироблено спільний підхід до забезпечення соціальних гарантій.

За словами генерального директора ВАТ «Донецьккокс» Геннадія Волокити, працівникам заводу, вивільненим у результаті зупинки виробництва на Рутченківській дільниці, буде запропоноване переведення на Донецьку дільницю. Її модернізують і збільшать обсяг виробництва з 28 до 36 тис. тонн коксу на місяць. Крім того, досягнуто домовленості з іншими коксохімами про працевлаштування працівників коксових спеціальностей після зупинки Рутченківської дільниці.

Принцип максимального збереження кадрового складу підприємства і залучення проектних організацій до роботи над пропозиціями з реконструкції об’єктів підтримали й основні акціонери підприємства.

Натомість профспілка висловила рішучу вимогу про надання додаткових соціальних гарантій робітникам, чиї умови праці будуть змінені в результаті зупинки виробництва коксу на Рутченківській дільниці.

— Завод змушений зупинити виробництво коксохімічної продукції на Рутченківському виробничому майданчику: немає сировини, — каже голова профспілкового комітету ВАТ «Донецьккокс» Юрій Кочетов. — Розуміючи глибину проблеми та об’єктивність існуючої ситуації, профком негайно почав діалог із менеджментом щодо соціальних питань, які можуть виникнути в результаті цього рішення. Це дуже складний процес ще й тому, що за всіма діями із зупинки виробництва стоять люди, їхні родини.

Ми вважаємо, що в результаті переговорів удалося врахувати інтереси трудового колективу і забезпечити дотримання як чинного законодавства, так і колективного договору підприємства. Профспілка й надалі уважно відстежуватиме дотримання на підприємстві колективного договору, а також виконання обіцянок адміністрації про недопущення примусових звільнень. Зараз на заводі працюють понад 2 тис. чоловік, і ми домоглися гарантій того, що їх не буде примусово скорочено.

Мирне врегулювання складної і потенційно конфліктної ситуації показало, що за бажання компроміс можливий. Хоча саму подію веселою не назвеш.

Більше того, проблеми в галузі теж нікуди не ділися. Достатньої кількості сировини як не було, так і немає, у Росії купувати вугілля дедалі складніше, глибоководних портів для імпорту Україна досі не має, на додаток тарифи на вантажні перевезення й усередині країни безперервно зростають.

Схоже, що нагорі вважають, що запаси міцності у металургів і коксохіміків практично безмежні. Відповідати ж за прорахунки і розгрібати наслідки доводиться внизу. Цього разу розгребли. Чекатимемо ще одного приводу?