Діти капітана Флінта

Поки відбувалася перезмінка керівних кадрів після перемоги Віктора Януковича, всі зацікавлені особи завмерли в очікуванні. З одного боку, переможених — моторошне передчуття насування біди: «Ну, зараз почнеться...» З іншого — нетерпляче пританцьовування: «Заживемо, братики!» Однак «покращення свого життя вже сьогодні» переможці почали з бійки за ласі шматки держвласності.

Автори романів про піратів і флібустьєрів, які описували жорстокі сутички різних Флінтів і Морганів за узятий на абордаж корабель або викопаний скарб, таки знали, про що пишуть. Сухопутні їхні побратими, загалом, нічим не відрізняються.

Звісно, багато хто знає чи здогадується, що команда Віктора Януковича, котра перемогла на виборах, аж ніяк не така монолітна, як намагається виглядати. Звісно, прогнозувалися певні тертя між різними групами впливу під час роздачі «слонів» і пряників. Але ніхто навіть подумати не міг, що переможці зчепляться між собою без якоїсь паузи, прямо в день призначення нового уряду. Події, пов’язані зі зміною керівництва найбільших вугільних об’єднань «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», керівники Луганської області негайно самі назвали рейдерським захопленням цих держпідприємств, на які припадає майже 80% видобутку антрациту в Україні.

Кожне з них видобуває щороку близько 6 млн. тонн антрациту (у Ровеньках раніше було понад
8 млн., але потім темпи видобутку дещо знизилися) — в основному для теплоелектростанцій. Ринкова вартість антрациту сьогодні, залежно від марки, коливається в межах 100—130 дол. за тонну, а собівартість значно менша…

Оскільки наказ про призначення нових «генералів» підписано «Юліним» міністром вугільної промисловості Віктором Полтавцем у його останні години перебування на цій посаді, то не дивно, що кадрові ротації пов’язали з інтересами Юлії Тимошенко. Луганська влада відреагувала так, як мала б реагувати, якби це справді була Тимошенко...

«З метою недопущення дестабілізації в роботі великих державних вуглевидобувних підприємств, зумовленої незаконними діями колишнього уряду, просимо Вас, шановний Юрію Петровичу, негайно втрутитися в ситуацію, що склалася, і скасувати незаконні призначення», — писали вже новому міністру вуглепрому Юрію Ященку луганський губернатор Олександр Антипов (уже колишній) і голова облради Валерій Голенко (тепер уже — губернатор). З подачі перших осіб регіону місцеві ЗМІ зарясніли заголовками на тему недобитих «юльків», які намагаються прихопити на пам’ять жменю рідної землі, а точніше — надр.

У той же день, коли процитоване вище звернення було відправлено телеграмою Миколі Азарову і профільному міністру, у самих Ровеньках і Свердловську проходили мітинги, на яких висувалася вимога відправити «варягів» туди, звідки вони приїхали. На цих мітингах помітили і чиновників з обласної адміністрації, аж до першого заступника губернатора Юрія Ареф’єва. Офіційні особи обурювалися тим, що з ними нових призначень не узгодили, і все, що відбулося, стало для них обурливою несподіванкою.

Ніхто не звернув уваги, що нові керівники змінили саме найактивніших місцевих «фанатів» Юлії Володимирівни. Нагадаємо, гендиректор «Ровенькиантрациту» Юрій Зюков і функціонер вугільної профспілки Микола Полухін за біло-серцевий ухил були виключені з Партії регіонів і з числа депутатів Донецької обласної ради. Екс-регіонали, які потрапили в ході виборчої кампанії в орбіту впливу бютівки Наталії Королевської, були увесь цей час ортодоксальнішими за ортодоксів. Політична версія двох останніх призначень, запропонована громадськості, явно виглядала шитою білими нитками.

Будь-які спроби вбудувати події в Луганській області в звичну парадигму вічної боротьби ЮВТ і ВФЯ не витримують критики, тим більше після вивчення біографій тих, хто прийшов на зміну «генералам», які промахнулися зі ставками. Таке враження, що на краю прем’єрських повноважень Юлія Тимошенко за вже зроблену або майбутню послугу сказала щедре «спасибі»... Рінату Ахметову!

ДП «Ровенькиантрацит» очолив Олександр Богданов, «Свердловантрацит» — Олександр Коваль. Окрім того, що обидва топ-менеджери — тезки, їх ріднить іще й те, що обидва вони — стовідсотково «донецькі», причому не тільки в географічному сенсі. Коваль раніше очолював шахту «Західно-Донбаську» об’єднання «Павлоградвугілля», яке стало сатисфакцією Рінату Ахметову за відмову від претензій на «Криворіжсталь». Потім керував «Донецькою вугільною енергетичною компанією» — держоб’єднанням, у яке зі словами «не знадобилися» донецькі магнати зібрали всі збиткові шахти Донецька, попередньо розібравши те, що становило інтерес і цінність для фінансово-промислових груп. Олександр Богданов прийшов на пост генерального директора «Ровенькиантрациту», залишивши директорське крісло шахти «Красноармійська-Західна №1», а до того попрацював на різних посадах у Мінпаливенерго і Мінвуглепромі.

Таким чином, конфлікт насправді перебуває в площині донецько-луганських відносин, заплутаних, як у бразильському серіалі, але старанно приховуваних, щоб не псувати реноме «монолітної команди». Єдина тема, навколо котрої «донецькі» і «луганські» зчепилися зовсім гучно, — це доля луганського футбольного клубу «Зоря», оскільки серед тих і тих азартних уболівальників вистачає. Однак подробиці затяжних позиційних боїв на бізнес-фронтах мало кому відомі і навряд чи стануть відомі повністю.

Продовжуючи аналогію, можна сказати, що цього разу у «донецьких» вийшов бліцкриг, у результаті якого друзів-опонентів із сусідньої області було відсунуто від привабливих активів. У Луганську автором комбінації зі зміною керівництва вугільних ДП без вагань називають Донбаську паливно-енергетичну компанію, в якій об’єднані всі гірничодобувні активи Ріната Ахметова, включаючи «Павлоградвугілля». Енергетичний монстр продовжує
експансію і намагається поширити свій вплив на всі привабливі підприємства українського паливно-енергетичного комплексу.

Опосередковано таку картину подій підтверджує і той факт, що профільні міністри та віце-прем’єри нового кабінету делікатно, але наполегливо порадили луганському нардепу Олександру Єфремову не торкатися цієї теми, коли той намагався домогтися справедливості від Юрія Ященка та інших урядових функціонерів. Хай там як, наказ старого міністра вуглепрому новим не скасований досі, попри вимоги місцевої еліти.

Для тих «луганських», які на чолі з Наталією Королевською підтримали Юлію Тимошенко, ця історія може мати неприємне продовження. Vae victis (горе переможеним). Ще перед другим туром виборів Віктор Янукович обіцяв «поставити на місце продажних шахтарських баронів». За словами народного депутата Володимира Ландика, який курирує округ, де розташовані обидва названі об’єднання, у парламенті вже сформовано тимчасову слідчу комісію, що має намір провести аудит у Ровеньках і Свердловську. Депутати й аудитори дуже хочуть з’ясувати, чому після виділення 280 млн. грн. на розвиток «Ровенькиантрациту» ніякого збільшення видобутку та інших позитивних результатів не було.

З’явилися навіть відомості, що з цього приводу вже порушено кримінальну справу Службою безпеки, однак в управлінні СБУ Луганської області цю інформацію спростували.

Луганчанин Володимир Ландик також визнав, що нові призначення можна розглядати як поразку місцевої еліти. «Вся проблема в тім, що ми роз’єднані і не змогли створити своєї потужної фінансово-промислової групи, як у Донецьку, де така група не одна. Я, коли ще починав займатися підприємництвом, казав: луганчанам потрібно об’єднуватися. Але наші чиновники діяли за принципом «розводь і пануй». В оригіналі «розділяй і пануй», але в нас, ви ж розумієте, усе по-своєму», — сказав він.

Заручниками цього зіткнення амбіцій у стані переможців можуть стати передусім колективи «Ровенькиантрациту» і «Свердловантрациту» — близько 40 тис. осіб. Під час кризи менеджери Ахметова неодноразово демонстрували жорстку бізнес-логіку і без вагань зменшували витрати за рахунок таких статей, як зарплата і соцпакет. На держпідприємстві це не так просто, але було б бажання. У Павлограді після зміни власника вугільного об’єднання заробітна плата урізалася простим вольовим рішенням керівництва. Всяка медаль, як відомо, свій зворотний бік має, ринковий прагматизм — тим більше.

Намічений переділ держвласності між групами впливу в новій владній команді фактично ставить під сумнів здатність цієї команди здійснювати реальні реформи в економіці. Недавно, нехай і з іншого приводу, один із провідних економістів НАН України цілком справедливо зауважив, що поки у бізнесменів є можливість розв’язувати свої проблеми за рахунок доступу до державних ресурсів і невпинної експансії, по-іншому вони їх розв’язувати не будуть. Хоча б тому, що не всі здатні сказати собі просте слово «досить».