Видовище без... хліба. не чекайте борошна за низькими цінами — його не буде. На голодній пайці сидять і пекарі

Хто там горлав «Хліба і видовищ!»? Римляни? І патриції в обмін на підтримку балували плебс дармовим харчем, питвом і безплатними розвагами. Щоправда, і в Давньому Римі вдавалися до непопулярних заходів. Юлій Цезар, провівши перепис населення, удвічі скоротив кількість тих, хто отримував насущник безплатно. Саме за хліб найчастіше чубилися популяри й оптимати.

В українській урядовій ложі з хлібом вийшло дещо гірше, ніж в імператора Нерона. Видовищ у нас вистачає, а от із другою складовою... І це при тому, що в Україні - повна ідилія для стабільного ринку борошна та хліба. Адже ми намолотили 16,8 млн. тонн пшениці. Через заборону експорту з початку маркетингового року лише 2,6 млн. тонн її змогли перетнути кордон.

Отже, їстівного зерна вдосталь! Чому ж народ услід за гречкою змітає з полиць магазинів борошно? Його, на відміну від ядриці, використовують не лише хазяйки для млинців і домашніх хлібопечей, а й пекарі промислових хлібокомбінатів. Тому через нестачу основного компонента говорити доводиться не про здорожчання хліба на 10 чи 15 коп., а про ймовірну повну зупинку хлібопекарської галузі.

У мене таке враження, що сучасні патриції хочуть залишити «Україну для людей» без гречки, хліба, цукру, молока, масла... Якщо ці продукти, як алергени, дратують прем’єр-міністра, то, очевидно, слід розібратися у першопричинах. Щонайперше треба змінити вивіску «Міністерство аграрної політики» на «Товариство без усілякої відповідальності імені...» і вписати туди кілька відомих усій Україні прізвищ тих, хто реально «керує» АПК.

Скажу відверто: за професійністю нинішній склад керівництва аграрного міністерства чи не найслабший за чверть віку моєї роботи у системі АПК. А якщо апарат відомства ще й скоротять на третину, то там просто ні з ким буде говорити. Бізнес-крилу, яким опікується один із заступників міністра, від того ні холодно ні жарко. Його передзорці контролюють м’ясний сегмент, олійний, зерновий...

Внутрішній зерновий ринок донедавна перебував у такому собі анабіозі. Сонливість була спричинена доволі пасивним експортом, млявим внутрішнім попитом. Ціни в січні 2011 року тримались у коридорі 1600-
1700 грн. за тонну пшениці третього класу. Розбурхало їх ТОВ «Хліб Інвестбуд» - «пролісок» і в сенсі юного віку оператора, і в сенсі прозорості його народження.

У результаті симбіозу державного і приватного капіталу цей зерновий гравець виступає як торговельний підрозділ Державної продовольчо-зернової корпорації України. Не дивно, що саме йому дісталася апетитна пайка пшеничного експорту - 221 тис. тонн.

Зрозуміло, міжнародні контракти треба виконувати. Тим більше, якщо внутрішня ціна - не рівня 285 євро за тонну у Франції. З цією метою «Хліб Інвестбуд» кілька тижнів тому і з’явився на зерновому ринку, після чого той «розігрівся» до 2200-2500 грн. за тонну продовольчої пшениці.

Що підстьобнуло «Хліб Інвестбуд» переплачувати продавцям в середньому зайвих 400 грн. на тонні? Шалена конкуренція? Так її, за великим рахунком, і не було. Одноосібним покупцем виступала лише згадувана компанія. Дефіцит зерна? Навпаки! І я про це наголошував на початку статті. Варто було заплатити аграріям на 20-50 грн. дорожче існуючої ринкової ціни - і вони залюбки розпрощалися б зі своїм зерном.

На такий семимильний ціновий «крок» у 400 грн. може наважитися лише той, у кого є дармові бюджетні кошти і сверблячка переполовинити їх. Тим більше, коли це готівка: сало несеш - руки завжди масні! І на місці сільгоспвиробників я теж не пручався би, коли замість ринково усталених 1700 грн. пшеницю у мене купують за 2100. Тільки й того, що із начеб уторгованої вигоди у 400 грн. половину із них слід «занести» у кишеню гречному державному покупцеві.

Навіть за такої надвисокої невмотивованої внутрішньої ціни, експортувавши пшеницю, покупець матиме зиск у розмірі 100 євро на тонні. Перемножте на обсяги - і переконаєтеся, що мова йде про десятки мільйонів інвалютних надприбутків. На рівному місці!

Своєю ведмежою послугою «Хліб Інвестбуд» спровокував різке зростання цін на внутрішньому ринку зерна. Ну, а далі потягнувся ланцюжок: мельники і раді б купити пшеницю, але борошно з неї обійдеться дорожче. А зміну ціни треба задекларувати, чого не вдається навіть за наявності вичерпних калькуляцій. У свою чергу, і пекарі сахаються від млива за новими цінами, оскільки це однозначно призведе до подорожчання хліба.

Донедавна про постанову Кабміну №1222 від 17 жовтня 2007 року «Про затвердження порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари» мало хто й згадував. Після «гречаних» накачок, у результаті яких кілька чиновників позбулися посад, а в керівника головного управління агропромислового розвитку Чернівецької облдержадміністрації, котрому і сорока не виповнилося, не витримало серце, цінові інспекції місцевих адміністрацій дружно згадали про цю постанову. За нею ціни на цілий ряд соціально значущих продуктів, включаючи і хліб, якщо вони протягом місяця зросли більш як на відсоток, потрібно декларувати.

Не проблема! Виробники зі стосами документів намагаються довести інспекціям з контролю за цінами необхідність їх підвищення. Клерки письмової відмови на руки не дають. Натомість у «задушевних» бесідах наказують прохачам стояти із цінами, як під Сталінградом. Інакше матимуть проблеми...

Вони і так обтяжені ними! Скажіть, хіба комфортно директору хлібокомбінату постійно висіти на гачку у перевіряльників, починаючи з пожежників і закінчуючи податківцями? І якщо останні покарали тебе на 400 тис. грн., тоді як прибуток за минулий рік становив 40 тис., то це прямий шлях до банкрутства.

Тягатися ж із податковою адміністрацією у судах намарне. Подивіться статистику: у 99,6% випадків виграють фіскали. Їм начхати, що частина жителів міста залишиться без хліба. У них не менш важливе завдання: наповнювати державну скарбницю!

Додайте схожі приписи з боку Антимонопольного комітету, цінової інспекції... Владі вигідно тримати виробників у шорах, оскільки за такого розкладу вони завжди керовані і навряд чи пікнуть про підвищення ціни на хліб. Крім того, якщо клієнт перебуває у підвішеному стані, то його бізнес у будь-який момент можна запросто відібрати.

А тепер - картинка з натури. Нарада у губернатора пересічної області. Піднімає він директора місцевого хлібокомбінату: «Ти що там із цінами на хліб хімічиш? Хочеш за грати загриміти?» Керівник намагається пояснити, що пшениця на ринку коштує 2200 грн. за тонну, а в нього - запаси по 1700. Мелють на власному млині, тому й борошно для пекарні не 3000-3200 грн., як надворі, а 2660. Відтак, і ціну на хліб тримають в узді.

«Сядь!» - обірвав голова облдержадміністрації. «У тебе почім зерно?» - тицьнув у зал на одного з керівників району. «По 1400!» - з переляку сказав той. «А в мене - по 1300!» - похвалився сусід. Голос із гальорки додав жару: «У Херсоні й досі зерно по 900...» «Бачиш?» - дорікнув обласний вождь головному пекарю. «Я все скуплю! До зернини...» - осоромлений бив себе в груди. «Раніше треба було... Розберемося з вами, спекулянтами!»

Для самозаспокоєння керівник хлібокомбінату таки поїхав у «дешеві» райони, але пшениці за оприлюдненою їх керівниками ціною не знайшов. І подумав він: а чому я мушу віддуватися за те, що державна структура - Аграрний фонд, якому законом приписано для зняття напруги на ринку здійснювати інтервенції борошна, два місяці пальцем не поворухнув? А інший державний підрозділ - «Хліб Інвестбуд» - навпаки, ускладнив ситуацію... Чому чиновники послуговуються постановою №1222 лише з каральною метою, у такий спосіб підштовхуючи Україну до штучного голоду? Тільки через те, що, як у пізнє середньовіччя, сидять «на відкупі», і керівне крісло їх годує?

Вирішив так: хочете стабільних цін - постачайте. Де там у вас дешеві зерно з борошном? В Аграрному фонді, Держрезерві? Звідти й везіть мені.

Більшість його колег зробили те ж саме. Мельники, уважно вчитавшись у постанову №1222, схопилися за голову: нене моя рідна! Не задекларував ціни - з тебе стягують штраф у розмірі 100% виручки за минулий рік. І побігли хутчій з яток власне борошно вилучати, на кілограм якого тихцем надбавили 40-45 коп. Поки цінова інспекція не нагрянула.

Лише 7 лютого Кабмін розродився постановою №89, у якій сказано так: «Аграрному фонду забезпечити переробку зерна (пшениці та жита) державного інтервенційного фонду та реалізацію виробленого борошна і продуктів переробки на умовах попередньої оплати, виходячи із середньозваженої ціни закупівлі пшениці та жита з урахуванням витрат, пов’язаних із зберіганням, перевезенням і переробкою, та за вирахуванням вартості висівок за ринковими цінами».

За цим документом, Міністерство аграрної політики та продовольства протягом тижня мало скласти та узгодити графік поставок борошна на хлібопекарські підприємства, визначити за погодженням з Міністерством економічного розвитку та торгівлі щомісячні обсяги.

Ще одна важлива деталь: борошно з Аграрного фонду має використовуватися виключно для випікання хліба та хлібобулочних виробів, що користуються найвищим споживчим попитом у регіоні. Асортимент масових видів хліба затверджують обласні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Для непосвячених деталізую, як мала би на практиці реалізовуватися ця постанова. По-перше, Аграрний фонд повинен визначити ціну і розробити порядок відпуску борошна. По-друге, обрати млини, на яких перероблятиме інтервенційне зерно на борошно. По-третє, укласти з ними договори. По-четверте, замовити в «Укрзалізниці» рухомий склад і перевезти зерно на ці млини. Враховуючи розкиданість елеваторів і те, що рух одного вагона в Україні втричі повільніший, ніж у царській Росії, на це потрібен час. По-п’яте, готове борошно, за технологією, мусить відлежатися два тижні, поки з нього можна буде сформувати помольні партії - за якістю та вологістю.

Паралельно губернатор сідає з пекарями, і вони визначають асортимент масових видів хліба, його кількість і обсяги борошна для його випікання. Цей список обласна адміністрація має затвердити у МінАП. І так - по кожному регіону.

Лише після цих утрясань кожна пекарня підпише з Аграрним фондом договір на поставку борошна. А підписавши, зобов’язана внести передоплату, після чого АФ відпустить жадану сировину, транспортування якої знову впреться в оборотність вітчизняних вагонів.

Скажу так: якщо крутитися, як муха в окропі, то за півтора місяця з цим завданням можна справитися. Якщо ж так, як ми вміємо, то пекарям не бачити борошна до нового врожаю. На жаль, мої найгірші передбачення справджуються.

Після виходу постанови №89 усім нетерпеливилося: яку ж ціну на борошно «засвітить» Аграрний фонд? Якщо пшеницю продають по 2200 грн. за тонну, то борошно з неї у процесі переробки дорожчає десь на третину. Як кажуть, прикріпляй цінник у 3100 грн. за тонну - і не помилишся!

«Так це ж на 400-500 грн. вище задекларованої ціни!» Не гарячкуйте! Зважте на те, що борошно з Аграрного фонду має адресність - виключно на масові сорти хліба. На прилавки таке борошно не потрапить. Та із чого йому, дешевому, виплодитися, якщо «Київмлин» другий тиждень простоює, Білоцерківський і Сімферопольський комбінати хлібопродуктів - теж?

Уявляєте, стільки ротів у Києві, а «Київмлин» стягує борошно по машині-другій з Вінницької, Черкаської областей. Кажуть: запасів вистачить на два-три дні. Купують переважно «вишку» - пшеничне вищого гатунку, оскільки другим сортом запаслися раніше.

А от із житнім зовсім кепсько. В АФ видали наряд на 15 тис. тонн жита. Поїхали на елеватор, а там - порожньо. Згнило, вкрали - це вже друге питання. Якщо столичні пекарі не покриють дефіциту, доведеться знімати з виробництва «український» і заміщати його дорогим, елітним.

Тому і в «Київмлині» з нетерпінням чекали інтервенційної ціни на борошно. Але МінАП не задекларувало її ні через тиждень, ні через декаду. У високих кабінетах начеб зійшлися на 2560 грн. за тонну. Порівняно з останньою ціною АФ, що діяла до нового року, вийшло зростання на 18%. Хоча АФ закуповував зерно за бюджетні кошти, не послуговуючись, як мельники, дорогими кредитами під 25% річних. І розраховувався за зберігання, транспортування також коштами платників податків.

Виходить, державній структурі можна здорожувати борошно для масових сортів хліба, а виробникам останнього - зась! При цьому ніхто не хоче зважати на те, що ціни на електроенергію з початку 2011 року зросли на 9%, газ - на 4, пально-мастильні матеріали - на 10%. Та ще ж треба індексувати мінімальну заробітну плату.

Від пекарів вимагають «стабільних» цін на масові види хліба. А якщо, скажімо, із щоденного випуску у 100 тонн масові становлять 70? І рентабельність останнього сегмента за ринкової ціни борошна скочується до мінус 15%? Чи зможуть виробничники, підвищивши ціну на решту 30 тонн, перекрити ці збитки? Погодьтеся, пекарі у доволі непростій ситуації ведуть себе коректно, про що свідчить суха статистика: хліб за минулий рік подорожчав лише на 0,6%.

Не встигли виробники хліба приміряти на себе нову ціну борошна, як в аграрному відомстві все переграли. Цього й слід було очікувати: Аграрний фонд, повністю зірвавши інтервенційну кампанію, вирішив перекласти всю відповідальність за подальший перебіг подій... на кого б ви думали? На пекарів! Міністерські стратеги зійшлися на тому, що хлібокомбінатам краще дати не борошно, а зерно: «Нехай морочаться з ним вони, а не ми!»

Тим часом керівництво Аграрного фонду з телеекранів затуманювало свідомість громадян, розповідаючи про масштабні інтервенції борошна у регіонах в обсязі... 6 тис. тонн. Та це місячна потреба великого обласного центру! У листопаді-грудні 2010 року, коли АФ активно поставляв мливо у регіони, він зміг лише на 15% задовольнити потреби великих хлібопекарських підприємств у виробництві хліба масових сортів. Деякі пекарні, попередньо повністю оплативши замовлені обсяги, не отримали борошна через відсутність його на млинах, зокрема у Полтавській та Харківській областях.

Зерно так зерно! Але й тут Аграрний фонд підклав пекарям свиню. Його керівники, певен, знову полізуть у телевізор і відрапортують: хотіли пекарі дешевого зерна - ми їм дали!
По 1700 грн. за тонну! Але промовчать, що, купуючи у них продовольчу пшеницю, виробники потрапляють у податкову колізію. За новим Податковим кодексом, пекарі - посередники, тому зерно їм продадуть без ПДВ. Але він буде присутній у готовому виробі! Тобто тонна пшениці обійдеться пекарям не у 1700 грн., а 2040. А міністерство вважає це дієвою інтервенцією!

Поки хлібокомбінатівські керівники обурювалися єзуїтством державної структури, плодовите МінАП придумало новий варіант. Кажуть, остаточний. У ньому також фігурує не борошно, а зерно. Причому, щоб придбати його, пекарів зженуть на Аграрну біржу. Точніше, вони мусять за відповідну плату найняти брокерів, котрі викуповуватимуть лоти і реєструватимуть контракти. Думаю, аграрний міністр із підлеглими знайшли підходящий момент, щоб ознайомити пекарів із правилами біржової торгівлі.

Якщо комерційне зерно за ціною 2100 грн. за тонну, у складі якої є податковий кредит, перемолоти, то вартість борошна вищого сорту з нього становитиме 3100 грн. за тонну, або 2667 без ПДВ. Тоді як зерно Аграрного фонду (1570-1670 грн. за тонну), без податкового навантаження, продукує борошно за ціною 2746 грн. за тонну. Різницю у 79 грн. на тонні, певен, помітить кожен. Тим більше АФ не гарантує сталих біржових цін, що негативно позначатиметься на кінцевій продукції - хлібові. А це, у свою чергу, ускладнить відносини пекарів із торговельними мережами, оскільки місячні контракти між обома сторонами виключають цінові «гойдалки».

Єдиного не можу збагнути: держава підставляє пекарям плече чи підніжку? Замість борошна - зерно, заморочливі правила його закупівлі та ще й дорожче, ніж на ринку, що тільки підігріватиме ціни на хліб. Якщо ж вони стануть непокірними, то інфляція, затягнувши у «хоровод» інші сфери, розкрутиться так, що уряду й не снилося…

Давній Рим від нас дуже далеко. Тому нагадаю про не такі віддалені в часі події. Історики пов’язують початок лютневої революції 1917 року з наслідками воєн, верховодства Григорія Распутіна... Але реальним спусковим гачком стало п’ятиденне закриття хлібних складів у Петрограді. Власне, того, що тоді втратив Микола II, українська влада ризикує позбутися зараз.