Дім, який збудував Міхо. Інтерв’ю з мамою президента Грузії Михаїла Саакашвілі Гіулі Аласанія

З Гіулі Гівіївною, мамою Михаїла Саакашвілі, ми спілкувалися, хоч як дивно, в Туреччині. Вона приїхала туди на чолі грузинської делегації на конференцію «Сім’я як цінність у контексті релігії, традицій і сучасності», яка зібрала вчених із 50 країн світу.

Склалося враження, що Туреччина взагалі не чужа країна для Гіулі Аласанія. Вона викладає в Міжнародному Чорноморському університеті. З 1995 року університет працює в Тбілісі, а відкритий був завдяки ініціативі президента Грузії і прем’єр-міністра Туреччини. За освітою Гіулі Гівіївна - історик, доктор історичних наук, фахівець із середньовічної культури Грузії, тюрколог. Крім того, вона активний громадський діяч, голова громадського союзу «Будинок дружби Грузії та Азербайджану». Але розмовляли ми з пані Аласанія не про політику. Випадок поспілкуватися з мамою грузинського президента випадає не часто, тому розмовляли про сина, онуків, невістку й трохи про грузинське суспільство.

Про себе і про сина

- Пані Аласанія, в Україні про вас практично нічого не знають. Розкажіть про себе.

- Народилася у звичайній сім’ї в Тбілісі. Мама - лікар, тато - інженер. Обидва мої дідусі були заслані в 1937 році, відсиділи. Дякувати Богу, вижили, хоча в нашій сім’ї були випадки, коли розстрілювали, усе відбирали, ув’язнювали по кілька разів...

Я закінчила університет, факультет сходознавства, вивчала історію Туреччини. Потім довго працювала в Інституті історії, археології та етнографії. Захистила кандидатську, потім докторську дисертації.

- Михаїл народився у вас у період між захистами дисертацій?

- Ні, раніше. 1969 року я закінчувала університет, а Мішико з’явився на світ 21 грудня 1967-го.

- Є такий вислів Ушинського: якщо хочеш дитині щастя - готуй її не до щастя, а до праці…

- Безперечно, у нас у сім’ї освіта була на першому місці. Обов’язково вчити іноземні мови, займатися спортом, музикою. Міхо, як усі діти, любив погратися у дворі. Але навчався завжди дуже легко і добре, жодних проблем у цьому плані в нас із ним не було, школу закінчив із золотою медаллю. Любив спорт: лижі, плавання, баскетбол.

- А ви на лижах катаєтеся?

- Дуже погано. Спорт дуже люблю, але це - плавання і теніс.

- Коли Михаїл був дитиною, ким уявляли його в майбутньому?

- У нього дуже рано з’явився яскраво виражений інтерес до політики. Коли він навчався у школі, ми передплачували і російські, і грузинські газети та журнали. Так от, Міхо самотужки вивчив російську, бо хотів читати газети.

- А чому він поїхав навчатися в Україну?

- Це вийшло випадково. В ті роки основним інститутом, який готував міжнародників, був МДІМВ, Міхо складав іспити туди. Але щоб вступити, треба було бути як мінімум родичем члена політбюро… Міхо ж дуже хотів навчатися на міжнародному, і ми вирішили відправити його в Україну.

- Англійську він як вивчив?

- З репетитором. На жаль, радянська школа не давала адекватних знань іноземних мов. У Міхо були найкращі педагоги з англійської, яких тільки можна було тоді знайти.

- Він навчався в якійсь особливій школі?

- Ні, у звичайній, тоді інших не було. До речі, він пішов у школу в шість років.

- До чого він прагнув у ті роки? У нього вже тоді проявилися лідерські риси?

- Він завжди був яскраво вираженим лідером. Там, де він з’являвся, все крутилося навколо нього. Йому подобалося все робити по-своєму, все перебудовувати. Це завжди було в його характері.

- Це ваш характер чи батьківський?

- Напевно, більше батьківський. Я більш законослухняна.

- Ви живете разом із сином і невісткою?

- Ні, зараз молоді не дуже люблять жити разом із батьками. Тим більше що всі ми дуже зайняті люди.

- Але ж грузинські сім’ї традиційно живуть разом…

- Ні, сьогодні все дуже змінилося. І діти воліють жити окремо, та й батьки теж.

- Михаїл у вас один?

- Так, один. Але в нього є брати за батьківською лінією.

- Поговорімо трохи про ваших онуків.

- У мене їх двоє. Причому в них дуже велика різниця у віці. Одному п’ятнадцять, а другому, Миколці, виповнилося п’ять. Я, звісно ж, із радістю ними займаюся. Старший часто залишається зі мною: адже Сандра багато їздить. А маленький більше буває з мамою.

- Які у вас стосунки із Сандрою?

- Чудові! Сандра в нас - золото. Вона прилучила нас до нової культури, дуже багато чого навчила. Сандра не з Амстердама, а фактично з провінційного міста. Я в них мешкала певний час і бачила, як живе їхнє суспільство. Вони заможні люди, у них прекрасно влаштоване життя. Там багато безробітних, але ніхто не бідує, тому що суспільство багате. І вони всі буквально день і ніч займаються добродійністю! Коли народився мій старший онук і ми привезли Сандру з дитиною додому, вже через три години вона з матір’ю сіла складати якісь листи, кудись надсилати їх по всьому світу… Я кажу: приляж, усе-таки ти звичайна жінка, щойно народила дитину з усіма наслідками, які звідси випливають. Ні, відповідає, треба працювати на суспільство.

- У неї є фонд?

- Так. За освітою вона економіст, вільно володіє шістьма іноземними мовами. Але зараз більший інтерес проявляє до медицини: навіть закінчила спеціальні курси. Сандра весь час працює в лікарні, приймає пологи, чергує біля вмираючих. Словом, показує приклад, що це потрібно, необхідно робити. Свою організацію вона зареєструвала в Голландії і залучає тамтешніх спонсорів та інвесторів. Зараз Сандра працює над створенням у Грузії Центру зі штучного запліднення. Я навіть не сумніваюся, що в неї все вийде.

Про Грузію та грузинське суспільство

- В Україні всі ставлять Грузію за приклад. У чому, на ваш погляд, запорука успішності грузинських реформ?

- На мій подив, у Грузії справді відбулися зміни. Наприклад, у нас ніхто (і я в тому числі) не вірив, що можна щось змінити в роботі поліції. Усе сталося буквально за один день. Усіх звільнили й узяли на роботу 500 нових людей. І нічого не зруйнувалося, навпаки, всі зітхнули з полегшенням! Адже чим раніше займалася грузинська дорожня інспекція? Це були справжні бандити з великої дороги. Навіть тодішній президент сказав: мовляв, а що їм робити, у них же маленька зарплата. Якщо нас зупиняли, ми відразу давали гроші, й нас відпускали з миром… А тепер навіть мої знайомі іноземці кажуть, що все різко змінилося на краще.

- Як ви ставитеся до того, що на високі посади прийшло дуже багато молодих людей, у яких зовсім мало досвіду?

- Прекрасно! От, наприклад, дивлюся я на своїх студентів. У них багато енергії, вони набагато активніші за нас. Те, що вони зроблять, я не зроблю ніколи. Адже відбулася справжня революція. Не тільки в нас - в усьому світі. Комп’ютер зовсім новий вимір. За всім цим треба встигати, зі старим досвідом дуже важко жити в сучасному світі.

Повторю: це дуже добре, що прийшли молоді. Візьміть мого сина. Він нині фактично переселився в Батумі: основне будівництво йде зараз у Західній Грузії - у Батумі, Кутаїсі. Міхо цілодобово інспектує тамтешні об’єкти. Сам. І там усі працюють 24 години, бо ніхто не знає, коли він приїде. Ну, як би це робив Шеварднадзе в його віці?.. Молоді ж весь час рухаються вперед.

Дуже багато вирішують і особисті стосунки. Ось, наприклад, зараз у Грузії почав будувати хмарочоси Трамп (Дональд Трамп - відомий американський бізнесмен, власник великої будівельної компанії. - Авт.). Якщо з такою людиною не посидіти за одним столом, не пояснити їй, не навести своїх аргументів, вона не вкладатиме грошей. Такі, як він, працюють з конкретними людьми, з тими, кому довіряють.

- Як ви вважаєте, чи можна сказати, що за останні роки в грузинському суспільстві відбулася глибинна трансформація, і воно багато чого переосмислило? Адже, погодьтеся, позитивні зміни в системі дорожньої поліції - це не викорінення корупції в цілому.

- Ні, зміни відбулися кардинальні. Звичайно, було невдоволення, старшим це не сподобалося, багато хто залишився без роботи, скаржиться. Але поступово ситуація змінюється. Вже почали залучати до роботи й аутсайдерів, є спеціальні програми їх перепідготовки, тренінги.

- Не менше, ніж боротьба з корупцією, вражає те, що в Грузії в десять разів збільшився обсяг інвестицій у культуру, яка зазвичай фінансується за залишковим принципом. Завдяки чому це стало можливим?

- Це пов’язано з тим, що наш бюджет дуже виріс. Сьогодні це майже
7 млрд. ларі (у законопроекті на 2011 рік бюджет Грузії в цілому становить 6,96 млрд. ларі, тобто приблизно 3,84 млрд. дол.; прогнозний показник зростання економіки - 4,5%, дефіцит бюджету - 4,3%. - Авт.). Коли президентом став мій син, були борги. Перший час виплачувалася заборгованість із зарплат. Тепер з’явився нормальний бюджет, ідуть інвестиції, у культуру зокрема.

- Питання до вас як до історика. На конференції пролунала ідея виробити загальне розуміння історії в різних країнах. По-вашому, це можливо?

- Це дуже складно. Але дискусії такі ведуться. Скажімо, турки, щоб пом’якшити відносини з Росією, почали переписувати історію, прибирати всі «шорсткості». Це не завжди правильно, адже історія є історія.

У мене був випадок. У Чорноморському університеті я читаю короткий курс історії Грузії, де, природно, розповідаю і про війни з Туреччиною. А в мене в групі була дружина нашого ректора. У себе вдома вона сказала: от Гіулі-ханум такі дивні речі нам розповідає, нібито колись у нас були війни… Ректор тоді на мене дуже косо поглядав. Виявилося, в Туреччині навчають історії зовсім по-іншому, вони вважають, що ми брати і сестри, і завжди так було… Але, повторюю, історія є історія.

- Це питання досить актуальне в Україні, оскільки нині йдеться про створення загального українсько-російського навчального посібника з історії. Але погляди на багато подій діаметрально протилежні. Як зробити так, щоб історія не була джерелом конфлікту?

- Певна річ, є національні інтереси. Але існує й об’єктивна історія. Вважаю, щось можна поміняти. У нас теж у підручниках є «кровожерливі турки». Всі подібні епітети треба прибрати, виробити максимально толерантний стиль викладу. Наприклад, в американських підручниках нічого подібного не знайдеш - там тільки факти. А в Радянській Грузії нас учили, що ворог номер один - це Туреччина. І зараз у протилежному не переконаєш навіть багатьох наших тюркологів. Туркам довелося дуже серйозно попрацювати, щоб змінити цей імідж.

- Як ви пережили «революцію троянд»?

- Тоді в нас було геть ненормальне життя, ми, природно, страшенно переживали за Міхо... У 1995-му він повернувся з Америки. Хоча увесь час він навчався десь поза домом, завжди прагнув на батьківщину. Навіть на п’ятому курсі, коли в нього був вибір - робити дипломну роботу в іншій країні, він приїхав до Грузії. Йому не подобалося те, що в нас відбувалося, бачив майбутнє країни по-іншому і тому завжди рвався додому. І, думаю, цей свій дім він уже зумів побудувати.