Миротворці за викликом

Кожна країна має власне обличчя, але всі диктатори схожі один на одного, і їхнє головне завдання — зберегти владу. Президент Кот-д’Івуара Лоран Гбагбо — не виняток. Після його відмови визнати поразку на президентських виборах і залишити свою посаду у країні загострилася внутрішньополітична криза, яка загрожує перерости в нову громадянську війну. На жаль, подія ця для Африки, загалом, буденна. А нашу увага конфронтація в Кот-д’Івуарі привернула насамперед тому, що до складу миротворчих сил ООН, розміщених у цій країні, входить український підрозділ — вертолітна група чисельністю 25 осіб із двома транспортними вертольотами Мі-8МТ.

Ситуація в Кот-д’Івуарі почала загострюватися після другого туру президентських виборів. Голова виборчої комісії заявив, що переміг опозиційний кандидат Алассан Уаттара, який набрав трохи більше 51% голосів. Проте Конституційний суд скасував це рішення і визнав перемогу чинного президента. Уаттара з цим не погодився. Тим більше що ООН, Сполучені Штати, Європейський Союз, Франція та Африканський Союз підтримали рішення виборчкому, що глава держави — Алассан Уаттара. Тим часом івуарські армія і спецслужби зберігають вірність Лорану Гбагбо. У результаті в Кот-д’Івуарі — двовладдя: обидва кандидати, відчуваючи за спиною таку підтримку, оголосили себе президентами.

Протистояння Уаттара і Гбагбо призвело до поглиблення політичної кризи, внаслідок якої в країні вже загинули десятки людей. А метою ж президентських виборів було саме подолання наслідків громадянської війни 2002 року, яка розколола Кот-д’Івуар: і досі північну частину контролюють колишні повстанці, а південну — уряд. Свого часу стабілізувати ситуацію в Кот-д’Івуарі допомогли французькі військові, а також миротворці ООН. Останні почали виконувати свою місію 2004-го. На сьогодні у країні в складі місії ООН перебувають майже десять тисяч осіб із понад сорока країн. Окрім військових, у Кот-д’Івуарі також працюють поліцейські і цивільні фахівці з країн Європи, Азії і Латинської Америки.

Після того, як міжнародне співтовариство озвучило свою підтримку Уаттару, підрозділи ООН було обстріляно, а Гбагбо зажадав, щоб сили ООН і французька місія «Єдиноріг» негайно залишили його країну: президент звинуватив миротворців у змові із заколотниками. Втім, ООН і Франція проігнорували цю вимогу, ще більше посиливши свою позицію. З подачі Парижа, Євросоюз вирішив натиснути на Лорана Гбагбо і запровадити проти нього санкції. Вони передбачають заморожування банківських рахунків Гбагбо та його прибічників, а також введення заборони на видачу їм віз у країни ЄС. А Рада безпеки ООН прийняла рішення продовжити мандат своєї місії в Кот-д’Івуарі до 30 червня 2011 року.

Поки що жоден із претендентів на посаду глави держави не має наміру відступати. В африканських умовах це означає тільки одне — посилення протистояння, більш ніж реальну перспективу громадянської війни і серйозну загрозу життю наших солдатів. Хоча, як розповів «ДТ» голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолій Гриценко, заступники міністрів закордонних справ і оборони України, представляючи на комітеті законопроект про направлення нашого контингенту в цю африканську республіку, заявляли: обстановка у країні спокійна.

Нагадаємо читачам, що Верховна Рада четвертого листопада прийняла рішення послати в Кот-д’Івуар миротворчий контингент у складі 25 осіб із числа миротворчого контингенту в складі місії ООН у Ліберії терміном до трьох місяців. 26 листопада вертолітна група передислокувалася з Ліберії в Кот-д’Івуар. За інформацією, отриманою «ДТ» від департаменту преси та зв’язків зі ЗМІ українського оборонного відомства, зараз наші вертолітники базуються на аеродромі в місті Буаке на фондах ганійського авіаційного загону, який використовує вертольоти Мі-17. Охорону наших солдатів здійснюють пакистанські військові.

Проте досі незрозуміло, навіщо Україна послала своїх солдатів у таку далеку африканську країну і як довго вони там пробудуть. Зрозуміло, навіщо своїх 900 військових там тримає Франція: Кот-д’Івуар, він же Берег Слонової Кістки, — колишня французька колонія. А Париж досі розглядає більшу частину Африки як природну зону своїх політичних, культурних та економічних інтересів.

А заради чого Україні наражати на небезпеку життя своїх солдатів? Адже контингент можна достроково відкликати, якщо його участь у миротворчій операції стане недоцільною у зв’язку з істотною зміною міжнародної-політичної обстановки або ситуації в регіоні перебування. Але Київ, попри конфронтацію, поки що не збирається виводити підрозділ із Кот-д’Івуару. Як випливає з відповіді департаменту преси та зв’язків зі ЗМІ Міноборони, українська вертолітна група залишить територію Кот-д’Івуару «у термін 60 днів після проведення виборів».

Пояснюючи на прохання «ДТ» причини перебування українського підрозділу в цій екзотичній країні, Міноборони повідомило: «оскільки Україна є єдиною країною-контриб’ютором авіаційних ресурсів місії ООН у Ліберії», секретаріат ООН звернувся до нашого уряду з проханням розширити район дій 56-го окремого вертолітного загону сил місії ООН у Ліберії на територію Кот-д’Івуару. І пов’язувалося це з необхідністю посилення місії ООН у цій країні на час проведення президентської виборчої кампанії. За словами українських військових, перебування наших солдатів у Кот-д’Івуарі «позитивно вплине на зміцнення міжнародного авторитету України, підсилить наші позиції як надійного партнера Організації Об’єднаних Націй і сприятиме зміцненню подальшої співпраці з ООН у сфері миротворчих операцій».

Безумовно, всі ці причини у Києві брали до уваги, коли обгрунтовувалася необхідність відправки вертолітників. Але, як зазначають наші співрозмовники на умовах анонімності, визначальним в ухваленні рішення все-таки було щось інше. Як для адміністрації Віктора Ющенка в 2009-му, так і для адміністрації Віктора Януковича в 2010-му, головними були політичні мотиви: створити свій власний позитивний імідж в очах керівництва ООН, демонструючи, що Україна готова брати активну участь у миротворчих місіях Організації в Африці. Однак платою за імідж країни і політиків стає життя солдатів.

Звісно, у миротворчі контингенти набирають добровольців. Але скільки з цих солдатів усвідомлюють міру небезпеки своєї місії, вирушаючи в небезпечне відрядження, щоб заробляти гроші? Причому головну небезпеку для військових становлять навіть не так заворушення і бойові сутички, як украй складна санітарно-епідеміологічна ситуація в Африці.

Так, із сусідньої Ліберії днями повернулося 80 миротворців. Їх відразу було госпіталізовано з підозрою на тропічну малярію: у крові військових виявили малярійний плазмодій, який є збудником хвороби. Цим солдатам пощастило: військові медики відзначають, що миротворці не хворі, інфекцію вчасно виявили. Але скільки військових по поверненні ще довго лікуються від недуг, на які захворіли під час своєї служби в місіях ООН! Співрозмовники «ДТ», котрі не з чуток знають, що таке миротворчий хліб, казали, що в результаті на лікування витрачалося у багато разів більше, ніж солдати заробляють за час своєї служби в миротворчих місіях ООН. А наші ж солдати отримують разів у три менше, ніж росіяни. Порівнювати ж із миротворцями з країн ЄС навіть не доводиться.

Тому не випадково навіть прибічники участі України в миротворчих операціях принципово виступали проти перебування нашого контингенту в цій африканській країні. Анатолій Гриценко, наприклад, вважає, що «не слід було посилати нашу вертолітну групу в Кот-д’Івуар, де є загроза воєнного конфлікту і дуже небезпечна санітарно-епідеміологічна обстановка. Тим більше що немає особливої необхідності, оскільки там на платній основі працюють російські вертолітники, не військові, а цивільні, і вони забезпечують перевезення VIP-персон ООН. А представляючи в парламенті законопроект, представники МЗС і Міноборони збрехали, коли казали, що Україна є нібито єдиним контриб’ютором вертолітних ресурсів у регіоні. Як пізніше мусив визнати МЗС, у Кот-д’Івуарі є вертолітний підрозділ Франції. Я за те, щоб Україна брала участь у миротворчих операціях. Це дуже важливо для підготовки армії і для досягнення взаємосумісності для спільних дій із країнами-партнерами. Я за те, щоб після проведення миротворчих операцій у ті країни, де ми забезпечували мир, приходили наші підприємці: це сприяло б створенню робочих місць у нашій державі. Але я проти того, щоб наші солдати працювали як якесь «миротворче таксі», готове вирушити за викликом чиновників ООН у будь-яку точку Землі».

Очевидно, Київ повинен застосовувати вибірковий підхід до миротворчості. І, приймаючи рішення про відправку солдатів, українська влада, що позиціює себе як влада прагматиків, має насамперед керуватися тим, які наші національні інтереси в тій чи іншій країні. Адже участь у миротворчих операціях ООН — це спосіб легітимації просування своїх інтересів, у тому числі й економічних. Не випадково Японія і Китай останніми роками активно займаються миротворчістю в Африці: на Чорному континенті вони бачать перспективний ринок. Києву також не завадило б виходити зі своїх економічних інтересів. Бо поки що Україна має тільки репутацію країни, котра постійно бере участь у всіляких миротворчих операціях. І жодних економічних дивідендів.