Ноша альянсу

Поділитися
Для Північноатлантичного альянсу немає сьогодні проблеми важливішої, ніж Афганістан. Прийнявши у...

Для Північноатлантичного альянсу немає сьогодні проблеми важливішої, ніж Афганістан. Прийнявши у 2003 році командування Міжнародними силами сприяння безпеці в Афганістані (ISAF), НАТО серйозно зав’язнуло у проблемі, ефективного вирішення якої поки що не видно. Альянс шукає спосіб стабілізувати ситуацію в країні. І водночас достойно піти з Афганістану. Адже виведення підрозділів вимагає внутрішньополітична ситуація в самих країнах-контрибуторах: оскільки обстановка в Афганістані ніяк не стабілізується, громадськість незадоволена присутністю підрозділів у країні, де життя солдатів постійно перебуває під загрозою. Але що буде з цією країною після виведення військ? Чи зможе нинішній афганський уряд контролювати ситуацію й успішно протистояти талібам? Якщо афганська операція провалиться, то це не тільки серйозно вдарить по НАТО. Наслідки будуть згубними для всього Центральноазіатського регіону.

Результати афганської кампанії поки що оцінюються критично, оскільки терористична загроза з боку Афганістану не зменшується. Незважаючи на поразки, яких свого часу зазнав, рух «Талібан» зумів відродитися, і активність талібів останніми роками різко зросла. Їхній вплив посилився не тільки в сільській глибинці, а й у містах. Дії прибічників цього руху стають дедалі масштабнішими і скоординованішими, а бойові сутички з урядовими військами та підрозділами коаліції відбуваються практично щодня. Причому не тільки на півдні країни, а й у центральній частині Афганістану і навіть на півночі. При цьому у країні дуже сильні позиції наркобізнесу.

Здатність же уряду Хаміда Карзая контролювати ситуацію ні в кого не викликає ілюзій. Поляризація афганського суспільства, слабкість у сфері управління, економічні проблеми — все це позбавляє нинішню афганську владу підтримки населення, яке до того ж вбачає в афганському президенті американського поплічника: слабкість армії примушує президента спиратися на військових ISAF. Щоб хоч якось контролювати ситуацію, Карзай робить ставку на польових командирів і глав родових кланів. Така політика, як зазначають американські дипломати, суперечить спробам ISAF створити сильні державні структури та професійні сили безпеки.

У цьому, до речі, полягає головна відмінність Афганістану від Іраку, в якому Сполучені Штати і його союзники зуміли приборкати насильство, зробивши ставку на політиків та групи, зацікавлені у стабілізації країни. В Афганістані у сил коаліції таких партнерів немає.

Змінити ситуацію не змогло і рішення Барака Обами збільшити кількість американського контингенту до ста тисяч осіб, прийняте півтора року тому в рамках нової афганської стратегії. Афганістан уже давно показав, що розв’язання проблеми лежить не тільки у військовій сфері, а й у тісному партнерстві з Пакистаном та в діалозі з талібами. Але переговори як учасників коаліції, так і членів афганського уряду з різними представниками руху «Талібан» поки що не приводять до перелому ситуації: таліби продовжують незмінно активно боротися з військами коаліції і підрозділами афганської армії. При цьому позиції Кабула, президента Хаміда Карзая на цих переговорах значно послаблює невисока боєздатність афганської армії і місцевих сил безпеки, які не здатні самостійно підтримувати мир у країні. Тому сили коаліції намагаються виправити ситуацію, посилено навчаючи афганську армію. Готова взяти участь у підготовці спеціалістів для афганських сил безпеки й Україна. Про що й заявив під час Лісабонського саміту НАТО очільник українського зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко.

Нагадаємо, що в Афганістані з 2007 року перебуває український миротворчий персонал. На сьогодні він налічує 14 офіцерів. Вони не беруть участі у бойових операціях. Три з них проходять службу в штабі ISAF у Кабулі. Решта працюють у складі литовської групи з відновлення північної провінції Гор. Утім, їх чисельність може бути збільшена. Кілька місяців тому міністр оборони України Михайло Єжель повідомив про готовність направити в країну ще вісім офіцерів: указ президента, підписаний Віктором Ющенком 15 січня 2010 року, передбачає, що в Афганістані у складі миротворчого персоналу може перебувати тридцять осіб.

Незважаючи на непросту ситуацію в Афганістані, альянс усе ж таки виводитиме війська. На Лісабонському саміті НАТО, де афганська тема була однією з основних на порядку денному, ухвалили рішення навесні почати передавати відповідальність за підтримання безпеки в руки афганців. У декларації, схваленій главами держав і урядів країн, які беруть участь у міжнародній коаліції під командуванням НАТО, записано, що вже 2011 року в Афганістані розпочнеться передача деяких провінцій під контроль Кабула. Повний контроль над територією Афганістану буде передано уряду до кінця 2014 року. (Спеціальний помічник президента США Барака Обами з питань Афганістану і Пакистану Дуглас Лью, коментуючи плани виведення військ, не сумнівається, що сили коаліції продовжать надавати підтримку Афганістанові і після передачі контролю за безпекою афганській армії та поліції.)

Це підтвердив Барак Обама під час свого короткого візиту в Афганістан минулого тижня. Для американського президента з наближенням президентських виборів афганська проблема стає дедалі актуальнішою. У свою чергу, і Великобританія готується 2011-го розпочати виведення своїх підрозділів. Про що заявив британський прем’єр-міністр Девід Кемерон, який відвідав Афганістан з неоголошеним візитом услід за Бараком Обамою.

На цей час до складу ISAF входять близько 150 тис. військових. НАТО планує на початку наступного року вдвічі скоротити свою військову присутність в?Афганістані. Утім, рішення прийматимуться залежно від ситуації на місці, за рекомендацією командуючого ISAF генерала Девіда Петреуса, причому окремо щодо кожного району. При цьому генерал Петреус зазначає: не йдеться про те, щоб союзницькі сили «влаштовували перегони з приводу якнайшвидшого виведення військ»: деякі частини справді можна відправити додому, але інші підрозділи могли би брати на?себе інші завдання в різних районах Афганістану. «Однак це залежить насамперед від ситуації на місцях», — уточнив командуючий в інтерв’ю німецьким журналістам.

Міністр оборони Роберт Гейтс і голова Об’єднаного комітету начальників штабів збройних сил США Майк Маллен заявили, що вважають 2014 рік цілком реальною датою передачі афганським силам безпеки контролю над територією країни. Але не всі союзники Сполучених Штатів по коаліції впевнені в реалістичності цього графіка, зважаючи на погрози нинішньому афганському уряду з боку «Талібану» та «Аль-Каїди». Ще до Лісабонського саміту Хамід Карзай заявляв, що до 2014 року Кабул не могтиме забезпечити порядок у країні. Прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі, наприклад, вважає, що «всі ми обережні стосовно дати і знаємо: 2014 рік не стане остаточним завершенням місії, оскільки буде ще перехідний період». У свою чергу, і генсек альянсу Андерс Фог Расмуссен підкреслює, що війська коаліції можуть залишитися в Афганістані й після 2014 року, доти, доки не буде досягнуто цілей афганської операції.

Обережне у своїх оцінках і російське керівництво, яке пішло на серйозну співпрацю з Північноатлантичним альянсом в афганському питанні: ISAF зацікавлений у зменшенні залежності від Пакистану під час транспортування вантажів. Москва погодилася на розширення транзиту вантажів НАТО через російську територію, що має стати альтернативою шляхам постачання через Пакистан, де на натовські конвої дедалі частіше нападають таліби. При цьому транзит вантажів через російську територію буде двостороннім: як в Афганістан, так і назад. Крім того, Росія дала принципову згоду на поставку стрілецької зброї та кількох десятків військових вертольотів, а також розпочала підготовку афганських льотчиків, технічних спеціалістів і навчання афганських підрозділів боротьби з наркотиками. (Цікаво що Київ півтора року тому також вів розмови про поставки в Афганістан вертольотів і відправку групи вертолітників. Але, зважаючи на можливу різку реакцію тодішньої опозиції, адміністрація Віктора Ющенка відмовилася від цих планів.)

Підхід Кремля прагматичний: Москва розуміє, що подальша дестабілізація ситуації в Афганістані та посилення позицій талібів загрожують національній безпеці країни. У Росії добре пам’ятають, до чого призвело повалення моджахедами режиму Наджибулли 1992-го, позбавленого військової підтримки з боку Москви і Заходу. Так і падіння уряду Хаміда Карзая якнайгіршим чином позначиться не тільки на всьому Центральноазіатському регіоні, а й на районах Росії, населених переважно мусульманами. Насамперед на Північному Кавказі.

Незважаючи на заявлені плани НАТО розпочати виведення солдатів із Афганістану, Вашингтонові зараз украй важливо, щоб союзники не залишили цю країну до 2014 року. Держсекретар Сполучених Штатів Хілларі Клінтон, наприклад, уже заявила, що адміністрація Обами хотіла б, аби Нова Зеландія не?виводила своїх військ із Афганістану: повернення 40 новозеландських вояків із загону спецпризначення додому заплановане на березень 2011 року. Але чи дослухаються у країнах-контрибуторах до цих закликів? Адже в деяких країнах афганська проблема вже ставала приводом до серйозної внутрішньополітичної кризи, яка спричиняла розпад правлячої коаліції. Втім, це не перешкоджало країнам—учасникам коаліції і далі продовжувати виконувати узяті на себе зобов’язання в рамках ISAF.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі