Чергова картина одного з найяскравіших і нерівних режисерів сучасності Девіда Фінчера («Сім», «Бійцівський клуб», «Гра», «Загадкова історія Бенджаміна Баттона») — «Соціальна мережа» — насправді виявилася зовсім не «черговою». Їй віщують «Оскара». Про неї досі активно дебатують у мережі.
Ця стрічка, бюджет якої 50 млн. дол., досить непогано пройшла у світовому прокаті, вже вочевидь окупивши витрати (хоча, природно, з «Гаррі Поттером» під номером сім не змагатися!). Цей фільм за мотивами роману Бена Мезріча «Мільярдери мимоволі...», безперечно, може породити якщо не нову моду, то новий виток інтересу — до цікавих персонажів із такої самої цікавої нашої реальності. Тому що в центрі проекту Фінчера — батько-творець Facebook Марк Цукерберг.
Пірнувши в Інтернет, можна наштовхнутися на захоплені відгуки авторитетних кінокритиків у зв’язку з цією картиною. А також активну пропаганду «Соціальної мережі» блогерами, мережевими користувачами. В основному превалюють твердження, що ця стрічка — «вісник свого часу», «рефлексія на процеси підміни реального соціуму віртуальним».
У паралельному світі, який, втім, у масштабах планети становить жменьку із золотого мільярда — цих щасливих-причетних до нового технологічного дива — фінчерівська «Соціальна мережа» справді прикмета нинішнього комп’ютерного Задзеркалля!
Інтернет і його комунікативні системи, які стали для «посвячених» явищем вищого порядку (ніби «вищого розуму»), подарували мільйонам користувачів очевидне право на самоствердження. На новий креатив. На розробку свого віртуального «Я».
Щось схоже вже було у згаслих 90-х. Коли люди знайомилися, активно спілкувалися й ліпили собі кумирів із допомогою нових комунікацій — «аськи», чатів, уже похованого «Фідо».
Уже потім, прагнучи поглянути одне одному у вічі, багато завсідників мережі розчаровувалися... І їхні віртуальні знайомі видавалися їм якимись нудними, закомплексованими. Та й просто — неприємними і зовні, і внутрішньо персонажами!
Чиясь «розкішна душа», котра відкривалася в «неті» проявом цікавих і навіть глибоких текстів, раптом виявлялася сірою й невиразною — якоюсь банальною реальною натурою.
У такому «процесі осягнення» теж є своя закономірність. І навіть пряме продовження явища такого порядку, як Марк Цукерберг. Тобто його екранної моделі. Тому що реальну «модель» навіть сам великодосвідчений Фінчер так і не спромігся глибоко дослідити у своєму ж фільмі.
Як бачить Фінчер (у павутинні «Соціальної мережі»), невдаха й соціопат самореалізується, винайшовши новітній майданчик для комунікацій... Витканий зі стислих текстів, зауважень, риторичних запитань, із такими самими риторичними відповідями. Природно, фотоальбомами з найбільш вигідними для самоствердженнями ракурсами та оцінками (подобається/не подобається). А також чужими проявами характерів і звичок — у цьому дивному колі мережевих «друзів».
Ідеологічно — це картина про глобальне перепрограмування системи взаємин у XXI столітті. Де кожен виставляє себе тільки з кращого боку... Старанно «фільтрує» свою сутність перед «презентацією» себе — віртуальній спільноті цих самих єдинодільників.
Можна сказати, що в цьому — лише чергова розвага інтернет-користувачів. Які у своїх фокусах вічно невгамовні.
Але у фільмі Фінчера, на жаль, зовсім не передбачається — у зв’язку з цим проектом — очікувана проекція в наше невіддалене «майбутнє». Проекція, пов’язана «соціальною мережею». Яка передбачає можливість тотального контролю. Переважно споживчого. Контролю над прогресивною частиною людства, знеособленого й абсолютно антикомунікативного. Адже «соціальна мережа», якщо грайливо римувати, вже перетворилася на «соціальну пожежу», яка заганяє в таку собі віртуально-тоталітарну «секту» нові й нові поголів’я світлих умів...
Вище означений підтекст, на жаль, залишається за межами цього фільму. І поза аналізом кінематографіста. Обмежуючи далеко не всім очевидну перспективу лише пафосними деклараціями від творця найпопулярнішої нині соцмережі Fаcebook: «Раніше люди жили в містах, тепер житимуть в Інтернеті!»
…Ті ж, хто все ще «живе» в кінематографі, уже помітили, що «Соціальна мережа» у фінчерівському виконанні витримана в класичному старомодному жанрі байопіку. Інтелектуальні оцінки та коментарі зарясніли в Інтернеті порівняннями з «Громадянином Кейном». Поклавши руку на серце — нічого спільного з Веллсовим колосом фільм Девіда Фінчера не має!
Фінчер недотягує до складної драми окремо взятої долі. Що, власне, можна сказати про «мережевого» хлопчиська, який перетворив свої комплекси на креативну й дуже прибуткову ідею? Недотягує Фінчер і до рівня фільму-маніфесту — такого собі висловлення про «нові часи», покликані проголосити: з допомогою соціальних мереж незворотно змінюється характер людських взаємин у сучасному світі!
Хоча сам факт швидкої реакції кінематографу на популярний нині «мережевий» феномен щось і означає. Все-таки у назві «історії одного злету» винесено не ім’я, а бренд.
Продюсери мудро вважали, що фільм сприйматимуть як оду своєму ж герою мінімум 500 млн. користувачів Інтернету. Для яких Facebook став домівкою рідною. Виходить — не прогадали. Більшості з них фільм просто безумно подобається. І найчастіше — від них — можна почути короткий коментар: «Фільм підірвав мозок!»
Власне, чим «підірвав»?
Єдине пояснення (для мене суб’єктивно) — історією бізнес-успіху і своєчасним відгуком на модну тему. У цьому плані «Соціальна мережа» входить на свою одвічну територію. Пропонуючи потенційним користувачам-«друзям» руку на знак солідарності. Є контакт? Звісно, є! Більше і більше. Те головне, що й потрібне самотній людині у мережевому спілкуванні. Контакт!
Правда, напрошується й простий висновок: тільки у віртуальному світі саме місце невдахам і самітникам...
А «старій моделі» людини — з нормальними, скажемо так, приятельськими контактами в поточному житті — інколи й часу немає витрачатися на постинги (це вже з особистого досвіду «підтримки життя» у Facebook).
І все-таки практика Facebook дає неймовірну ілюзію «свого кола», власної значимості в ньому. Скажемо чесно — першорядної значимості!
І вже не важливо, що з часом виясняється: справжні ці друзі-приятелі, які опинилися поруч із тобою в мережі, чи липові? Адже поділяються вони на різні групи та підгрупи твоїх інтересів. Те, що в кайф із одними, знижує твій-таки статус в очах інших...
Отже, конспіративні навички у процесі новітньої соціалізації сьогодні вкрай необхідні!
Свідомо чи ні, проте Фінчер усе-таки відбиває це у своєму герої. Створюючи образ екранного Цукерберга — побіжно, хаотично, досить нечітко. Характеризуючи його різними думками «інших», періодично завмираючи на масці замисленого і непроникного його ж обличчя...
Що ж можна вичитати в обличчі творця Facebook?
Мабуть, виключно те, що й виставлене на загальний огляд — у тому ж таки Facebook.