Новий погляд на протиракетну оборону. Гімнастична стратегія

Гімнастам добре відома техніка виконання вправ «підйом розгинанням». Щоб досягти філігранного виконання, треба насамперед навчитися бездоганно володіти тілом... Ситуація навколо системи протиракетної оборони, інспірованана США і прийнята Росією в цілому, саме й нагадує таку вправу. Усе розпочалося з візиту до Києва два тижні тому помічника міністра оборони США з міжнародної безпеки Олександра Вершбоу, який натякнув, що Україна може стати частиною оновленої системи раннього попередження ракетних пусків. Ще до того Вашингтон оповістив світ, що відмовляється від планів розміщення об’єктів своєї національної протиракетної оборони у Польщі та Чехії. Заява Вершбоу миттю стала сенсацією. Частково тому, що коментатори не потрудилися заглибитися в деталі питання й дозволили собі інтерпретувати слова американського чиновника в міру свого особистого розуміння проблеми. Не кращим чином відзначився навіть щойно призначений глава дипломатичного відомства України Петро Порошенко, який заявив про «незаконність і неконституційність» розміщення об’єктів ПРО на території України. Очевидно, нікому було підказати новоспеченому дипломатові, що ніхто й не планує нічого розміщувати на території України. Внаслідок спотвореного бачення ситуації пан Вершбоу навіть мусив давати додаткові пояснення...

Проблема нової ПРО стала однією з центральних тем і московських переговорів держсекретаря США Гілларі Клінтон із російським президентом Дмитром Медведєвим та главою МЗС Сергієм Лавровим. Ідея співробітництва з РФ в питанні ПРО, озвучена цього тижня пані Клінтон, стала офіційним показником нових підходів американської адміністрації до вирішення цієї проблеми. Втім, оновлене бачення багато в чому спирається на ініціативи дворічної давності. Виринула на поверхню навіть давня, трохи забута версія розвитку співробітництва у вигляді створення спільного центру обміну даними. Глава американського зовнішньополітичного відомства заявила, що Сполучені Штати «хочуть мати спільну програму протиракетної оборони, яка захищатиме і наш народ, і народ Росії, і європейських друзів та союзників». С.Лавров був обережніший у заявах, відзначивши, що діалог з питань ПРО триває, а Росія розраховує отримати докладнішу інформацію стосовно американських протиракетних планів.

Ключовий нюанс

Але й до візиту Г.Клінтон аналітики відзначали, що включення України до списку країн, із якими планується співробітництво в питанні ПРО, свідчить не про можливу появу на території України американських радарів чи ракет, а про потенціал використання наявного в України військового добра. Зокрема, насамперед може йтися про модернізацію СПРН в Севастополі. Проект використання взаємозалежної системи радарів, розмішених у Росії, Азербайджані та в Україні, був запропонований Росією у 2007 році і не прийнятий адміністрацією Буша.

Сьогодні дуже багато аналітиків кажуть, що у США відбулася помітна трансформація поглядів стосовно протидії ракетній загрозі. Якщо раніше Вашингтон до справи створення НПРО не підпускав нікого, то нині практично відкрито заявляє про намір підключити партнерів із НАТО і Росію. Якщо це так, то, по суті, йтиметься не про національний проект Сполучених Штатів, а про створення системи ПРО на європейському ТВД, про формування горезвісної «нової архітектури європейської безпеки, яку обговорюють уже багато років. Про те, що це не НПРО, вибудувана на двосторонній основі, а більш широка й відкрита система, тиждень тому недвозначно зазначила й заступник держсекретаря США з питань контролю за озброєннями Еллен Тошер. Нинішня адміністрація американського президента особливо підкреслює зацікавленість у співробітництві з Росією в галузі ПРО, а фраза про використання СПРН у Габалі та Армавірі свідчить про гру на зближення, а не зростання конфронтації. Таким чином, розгортання проекту може набути обрисів не просто нового мосту дружби Вашингтона з Москвою, а мосту дружби, побудованого через Київ. Для останнього це особливо важливо, беручи до уваги холод у відносинах із сусідом.

Але це далеко не всі потенційні можливості проекту. Нещодавно Барак Обама оголосив про перегляд Вашингтоном своїх підходів до розміщення елементів системи ПРО в Європі. А його військовий міністр Роберт Гейтс відразу додав, що США не відмовляються від ПРО в Європі й планують розмістити її елементи на своїх бойових кораблях на півдні та півночі континенту. Зокрема створення нового протиракетного щита відбуватиметься в кілька етапів. Спочатку на кораблях, оснащених Aegis, — першої у світі діючої морської системи оборони — буде розміщено ракети-перехоплювачі SM-3. Тут є одна цікава деталь: потенційні траєкторії польотів іранських балістичних ракет, націлених на Європу, мають проходити саме акваторією Чорного моря. Водночас, відповідно до конвенції Монтре, з 1936 року кораблі країн нечорноморського басейну не можуть постійно перебувати в акваторії (їм визначено термін три тижні). Тут і відкриваються воістину колосальні можливості для України. Зокрема українські фахівці в галузі військового кораблебудування твердять про зовсім не фантастичну можливість розміщення морської протиракетної платформи в Чорному морі за рахунок недобудованого ракетного крейсера «Москва». Зрозуміло, особливої актуальності набирає залучення в проект Росії і країн НАТО. Нагадаємо, що «вбивця авіаносців», який так і не ожив, уже два десятиліття перебуває на одній із миколаївських верфей, маючи мізерну перспективу реалізації на зовнішніх збройових ринках. І хоча Сполучені Штати гіпотетично можуть використати для проекту військового корабля одну з Чорноморських країн альянсу, об’єднавчий момент залучення українського крейсера для України, Росії та Європи важко переоцінити. Та й сам крейсер практично побудований — експерти оцінюють рівень його готовності 94—95%. На ньому немає систем озброєння, наприклад флотської системи ППО та ударного комплексу крилатих ракет. Натомість можна було б розмістити системи для знищення ракет. Експерти вже відзначили, що адаптована американська система Aegis цілком згодилася б для вирішення такого завдання. Понад те, у перспективі Aegis може перетворитися на універсальну систему — від ракетного перехоплення балістичних ракет дальністю до 500 км до знищення низькоорбітальних космічних апаратів на висоті до 300 км. Щоправда, тут є технічні проблеми, пов’язані, як зазначили фахівці, з електромагнітною несумісністю різного покоління. Але ці проблеми об’єктивно вирішуються і не становлять нездоланної перешкоди. Що ж стосується ціни питання, то в кожному разі вона виявиться меншою, ніж будівництво нової морської платформи. Та й козир тут саме в тому, що наявна платформа — українського походження: з’являється реальний шанс і вирішити завдання створення ПРО, і об’єднати партнерів, які ставляться один до одного, м’яко кажучи, насторожено. Фахівці додають до цього, що Україна має можливості оцінки американських систем ПРО та їх елементів аж до створення на потужностях українських підприємств ракет-мішеней. Тут також не обійшлося б без консультацій із російською стороною, а може — й участі РФ, оскільки специфічні технології ракетобудування вважаються спільною спадщиною.

Американська трансформація поглядів і українська перспектива

Чи можливі перешкоди на шляху модернізації СПРН і корабля? Теоретично, так. Якщо економіка стоятиме над політикою. Витрати України на потреби оборони все ще перебувають на тому жалюгідному рівні, коли розмірковування про внесок у глобальні проекти в галузі безпеки на тлі умовного вирішення проблем безпеки національної може прогнозувати неспроможність партнера. Або закласти в загальну справу міну уповільненої дії. Навіть на попередній стадії обговорення питання дипломати західних посольств заявляють про бажання бачити в Україні насамперед передбачуваного й послідовного партнера. Тим часом, якщо поглянути на проблему з боку великої політики та перспектив володіння новими технологіями, то витрати на створення ланок, яких бракує, не здаватимуться такими велетенськими. Не зашкодили б і переговори про потенційний внесок європейських учасників НАТО. Тим паче що в активі є і досвід спільних проектів зі США та Росією — у тому ж таки «Морському старті» (Sea Launch). Що стосується Росії, експерти кажуть про можливість створення системи обміну інформацією, отриманою від наземних і космічних засобів попередження. Загалом, реалізація такого проекту дає конкретну перспективу і цілому ряду підприємств ОПК, які могли б брати участь у модернізації платформи, — від поставок засобів гідролокації до створення морської версії системи пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга».

Чи може справді реалізуватися такий казковий сюжет, як повноцінна дружба Вашингтона, Москви і Києва, що виникне завдяки реальним або вигаданим підступам непримиренного Ірану? Чи це тільки гра? Тут доречно згадати, що пропозиція Росії Сполученим Штатам спільно використовувати Габалінську РЛС замість створення елементів НПРО в Європі разом зі згодою Азербайджану два роки тому викликала різку реакцію депутатів парламенту Ірану. Цікаво, що один із членів національного комітету безпеки та міжнародних відносин парламенту Ірану розцінював пропозицію В.Путіна просто як бажання пожартувати над політикою Дж.Буша. За його словами, Росія чудово поінформована, що прагнення Америки побудувати в Європі протиракетний щит не спрямоване проти Ірану. Чому ж тепер питання іранської загрози так міцно засіло в головах американської влади? Цікавою, наприклад, деталлю в заявах держсекретаря США Гілларі Клінтон у Москві стала фраза про те, що світ не може «невизначений час очікувати створення Іраном ядерної зброї». Чи не тому, що для реалізації масштабних оборонних проектів США завжди повинні мати зрозумілу американському обивателю загрозу? І такий «гуманізований» підхід зовсім не суперечить зменшенню агресивності американської зовнішньої політики. І ніби підтверджує справедливість присудження президентові Обамі Нобелівської премії.

І все-таки доля цього проекту залежить від того, куди він розгортатиметься. Сьогодні не можна не визнати, що створення нових форм співробітництва на тлі неясних, не до кінця прорахованих загроз вигідне всім сторонам. Сполученим Штатам, які перебувають на етапі політичної й економічної трансформації і акумулюють ресурси для виходу з економічної кризи. Росії, що розпочала активний наступ на сфери свого колишнього інтересу, але має проблеми з підтримкою міжнародного співтовариства. Європі, яка задихається від американського лідерства, але все ще не дотягує до автономного забезпечення регіональної безпеки. Україні, чиї політичні лідери заплуталися в цілях і засобах. Перепочинок важливий усім гравцям — і великим, і малим. У цьому сенсі проект спільної ПРО на європейському ТВД міг би стати хорошою конструктивною паузою у вирішенні наявної проблеми переформатування геостратегічної карти світу. Це означає, що перед фактом наростання напівміфічних ракетних загроз зусилля, спрямовані на протидію одне одному, на певний час будуть заморожені. До завершення перегрупування сил. Тому що, ризикнемо припустити, США не зможуть мовчки спостерігати, як Україна переходить у фарватер проросійської зовнішньої політики. А Росія ніколи не відпустить Україну: вона має намір відродити імперію, а без України це неможливо.

Що ж стосується України, то Києву дуже вигідна зміна фону загроз. Не виключено, що питання до авторів американського проекту, про які заявили російські чиновники по завершенні візиту Г.Клінтон, стосуються й участі в ньому України. І хоча поява американських ракет Україні апріорі не світить, військово-політичні зачіпки у вигляді морських платформ та модернізованого радара оповіщення про ракетний напад можуть за відомих умов зрости до нової моделі політичного співробітництва. Отже, зберегти і, можливо, розвинути помітно підмочену міжнародну репутацію держави. А також, що ще важливіше, знайти точки зростання у розвитку відносин із Росією.