«Гаряча зима» в секторі Газа

В останніх числах лютого Армія оборони Ізраїлю почала в секторі Газа операцію під кодовою назвою «Гаряча зима». Авіація завдавала точкові удари по всій території палестинського анклаву, знищуючи бойовиків та їхню інфраструктуру. З тією ж метою на півночі й у центрі сектора Газа діяли наземні підрозділи. В цілому до моменту завершення 3 березня першого етапу операції було вбито близько 120 палестинців, понад 300 дістали поранення. Серед жертв були мирні жителі (за палестинськими даними, понад 30 осіб), зокрема жінки та діти. Ізраїльські втрати: двоє військовослужбовців і мирний житель (загинув унаслідок ракетної атаки).

Це були наймасштабніші дії з часу захоплення в червні минулого року влади над сектором Газа рухом «Хамас». Ізраїль попереджав про можливість такого розвитку ситуації, якщо ракетні обстріли бойовиків не припиняться. Силовий сценарій вийшов на перший план, коли проголошення ізраїльським урядом анклаву «ворожим утворенням» і посилення проти нього санкцій явного результату не дали. Швидше навпаки, це розлютило палестинців, що невдовзі знайшло вихід у прориві кордону з Єгиптом. Це було використано не тільки для поліпшення гуманітарної ситуації, а й для контрабанди зброї. Після відновлення контролю регулярні ракетні обстріли ізраїльських поселень із сектора Газа продовжилися. Причому використовувалися для цього не лише саморобні ракети типу «Кассам», а й більш далекобійні, типу «Катюша» («Град»). Коло замкнулося, ізраїльській армії було віддано наказ діяти.

Говорячи про причини такого розвитку подій, почнемо з «Хамасу». Після мирної конференції в Аннаполісі (штат Меріленд, США) Ізраїль і Палестинська національна адміністрація на чолі з представником «Фатху» Махмудом Аббасом почали мирні переговори. Хамасівці втратили ініціативу. Єдиним способом для них утрутитися в цей процес стали ракети. Крім того, ізоляція сектора Газа посилила внутрішню напруженість. А активізація антиізраїльської діяльності — найчастіше застосовуваний ісламістами метод вирішення внутрішніх проблем. Ізраїльські атаки у відповідь лише додавали балів ісламістам. Насамперед вони заважали мирним консультаціям. М.Аббас, вважаючи себе лідером усіх палестинців, не міг спокійно реагувати на дії Ізраїлю, особливо коли вони ставали причиною смерті серед мирних жителів. Фотографії вбитих під час операції «Гаряча зима» дітей змусили його оголосити про припинення переговорів з ізраїльтянами на всіх рівнях. Без перебільшення це можна назвати успіхом хамасівців. Припинивши діалог з ізраїльтянами, «Фатх» опинився на порядок ближче до «Хамасу». І настільки, що на вулицях сектора Газа вперше після захоплення влади ісламістами з’явилися жовті прапори їхніх політичних противників — фатхівців. Це цілком зрозуміло, адже, зрештою, обидва рухи свого часу було створено для протистояння Ізраїлю. Але, з іншого боку, це чималий політичний дивіденд, який додатково підкріпили фактором «припинення вогню». Хамасівці після завершення першого етапу операції поспішили заявити про свою «перемогу» над ізраїльтянами. «Ворога було розбито», — гордо підкреслив представник хамасівців Самі Абу Зухрі. Як відомо, що не вбиває, те робить сильнішим. Ісламісти навчилися вміло користуватися цим правилом. Як тільки ізраїльтяни припиняють вогонь, «Хамас» пояснює це тим, що ворог злякався і втік. І чим масштабніша операція, тим більша заслуга «борців проти окупації».

Логічно запитати: невже Ізраїль не розуміє вищесказаного? Чудово розуміє. Проте обстоювання своїх інтересів він вважає важливішим, ніж перелічені негативи. Ізраїльське керівництво, наприклад, дуже турбує поява в арсеналі хамасівців ракет типу «Град». Крім того, що вони долітають до раніше не досяжних районів, це свідчить про розвиток «Хамасу» за принципом ліванської «Хезболли». Ізраїль усіма способами намагається не допустити такого перетворення, оскільки після нього протистояти палестинським ісламістам буде значно складніше, ніж тепер. Досвід Другої ліванської війни чітко це продемонстрував. З іншого боку, активні дії в секторі Газа незмінно підвищують підтримку уряду Е.Ольмерта серед представників правих партій. А це в умовах стабільної нестабільності його правлячої коаліції дуже важливо. До того ж досі є побоювання, що «Хамас» зможе здійснити захоплення влади й на Західному березі річки Йордан.

Не можна не враховувати й інтересів третіх сторін, так чи інакше втягнутих у процес. Увага арабської вулиці переключилася з затяжної конституційної кризи в Лівані на події в секторі Газа. Ліванське питання мало бути основним на саміті Ліги арабських держав (ЛАД), запланованому на 29—30 березня в Дамаску, що стало сильним головним болем для Сирії. Саудівська Аравія та Єгипет умовою своєї участі в зустрічі у верхах поставили обрання нового президента Лівану. Їхня відсутність автоматично трактувалася б як провал саміту, тому вони зажадали від сирійців використати свій вплив на ліванську опозицію, щоб та пішла на поступки для виходу з кризи.

Дамаск не хотів допустити провалу саміту, але й на поступки щодо Лівану не бажав іти. І тут підвернувся третій шлях. У Дамаску намагалися максимально переключити увагу на сектор Газа. «Чому не говорять про різню, яка відбувається в Газі? Хіба це менш небезпечно?», — питав міністр закордонних справ Сирії Валід Муаллем. Після таких слів відмова взяти участь у саміті виглядатиме як зрада арабської солідарності та палестинських інтересів. Тому ані Саудівська Аравія, ані Єгипет відкрито не виступили проти такої постановки питання. Але те, що не вкладається в офіційний протокол Ер-Ріяда, можна іноді почерпнути зі сторінок відомої саудівської газети «Аш-Шарк Аль-Аусат», яка виходить у Лондоні. Видання назвало смерті жінок і дітей у Газі «принесенням жертви саміту ЛАД і політичній грі», таким чином, натякаючи на причетність Дамаска до подій у секторі Газа й використання палестинського питання в ролі розмінної карти для досягнення своїх цілей.

Чи буде все ж таки досягнуто мирної угоди в строк, встановлений президентом США Джорджем Бушем, — січень 2009 року? Складно сказати, хто в це продовжує вірити, але відкрито говорять лише двоє: президент Джордж Буш і державний секретар США Кондоліза Райс. Самі сторони переговорів такого оптимізму не поділяють. Глава перехідного палестинського уряду Салам Файяд вважає, що, незважаючи на наміри й припущення, миру між Ізраїлем і Палестинською автономією поточного року не буде досягнуто. «Ми маємо бажання досягти мирної угоди в 2008 році. Я не певен, що ми зможемо зробити це, проте ми сповнені рішучості зробити цей гігантський крок уперед, щоб раз і назавжди покласти край конфлікту», — у свою чергу зазначив прем’єр-міністр Ізраїлю Е.Ольмерт.

К.Райс, котра цього тижня спеціально прибула до регіону, щоб, як вона висловилася, «врятувати» переговори, вдалося отримати запевнення обох сторін у рішучості відновити переговірний процес. Інша річ, як правильніше це назвати, — «порятунком» чи «відстрочкою» до наступного разу? Чи довго протривають переговори, якщо М.Аббас ставить умовою поновлення діалогу припинення ізраїльтянами бойових дій, а так званий кабінет безпеки Ізраїлю ухвалив рішення продовжити операцію в секторі Газа? Навряд чи М.Аббас поділяє думку К.Райс, ніби припинення вогню з боку Ізраїлю не є обов’язковою умовою проведення переговорів. Якби він так вважав, то не переривав би тепер переговірного процесу. З іншого боку, слова американського держсекретаря фактично означають згоду США на продовження операції ізраїльтян. От і виходить, що рішучості для переговорів не позичати, а можливості для їх проведення обмежені.

Проблема полягає в тому, що в нинішніх умовах розв’язання палестино-ізраїльського протистояння на основі усталеного принципу «двох дер­жав для двох народів» малоймовірне. Палестинська автономія розколота на Західний берег річки Йордан («Фатх») і сектор Газа («Хамас»). Підстав вважати, що «Фатх» і «Хамас» у найближчому майбутньому поновлять діалог, немає — у таких умовах можна проводити лише роздільну політику стосовно цих рухів. А отже, і території, які перебувають під їхнім контролем, правильніше розглядати як самостійні утворення. Таким чином, сама ідея палестинської держави, по суті, відходить на другий план. Кондоліза Райс вважає, що укладення миру стане потужним об’єднувальним чинником. Так би й сталося, якби мир було укладено на прийнятних для більшості палестинців умовах. Проте це малоймовірно. У чому важко не погодитися з держсекретарем США, так це в тому, що переговори — потужна зброя проти екстремізму. Але слід обов’язково робити поправку — успішні переговори. Провал неминуче спричинить зростання радикалізму.