Земля. Ідеальний шторм

26 листопада, 2020, 17:52 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи зробить Україна «квантовий стрибок», вирішуючи «земельне» питання.

Земля. Ідеальний шторм
© pixabay/vadymsliusarchuk

Протиставлення державного і приватного, приватизації та націоналізації, держави і ринку, соціалізму й капіталізму прості та дуже популярні. Ця «простота» вичерпує свій потенціал в економіці й тим більше не має потенціалу для розвитку сучасної ефективної конституційної доктрини.

Екологічна катастрофа поступово позбавляє світ ілюзій всемогутності ринку та абсолютної цінності мінової вартості. Та й справді: між рішеннями Верховного суду США щодо мінової вартості й«Порядком денним ООН у сфері сталого розвитку до 2030 року», доповідями Римського клубу щодо сталого розвитку — більш як століття.

Водночас послідовно та майже безальтернативно поширюється думка, що вільний ринок землі (з деякими декоративними обмеженнями) — це єдиний шлях розвитку та єдиний порятунок для України. Ринок землі — це свобода і процвітання, а частина 1 статті 13 Конституції — це про соціалізм, про обмеження фундаментального права на власність, про колективізм у посттоталітарному суспільстві, зрештою, про «сільську Україну».

З великою повагою згадую Юрія Шевельова, який вважав провінційність головним культурним ворогом України. Так само з повагою переймаюся запитанням Всеволода Речицького: чи змінилося поняття провінційності, чи не набуло воно нових рис, чи не стала «провінційність» ідеологічним стилем влади, чи не загрожує вона українському конституціоналізму? Так само, як загрожує йому відсутність ідеології свободи, вільного ринку?

Загрожує й досить несподівано. Захоплюватися тим, від чого вже давно відмовилися в умовній «столиці», — саме це ознака провінційного стилю. А дозволити собі те, що інші поки що вважають занадто сміливим, йти не обумовленим шляхом — це і є свободою, а в сучасних умовах ще й економічною. Свобода не залежить від географії.

Найвигідніше вирощувати ріпак і соняшник, вигідно розорювати землі, але втрачається середовище існування людини. І мало не трепетне ставлення людини (і держави) до природи і є тим самим маркером культури, свободи єднання людини і природи, яке в умовах глобального дефіциту природних, земельних ресурсів дає ще й економічні преференції.

Усе, що стосується колективізму в посттоталітарному суспільстві, є справедливим. Але в України немає можливості сотню років виховувати «ринкового власника», який потім почне перейматися природним середовищем. Такий власник — це не економічний, а культурний результат, результат вагомої присутності громадянського суспільства.

Здичавіння чомусь найперше проявляється в ставленні до природи. Саме в Україні можна, за мовчазної згоди держави, органів місцевого самоврядування, територіальних громад, самих громадян, розорювати степи, вирубувати ліси, забудовувати береги водойм, сіяти безконтрольно промислові культури, отруювати, виснажувати землю хімікатами, забороненими в багатьох «взірцевих ринкових» країнах.

Відмінність між «усе відібрати і поділити» та «все продати» загалом невелика. Обидва гасла звернені до найпримітивнішого. Завдання законодавця й урядів — знайти механізми, які працюватимуть на збереження та відтворення природних благ і ресурсів. Статті 13, 14 і 16 Конституції України їх до цього зобов’язують, так само, як і судову владу та Конституційний суд України.

Саме зараз, в умовах «необмежених зовнішніх і внутрішніх загроз», зробити той самий «квантовий стрибок» для України є реальним, увійти до числа лідерів серед держав нової екологічної формації є реальним, а можливо, єдиним шляхом розвитку. Інший шлях для України може бути дуже коротким. Загроза повного виснаження земель — це справа лише кількох десятиліть. Адже природа може нам не подарувати іншого шансу, альтернативи в неї немає.

Посягання на конституційний лад? Земля як товар і земля як середовище існування людини — це два різні ціннісні й конституційні світогляди. У Конституційного суду знаходяться інструменти встановлення пріоритету того чи іншого. Самим конституцієдавцем у розділі І Основного Закону України обрано концепцію землі як середовища існування людини. На це чітко вказує конструкція частини 1 статті 13 Конституції. Навіть базова юридична методологія зазначає засадничий характер цієї норми, а з урахуванням її значення як елементу конституційного ладу тлумачаться всі інші норми Конституції щодо землі й власності, норми будь-якого закону, а не навпаки.

Розуміння права власності Українського народу як елементу конституційного ладу ґрунтується на рішенні Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 у справі №1-6/99, яке вважається взірцевим в українському конституціоналізмі. Визначено, що положення розділу I «Загальні засади» Конституції України закріплюють основи конституційного ладу в Україні. За цими ознаками складовими конституційного ладу є належність природних ресурсів як об’єктів права власності Українському народу, рівність усіх суб’єктів власності перед законом (стаття 13), визначення землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14), забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (стаття 16).

Недоліки товару. Прибічники та опоненти ринку землі найчастіше однаково підкреслюють цінність українських чорноземів, що становлять близько третини всіх його світових запасів. Навіть якщо розглядати землю винятково як товар, її оборот не може здійснюватися із порушенням прав людини на безпечне навколишнє середовище, із порушенням національної безпеки.

Сьогодні в Україні найбільший рівень розораності земель у світі. Науковці попереджають, що без правового регулювання виведення з обороту 9 млн га орних земель в Україні неймовірно швидкими темпами триватиме опустелювання земель. Передумовою цього є жахлива структура земельних угідь України, що дісталася в спадок від СРСР. Наприклад, у ЄС орні землі охоплюють лише чверть його площі, а в Україні цей показник більший у два з лишком рази — 54%. Тому в ЄС навіть 100-відсоткова приватна власність на ріллю не становить значної загрози для стану ґрунтів та екологічного контролю в земельній політиці, тим більше за умов високих екологічних стандартів і жорсткого їх дотримання.

Тобто для зупинення опустелювання земель у державній власності має перебувати не лише 9 млн га земель, а щонайменше на 9 млн га має зменшитися площа тільки орних земель. Їх потрібно викупити у нинішніх землекористувачів і законсервувати. Придбання земель державою, зокрема й через примусовий викуп, наразі розглядається як основний механізм вирішення проблеми.

Щодо інших цифр, то вони приголомшливі. За словами голови Держгеокадастру, дані статистики, за якими в Україні 2019 року залишалося близько 10,4 млн га земель державної власності, неправдиві. З цих 10 млн га держава вже не володіє майже 5 млн. З них ще 2 млн га будуть передані в ОТГ. Очевидно, що мільйони гектарів землі вибули із власності держави незаконно.

Вкотре можна нагадати, що закон захищає лише власність, набуту на законних підставах. На відміну від амністії капіталу, «земельна амністія» антиконституційна.

А як же економіка? Вирівнювання структури земельних угідь є нагальними екстремальними заходами, які можуть здійснюватися навіть на рівні виконавчої влади (КМУ). Концепція розвитку передбачає довгострокові політичні та економічні рішення, підтримані й спрямовані Конституційним судом.

Саме визнання особливого значення права власності на землю Українського народу може постати як втілення «рятівної» конституційної ідеології нового часу — часу екологічних колапсів, вразливої глобальної економіки, решти загроз «повного світу». Наразі ідеї сталого розвитку, «синя» економіка, «локальні альтернативи», що пропонуються світовими інтелектуалами як порятунок від загроз виснаження планети, можуть бути економічним підґрунтям конституційного тлумачення статей 13 і 14 Основного Закону України.

Йдеться про оцінку перспектив альтернативної економічної моделі, зокрема моделі колективної діяльності, з чітко обраним концептом екологічної, сталої, «синьої» економіки замість виснажуючої «лібертіанської». Приклади сучасних економічних досліджень, які мають широку емпіричну базу та пропонують реальні механізми вирішення проблем виснаження природних ресурсів, є, і їх не можна «безальтернативно»ігнорувати на державному рівні. Наприклад, Елінор Остром, Нобелівську премію з економіки якої називають «визнанням неефективності вільного ринку», акцентує саме на колективному використанні та управлінні природними ресурсами, на стратегічних можливостях децентралізації та самоорганізації замість зовнішнього управління. Одним із численних прикладів трансформації «агресивного приватного інтересу», що спочатку всіляко підтримувався судами, в систему справедливого розподілу водних ресурсів, яка була ініційована і зафіксована самими споживачами та, знову ж таки, підтримана в судових рішеннях, є історія «гонитви викачування води» в Західному басейні США. Проаналізована дослідницею історія «гонитви викачування», яка розпочалася в 1920-х і тривала десятки років, учить нас важливості вчасно прийнятого правового рішення, так званого конституційного вибору штатів. Це курс на комунальне підприємництво, який було обрано штатами й виробниками, та його закріплення спочатку рішеннями судів, а потім на рівні законодавства. В цій історії найбільші часові та фінансові витрати її учасників, приватних і публічних осіб, пов’язувалися саме із досягненням згоди та її правовим оформленням судовою владою.

Найважливіший практичний висновок в дослідженні Е.Остром такий: найбільший економічний ефект у перспективі спостерігається там, де люди безпосередньо залучені до процесу використання спільного природного ресурсу на місцях на засадах співробітництва. Хоч як дивно, залучення донорського фінансування й управління зовнішніми, зокрема й державними, агентствами дає протилежний ефект. (Мимоволі будується асоціативний ряд, що про Макондо після бананової лихоманки — це також Нобелівська премія, так само, як «Грона гніву».)

Основна думка тут має звучати так: в України немає можливості та інституційних і правових підстав проходити шлях США від тріумфуючого «агресивного лібертіанства» до колективного солідаризму. Натомість є можливість блискавично зафіксувати систему збереження природних ресурсів і отримати величезні часові переваги системи «синьої» економіки. Конституційний суд України вже зараз може сформулювати доктрину справедливого розподілу природних ресурсів, підтвердивши особливий статус Українського народу як колективного суб’єкта в системі права власності на землю і природні ресурси та зміст захисту цього права. Найважливіше, що статті 13 і 14 Конституції визначають елементи конституційного ладу, які дають можливість розвивати стале суспільство й економіку та жити у ХХІ, а не у ХІХ столітті, без проходження всіх «пекельних кіл»тимчасового торжества екстенсивного ринку. Основою конституційного тлумачення права власності на землю є все ж таки зв’язок винятковості Українського народу як суб’єкта права власності на землю і природні ресурси та національного й державного суверенітету, який закладено у статті 13 Конституції. Державний суверенітет, земельний суверенітет, продовольчий суверенітет — це все поняття одного сенсу, які читаються не через кому. Так мають право вважати ті, хто присягав дотримуватися Конституції України та усвідомлює свою відповідальність перед попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.

Більше статей Людмили Козловської читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК