Земельна реформа: від ризиків до переваг

Певні сили навіть вдаються до спроб узаконити порядок, який допоміг би в майбутньому сконцентрувати землю в руках великих землевласників. Але таке вирішення проблеми, на наше переконання, призведе до обезземелення селян та остаточного розорення українських сіл.

Українське село створює продовольчий достаток у країні, з кожним роком збільшує її експортний потенціал, Але село це не просто виробництво, це - спосіб життя близько 13 мільйонів громадян, те середовище, в якому формуються особливості України як держави.

За радянських часів село не могло забезпечити ту велику країну продовольством і сировиною для певних галузей промисловості. Тому ще за часів "горбачовської перебудови" розпочалося, але не завершилося реформування сільського господарства.

Уже після здобуття Україною незалежності реформування сільського господарства передбачало розпаювання і приватизацію землі та створення на селі ринкових форм господарювання. Землю розподіляли лише між тими, хто на момент прийняття указу працював у сільському господарстві, і пенсіонерами, які до виходу на пенсію були зайняті в цій галузі.

Для обробітку своїх земельних паїв більшість селян не мали достатньої кількості сільськогосподарської техніки та через безгрошів'я не могли її придбати, а через пенсійний вік - і працювати на землі. Також не було доступу до дешевих кредитів, а належної допомоги від держави, навіть з прогнозування й інформування про ринки збуту виробленої продукції, селяни не отримали. За таких умов запроваджувати ринок землі сільськогосподарського призначення було неможливо, бо він узагалі залишив би селян без землі. Тому до 2005 року було накладено мораторій на купівлю-продаж цієї землі.

Більшість селян свої паї передали в оренду агрохолдингам і великим орендарям. Але їх господарювання на землі спрямоване на отримання максимального зиску, а не на соціально-економічний розвиток українських сіл. Вони зазвичай не ведуть багатогалузевого сільського господарства (хоча усі галузі сільського господарства - рослинництво, тваринництво, включаючи бджолярство, - взаємопов'язані і взаємозалежні), а переважно займаються вирощуванням обмеженої кількості найвигідніших культур. При цьому агрохолдинги застосовують потужну техніку, яка руйнує структуру і родючість ґрунту, перенасичують його мінеральними добривами та засобами захисту рослин, дуже часто не дотримуються сівозмін, обходяться мінімальною кількістю робочої сили. Відсутність робочих місць призвела до посилення відпливу сільського населення у міста та за кордон.

Унаслідок такого реформування впродовж останніх десятиріч українське село зазнало значних втрат. За роки незалежності України з її мапи щезло понад 400 сіл і селищ, а в багатьох селах залишилися лічені жителі, як правило, пенсіонери. І якщо цього процесу руйнації не зупинити, Україна втратить свою самобутність, великий пласт тисячолітньої культури.

Та оскільки проведене реформування земельних відносин зазнало невдачі, Україні необхідне не завершення провальної земельної реформи, а нова реформа як така. Передусім потрібно правильно вирішити питання зі скасуванням мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та переходом до запровадження ринку землі. Ключем до вирішення проблеми ринку землі в Україні має бути чітке визначення власника та користувача землі, а також порядку встановлення її науково обґрунтованої ціни.

Запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення в тому вигляді, який пропонується владою, на сьогодні не дасть очікуваних результатів.

Взяте свого часу на озброєння гасло "Фермер нас нагодує!", як показав уже минулий досвід, позитивних результатів не дало, в сучасних українських реаліях курс на широке заснування фермерських господарств не приводить до фермерського буму. Праця хлібороба важка. А якщо фермер займається тваринництвом (а без нього ефективне господарювання на землі неможливе), то він буде рабом свого господарства, щоденно працюючи з ранку до ночі, без вихідних і відпусток. А тому охочих стати фермерами небагато. Визнаймо, що на селі сьогодні бажаючих продати землю більше, ніж тих, хто має достатні кошти для придбання навіть невеликої земельної ділянки. Через це ціни на землю будуть низькими, і із застосуванням різних тіньових схем українська земля знову опиниться в руках латифундистів та іноземців.

Цілком підтримую позицію тих авторів, які вважають, що землі сільськогосподарського призначення - національний капітал, тож не повинні перебувати в руках нерезидентів хоча б протягом найближчих десятиліть, бо саме власники землі визначатимуть подальшу долю нашої держави.

Здійсненню нової земельної реформи сприятиме Закон України "Про Державний земельний кадастр", який визначає Держземкадастр як єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їхнє цільове призначення, обмеження у використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їхню оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Відомості кадастру заносяться в електронну публічну кадастрову карту. Складання земельного кадастру - дуже складна, тривала і дорога, але дуже потрібна для ринку землі справа. Але її ще не завершено. Окрім цього, ще не повністю сформовано Реєстр прав на земельні ділянки. До цього часу далеко не всі земельні паї винесено в натурі, а тому їхні власники поки що не отримали державних актів на право власності на земельні ділянки. Без завершення зазначених робіт не всі власники земельних паїв зможуть брати участь у ринку землі.

На наше переконання, за зазначених вище умов нову земельну реформу в Україні слід провести з дотриманням певних положень. Зокрема, розпочати треба із визнання землі державною власністю, що полегшить у разі необхідності вилучення землі для державних потреб. У державній власності повністю чи частково земля перебуває у багатьох, навіть успішних країнах.

Право обліку земель і розпорядження ними доцільно передати сільським громадам в особі органів місцевої влади. Частину цих земель потрібно залишати у резерві сільської громади для використання на непередбачені потреби (наприклад, компенсації вилучених у членів громади ділянок на державні або місцеві потреби і т.ін.). Ці зарезервовані землі органи місцевої влади можуть здавати у короткострокову оренду.

Є доцільність у запровадженні інституту довічної оренди землі тими громадянами України, які її особисто оброблятимуть. Для селянина право довічного користування землею і отримання доходу від її використання не так уже й відрізнятиметься від права власності на землю. Головне, що він зможе нею користуватися й розпоряджатися (передавати право довічної оренди у спадок чи у заставу кредиту, дарувати, продавати через Земельний банк тощо).

З метою прискорення процесу реформи видані селянам державні акти на право власності на землю у законодавчому порядку оголошуються актами про право довічної оренди цієї ж землі. За наступної операції з землею уже новому орендареві видаватиметься державний акт на право довічної оренди землі.

Зважаючи на переваги великих господарств, основною формою господарювання на селі мають бути кооперативи, але власникам земельних паїв, які бажають вести фермерське господарство, слід надати таке право. Сільський кооператив краще, ніж агрохолдинги, перейматиметься проблемами свого села. Про це свідчить досвід тих сіл, де не розікрали колгоспів, а зберегли великі господарства, реформувавши їх у різні організаційні форми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і т.ін.).

Договори агрохолдингів і великих орендарів з власниками паїв потрібно визнати недійсними з певного часу (наприклад, через два-три роки), щоб вони могли окупити здійснені ними витрати на покращення землі, якщо вони були. При цьому ліквідовувати агрохолдинги необхідно поступово, щоб не підірвати експортного потенціалу країни. Недоцільно ліквідовувати агрохолдинги і великих орендарів, які в селах ведуть багатогалузеве господарство, ефективно використовують землю, забезпечують зайнятість селян і турбуються про розвиток сіл (таких мало, але вони є). Слід зважати й на те, чи є в даному селі достатньо охочих господарювати на землі.

За агрохолдингами доцільно залишити функцію зернотрейдерства з регулюванням державою протягом кількох років мінімальних закупівельних цін на продукцію сільського господарства і максимальних внутрішніх роздрібних цін на продовольство. Адже це ненормально, коли, наприклад, зараз ціни на пшоно подекуди стали вищі від цін на імпортований рис. У подальшому конкуренцію зернотрейдерам мають скласти асоціації с/г господарств.

Власники земельних паїв, які не можуть чи не бажають обробляти землю, можуть своє право довічної оренди передати як пай чи продати сільському кооперативу або продати через Земельний банк будь-якому члену сільської громади чи особі, яка переселяється на територію громади для ведення сільського господарства.

Площа орендованої землі має обмежуватися з урахуванням забезпечення регіону землями сільськогосподарського призначення, здатності дотримуватися фермерським селянським господарством науково обґрунтованих сівозмін та обробляти землю самостійно і лише з можливістю тимчасового залучення сторонньої робочої сили для виконання сезонних робіт.

За позовом виконавчого органу громади на підставі рішення суду позбавляються права довічної оренди орендарі, які не по-господарськи ставляться до землі, з виплатою їм її вартості у випадках, коли вони отримали землю в довічну оренду шляхом обміну державного акта на право власності на акт передачі землі в довічну оренду.

Доцільним також є запровадження обов'язкового страхування орендарями нерухомого майна і майбутнього урожаю, охоплення селян членством у кредитних спілках і відновлення діяльності Державного земельного банку України, поклавши на нього функції надання іпотечних кредитів на придбання землі, сільськогосподарської техніки та на будівництво виробничих приміщень, а також проведення відкритих аукціонів з купівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, перерозподілу земель на користь ефективного власника повинен сприяти земельний податок, величина якого має бути фіксованою і залежати не від фактичного доходу сільгоспвиробника, а від нормативного доходу, тобто такого, який можна одержати на кожній конкретній земельній ділянці за умов дотримання певного стандарту господарювання.

Навряд чи запропонована нами реформа повторюватиме земельні реформи в інших країнах. Але кожна країна при здійсненні реформ поряд із використанням досвіду інших держав має враховувати власні особливості.