Зайнятість в Індустрії 4.0: визначаємо національні пріоритети

Сформульована в середині минулого століття теорія трьох секторів доводить, що підвищення продуктивності праці зумовлює поступовий перерозподіл виробництва і зайнятості від першого, аграрного, та другого, промислового, секторів економіки на користь третього - сфери послуг.

З останнього в сучасному світі вже виокремлюють четвертий сектор - інформаційні технології, дослідження, торгівля, страхування, операції з нерухомістю, фінансові послуги, та п'ятий - охорона здоров'я, освіта, відпочинок, державне управління. Але проста зміна пропорцій у виробництві ВВП і зайнятості на користь сфери послуг на тлі зменшення аграрного та індустріального секторів, що не супроводжується зростанням продуктивності та якісними змінами зайнятості, як це сьогодні відбувається в Україні, є ознакою негативного процесу деіндустріалізації. І навпаки, збільшення сфери послуг за умов сталого зростання продуктивності високорозвиненої промисловості та доходів населення - позитив для економіки.

Стратегія промислової політики Євросоюзу визнає промисловість наріжним каменем економічного процвітання, оскільки вона забезпечує зайнятість у суміжних сферах, передусім у транспорті та торгівлі. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) наголошує, що країни із сучасною промисловістю демонструють меншу вразливість до глобальних потрясінь і здатні успішніше долати випробування. Вони зберігатимуть значні можливості для промислового зростання й технологічного прогресу протягом наступних десятиліть. При цьому драйвером економічного зростання, генератором технічного прогресу та інновацій в економіці виступає переробна промисловість, що продукує понад 16% світового ВВП. За даними Європейської комісії, кожне робоче місце в переробній промисловості означає створення ще двох робочих місць в інших секторах.

Відомий критик неолібералізму Ерік Райнерт у своїй книжці "Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними" обґрунтовує думку, що краще мати неефективну обробну промисловість, аніж узагалі її не мати. Він зауважує, що порочне коло бідності й нерозвиненості можна розірвати тільки з допомогою якісної зміни структури виробництва "бідної" країни - переходу від виробництва сировини і традиційного сільського господарства до нових технологій, сучасних переробної промисловості та сфери послуг.

Ірина Підоричева у статті "Незручна правда" (див. DT.UA №15 від 21 квітня 2018 р.) наводить дані, що в Китаї та Південній Кореї переробна промисловість забезпечує майже 30% ВВП. В Україні внесок промисловості у ВВП становить 14,1%, хоча ще у 1999 р. було 32,8%. Однак навіть попри це, 2016-го національна промисловість забезпечувала 32% загального випуску продукції та послуг, 19% валової доданої вартості та 15% робочих місць на понад 40 тис. підприємств, що виробляли 70% товарного експорту та створювали 21% ВВП країни.

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС поставило до порядку денного питання забезпечення відповідності України критеріям європейського соціального та економічного простору. З огляду на це Планом пріоритетних дій уряду було передбачено розробку та подання Кабінету міністрів України в травні минулого року проекту Стратегії розвитку промислового комплексу, що мала визначати середньострокові цілі та завдання із забезпечення сталого розвитку промисловості країни. На офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку 17 квітня 2018 р. було оприлюднено проект розпорядження Кабміну "Про схвалення Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року" (далі - Стратегія). Втім, станом на кінець 2018 р. цей документ так і не був затверджений урядом.

Представники бізнес-середовища та значна частина експертів вважають надзвичайно актуальним термінове прийняття Стратегії, адже Україна потребує системних дій у царині промислової політики, а чіткі сигнали про перспективи промислової зайнятості є вкрай важливими для національного ринку праці та його основних суб'єктів - суспільства, бізнесу, держави, місцевих громад і профспілок.

Варто згадати, що в 2013 р. розпорядженням Кабміну (від 14 серпня 2013 р. №843-р) був затверджений перелік пріоритетних галузей економіки. Окрім цього, Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності України" (від 8 вересня 2011 р. №3715-VI) визначено стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на період до 2021 р. Сьогодні ці пріоритети залишаються актуальними і мають враховуватися при визначенні перспектив майбутньої зайнятості, освіти і професійної підготовки в Україні.

У проекті Стратегії наголошується, що якісний прорив у розвитку вітчизняної промислової сфери можливий завдяки переходу на принципи та засади концепції Індустрії 4.0, однак аналіз документа свідчить про обмежене розуміння її змісту. Індустрія 4.0 виникла як програма німецького уряду і провідних компаній, спрямована на збереження світового лідерства німецької промисловості в цифрову еру. Її основною метою є створення консолідованої національної платформи для координації дій основних гравців промислового сектору, мобілізація ресурсів задля прискорення технологічних змін у виробництві, впровадження нових моделей управління і бізнес-культури, що радикально змінюють способи взаємодії в ланцюжках доданої вартості. До 2020 р. Німеччина планує інвестувати в програми Індустрії 4.0 більш як 15 млрд євро. Платформи, подібні німецькій Industrie 4.0, існують у різних країнах. Франція на державному рівні запустила ініціативу "Промисловість майбутнього", свої потужні ініціативи мають Індія та Китай.

Сьогодні Індустрія 4.0 розглядається в ширшому сенсі як елемент загальної концепції четвертої промислової революції, що охоплює фундаментальні зміни не тільки у виробництві, а також у багатьох інших сферах людського життя - праці, побуті, дозвіллі, політичних системах, життєвому середовищі та людській ідентичності тощо. Сутнісною відмінністю Індустрії 4.0 є не лише еволюція традиційної промислової автоматизації й черговий етап діджиталізації, чи то цифровізації, виробництв і продуктів, але також якісна зміна управління та створення нових цифрових бізнес-моделей. Натомість у проекті Стратегії сутність реалізації концепції Індустрії 4.0 обмежена цифровізацією всіх матеріальних активів та інтеграцією до цифрових екосистем і ланцюжків доданої вартості країн-партнерів. Рік тому Кабінет міністрів схвалив Концепцію розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018–2020 рр., однак цей документ не може замінити Стратегію, змістовне поле якої є набагато ширшим, аніж цифровізація економіки.

Більшість світових експертів говорить про перехід промисловості на технології 4.0 протягом 5–10 років. За прогнозом президента китайської телекомунікаційної компанії Huawei по регіону Центральної Азії та Кавказу Джеймса Чена, завдяки діджиталізації промисловості в 2025 р. майже чверть світового ВВП припадатиме на цифрову економіку.

Як відомо, перша промислова революція привела до переходу від ручного до механізованого виробництва (використання парового двигуна), друга спричинила перехід до масового виробництва і конвеєра (винахід електродвигуна), третя промислова революція мала наслідком перехід на автоматизоване виробництво (створення комп'ютерів та інформаційних технологій). У результаті цього відбулося суттєве зменшення потреби у важкій людській праці. Однак перехід до нових способів отримання багатства невідворотно означає початок кінця для тих секторів економіки та компаній, які виявляються до нього не готовими. Внаслідок цього люди часто потерпають від зміни формацій, що супроводжується зростанням безробіття, бідності та ізоляції. Автоматизація й цифровізація виробництва не є винятком. Вони зменшують потребу в працівниках, які виконують рутинні операції (наприклад складальні). В результаті, за прогнозом ООН, без роботи можуть залишитися до 5 млн чоловік. Натомість буде створено лише 2 млн робочих місць. Звільняти будуть адміністраторів і менеджерів, тоді як нова реальність потребуватиме математиків, програмістів та інженерів.

За даними звіту Всесвітнього економічного форуму "Цифрова трансформаційна ініціатива: метали та гірничодобувна промисловість", тільки у металургійній і гірничодобувній галузях у 2016–2025 рр. очікувані ефекти цифрової трансформації (розумні сенсори, автоматизація та роботизація, 3D-друк, "цифровий працівник", дистанційні центри управління, кібербезпека, інтегровані платформи, предикативна аналітика) матимуть ефект у 319 млрд дол. і означатимуть скорочення 330 тис. робочих місць.

Водночас має місце зростання попиту на нові креативні професії, зокрема на фахівців у сфері ІТ та роботи з даними.Так, згідно з дослідженням компанії McKinsey, до 2020 р. тільки в США очікується дефіцит від 140 до 190 тис. профільних фахівців, здатних ефективно працювати з даними, та до 1,5 млн аналітиків і менеджерів відповідних напрямів. Актуальною є також підготовка фахівців для управління технологічними інноваціями. Саме тому держави та компанії прагнуть інвестувати в штучний інтелект і машинне навчання, а в більшості країн Євросоюзу хоча б один університет має кафедру штучного інтелекту, робототехніки і машинознавства.

Професор історичного факультету Єврейського університету в Єрусалимі, автор світового бестселера "Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього" Ювал Ной Харарі зазначає, що під час промислових революцій останніх століть людина постійно відчуває страх перед перемогою машин, за якої сама вона стане непотрібною. Він вважає, що зараз людство переживає не одну технологічну революцію, а цілий їх каскад, адже ми є свідками одночасного революційного розвитку комп'ютерних наук (машинного навчання і штучного інтелекту), а також нейробіології. З огляду на це майбутні нові професії будуть пов'язані передусім із розумінням людських емоцій і розвитком здатності адаптуватися до змін.

Варто звернути увагу і на зміни у бізнес-моделях, за яких компанії прагнуть налагодити виробництво персоналізованої масової продукції та переходять на випуск партій розміром в один-єдиний продукт. Це дає можливість досягнути індивідуального підходу та персоналізувати замовлення згідно з особистим уподобанням клієнтів. У свою чергу, міжсекторна взаємодія стимулює розвиток наукомістких послуг (автоматизованого проектування, електронної обробки даних, сервісного аутсорсингу з ремонту, монтажу обладнання тощо). Крім того, зростає компліментарність зв'язків промисловості та сфери послуг - збільшення третього сектору відбувається під впливом розвитку промисловості (наприклад, виробництво продукції тривалого користування та її сервісне обслуговування). Отже, перспективу мають професії, пов'язані з інтеграцією промисловості та сфери обслуговування.

Керівний партнер міжнародної мережі KPMG в Україні Андрій Цимбал зазначає, що сьогодні світом керують інноваційні ідеї, які швидко захоплюють ринок, змінюють індустрії та навіть основних гравців. Для того, щоб встигати за цими змінами й ефективно адаптувати бізнес, необхідно активно відстежувати розвиток нових технологій та обирати нові конкурентні стратегії. За результатами глобального дослідження KPMG CEO Outlook 2018, бізнес-трансформація переходить у зону особистої відповідальності CEO - вищої посадової особи компанії. З іншого боку, для четвертої промислової революції важливими є люди, які мають бути носіями не лише нових навичок, вмінь і знань, а й проактивної позиції щодо удосконалення виробничих процесів. Відповідно, дедалі потрібнішими стають спеціалісти з формування та розвитку нових бізнес-моделей управління і корпоративної культури.

Голова Всесвітнього економічного форуму в Давосі Клаус Шваб у статті "Четверта промислова революція - що це означає" зауважує, що швидкість появи і переваги інновацій, а також негативи ризиків четвертої промислової революції важко передбачити та зрозуміти до кінця, однак виграють ті, хто свідомо підходить до цього та планує необхідні зміни на рівні секторів промисловості, держави, нації.

Бізнес і суспільство в Україні намагаються вчасно й адекватно реагувати на ці нові виклики. Саме тому десятки компаній уже підписали Хартію про створення української платформи Індустрії 4.0. У цьому документі задекларовано цілі щодо позиціонування України як країни високотехнологічного інжинірингу, масового впровадження технологій Індустрії 4.0 задля зупинення деіндустріалізації економіки, підвищення ефективності використання людського капіталу як конкурентної переваги у сучасному світовому поділі праці. Відповідні цілі та основні напрями й механізми їх реалізації має визначати Стратегія розвитку промислового комплексу України, яку варто найближчим часом доопрацювати із залученням експертного середовища та прийняти як документ державної політики.

Узагальнення поглядів іноземних інвесторів, положень національних нормативно-правових актів у визначеній сфері та ініціатив українського бізнесу дає можливість визначити й систематизувати основні пріоритети промислового розвитку. Згідно з ними Стратегія має враховувати такі перспективні види діяльності та сектори національної економіки, як агропромисловий комплекс, агробізнес та аграрні біотехнології, енергетика, інноваційні виробництва з високою часткою доданої вартості, інфраструктура і житлово-комунальне господарство, машинобудування й транспорт, а також IT-сектор. З огляду на це маяками для національного ринку праці будуть професії, пов'язані з розвитком біотехнологій в агропромисловому комплексі, промисловою автоматизацією на основі цифрових технологій, переходом до сервісного обслуговування індивідуальних промислових продуктів, формуванням нових бізнес-моделей і корпоративної культури та забезпеченням адаптації (соціальної, професійної, психологічної) людей до швидких змін, що відбуватимуться у сфері зайнятості.