Зарегулювати в «тінь»

З 14 травня в Україні впроваджене державне регулювання цін на нафтопродукти. Подія для українського ринку екстраординарна. Досі ніхто особливо не зрозумів, чим був зумовлений такий крок. Моделювання ситуації показує, що якби запропонована система регулювання працювала впродовж останніх півтора років, то в граничні ціни «вмістилося» би 86% заправних станцій. Грубо кажучи, невдоволення Кабміну стосується однієї станції з десяти. Ці станції належать до так званого преміального класу, володіючи розвиненою системою додаткових послуг та забезпечуючи їхню якість. Такий комплекс потребує великих працезатрат, що в основному і впливає на ціну, хоча це не єдиний фактор. Купівля палива тут — справа добровільна, однак в уряді вирішили, що такий бізнес на одній станції погано впливає на інші дев'ять.

Український паливний ринок давно подавав тривожні сигнали, і регулювання дало змогу ще раз побачити дивні речі. Наприклад, те, що більш як половина українських АЗС торгують у збиток, що на слух сприймається безглуздо. Будемо розбиратися.

Відразу зазначимо підміну понять, що має місце. Кабмін заявив, що не регулюватиме ціни, а лише «торговельну надбавку», яка багатьма читається як «прибуток» і становить 5 грн на літрі бензину та 7 грн на літрі дизпалива. Повірте, якби на заправках був такий прибуток, там наливали би не лише паливо, а й безплатне шампанське. Насправді ця «торговельна надбавка» є невідомо як розрахованим диференціалом, що додається до певного рівня базової вартості, розрахованої як європейське котирування бензину та дизпалива плюс акциз і ПДВ. Мається на увазі, що це собівартість палива, хоча даний показник ним не є. У цьому полягає друга підміна понять. Які ж у реальності справи?

Розпочнемо з того, що за «голим» котируванням, або так званим flat, в Україні не купують ні бензину, ні ДП. Наприклад, «Білоруська нафтова компанія» продає бензин А-95 із премією до котирування в розмірі 25 дол./т, а дизпаливо — 22–30 дол./т. Це 60–65 коп. на літрі, які слід вирахувати першими з кабмінівського «прибутку» в 5 і 7 грн/л.

І це ми отримаємо ціну палива на заводі. Ще близько 80 коп./л потягне логістика ланцюжком завод—кордон—нафтобаза—АЗС.

Потім не менш як 1,5 грн витрат потребуватиме продаж кожного літра — зарплата персоналу, електрика, охорона тощо.

Важливий елемент ціноутворення — знижки або бонуси. Наше опитування показує, що за ціною, зазначеною на ціновому табло АЗС, продається 10–12% палива, решта — із різними знижками. До регулювання вони становили до 7 грн/л, але в середньому 2,5 грн у мережах преміум-сегмента та 1,5 грн у дискаунтерів. Щедрі дисконти стали першою зі статей, які пішли під ніж під прокляття розсердженої клієнтури. У результаті сьогодні «дорогі» АЗС дають не більш як 75 коп./л, тоді як їхні конкуренти з іншого полюса якимось дивом утримують колишню лояльність (спойлер — на цьому секреті тримається вся економіка економмереж).

Отже, скільки ж заробляють українські нафтові магнати? За вирахуванням усіх витрат від бензинових 5 грн у мереж верхнього цінового діапазону залишається 1,4 грн (тут і далі з ПДВ). На дизелі — 3,3 грн/л (див. рис. 1 і 2). Без обрізання дисконтів прибутковість бензину полетіла б у нуль, а дизпалива — упала б до мінімуму.

Однак більш цікава картина в дискаунтерів. Якщо всунути в їхню ціну «кабмінівську» закупівельну ціну та інші зрозумілі параметри, то отримаємо, що продаж кожного літра бензину приносить їм 70 коп. збитків, дизпалива — 1,5 грн/л прибутку. Тут слід також внести ясність: мається на увазі, що мова про продаж заводського продукту з видачею чесного фіскального чека. І от у цьому вся сіль.

Найкращою ілюстрацією цих особливостей ринку є мережа «БРСМ-Нафта», на заправках якої висять паспорти якості на бензин А-95, видані міні-НПЗ у Гадячі або нафтобазою в с. Переяславське, а оплата готівкою відображається в чеку таємничою буквою «К» у графі «Форма оплати» (закон пропонує повідомляти там «Готівка»). У чималої кількості станцій чеки взагалі не пробиваються по базі Державної податкової служби (остання на це не реагує), а відповідно, також є «липовими». І це є ознакою того, що податки з продажу цього палива потонуть у «податкових ямах» і потім осядуть у кишенях усіх учасників схеми. І оце й формує основний прибуток таких станцій.

Для учасників паливного ринку така картина, як дивне ціноутворення та торгівля без маржі на більшості АЗС, не є новиною. Ця особливість простежується з другого півріччя 2020-го й донині. На період карантину держава оголосила мораторій на перевірки бізнесу, чим останній і скористався. Як використовував таку саму можливість у 2014–2016 роках, коли під час аналогічного мораторію газові й дизельні бочки з'явилися під кожним парканом.

Що повинна робити та що обіцяє влада останній рік? Навести лад на ринку, вичистити його від міні-НПЗ, нелегальних станцій і припинити схеми з ухиляння від оподаткування акцизом і ПДВ. Саме це деформує ринок, створюючи перетікання продажів і трансформуючи ціноутворення. А замість системної та складної боротьби з тіньовим сектором влада знову пішла шляхом популізму, обмеживши можливості легального бізнесу монетизувати свої якість і сервіс. Збереження такого режиму в тривалій перспективі загрожує відмовою цього бізнесу від високих стандартів (а це насамперед означатиме скорочення робочих місць) і штовхатиме «білий» бізнес до банкрутства або в «тінь».

Вибрана система регулювання опирається на зміну зовнішньої кон'юнктури, тоді як більш як третина ринку закуповує паливо на внутрішньому ринку, і зростання цін на ньому загрожує не лише додатковим погіршенням фінансового самопочуття бізнесу, а й зникненням палива з вільного продажу. Перше таке випробування може статися вже в червні, коли не виключена турбулентність із постачанням бензином А-95.

Держава повинна повернутися на шлях вирішення системних проблем, отримавши в результаті податки до скарбниці, якісну конкуренцію та прогнозованість паливного ринку.