Заподіяння шкоди "у визначених межах"

Унаслідок отриманих на роботі захворювань у світі щороку вмирають понад

2 млн людей, ще близько 160 млн працівників втрачають здоров'я. У світі четвертої технологічної революції запобігання негативним наслідкам роботи у важких і шкідливих умовах безпосередньо пов'язано зі зростанням цінності людини та її потенціалу. Натомість, національні практика господарської діяльності та державного управління, досі орієнтовані на "пом'якшення" наслідків шкоди, заподіяної здоров'ю працівників на роботі. На лікування хвороби, а не її попередження

До механізмів, що компенсують шкідливість праці, належить зокрема надання працівникам права на достроковий вихід на (пільгову) пенсію за віком. Це право реалізується за допомогою Списків №1 і №2 виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість у яких дає працівникам право на дострокову пенсію за віком. За більш ніж півстоліття "пільгові" переліки професій неодноразово розширювались, останній раз це відбулося 2003 року. Сьогодні частка шкідливих і небезпечних виробництв в Україні одна з найбільших у світі – понад 6%, тоді як у розвинених країнах вона перебуває в межах 1–2% від загальної кількості робочих місць.

Питання переліку професій у "пільгових" списках останнім часом було актуалізовано в зв'язку з обговоренням пенсійної реформи та пошуком компенсаторів дефіциту Пенсійного фонду України. При цьому уряд упродовж одного року двічі вийшов до суспільства з діаметрально протилежними ініціативами.

У червні 2016 року перелік "шкідливих" професій, зайнятість у яких дає право виходити на пенсію на 5–10 років раніше досягнення пенсійного віку, було істотно звужено. Передбачалось, що такі зміни дозволять у майбутньому скоротити чисельність осіб, які мають право на достроковий вихід на пенсію за Списками №1 і №2, приблизно на 40%. Однак наприкінці травня цього року Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що в рамках пенсійної реформи перелік професій, що входять до Списків №1 і №2, знову буде розширено. То що ж насправді нам потрібно? Розширення чи скорочення переліку професій у Списках №1 і №2?

Соціалістичні "родзинки" в ринковій економіці

Майже два десятиліття тому відомий фахівець з питань праці, д.е.н. В.Роїк визначив системні вади такого пільгового пенсійного забезпечення, яке в СРСР заміняло функцію інституту соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Окремі висновки науковця і сьогодні не втратили своєї актуальності.

З юридичного погляду таке пільгове пенсійне забезпечення є законодавчим визнанням права на компенсацію більш ранньої втрати працездатності працівниками певних професійних груп внаслідок впливу шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці. Економічна природа цих пільгових пенсій є адекватною саме для соціалістичної моделі - з високим ступенем перерозподілу та розвиненими суспільними фондами споживання. Держава, як законодавець, монопольний власник і єдиний роботодавець та контролер, несла всю повноту відповідальності за шкоду здоров'ю працівників, завдану на виробництві. Вона ж забезпечувала відшкодування цієї шкоди через надання пільгових пенсій, безкоштовну медицину та оздоровлення.

Соціалістична планова економіка не забезпечувала адекватного співвідношення між заробітною платою і вартістю відтворення здатності до праці. На жаль, українське суспільство і за чверть століття після краху цієї системи продовжує існувати в умовах низької вартості праці, що породжує феномен бідних працівників. Тому доцільність пільгових пенсій іноді обґрунтовується необхідністю захисту від бідності. Саме можливість отримувати додаткові доходи і продовжувати працювати мотивує працівників погоджуватися з правилами гри, де ставкою є їхнє власне здоров'я та життя, втрачені на виробництві. Низькі заробітні плати створюють ситуацію, за якої компанії віддають перевагу відшкодуванню шкоди постраждалим на виробництві працівникам перед модернізацією виробництва. За деякими експертними оцінками, в Україні модернізувати обладнання стане вигідно за умови збільшення заробітної плати в 10 разів.

Сьогодні на ринку праці та в сфері безпеки на виробництві держава залишила за собою тільки функції встановлення правил гри та контролю їх дотримання. Відповідальність за стан здоров'я працівників розподілено між державою (у вигляді поки що гарантованої формально безоплатної медицини), системою загальнообов'язкового державного соціального страхування, роботодавцями, самими працівниками та іншими ринковими й суспільними інститутами (як, наприклад, приватні оздоровчі заклади).

Пріоритети в сфері охорони праці зміщено з профілактичної на компенсаторну функцію. Це підвищує фінансове навантаження на систему загальнообов'язкового державного соціального страхування. Експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що виплати компенсацій у зв'язку з наслідками нещасних випадків і професійних захворювань, пов'язаних з трудовою діяльністю, призводять до непродуктивної втрати 3–4% ВВП типової країни з розвиненою економікою. В Україні виплати потерпілим з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань щорічно збільшуються на 12–20%. На відшкодування реальних і потенційних збитків, пов'язаних із порушенням здоров'я працівників, зайнятих у шкідливих і небезпечних умовах праці, витрачається в 5–7 разів більше коштів, аніж на їх покращення.

Наявність пільгових пенсій мотивує роботодавців до розширення кола працівників, які мають право на їх призначення, що допомагає забезпечувати робочою силою виробництва зі шкідливими та небезпечними умовами праці і не вимагає істотного поліпшення параметрів виробничого середовища. За деякими оцінками, різні види пільг і компенсацій отримують близько 45% усіх працівників, а загальні витрати роботодавців на їх надання в 2–4 рази перевищують витрати на поліпшення умов праці. Кошти, що інвестуються в поліпшення умов праці, та витрати на пільги, компенсації і відшкодування наслідків поганих умов праці співвідносяться як 1:3.

Український бізнес часто використовує ринкові правила гри на свою користь: свобода, конкуренція та "комерційна таємниця" є основними аргументами для відмови суспільству в доступі до об'єктивної інформації про стан трудового потенціалу на виробництвах з високими рівнями професійних ризиків. Ідеологія державної політики у сфері охорони праці зорієнтована на кількісні показники (травматизму, професійних захворювань тощо). Це створює стимули до "поліпшення картини" через приховування справжніх масштабів наслідків для здоров'я працівників. У результаті офіційна статистика в Україні фіксує лише 25% усіх нещасних випадків на виробництві.

За даними Держстату України на кінець 2015 року близько 1,04 млн осіб (або 26,0% усіх штатних працівників) були зайняті на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці.Право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списками №1 і №2 мали 9,8% працівників, зайнятих у важких і шкідливих умовах праці. При цьому в промисловості таких працівників було 16,6% (зокрема, у видобувній - 54,0% та в переробній - 12,4%), у будівництві - 11,5%. На початок
2016 року за Списками №1 і №2 достроково вийшли на пенсію близько 1,3 млн осіб. Це означає, що за загальної чисельності пенсіонерів понад
12,3 млн, кожна десята пенсія була пільговою за умовами праці.

До певної міри внаслідок цього Україна має низькі показники економічної активності населення в старших вікових групах у порівнянні з іншими країнами світу. За даними Держстату України, 2015 року рівень економічної активності населення у віковій групі 50–59 років становив 65,9% у порівнянні з приблизно 75% у середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Згідно з дослідженнями МВФ, середній ефективний вік для виходу з ринку праці в Україні становить 58,5 років для чоловіків і 55,9 років для жінок, тоді як середнє значення для Євроcоюзу (ЄС) - 63,5 і 62,5 роки відповідно.

Пенсії за Списками №1 і №2 призначаються і виплачуються органами Пенсійного фонду України, і лише потім пов'язані з цим витрати йому відшкодовують підприємства, на яких колись працювали працівники. Однак унаслідок скорочення виробництва, зменшення чисельності працівників та інших причин, надходження коштів від підприємств 2016 року становили лише 3,76% доходів Пенсійного фонду та в середньому покривали 60% витрат на виплату і доставку пільгових пенсій. Сьогодні борг підприємств перед Пенсійним фондом з відшкодування витрат на пільгові пенсії вже перевищує 10 млрд грн.

Отже, існування пільгових пенсій знижує рівень соціального захисту, адже на їх виплату витрачаються кошти солідарної пенсійної системи, що істотно скорочує можливості підвищення виплат звичайним пенсіонерам за віком та унеможливлює перехід пенсійної системи на принципи соціального страхування.

Наведені аргументи свідчать, що в ринковій економічній системі наявність пільгових пенсій є неефективною - вона деформує весь спектр функцій відтворення трудового потенціалу і розвиток інститутів соціального захисту в суспільстві. Компенсувати негативи існування пільгових пенсій обмеженими всередині системи засобами неможливо, оскільки вони є органічною частиною відносин розподілу.

Захист часом

Згідно з державними санітарними нормами роботу на шкідливих виробництвах дозволено лише за умови скорочення часу дії шкідливих виробничих факторів. Так званий захист часом передбачає зменшення впливу шкідливих чинників виробництва на працівників шляхом обмеження часу їх дії - введення перерв протягом зміни, скорочення робочого дня, збільшення тривалості щорічної відпустки. Ще в далеких 1990-х роках колектив вчених під керівництвом академіка РАМН Ніколая Ізмєрова аргументував необхідність використання принципу захисту часом шляхом використання строкових трудових договорів. У контексті пенсійної реформи подібну пропозицію сформулювала й академік НАН України Елла Лібанова в інтерв'ю газеті "Україна молода" у травні цього року.

Ця пропозиція потребує широкої суспільної дискусії, оскільки поставить питання працевлаштування "вивільнених" з шкідливих і небезпечних виробництв працівників на інші робочі місця з нормальними умовами праці. Чи готові та спроможні роботодавці металургійної, хімічної, гірничо-видобувної та інших галузей забезпечити потрібну кількість належних робочих місць? А держава може гарантувати перепідготовку, перенавчання і працевлаштування працівників для підвищення їхньої професійної і територіальної мобільності? Як змінюватиметься секторальна структура економіки? Чи зможуть жорстко обмежені сьогодні локальні ринки праці адекватно відреагувати на ці зміни?

Наявність або відсутність шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу визначається за результатами атестації робочих місць, від вчасності проведення якої залежить, чи матимуть працівники право на компенсації та соціальні гарантії, зокрема й "пільгову" пенсію. Практика свідчить, що сьогодні цей механізм працює швидше погано, аніж добре. Роботодавці не проводять атестацію робочих місць у визначений термін і з дотриманням встановлених вимог, держава не може забезпечити належний та ефективний контроль у цій сфері.

І головне - заподіяння шкоди здоров'ю працівника "у визначених межах", вочевидь, не може бути прийнятною концепцією для країни, яка живе в умовах депопуляції та вже сьогодні відчуває нестачу робочих рук. Окрім того, наближення до стандартів Євросоюзу вимагатиме від України докладання значних зусиль щодо підвищення тривалості життя населення. Адже 2015 року, за даними Євростату, середня очікувана тривалість життя при народженні для 28 країн ЄС становила 77,9 року для чоловіків і 83,3 року для жінок. Тоді як за інформацією Держстату України, у нас ці показники були на рівні 66,37 року для чоловіків і 76,25 року для жінок.

Слід нагадати, що в Україні на концептуальному рівні продовжують застосовуватися успадковані від радянських часів архаїчна концепція "нульового ризику" для працівників (або "абсолютної безпеки") з цільовою функцією досягнення нормативних значень чинників виробничого середовища, а також гігієнічні нормативи як основний інструмент оцінки впливу шкідливих виробничих чинників на здоров'я працівників та встановлення пільг і компенсацій за роботу в небезпечних і шкідливих умовах праці. У цій схемі ще донедавна не було "легалізовано" навіть сам термін "ризик".

Практика довела неспроможність концепції "нульового ризику", оскільки дія чинників професійного ризику здатна викликати порушення стану здоров'я працівників навіть за умови, що їх значення перебувають у межах граничних нормованих величин. Крім того, більшість підприємств апріорі не може забезпечити безумовне дотримання нормативних значень чинників ризику.

Наприкінці ХХ ст. компанії почали усвідомлювати потребу в створенні систем управління професійними ризиками або ризик-менеджменту в сфері професійного здоров'я та безпеки (OHSMS - Occupational Health and Safety Management System). Сьогодні в державах–членах ЄС вимоги щодо впровадження оцінки професійних ризиків є обов'язковими і відображені в директиві ЄС 89/391/ЕЕС. МОП розробило "Керівництво з систем менеджменту професійної безпеки та здоров'я" (ILO-OSH 2001 Guidelines on Occupational Safety and Health Management Systems), що пропонує механізм безперервного поліпшення умов праці, складовими якого є оцінка ризиків, планування та контроль виконання заходів щодо їх усунення або зменшення. Принципи ідентифікації небезпеки та оцінки ризиків визначено в стандарті OHSAS 18001:2007 Occupational Health and Safety Assessment Series. Основні засади ризик-менеджменту встановлено стандартом ISO 31000: 2014 Risk Management.

У країнах-членах ЄС політика в сфері професійної безпеки та здоров'я існує в 90% компаній, 76% компаній повідомляють про регулярну оцінку ризиків і 90% - визнають її корисною. Результати впровадження превентивної моделі забезпечення професійної безпеки і здоров'я (OSH–системи) дають економічний ефект, що до 12 разів перевищує обсяг інвестицій. Сертифікація OSH–системи підвищує конкурентоспроможність компанії, довіру інвесторів і продуктивність, зменшує витрати, пов'язані з нещасними випадками і професійними захворюваннями.

В Україні вже діють державні стандарти України (ДСТУ) OHSAS 18001:2010 "Система управління гігієною та безпекою праці" та ISO 31000:2014 "Менеджмент ризиків. Принципи та керівні вказівки". Мотивацією для їх запровадження в компаніях є правила участі в міжнародних тендерах, вимоги інвесторів, бізнес-партнерів та інших зацікавлених сторін. Однак на рівні законодавства і державної політики наше суспільство продовжує залишатися заручником компенсаторного сценарію використання трудового потенціалу.

Така ситуація приводить до висновку, що ефективне рішення полягає в переосмисленні концептуальних засад забезпечення професійної безпеки та збереження здоров'я працівників на основі ризик-менеджменту. Потрібні синхронні та взаємопов'язані заходи для забезпечення переходу систем охорони та медицини праці, загальнообов'язкового державного соціального страхування до функціонування на основі оцінювання ризиків у сфері професійної безпеки і здоров'я. Це дозволить створити умови для адекватного переходу від пільгових пенсій за Списками №1 і №2 до професійних пенсійних програм у рамках накопичувального рівня пенсійної системи.

У сучасному світі роботодавець не вважає себе таким заможним, щоб дозволяти існування проблем із безпекою праці. Він враховує не лише прямі втрати від нещасних випадків, а й шкоду для іміджу компанії. Саме тому, наприклад, у США для авіаційних диспетчерів, праця яких є дуже напруженою, створено умови, за яких вони мають можливість працювати до 67 років. Водночас, навіть у "державах загального добробуту" (welfare states) - США, Великій Британії та Скандинавських країнах, більша частина витрат оплачується не роботодавцем, а працівниками, їхніми сім'ями та місцевими громадами. Це свідчить про наявність протиріччя між стимулами бізнесу та інтересами суспільства. Порівняння масштабів витрат показує, що зменшення професійних ризиків більшою мірою відповідає інтересам суспільства, аніж окремих компаній. Однак, оскільки саме бізнесу належить основна роль у створенні ризиків, а фактичні рівні травматизму та професійних захворювань перевищують економічно й технологічно виправдані, суспільство зобов'язує компанії вживати заходи для поліпшення умов праці понад межі їх власної економічної та фінансової вигоди.

Планом пріоритетних дій Уряду на 2017 рік (затвердженим розпорядженням Кабінету міністрів України від 03.04.2017 №275-р) передбачено розроблення до кінця року проекту Концепції реформування системи управління охороною праці в рамках запровадження стандартів ЄС у сфері безпеки на робочих місцях. Мотивація до змін є більш ніж переконливою. Зараз дуже важливо, щоб фахівці у сфері професійної безпеки та здоров'я активно долучились до підготовки цього важливого для країни стратегічного документу.