Закордонний термін «дефіцит» як невід’ємна складова життя українця

Дефіцит — це не тільки іноземне слово, рідне кожному громадянину середнього та старшого покоління, але й явище соціального та економічного життя України. У капіталістичному сьогоденні, що ми його нині розбудовуємо, побутові товарні «дефіцити» 70—90-х років минулого століття зникли як страшний соціалістичний сон. Маючи гроші, кожен може придбати будь-який товар — від ковбаси до комплексу «Кольчуга», але стверджувати про крах «дефіциту» було би передчасно... Він не помер, а навпаки — зміцнів і вийшов на новий, значно вищий рівень розвитку, набувши типово українських рис. У цій статті ми спробуємо розповісти тільки про деякі глобальні дефіцити українського сьогодення.

Дефіцит нафти

Брак природних сировинних ресурсів на світовому ринку — це сувора реальність, від якої ніхто не застрахований, зокрема й Україна. Ринкова економіка реагує на дефіцити однозначно — збільшенням цін та наступним перерозподілом капіталів на користь галузі, де не спостерігається дефіциту. В перспективі — скорочення споживання дефіцитного ресурсу і заміна його на доступніший та дешевший.

Сьогодні весь світ з острахом спостерігає дефіцитні процеси на ринку нафти та продуктів її переробки. Ситуація схожа на ту, що мала місце в 1973—1975, 1979—1981 роках, коли було зафіксовано пік цін на сиру нафту. З часом ринковими засобами стан справ вдалося нормалізувати, проте між дефіцитними баталіями на нафтовому ринку в ті часи і нині існують істотні відмінності.

Основні нафтовидобувні країни — члени ОПЕК, Росія, Норвегія та інші — не поспішають збільшувати обсяги видобутку. Експерти говорять про неможливість їх фізичного збільшення, про швидке вичерпання основних запасів. За різними експертними оцінками, невдовзі мова йтиме про ціну у 60—100 дол. США за барель. Можливо, невідповідність обсягів видобутку та потреб використання стане реальністю завтрашнього дня? Якщо так, то в недалекому майбутньому матимемо глобальний дефіцит цілої низки споріднених товарів та матеріалів!

Перевага ринкової економіки над комуністичною полягає в тому, що вона має автоматичні засоби для подолання будь-якого дефіциту та насичення споживчого ринку. Однак втручання держави у ринкові механізми спотворює їх, не даючи можливості справити позитивний вплив. Баланс між втручанням та невтручанням призводить до ефективного чи неефективного управління економікою і як наслідок — до відсутності чи наявності кризових явищ.

Уряди в різних країнах різняться насамперед рівнем освіченості. Деякі з них розуміють, що боротися з об’єктивним процесом згубно — слід готувати заходи нейтралізації можливих негативних наслідків. Комплекси цих заходів згодом трансформуються в національні програми розвитку компенсуючих галузей та перебудови чи реструктуризації кризових галузей (приклади — європейська програма енергозбереження, програма консервації власних нафтопродуктів США та інш.). Чому б нашому урядові не усвідомити істину — слід готуватися до більш скрутних часів при дорогих енергоносіях. Потрібно розробити запобіжні механізми, аби не допустити погіршення рівня життя більшості населення та не занапастити промисловості України.

Урядовий тиск на нафтотрейдерів в Україні вже призвів до неможливості заправитися за готівку на деяких АЗС. Мабуть, логіка роботи нашого уряду далека від ринкових уявлень, від чого складається враження, що дефіцитні явища у галузі формуються штучно. На жаль, маємо дефіцит не лише у цій сфері. Внаслідок адміністративного втручання він також виникає по багатьох товарних позиціях.

Незрозумілий дефіцит того, чого вдосталь…

Особливо дивною видається ситуація із гірничорудною сировиною. Ті, кому за тридцять, ще зі шкільної лави звикли чути про величезні запаси залізної руди в Україні, про те, що в період розквіту соцреалізму наша республіка виплавляла по одній тонні такого собі середнього за якістю заліза на душу населення.

Нині, після приватизації основних підприємств гірничо-металургійного комплексу, який забезпечує 43% вітчизняного експорту, дивно чути про проблему дефіциту в цій галузі. Проте він існує, і шановний уряд бореться з ним шляхом ... балансових нарад.

Суть їх зводиться до того, що кожен приватний гірничо-збагачувальний комбінат отримує вказівку, кому, скільки й за якою ціною продавати. Замість очікуваного ефекту маємо протилежний: автомобільний лист з початку року подорожчав на 40%, трубна продукція корпорації «Інтерпайп» — на стільки ж. Відвідавши нещодавно Смілянський машинобудівний завод, почув, що місцеві машинобудівники починають замість запорізького закуповувати по імпорту метал з Росії...

У дефіциті український метал? Ні, в Україні достатньо руди, гірничо-збагачувальних комбінатів, мартенівських печей і прокатних станів, але як доконаний факт — дефіцит кваліфікованого ринкового управління галуззю. Силові рішення і штучно створенні гібридні совково-ринкові правила гри призводять до того, що імпортуємо продукцію, якої маємо з надлишком.

Дефіцит грошей, або інфляція

Нестача фінансових ресурсів як явище в умовах високих інфляційних очікувань не лише загострюється, але й провокує свою мультиплікацію. Цим можна пояснити бажання більшості наших співвітчизників зняти з власних банківських рахунків гривневі ресурси й обміняти їх на твердішу валюту. Внаслідок цього бачимо черги біля валютообмінних пунктів та банків, чергову реінкарнацію валютних мінял.

НБУ намагається втримати ситуацію, розпродаючи валютні резерви країни. Оголошено про готовність продати через комерційні банки 1 млрд. дол. США. Вже реалізовано майже половину цієї суми, але ситуація, незважаючи на пропагандистські заяви по телебаченню про офіційний курс у 5,3 грн./дол., все ще далека від стабільної.

Профільні спеціалісти комерційних банків дедалі частіше говорять про мультиплікований дефіцит у вигляді дефіциту гривні на міжбанківському ринку. Вартість міжбанківського кредитування зростає до 25—30% на рік. Процес призупинення активних операцій прискориться з 1 листопада внаслідок підвищення з боку НБУ вимог до оцінки основних фондів комерційних банків, вартість якої було включено до величини регулятивного капіталу. Як наслідок, гальмується кредитування реальної економіки, що призведе до гальмування економічного зростання.

За таких монетарних умов несподіваним чином взаємодіють макроекономічні категорії. Замість стабілізації відбувається подальше зростання цін (ідеться про реальний, а не утримуваний адміністративно рух). Приріст гуртових цін виробників сягнув уже 25%, а серед галузей першим іде ПЕК — збільшення на 68% з початку року.

Якось «непоміченим» пройшов факт підвищення Національним банком облікової ставки до 9% річних. Він ясно вказує нам, що центральні банкіри держави готуються до гіршого. Відомо, що регулювання облікової ставки є одним із найефективніших інструментів регулювання монетарної сфери, який, у свою чергу, впливає на всі інші макроекономічні та фінансові показники. Кожен факт подорожчання національного кредиту є своєрідним індикатором очікуваних керівництвом НБУ подій у короткостроковій перспективі. Отже, якщо ми очікуємо інфляцію, то повинні готувати для її приборкання відповідні засоби.

Логічним є запитання: «Які ж наслідки для економічного розвитку та запланованих урядом макроекономічних показників на 2005 рік матиме підвищення облікової ставки?» Абсолютно аргументовану та повну відповідь дати складно, оскільки облікова ставка в Україні ще не стала ефективним інструментом впливу на грошово-кредитну систему. Але негативні тенденції безсумнівно вплинуть на економіку в цілому та гаманці громадян.

Найвигідніші позиції у цьому зв’язку мають власники ПДВ-облігацій, номінальна дохідність яких (на сьогодні це вже 10,8%) визначається обліковою ставкою. Майже 90% цих власників є нерезидентами України (тобто для придбання таких облігацій вони спочатку продали в нас долари чи євро, а потім за гривні купили ПДВ-облігації). Вони будуть максимально захищені від негативних наслідків вітчизняної фінансової політики. Решта щось таки втратить. Хто більше, хто менше...

Дефіцит пенсій

Уряд підвищив пенсії, сподіваючись на підтримку пенсіонерами «єдиного кандидата», опозиція у відповідь пообіцяла підвищити їх іще більше. Всі пенсіонери — в очікуванні зростання рівня свого життя, є навіть свіженька приказка на цю тему: «Пани б’ються, а пенсіонерам пенсії летять...»

Прем’єр та голова Національного банку неодноразово запевняли, що гроші в уряду на пенсійні потреби є. Що ж, люди серйозні, за свої слова відповідають... Але хотів би привернути увагу читача до постанови уряду № 1215 від 18 вересня ц.р., яка може діяти лише в разі її законодавчого закріплення, адже закон про обов’язкове державне пенсійне страхування ніхто не відміняв.

Рішення про збільшення пенсійних доплат для 11 млн. пенсіонерів раптово почали впроваджувати з вересня. Таким чином, сумарні пенсійні виплати зросли до 4,27 млрд. грн. на місяць, що перевищило рівень попереднього місяця на 40%. Якщо ці доплати триватимуть до кінця року, вони збільшать бюджет Пенсійного фонду (далі ПФ) за 2004 рік до 39 млрд. грн., або становитимуть 11,8% ВВП.

У поточному році збільшення видатків ПФ планується профінансувати шляхом збільшення доходів Фонду на 30%, одержаних від збільшення на 15,6% Фонду оплати праці підприємств та установ, використання усіх резервів ПФ, створених за два останніх роки, та додаткового трансферу з держбюджету на суму 2,9 млрд.грн., одержану від приватизації.

Для фінансування започаткованих у вересні надбавок протягом 2005 року необхідні витрати у 15% ВВП, або на 3,5 відсоткового пункту вищі, ніж у році нинішньому, чи майже удвічі більші, ніж у 2003-му. Така питома вага пенсійних витрат буде найвищою у Європі, вона перевищуватиме середній рівень по країнах із перехідною економікою вдвічі.

Припустимо, що доходи ПФ зростатимуть нинішніми високими темпами, йдучи за темпом зростання фонду оплати праці та ВВП, однак і тоді рівень бюджетного трансферту для покриття дефіциту ПФ у 2005 році має сягнути 15 млрд.грн. (або 4% ВВП). А уряд запланував лише 5,7 млрд.!

Висновок: започаткована цього року пенсійна реформа може бути успішно похована непродуманими кроками у цій галузі. Хоча саме пенсійне реформування є єдиним реальним шляхом подолання періодичних «пенсійних криз».

Питання впровадження пенсійної реформи дуже важливе, бо пов’язане ще з одним дефіцитом українського завтра — дефіцитом працюючого населення, дефіцитом кадрів.

Питання — чи планує взагалі український уряд колись жити за збалансованим бюджетом і держави, і Пенсійного фонду — стає дедалі актуальнішим. Якщо цього не започаткувати у 2005 році, пенсійна реформа може загальмуватися ще на десятиліття. А це означатиме, що орієнтовно у 2015 році, коли населення України зменшиться настільки, що на одного працюючого буде чотири пенсіонери, потрібно буде збільшити продуктивність праці у п’ять разів, аби виплатити пенсії, а ще ж треба буде прогодувати й власну сім’ю працюючого! Перспектива не з веселих? Враховуючи вищенаведені аргументи та темпи зменшення населення, сценарій дуже реальний.

Слід окремо зупинитися на наслідках прийняття Кабміном постанови про пенсійні надбавки для фінансової стабільності в Україні. Як уже зазначалося, дефіцит Пенсійного фонду становитиме від 9 до 15 млрд. грн. у 2005 році. Однак насправді це не дефіцит ПФ, а дефіцит державного бюджету, який має компенсувати різницю. Сума цього дефіциту дорівнює величині бюджетних асигнувань у 2004 році на охорону здоров’я в Україні (10,5 млрд.грн.) або освіту (16,7 млрд.).

Доходи від приватизації очікуються лише на суму 3,9 млрд.грн., вони не зможуть покрити вищезазначений дефіцит. Закономірне запитання — яким чином уряд збирається закривати цю «дірку»? На жаль, запитання майже риторичне. Відповідаючи на нього, будь-який економіст за допомогою калькулятора та проекту бюджету зробить наступні розрахунки.

Видатки ПФ за вересень сягнули 4,27 млрд. грн. ( з урахуванням доплат до пенсій). Причому ПФ використовує усі накопичені станом на початок року резерви — 2,33 млрд.грн. 2005 року на щомісячні виплати планується 4,27 млрд.грн. Множимо на 12 місяців, збільшуємо цю суму на рівень запланованої на 2005 рік інфляції (6%) та 20 відсотків приросту рівня заробітної платні, тому що у 2005 році діятиме обов’язкова індексація (відповідно до Закону про загнальнообов’язкове пенсійне страхування).

Таким чином ми вираховуємо загальну суму бюджету ПФ на 2005 рік — 56 млрд.грн. Дефіцит, що утвориться (бюджетний = пенсійний), піднесе рівень інфляції до величин, які з’їдять усі запроваджені урядом доплати. Спробуйте порахувати самостійно. Я впевнений, що ви отримаєте таку ж відповідь.

І ще кілька слів щодо соціальних наслідків доплат. Зрівнялівка при підвищенні пенсій жодним чином не може бути виправдана. І не треба лукавити, посилаючись на те, що це нібито ефективний засіб захисту пенсіонерів проти ризику бідності: рівень бідності серед непенсіонерів в Україні не менший. Не кажучи вже про те, що кроки уряду призведуть до посилення неконкурентності країни в цілому.

З іншого боку, цільові надбавки для тих, хто їх особливо потребує (отримувачі соціальних пенсій, пенсіонери старші 75 років, рівень бідності серед яких є найвищим), могли б дещо розрядити ситуацію, адресно спрямовуючи обмежені ресурси держави. Скасування вересневої надбавки для працюючих пенсіонерів (а це 20% від їх загальної кількості) може стати хорошим заходом, з якого треба розпочати фінансову стабілізацію Пенсійного фонду. Однак ці заходи не гарантують голосів виборців. Що обирає уряд, ми бачимо.

Як наслідок, дефіцит державних рішень, орієнтованих на добробут країни. Оскільки всі надбавки та інші доплати до існуючих пенсій фінансуються держбюджетом, то інсує велика загроза мати у наступному 2005 році його дефіцит у розмірі до 4% ВВП тільки з питань, пов’язаних з ПФ. Це, безперечно, призведе до зростання державного боргу та зниження інвестиційного рейтингу країни та окремих суб’єктів господарювання.

Дефіцит кваліфікації

Слухаючи радіо та дивлячись новини на провідних національних телеканалах, я добре розумію, що прем’єр та Кабмін усією душею дбають про наше сьогодення, не їдять, не сплять, а все думають, що б іще зробити доброго для пересічних громадян та пенсіонерів. Я усвідомлюю, що всі заходи запропоновані урядом від чистого серця, з турботою про краще. Зрозуміло, що всі вищенаведені помилки зроблено не зі злими намірами, а виключно через брак спеціальних знань про базові основи функціонування ринкової економіки чи дефіциту знань.

Тому, бажаючи допомогти, візьму на себе сміливість започаткувати гуманітарну акцію з робочою назвою «Подаруймо міністрам підручник». Охочі взяти участь в акції можуть перерахувати будь-яку суму власних коштів, на які згодом будуть закуплені підручники з економіки. Всі ці книжки треба встигнути офіційно вручити членам уряду до другого читання бюджету для щогодинного користування.

За гонорар за статтю автор зобов’язується купити «Економікс».