Незаангажований погляд на економічне диво в Україні

Глобальні фактори ризику

Початок осені 2004 року несе з собою добрі сподівання на непоганий урожай, затяжне економічне зростання та... очікування кризи. На тлі бурхливих політичних баталій ситуація в економіці нагадує затишшя перед бурею. Якось поступово зникли із засобів масової інформації матеріали про ціни на побутові товари, базарні ціни на продукти харчування, які потихеньку повзуть вгору. На телебаченні економічну аналітику підмінили бравурні декларації про те, як усе в нас добре. Але найцікавіша ситуація з нафтопродуктами…

Протягом цього року ціни на найбільш ходові марки бензину підвищилися в Україні на 66—78%. За станом на 20 серпня, ціна на популярні у світі марки нафти становила 41—48 дол. за барель.

Як відомо з економічної історії, аналогічне подорожчання нафти у 1974—1975 та 1979—1981 роках викликали найсерйозніші світові господарські кризи. Темпи економічного зростання істотно знизилися, майже до 60% від світового ВВП зросла публічна заборгованість, у більшості країн, що розвиваються, спалахнула боргова криза.

Найвідоміші у світі експерти стверджують, що епоха низьких цін на нафту скінчилася, для видобування підтверджених запасів потрібні великі обсяги інвестування. Крім того, що великі експортери нафти не бажають збільшувати обсяги видобутку та реалізації, нинішня нафтова криза провокується діями не виробників нафти з числа членів ОПЕК, а владою Росії та США. Нафтодолари накачують темпи економічного зростання Росії: прогноз зростання ВВП на 2004 рік скориговано з 5,9 до 7,1%. Побиття «ЮКОСу» владою Путіна стало одним із найважливіших чинників дестабілізації глобального нафтового ринку.

За даними Кільського інституту світової економіки (ФРН), із цього літа спостерігається загрозлива тенденція: нафта знову почала стримувати економічне зростання в усьому світі. За прогнозами, в наступному році темпи зростання світової економіки становитимуть 3,9%, що на один процентний пункт менше, ніж очікується в році поточному. Економічна динаміка країн ЄС та Японії вповільниться до 2%, в тому числі в ФРН — +1,2%, загальмування спостерігатиметься також у країнах Азії, які є традиційно великим ринком збуту для продукції українських металургів.

Висока ціна на нафту спричинить гальмування темпів зростання в США, а тим більше в інших країнах ОЕСР—нетто-імпортерах енергоносіїв. Щоденні витрати США на окупацію Іраку істотно зменшують можливості уряду Буша створити протикризові запобіжники в США.

Уже з початку літа 2004 року високі ціни на паливо поглинають купівельну спроможність населення, яке зосередить власні видатки лише на найнеобхіднішому. Відтак скоротиться зайнятість у багатьох бюджетоутворюючих галузях таких країн, як Іспанія, Італія, Франція, навіть у США.

Країни ЄС на нафтові баталії значно не впливають, вони зайняті обрахунками витрат на адаптацію до свого середовища господарств десяти нових членів. Споживання енергоносіїв у цьому регіоні стабільно зростає пропорційно зростанню макроекономічних показників (1,6—2,2% на рік).

Аналіз тенденцій ринку енергоносіїв та діяльності провідних бірж свідчить, що світова економіка поступово вповзає у фазу рецесії. Навіть такі її «передовики», як КНР, унаслідок істотного перегрівання вживають заходів для поступового зниження темпів зростання.

Чи вплинуть на нашу країну глобальні фактори економічної кризи? Традиційна українська позиція «моя хата скраю — мене проблеми капіталістів не зачіпають» психологічно рятує більшість наших можновладців від стресу, але питання, наскільки скраю наша хата починає турбувати пересічних громадян. Якщо раніше нас рятувала слабка інтегрованість у світову економіку, то тепер сума зовнішньоторговельного обороту України майже дорівнює величині реального ВВП, обрахованого в доларах США (див. табл. 1).

Навіть побіжний аналіз статистичних даних свідчить про те, що з кожним днем Україна дедалі більше залежить від стану речей у світі, і треба негайно думати, як зберегти наш розвиток надалі.

Національні досягнення: завдяки чи всупереч?

За останні 12 років урядам незалежної України доводилося мати справу переважно з виживанням в умовах суворої кризи. ВВП протягом 1990-х скоротився майже вдвоє, країна пережила періоди гіперінфляції, гострого фізичного дефіциту основних продуктів національного виробництва. Звичайно, кризова фаза мала б поліпшити структуру національного сукупного продукту, зменшити ресурсомісткість одиниці національного доходу, збільшити продуктивність праці, перерозподілити інвестиційні ресурси на користь дефіцитних товарів, конкурентних галузей тощо.

Український економічний досвід показав, що кризова стадія розвитку не впоралася з цими завданнями. Залишки державного патерналізму в економіці разом із несприятливими зовнішніми чинниками призвели до збереження всіх структурних негараздів нашого господарства.

Починаючи з 1999 року, Україна, обтяжена ярмом минулої економічної системи, вийшла з піке та почала зростати. Настала нова фаза економічного циклу, до якої мали б відповідно пристосуватися всі економічні суб’єкти, насамперед владні регулятори. Поки що цього пристосування не відбулося. Аналіз основних економічних рішень уряду та Національного банку свідчить про переважання механізмів та важелів, характерних для кризового етапу.

Відстежуючи тенденції в економіці України, будь-який незаангажований експерт-економіст доходить висновку, що насамперед відсутня економічна стратегія держави. Триває щорічний (а іноді й частіший) перегляд основних параметрів економічного розвитку та законодавчих регуляторів. Уряд як основна ланка державного регулювання економіки залишається заручником політичної кон’юнктури; бюджети країни формуються та ухвалюються під фанфари політичних баталій.

Протягом літа — початку осені 2004 року громадянам нашої держави через засоби масової інформації активно нав’язують думку про гігантський економічний стрибок України. Наскільки стрибок гігантський і куди ми стрибаємо, бажано з’ясувати до приземлення. Провідні експерти інвестиційного бізнесу називають Україну «Європейським Китаєм», маючи на увазі темпи економічного зростання та злиденне становище населення (75 дол. на місяць — найнижча у Європі зарплатня, 40 дол. — пенсія).

У міністерстві фінансів нещодавно заявили про можливість досягти в Україні цього року темпів зростання ВВП на 17—19%. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції очікує приросту цього показника на 12,4%, у серпні поточного року порівняно з серпнем минулого приріст становив 14,2%. Надзвичайно високими темпами зростає експортно орієнтована промисловість. Проте економічне зростання поки що не веде до поліпшення соціального стану. На перший погляд, стрибаємо ми вгору. Однак аналіз вторинних економічних та соціальних параметрів дає підстави думати, що ми стрибаємо не вгору вперед і навіть не вгору на місці, а вгору назад… причому головою вниз!

У нашому «Китаї» активно вимирає населення: протягом трьох останніх років нас поменшало на 1 млн. Уже нині на ринку праці відчувається гостра потреба в кадрах, навіть найменш кваліфікованих. Немає об’єктивних даних про кількість трудових емігрантів з України, проте незалежні оцінки дають цифру 6 млн. осіб. Віковий розподіл населення, кількість працюючих пенсіонерів, кваліфікація фахівців на виході з наших вузів тощо призвели до того, що вже нині промислові підприємства задихаються від браку кваліфікованих кадрів середнього рівня.

Механічне та природне зменшення кількості населення України разом зі зростанням макроекономічних показників дають відповідну сприятливу картину. Проте вже сам факт зменшення працездатного населення є однією з причин майбутньої економічної кризи.

Викликає занепокоєння те, що ми не бачимо реальних дій нашого Кабміну, спрямованих на захист економіки від деструктивних факторів світової кризи. Ніхто у владі не переймається обставиною, що Україна, вступивши на шлях ринкового розвитку, потрапила під дію відповідних законів економічного циклу. За фазою зростання, хотілося б нам того чи ні, настане фаза спаду або ж кризи. Ця фаза принесе зростання безробіття, падіння купівельної спроможності, затоварювання ринку та інші характерні класичні ознаки, знайомі ще зі шкільних підручників.

Суспільство, яке хоче застерегти себе від серйозного економічно-соціального ускладнення в період кризи, створює певні запобіжники. Класичними амортизаторами економічного спаду є накопичені в період зростання резерви товарно-матеріальних цінностей, золотовалютні резерви, фінансові регулятори й стимули, громадські роботи тощо. Самостійні гравці на економічному світовому полі формують стратегії захисту своїх економік. Так, Російська Федерація вже сформувала стратегічний бюджетний резерв майже у 10 млрд. дол., США та ЄС мають великі резерви пально-мастильних матеріалів. Кожна нова країна — член ЄС зобов’язана мати 90-денний запас нафтопродуктів.

Коли ж рак свисне
у нас? Прогноз на найближчу перспективу

Чи довго триватиме фаза економічного зростання? Що має зробити влада для її подовження? Мабуть, ці питання є найважливішими серед інших проблем економічної політики. Проте владним інститутам, які мають дати відповіді, поки що сказати нічого (принаймні відповіді невідомі суспільству). Проекти головних економічних документів на 2005 рік — поданий державний бюджет та Основні засади грошово-кредитної політики — декларують трохи інші пріоритети та цілі.

Побіжний аналіз офіційно доступних документів наштовхує на такі думки.

— Для Національного банку в 2005 році немає важливішого завдання, ніж утримати стабільність національної грошової одиниці (згідно з Основним Законом). А діючий уряд вважає, що навіть у п’ятий поспіль рік економічного зростання неможливо мати бездефіцитний бюджет. На щастя, цей дефіцит обмежується 1% запланованого ВВП. Проте й на нього потрібно позичити понад 1 млрд. дол. та спрямувати заплановані надходження від продажу державного майна. Майже кожна друга бюджетна гривня, за задумом нинішнього Мінфіну, піде на споживання. Указ Президента України про формування стратегічного 90-денного запасу нафтопродуктів поки що залишатиметься на папері. Планів про захист економіки України від можливих проявів економічної кризи не вироблено… Ми живемо одним днем чи днем виборів?

— Кожен свідомий громадянин бажав би знати, коли саме може настати фаза кризи. Я не помилюсь, якщо скажу, що навіть найвідоміші професіонали в галузі економічного прогнозування стосовно України не зможуть напевне цього встановити. Завданням свідомої влади та й суспільства в цілому, яке знає про неминучість спаду, є створення умов для його пом’якшення та скорочення в часі, виходу на наступний етап стагнації та піднесення.

— Будь-яка криза матиме свої регіональні прояви. Регіони найвищого економічного зростання, яке тримається на експортному попиті, можуть постраждати найбільше. Глобальне світове вповільнення призведе до згортання інвестиційної діяльності, попиту на світових ринках на наші традиційні товари — будівельну арматуру, листовий прокат, труби й швелери, будівельні матеріали тощо. Закономірне запитання: наскільки наша економіка підготовлена до зменшення обсягів продукції, яку постачають за кордон флагмани української економіки?

Самі органи виконавчої влади вже попереджають нас про термін призупинення економічного зростання. Так, Міністерство економіки та європейської інтеграції оприлюднило нещодавно свій прогноз динаміки макроекономічних показників на 2005 рік: ВВП збільшиться лише на 8,2% (очікування у 2004 році — 17%), інфляція становитиме 6,2% (7,6% — у 2004-му), експорт зросте лише на 8% (34% відповідно).

На жаль, уряд не прогнозує динаміки безробіття. Адже в разі збільшення інфляції має зменшитися кількість безробітних і навпаки (так звана крива Філіпса). Проте очевидно, що діюча система вимірювання економічних показників в Україні не може дати об’єктивної картини, і ми маємо користуватися тим, що маємо. Так, усупереч будь-яким класичним теоріям, Україна поряд із приростом ВВП уже мала дефляцію.

— Нашим макроекономічним лідерам хотілося б бачити в майбутньому зниження цін та загальне зростання. Нинішній уряд намагається утримати в Україні «передвиборну» ціну на нафтопродукти в основному адміністративним способом. Уже вкотре провідні нафтокомпанії одержують вказівки тримати ціни до обрання наступного президента. Цього ніхто навіть не приховує, більше того, такі дії вважаються заслугою В.Януковича. Фактично завдяки домовленостям прем’єра Москва субсидує українські вибори. Наскільки безплатним буває російський сир для українця, ми вже неодноразово бачили, цікаво, за що нам «допомагають» тепер?

Авторитаризм в економіці не призводить до бажаних результатів — в економіці діють інші закони. Політичний експеримент з утриманням ціни на нафтопродукти до 31 жовтня 2004 року може стати трагічним для нашої економіки та більшості населення. Незважаючи на обґрунтовані пропозиції провідних економістів та експертів нафторинку, Кабмін адміністративно утримує цінову стабільність на більшість продуктів та послуг споживчого кошика, за яким обраховують індекс інфляції.

Ціни на бензин марки А-92 лише на 10 копійок відрізняються від ціни на А-95 — їм наказано стояти. Один із операторів нафтопродуктового ринку розкрив цей дивовижний феномен: домішують до потрібної марки самотужки. Перевірка Держспоживзахисту показала, що майже 40% реалізованого наприкінці літа бензину й дизпалива не відповідали стандартам. Анонімне опитування фінансових керівників реалізаторів пального в м. Києві свідчить про збитковість реалізації марок А-92 та А-95. Бажана ціна — 3,5 грн. за літр А-95, а з урахуванням регулярного неповернення ПДВ — навіть 3,8 — 4,0 грн.

Також наказано стояти, а то й зменшуватися цінам на хліб, транспортні перевезення, житлово-комунальні послуги, медицину тощо.

Якщо темпи зростання споживчих цін за січень—червень 2004 року порівняно з попереднім становили лише 104,4%, то у виробників вони становили 114,3%. На кінець літа ціни виробників уже перевищили 116%, а «вручну керовані» роздрібні ціни навіть зменшуються (дефляція в серпні!). Проте динаміка цін виробників, виходячи з офіційних повідомлень, може навіть прискоритися до кінця поточного року. Особливий «внесок» у цей процес зроблять нафтооператори.

Слідом за продавцями пального підвищення їхніх цін вимагають галузеві монополісти. Мова про транспортні послуги, житлово-комунальний сектор, постачання електроенергії, води, тепла тощо. Міністерство транспорту та зв’язку нещодавно заявило, що всі пасажирські перевезення та 48% товароперевезень збиткові. Отже, найближчим часом тарифи на перевезення зростуть, що у свою чергу має позначитися на цінах на всі інвестиційні товари, експорт, продукти харчування тощо. Динаміка ціноутворення нагадує лавину, яку з останніх сил утримують під час снігопаду завдяки домовленості з Москвою… А чи втримають? Легких шляхів ми не шукаємо!

Як свідчить український досвід, розбіжність у динаміці гуртових та роздрібних цін майже завжди призводила до економічних потрясінь, що гальмують розвиток та реформування.

Як видно з цієї історичної хронології, періоди перевищення динаміки гуртових цін завжди закінчувалися стрибком роздрібних. Крім того, це призводило до падіння інших макроекономічних показників і врешті-решт життєвого рівня.

Украй цікавим питанням є монетарна політика України. Національний банк традиційно відхрещується від дій уряду, говорячи, що передвиборні готівкові вливання в сумі понад 20 млрд. гривень навряд чи вдасться безболісно стерилізувати. Отже, крім цінової інфляції, виникає фактор ризику монетарної інфляції — знов-таки внаслідок дій виконавчої влади. Наслідки будь-яких інфляційних процесів наше населення вже переживало. Що буває під час та після них, знає кожен громадянин.

Що ж нас очікує
2005 року внаслідок такого управління економікою?

За логікою французьких монархів — «після нас хоч потоп», ми можемо прогнозувати швидке настання не лише паливної, але й гострої фінансової кризи. Загострення на вказаних ринках за 1,5 —2 місяці стимулюють настання кризи в усіх інших секторах господарства: житлово-комунальному, транспортному, банківському та інших.

Виконавча влада останнім часом вживає заходів, які не поліпшать, а навпаки — погіршать майбутню ситуацію. Йдеться про штучне масове зниження цін на хлібобулочні вироби, скасування нових цін на громадський транспорт, збереження статус-кво в житлово-комунальній сфері тощо.

Авторитарними засобами підженуть під позитив показники виконання бюджету. Експерти МВФ за результатами останньої перевірки не дали згоди на виділення Україні чергового траншу кредиту упереджувального «стенд-бай». Причин декілька. Серед них — невідповідність темпів економічного зростання та показника надходження бюджетних доходів. Адже план доходів бюджету 2004 року уряд виконує, виходячи зі свого «консервативного сценарію» приросту ВВП — на 4,8%. А фактично виходить щонайменше втричі більше. Проте виконання бюджету не перевищує 101% від цього плану. Крім того, штучно підженуть показник бюджетної заборгованості перед платниками ПДВ — експортерами. Якщо взяти звітні дані з експорту товарів та послуг за січень—червень цього року, то відшкодуванню підлягають 7 млрд. грн. А уряд нещодавно заявив про... 300 млн. грн.!? Виходить, що платники ПДВ відмовилися від своїх вимог до уряду. Як кажуть у народі, цифра не витанцьовується…

Викривлення макроекономічних показників супроводжується повним застоєм у створенні інфраструктури для перетікання капіталу у між- та внутрішньогалузевому розрізі. Закономірна циклічна фаза кризи настає для перетікання капіталу в нові галузі народного господарства, які мають вищі показники ефективності використання ресурсів.

Якщо не приймуть кардинальних рішень антикризового плану, в нас ця фаза не зможе виконати своє закономірне завдання, тому що капітал не має можливостей для вільного переходу в інші галузі та підгалузі. В Україні більшість суб’єктів господарської діяльності не є публічними. З 10—15 так званих блакитних фішок фондового ринку внаслідок політичних маніпуляцій падають на десятки процентних пунктів найкращі (приклад — історія з Нижньодніпровським трубопрокатним заводом та ВАТ «Укрнафта»).

Для публічності — тобто виходу на ринки капіталу — бракує довіри громадян до своєї ж влади. Адже лише за такої довіри реальні власники контрольних пакетів найбільших компаній можуть узаконитися й демаскуватися, відкрити суспільству свої капітали, показати їхню реальну структуру. Відтак — відокремити функцію управління від функції власності.

Якщо власні громадяни бояться це робити, то годі й сподіватися на диво з-за кордону.

Одвічне запитання: що робити?

Традиційно від теоретиків ми чуємо доволі суперечливі рекомендації. Школа монетаристів у тому чи іншому вигляді рекомендує готувати засоби стримування інфляції, наведення бюджетної дисципліни, вивільнення цін та курсоутворення тощо. Неокласики рекомендують запастися засобами стимулювання попиту, визначити шляхи збільшення урядових запозичень та зростання державного боргу.

Не віддаючи переваги тій чи іншій школі, ми пропонуємо вжити вже сьогодні заходів з обох теоретичних та практичних арсеналів. Адже найголовніше, що ми знаємо, — кризова фаза циклу неминуча й вона йде за успішним економічним зростанням, від якого в політиків досить часто настає запаморочення.

Знаючи, що глобальні фактори переважно прискорюють настання кризи, нам слід, як мінімум, не створювати додаткових внутрішніх факторів.

Головне — чиновникам, які визначають економічний курс держави, слід пригадати, що після виборів життя не закінчиться. Пригадати, що відповідальність за добробут громадян не абстрактне поняття, а запорука їхнього ж майбутнього існування, та спланувати низку економічних заходів.

— Перше, що слід встановити, — чим Україна може запастися для пом’якшення спаду, нівелювання його в регіональному розрізі.

— Відпустити ціну на нафтопродукти протягом найближчого часу для «вповзання» економіки в нові ціни на осінньо-зимовий період 2004/2005 року.

— Відпустити валютний курс від жорсткої фіксації до долара США. Пріоритетом грошово-кредитної політики є показник інфляції, а не валютного курсу.

— Зменшити показник обов’язкового продажу валюти експортерами.

— Прийняти бюджет 2005 року з профіцитом, передбачити фінансові джерела для створення стратегічного запасу нафтопродуктів.

— Доходи від приватизації спрямовувати на капіталовкладення у державні підприємства, інфраструктуру фондового ринку.

— Перейти до бюджетного стимулювання споживання молодих сімей шляхом впровадження субсидій на довгострокові позики на будівництво, придбання товарів тривалого користування, допомогу дітям тощо.

— Розробити та впровадити державний план стабілізації макроекономічних показників та подолання кризи.

P.S. Цікаво, як високо ми стрибнули? У січні–лютому 2005 року побачимо…