З хворої голови на здорову

15 грудня Рада НБУ на своєму черговому засіданні розглянула питання впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України і схвалила рекомендації Правлінню НБУ та уряду України. Наполегливість, з якою Рада НБУ намагається переконати Правління в доцільності здійснення Національним банком операцій з державними цінними паперами, заслуговує на повагу і підтримку. Проте на початку кризи Рада НБУ вже рекомендувала Правлінню визначити можливі обсяги таких операцій та провести аналіз заходів впливу на рівень дохідності цінних паперів. Реакція Правління на попередні рекомендації (точніше, її відсутність), а також масована інформаційна кампанія щодо дискредитації зазначеного інструменту змушують сумніватися в тому, що нові рекомендації буде почуто.

Трохи несподіваною є рекомендація Правлінню НБУ щодо дослідження міжнародного досвіду здійснення центральними банками операцій з державними цінними паперами, з огляду на те, що такому дослідженню присвячено цілий розділ у жовтневому «Звіті про глобальну фінансову стабільність» МВФ. Більш того, вивчивши досвід застосування зазначеного інструменту центральними банками країн, що розвиваються, Фонд дав йому цілком позитивну оцінку. Проте Правління НБУ не хоче цього помічати.

На підтримку заслуговує рекомендація щодо уможливлення купівлі українськими банками облігацій зовнішньої державної позики як такої, що може посприяти зниженню вартості державних запозичень. Принагідно хочеться нагадати Правлінню, що стан державних фінансів має безпосередній стосунок до поняття «фінансова стабільність», сприяння якій належить до компетенції НБУ.

Слушними також є рекомендації щодо обґрунтування розрахунків нейтральної ставки та оцінки впливу девальвації на споживчі ціни, оскільки відсутність таких оцінок чи їх завищений рівень викликає чимало запитань.

Не зрозуміло, однак, чому Рада НБУ, аналізуючи вплив грошово-кредитної політики на економіку, не надає Правлінню жодних рекомендацій стосовно основного інструменту політики — облікової ставки. Невже Рада НБУ повірила в міф про м’яку і стимулюючу монетарну політику Нацбанку, який Правління намагається насадити суспільству? За логікою речей, Рада НБУ мала б висловитися з такого важливого питання. Оскільки той факт, що облікова ставка протягом 2020 року у кілька разів перевищувала рівень інфляції, дуже складно узгодити з поняттям «м’яка монетарна політика».

Однак найбільше збентеження викликають рекомендації Ради НБУ Кабінету міністрів України. І зовсім не тому, що відповідно до пункту 13 статті 9 закону про НБУ (яким обґрунтовано рішення) Рада НБУ надає рекомендації виключно Правлінню, тоді як рекомендації КМУ передбачено іншим пунктом тієї ж статті.

Згідно з пунктом 14 статті 9 закону Рада НБУ «вносить рекомендації Кабінету міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України».

Якщо до вищезазначеного формулювання ще якось можна прив’язати цілком слушні рекомендації щодо розвитку ринку державних облігацій, то знайти у ньому кредитування неможливо навіть за великого бажання.

Йдеться про рекомендацію Ради НБУ Кабінету міністрів «в межах державних програм сприяти стимулюванню нових кредитів на інвестиційні цілі та на поповнення обігових коштів, необхідних для реалізації інвестиційних проєктів суб’єктів середнього, малого та мікропідприємництва (МСП), а також в рамках антикризового пакета підтримки МСП».

Членам Ради НБУ напевно відомо, що за програмою «Доступні кредити 5–7–9%» банки надали вже 6,6 тис. позик на 15,3 млрд грн, а на компенсацію відсоткових ставок держава витратила за рахунок платників податків 2 млрд грн цього року і запланувала витратити стільки ж 2021-го.

Якщо ж Рада НБУ мала на увазі зміну акцентів кредитування в межах програми 5–7–9%, то й тут рекомендація дещо запізніла. На сьогодні дійсно левову частку кредитів за програмою надано на рефінансування раніше отриманих позик (10,3 млрд грн, або 67%), тоді як обсяг кредитів на капітальні інвестиції становив лише 2,9 млрд (19%), антикризових кредитів за ставкою 3% — 2,1 млрд грн (14%). Проте згідно з Порядком надання фінансової державної підтримки суб’єктам мікропідприємництва та малого підприємництва термін дії компенсації ставок за кредитами на рефінансування існуючої заборгованості закінчується 31 березня 2021 року. Тобто певне переформатування програми відбудеться без додаткового втручання.

Насправді дивує інше: Рада НБУ з невідомих причин надає рекомендації щодо сприяння кредитуванню Кабінету міністрів і жодним словом не турбує з цього приводу Правління НБУ. Може скластися враження, що Рада Нацбанку погодилася з добре відомою позицією Правління, що фактична відсутність кредитування реального сектору — це провина кого і чого завгодно (недосконалого законодавства, несумлінних позичальників і корумпованої судової системи), тільки не Національного банку України.

Варто нагадати, що програма 5–7–9% виникла ще до початку пандемії як відповідь на фактичну відсутність кредитування реального сектору економіки, спричинену, зокрема, наджорсткою відсотковою політикою НБУ і неадекватними вимогами до оцінки банками розміру кредитного ризику.

Проте надані за програмою 15,3 млрд грн кредитів не змогли переламати тенденцію до скорочення обсягів кредитування: за підсумками 11 місяців 2020 року залишки за гривневими кредитами корпораціям скоротилися на 11,9 млрд грн, або на 2,7%. І цей процес триває два роки поспіль: за 2019 рік кредити бізнесу в національній валюті зменшилися на 35,6 млрд грн, або на 7,5%.

Вартість ресурсів залишається високою: ставка за кредитами в гривні для середнього бізнесу становить близько 13%, для малого — 14–15, для мікропідприємств — 15–17%.

Невже Рада НБУ вважає, що Правління зробило все можливе для відновлення кредитування? Зокрема, було б цікаво дізнатись про долю рекомендації Ради НБУ від 31 березня стосовно запровадження цільового довгострокового рефінансування банків з метою кредитування інвестиційних проєктів, суб’єктів малого та середнього бізнесу (адресованої саме Правлінню). Адже такі інструменти успішно застосовують ЄЦБ, Банк Англії, центральні банки Польщі, Угорщини, Туреччини тощо.

Насамкінець варто розставити усі крапки над «і». Відповідно до статті 1 закону про НБУ, грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту… засади цієї політики (згідно із статтею 100 Конституції та статями 8 і 9 закону) розробляє Рада НБУ, а реалізує (відповідно до статей 14 і 15 закону) Правління НБУ. Де у цій послідовності Кабінет міністрів України?

Тож Раді НБУ варто було б давати чіткіші рекомендації Правлінню Нацбанку (п’ятьох членів якого призначає і звільняє сама ж Рада НБУ) і контролювати їх виконання. Оскільки жодні зміни політичної кон’юнктури не є підставою для того, щоб перекладати відповідальність з хворої голови на здорову і перевертати все з ніг на голову.