Як підготувати економіку до завтрашніх випробувань

Мене не тішить, що більшість моїх прогнозів, які я озвучував у 2007 році й раніше, збуваються. Крихку будівлю українського парламентаризму випробовують на міцність представники всього політичного спектра. Щодня на світ з’являється новий політичний проект, в якому за гаслами й закликами, що набили оскому, легко вгадується низькопробна конкуренція за доступ до ресурсів і посадових портфелів.

Поглиблення протистояння призводить до того, що ми дедалі більше відстаємо від світових лідерів за якісними параметрами. За темпами захворюваності на СНІД Україна лідирує в Європі та Центральній Азії. Дуже високим є поріг смертності, зокрема й серед дітей. Ці чинники поряд з інтенсивною трудовою міграцією зумовлюють стрімке скорочення населення країни: щороку ми втрачаємо близько 320 тисяч чоловік, тобто в середньому — обласний центр.

Ми відстаємо від сусідніх країн за показниками заробітної плати, пенсій, якості житла й послуг. За результатами 2007 року заробітна плата в Україні вдвічі менша, ніж у Росії.

Така якість життя пояснюється відсутністю якісних змін в економіці. Світовий банк вважає, що за простотою ведення бізнесу Україна — на 139-му місці з 178, за простотою сплати податків (Світовий банк і PriceWaterhouse Coopers) — на 177-му з 178.

Це — серйозні показники. І для широкого кола промисловців і підприємців очевидним є той факт, що при збереженні існуючої ресурсно-витратної моделі розвитку, при домінуючих економічних, демографічних і екологічних тенденціях потрібні дуже рішучі заходи, щоб наздогнати за конкурентоспроможністю спочатку Казахстан із Росією, потім — розвинені країни Європи, про інтеграцію з якою ми так багато говоримо.

Спілкуючись із широкими колами підприємців, я відчуваю, якою великою є нині потреба в професійно підготовленій стратегії розвитку економіки. Навіть маленьке судно не вийде в море, не знаючи, куди й навіщо плисти. Чому ж величезний корабель «Україна» мчить під всіма вітрилами, не визначивши для себе курсу?

Зірвано термін прийняття коригувань до діючого державного бюджету. На жаль, бюджет-2008 затверджено з порушеннями Конституції, законодавства, регламенту Верховної Ради. По суті, це політико-комерційний проект, підготовлений як стартовий етап нової виборної кампанії, фінансуватимуть який громадяни України.

Забуто гасла попередніх виборних кампаній про потребу пріоритетного фінансування інноваційних програм, із логіки бюджету зникло як таке поняття «розвиток». Хоча кожному студентові зрозуміло, що єдиним способом підвищити добробут народу є тільки економічний розвиток, у нинішньому своєму вигляді «фінансова конституція» являє собою безпрецедентний зразок ідеології споживання. А це помилково з економічного погляду й аморально відносно суспільства загалом. Адже «нинішні блага» не стимулюють підприємницької та громадянської активності, більш того, вони забирають частку національного багатства, яке належить дітям й онукам. Україна в цьо­му зв’язку опиняється в зоні дуже серйозних ризиків.

В Українському союзі промисловців і підприємців порівняли бюджет-2008 з іншим документом — проектом програми уряду. Як то кажуть, якщо є у влади відмінність між словом і ділом, шукайте її тут.

Програма декларує підтримку промисловості, зокрема легкої, машинобудування, АПК, малого й середнього бізнесу. Бюджет (другий розділ) передбачає триразове підвищення розміру орендної плати на землю одночасно зі збільшенням грошової оцінки землі. Тільки для десяти провідних машинобудівних підприємств Дніпропетровська така «стимулююча» норма обернулася зростанням річної орендної плати за землю вп’ятеро-вшестеро, зниженням рентабельності виробництва — у 2,5 разу.

Ще один пріоритет програми — малий і середній бізнес. Не так давно на форумі «Бізнес і влада — партнери» у любові до нього одночасно зізнавалися президент, прем’єр і спікер. А бюджетом на фінансування Національної програми сприяння розвиткові малого підприємництва відпущено аж... 2 млн. грн., на часткове погашення відсоткових ставок за кредитами — 32 млн. грн. Крім того, стаття 76 містить норму, що дозволяє місцевим органам влади в односторонньому порядку розривати договори оренди з бізнесом незалежно від термінів дії та розмірів інвестицій в орендовані об’єкти.

Із-під дії Закону «Про основні положення державного контролю в сфері господарської діяльності», котрий тільки наприкінці грудня 2007 року набрав сили і ще не встиг «утихомирити» невгамовне завзяття контролюючих структур, уже вивели органи податкової адміністрації. Як відомо, серед несприятливих чинників ведення бізнесу експерти серед перших називають перевірки. Тільки 2007 року контролери перевірили 90% усіх суб’єктів господарської діяльності, 50% із них припало на органи податкової.

На здешевлення кредитів для сфери енергозбереження в держбюджеті передбачено аж... 13 млн. грн., що не може задовольнити потреби навіть частково. Держпрограма розвитку Збройних сил до 2011 року недоодержала за останні два роки 4,5 млрд. грн. У бюджеті не передбачене посилення оборонної потужності країни, достатнє фінансування програми розвитку спецтехніки та озброєння тощо.

Ці нестиковки в двох доленосних документах, за якими країна живе і збирається жити в 2008—2009 роках і далі, свідчать, що узгодженої економічної політики немає, як немає й стратегії розвитку економіки в середньо- та довгостроковій перспективі. Я не маю на увазі стратегію як документ. Тим більше, що в середовищі фахівців, учених, промисловців і підприємців мені відомо кілька таких, причому до створення двох УСПП має безпосередній стосунок: у 2004 році підготовлено масштабний план подолання бар’єру між Україною й розвиненими країнами за назвою «Український прорив», 2007 року підготовлено і затверджено Стратегію національної безпеки України. Я маю на увазі стратегію як обов’язок влади думати про майбутнє не тільки в контексті виборів і власного місця на владному олімпі, а й як про реальне життя і добробут наших дітей, про час перетворення країни з проблемної в самодостатню і високорозвинену.

Україні потрібні дуже зважені кроки з приводу приватизації. Не можна ігнорувати таку вимогу, як затвердження державної програми приватизації в статусі прийнятого парламентом закону. Тут слід сформулювати комплекс дій з доприватизаційної підготовки, дотриматися вимог прозорості, відкритості процедур, рівноправної участі в тендерах вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Не можна не враховувати ситуацію на світових фінансових біржах: нині вартість основних фондів знижується. Це означає, що ціна стратегічних підприємств не буде адекватною, й ми ризикуємо втратити національні багатства, яких уже ніколи не повернути.

Візьмемо «Турбоатом» — унікальне підприємство з виробництва устаткування для атомної й гідроенергетики. У світі є тільки сім країн із таким виробництвом, і Україна серед них. Нині всі переймаються модернізацією своїх атомних і гідроелектростанцій, тому унікальність і цінність підприємства тільки зростатиме.

Або Одеський припортовий завод. Глобальні гравці ринку просто жадають одержати ОПЗ — щоб об’єднати центри формування ціни на ринку добрив і повністю контролювати ситуацію. Саме тепер у галузі виробництва азотних добрив настав момент для створення інтегрованої компанії, і його не можна прогавити.

Якщо ми маємо намір спрямувати кошти на підвищення конкурентоспроможності економіки, господарського комплексу, модернізацію виробництва, реформування ЖКГ, створення нових робочих місць — приватизація стратегічних об’єктів з урахуванням сказаного, безумовно, має сенс. Проте поспішність, з якою влада приймає рішення про продаж стратегічного ядра України, свідчить про інші наміри — швидко дістати кошти на реалізацію заявлених соціальних ініціатив. Переконаний: те, що належить українському народові, має служити йому в майбутньому.

Якщо говорити про світовий досвід, пригадаймо енергетичну кризу початку 70-х років минулого століття. Коли почалася перша хвиля безпрецедентного підвищення цін на нафту, країни з набагато більш розвиненою економікою, ніж Україна нині, пішли на продумане й цілеспрямоване зниження споживання і соціальних витрат, не побоявшись ні нових виборів, ні потреби пояснити населенню суть непопулярних кроків. «Затягування пасків», з одного боку, й активна політика інновацій, інвестицій у сферу енергозбереження, з іншого, дозволили їм швидко вийти з кризи й захистити себе від змін ринку.

Нині ціни на енергоносії в Україні наближаються до світових, а енергоємність економіки вдвічі-втричі вища, ніж у наших сусідів. Потрібні рішучі дії з залучення інвестицій в енергозберігаючі технології, підвищення доступності кредитних ресурсів, створення податкових і кредитних преференцій для виробників, які ці технології впроваджують. До речі, з базових галузей нині найкраща ситуація щодо енергоємності — у гірничо-металургійному комплексі. Водночас у житлово-комунальному комплексі, хімічній галузі, в якій газ — не стільки паливо, скільки сировина, ситуація дуже складна.

Завдання полягає й у тому, щоб підготувати економіку та населення до завтрашніх випробувань, а це, на жаль, закономірний результат зростання цін на нафту і газ. Перед нами стоїть завдання знизити споживання газу з нинішніх 70 млрд. кубометрів на рік до 40—50 млрд., спрямувати ресурси на видобуток газу на Причорноморському й Азовському шельфах, збільшити видобуток енергетичного вугілля, запасів якого Україні вистачить на 400 років, розвивати можливості атомної, гідроенергетики, біо- та інших альтернативних видів палива.

Негайної модернізації потребує вітчизняна газотранспортна система, через яку здійснюється транзит газу в Європу і від якої напряму залежить енергетична безпека наших західних сусідів. Саме неувага до реального стану ГТС призводить до того, що наші партнери з успіхом будують альтернативні газопроводи в обхід країни. Якщо не вдасться вийти на прямих постачальників у країнах Середньої Азії — Туркменистані, Казахстані, Узбекистані, якщо без посередника справді не обійтися, отже ним має бути прозора міждержавна компанія, 50% якої належить «Газпрому», 50 — НАК «Нафтогаз України».

Саме для вирішення цих дуже складних завдань влада має демонструвати погодженість позицій і єдність дій. Проте становище в газовій сфері змушує багатьох говорити, що розбіжності між президентською та урядовою гілками влади стають для країни неабияким дестабілізуючим чинником. Це послаблює наші позиції в світовому змаганні за якісні й доступні ресурси, погіршує енергетичну безпеку загалом, створює загрозу одномоментного зростання ціни на природний газ до європейського рівня.

Хоча істина народжується в суперечці, є істини незаперечні — наприклад, про те, що виробляти позицію з суто внутрішніх доленосних проблем ліпше за закритими дверима. І для цього є непогані майданчики — парламент, Рада національної безпеки й оборони. Коли ж двері країни відкриті — інтереси рідної батьківщини слід обстоювати єдиним фронтом, відкинувши особисті й політичні розбіжності. Той, хто змагається в кількості винесеного з хати сміття, не має поваги ні у своїх, ні в чужих.

Уся країна розуміє: поїздки високих посадових осіб по світу в супроводі публічних взаємних обвинувачень і коментарів із цього приводу обертаються втратою національних позицій і зниженням рейтингу країни. Та чи розуміють це на Банковій і Грушевського? Якщо розуміють, то чому так легко змагаються в умінні трансформувати свої розбіжності в резонансні піар-акції? Чи ціна національного інтересу — бути всього лише розмінною монетою в нових виборах, у безглуздій боротьбі за владу?

Результати втрат мають і фінансове вираження. Як інакше розцінити проблему газового боргу, який не так давно заявлено в розмірі 2 млрд. дол.? У секретаріаті президента заявляють, що відповідальний за цю заборгованість Кабінет міністрів України. Насправді борг сформовано суб’єктами господарювання, причому його сума відповідає місячному державному бюджету, а таких коштів немає ні в бюджеті, ні в фінансових планах НАК «Нафтогаз».

До речі, сплачувати незрозумілі газові борги Україні пропонують не вперше. 2001 року, коли я був прем’єр-міністром, Росія вже намагалася оголосити 1,4
млрд. дол. зовнішнім боргом країни. У результаті тривалих і складних переговорів удалося довести, що заборгованість не державна, а корпоративна, й домовитися про її реструктуризацію.

Найважливішою подією останніх місяців стало рішення Генеральної ради СОТ схвалити звіт Робочої групи та ратифікація Верховною Радою угоди про вступ України до Світової організації торгівлі. Для вітчизняної економіки це має величезне значення — зроблено наступний крок на шляху до світової, європейської інтеграції. Проте я впевнений — нині не час переможних реляцій. На жаль, країні не вдалося домогтися максимально сприятливих умов членства взагалі й перехідного періоду зокрема. Є певні загрози та ризики для конкурентоспроможності окремих підприємств і навіть галузей.

Що нам робити після того, як ми змінимо механізм стягування ПДВ з аграріїв, і вони працюватимуть в рівних з іншими умовах? Що зробити, щоб не допустити банкрутства підприємств малого і середнього бізнесу? Що робити з вітчизняним автомобіле- й авіабудуванням? Як у нових умовах конкурувати з Європою? Адже не можна бути конкурентоспроможними тільки за рахунок низької вартості робочої сили, це аморально. Тому нині конче потрібні програми адаптації ризикованих галузей економіки (АПК, продовольчого ринку, легкої, текстильної промисловості, машинобудування), спрямовані на підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Особливу увагу слід приділити контролю за ввезенням у країну продуктів, що містять генетично модифіковані організми, розробити сучасні системи стандартизації, сертифікації й маркірування, захистити права споживачів, здоров’я та безпеку громадян.

Вирішенням цих питань треба зайнятися негайно. Я впевнений, тут не обійтися без допомоги експертів, асоціацій бізнесу, об’єднань підприємців. Слід зробити глибокий аналіз того, наскільки ці умови впливають на конкурентоспроможність галузей економіки, на створення робочих місць. І там, де потрібно, серйозно займатися удосконаленням податкової системи, інвестиційної та кредитної політики.

Ми вже говорили про необоротність для країни інтеграційних процесів. Свого часу вище керівництво держави зробило широкий жест у бік наших західних партнерів — було встановлено безвізовий в’їзд громадян багатьох країн на територію України. Більшість українців сприйняли це як своєрідний аванс і абсолютно виправдано очікували відповідних кроків щодо спрощення візового режиму з країнами Євросоюзу та Північної Америки, легалізації українських трудових мігрантів у країнах їхнього традиційного перебування. Та чи можна охарактеризувати позицію державних органів України інакше, ніж військовим терміном «здача позицій»? Як миритися з принизливими кілометровими чергами за візами біля дверей більшості іноземних посольств, в яких стоїть цвіт і молодість країни?

Не секрет, що останніми роками в країні серйозно знизилися рівень і якість кадрової політики. Загін державних службовців лихоманить від змін і призначень, країну — від кадрових скандалів. Тільки з початку року в позиції «заступники міністрів — директори держкомпаній» поміняли близько 200 чоловік, а загалом за останні роки ми втратили тисячі кваліфікованих дер­жавних службовців.

Нині ми говоримо про проблеми НАК «Нафтогаз України», але ж там зовсім недавно найдосвідченіших заступників звільнили «за списком». У державній системі немає спадковості, ретельної підготовки й перепідготовки керівників, поняття кадрового резерву й потреби постійно підвищувати рівень кваліфікації. Призначення здійснюються на підставі кревності-кумівства, за принципом «свій-чужий», із міркувань особистої відданості або цинічної торгівлі портфелями. Привчені до перестановок фахівці не вірять у можливість чесної кар’єри, не викладаються на посаді, не працюють над стратегічними проблемами. Про яку якість державної роботи можна говорити?

Звичайно, таким «воїнством» легше маніпулювати, його представники охоче стають гвинтиками в механізмі боротьби за владу. В українського виборця голова паморочиться від розмов і прогнозів про переформатування коаліції, розпуск парламенту, нові парламентські й президентські вибори, переписування Конституції. А можновладці почуваються як риба у воді — вони готові хоч до нових виборів, хоч до потопу. Зациклившись на всьому цьому, вони чомусь вважають себе вправі в односторонньому порядку виключити зі своїх обов’язків піклування про насущний державний інтерес...

Прочитав я недавно слова Гете, ніби про Україну написані: «Кто, осмыслив ход столетий, не построил жизнь толково, тот живи себе в потемках, прожил день — и жди другого». Невже доба «толковой жизни» для України ще не настала? Ніколи не погоджуся з цим. Я впевнений, що настав час об’єднання всіх відповідальних, патріотичних, прагматичних суспільно-політичних сил країни заради національної єдності, стратегії розвитку та гідного життя на своїй землі.