Як баласт у кишеню скинути

У парламенті зареєстровано законопроект (№8225), який скасовує обмеження для держкомпаній зі списку тих, що не підлягають приватизації, розпоряджатися їхнім нерухомим майном, аж до продажу.

Законопроект депутатський, але Міністерство економічного розвитку та торгівлі його всіляко підтримує, вважаючи, що прийняти проект закону треба і якомога швидше. Тобто, з одного боку, уряд склав список об'єктів, які будь-що мають залишитися у власності держави, оскільки є стратегічними, а з іншого, - готовий дозволити керівництву цих об'єктів на свій розсуд розпоряджатися "стратегічним" майном, причому наполягає на тому, що робити це потрібно терміново. Насторожує, погодьтеся.

На сьогодні держпідприємства, що не підлягають приватизації, вільно розпоряджатися своїм майном не можуть. Залишені їм у спадщину від радянських часів санаторії, оздоровчі комплекси, склади та цехи мертвим капіталом лежать у витратних статтях їхніх бюджетів. Керівники держпідприємств застосування цим об'єктам не знаходять, за призначенням не використовують і систематично скаржаться виконавчій владі на витрати, пов'язані з їхнім утриманням. І нібито немає жодної крамоли в тому, щоб дозволити ДП скинути баласт. Ми пам'ятаємо, як НБУ, приступивши до самореформування, передусім розпочав активно позбуватися об'єктів, які не мали стосунку до прямих завдань регулятора банківського сектора, і передав численні непрофільні активи (фізкультурно-оздоровчі комплекси, санаторії, бази відпочинку, гаражні комплекси тощо) або місцевій владі регіонів, у яких розташовані об'єкти, або Фонду держмайна.

Але зараз ідеться не про один Нацбанк, а про список із майже півтори тисячі компаній. Причому цей список системно не переглядався з моменту прийняття у 1999 р. і, всупереч обіцянкам кожної нової влади позбутися зайвої держвласності, щороку лише поповнюється новими "стратегічними" об'єктами.

Законопроект передбачає внести зміни до ЗУ "Про управління об'єктами державної власності" і виключити з закону норму про те, що держпідприємство, 100% акцій якого належать державі, не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним або фізичним особам. А також виключити вимогу відчужувати майно, що належить до основних фондів, лише після попередньої згоди уповноваженого органу управління. Тобто спочатку, наприклад, Міністерство аграрної політики виключає зі списку об'єктів, які підлягають приватизації, компанію, бо вважає її стратегічною, а потім знати не бажає, яке державне майно, кому та на яких умовах ця стратегічна компанія вирішила передати. Дивно, чи не так? Але ж таких об'єктів сотні, і не тільки в МінАПК, а й у Мінінфраструктури, Міноборони, Міненерговугільпромі.

Зате законопроект пропонує доповнити статтю 3 пунктом про те, що рішення про списання, відчуження, передачу в користування, оренду або концесію майна підприємств, що не підлягають приватизації, приймає відтепер Кабінет міністрів. Тобто в профільних міністерств ці функції забрали, щоб прискорити та оптимізувати процеси, а Кабміну передали. Невже там краще знають специфіку роботи того або іншого підприємства? Оцінку проводять якісніше? Рішення приймають швидше? Чи просто важелі управління цими процесами треба було перенести ближче до кабінету прем'єра?

Не менш цікава й правка до статті 11 закону. Нині вона передбачає, що не може бути відчуженим нерухоме майно об'єктів держвласності, але проект закону пропонує замінити "об'єкти держвласності" на "державні підприємства". І ця незначна деталь багато чого змінює, тому що далеко не всі підприємства, які належать державі, є ДП, серед них чимало приватних акціонерних товариств, управлінь, інститутів і навіть концернів. По суті, одна невелика правка виводить з-під заборони величезну кількість компаній, які не підлягають приватизації, і робить майно цілого ряду об'єктів цікавим для потенційних "інвесторів". Особливо з урахуванням того, що проект закону пропонує зняти обмеження на відчуження їхнього майна, якщо при цьому не порушується технологія виробництва по основній спеціалізації підприємства, або якщо це майно не використовується в основній діяльності.

Безумовно, бажання навести порядок у засіках батьківщини потрібно вітати. Напевне у власності численних стратегічних об'єктів, що належать державі, перебуває велика кількість непрофільних активів, яким можна знайти застосування. Але хто стежитиме за тим, щоб держпідприємства передавали саме непрофільне майно, а не все поспіль? Припустимо, непрацююче зараз агропідприємство, у власності в якого кілька сотень гектарів землі для випасання худоби, вирішить їх продати чи передати. Формально воно нічого не порушить, адже землі цієї не використовує. Але якщо через якийсь час держава все ж таки вирішить продати цю компанію, оскільки її стратегічність було дуже переоцінено, що ми продаватимемо - контору з письмовим столом? Може, варто було б підійти до питання з іншого боку та для початку з'ясувати, а чи справді всі держкомпанії, що є у списку тих, що не підлягають приватизації, мають стратегічне значення?

На сьогодні перелік об'єктів держвласності, які не підлягають приватизації, містить понад 1300 позицій. Усього держкомпаній в Україні близько 3,5 тис. Міністерство економічного розвитку, починаючи реформування держпідприємств, рекомендувало 1250 з них ліквідувати або реорганізувати, у державній власності залишити майже 400 держкомпаній, близько 350 - передати в концесію, решту - приватизувати. Принаймні, провівши всі ці маніпуляції, ми могли б краще розуміти, про які компанії йдеться, яке майно передається, і чи доцільно це. Зараз зробити це не вийде, відстежити зміни на сотнях підприємств неможливо. Це не під силу ні експертам, ні чиновникам, ні Кабміну, який покликаний усі ці зміни узгоджувати.

Приміром, у ДП на балансі є дитячий табір, який традиційно закинутий і потребує інвестицій, але розташований у мальовничому місці. Його передадуть, наприклад, приватному українському інвестору, навіть припустимо, що за мінімальною вартістю. Хто від цього виграє, крім самого нового власника, який напевне на місці дитячого табору збудує котеджне містечко? Державі, безумовно, вигідніше, щоб табір або віддали інвестору, який бажає відновити цей об'єкт, зберігши його цільове призначення, або на тих же умовах, але місцевій громаді. От тільки жодних умов керівники держкомпаній нікому не ставитимуть, це положеннями законопроекту не передбачено. Умови для інвестора передбачають процес приватизації, та й там їх виконання часто не контролюють.

Причина, чому реформування держпідприємств, як і їхня приватизація, не може зрушити з місця, - корупція. Чимало давно збиткових на папері ДП залишаються непоганим джерелом тіньових доходів, доля деяких об'єктів узагалі невідома, і нерідко при передачі того або іншого об'єкта у ФДМУ виявляється, що правовстановлюючих документів на нерухомість, яка належить держпідприємству, просто немає. Колишні керівники цих компаній уже впоралися з відчуженням майна без будь-яких законопроектів. А іноді й самих підприємств уже немає, за всіма ж не встежити. Попит на державні об'єкти, які ще хоч якось, але працюють, зберігається.

Наприклад, у списку об'єктів, які не підлягають приватизації, значився Дрогобицький солевиварювальний завод. 2015-го він потрапив у список підприємств, що підлягають приватизації. Завод працює, але результати роботи гнітючі, - 160 тис. грн прибутку за рік. Потреба в інвестиціях, що можуть відродити підприємство, за оцінками керівництва заводу, цілком підйомна - близько 2 млн євро. Але приватизувати об'єкт не поспішають, інвестора не шукають. Місцеві депутати дуже хочуть, щоб об'єкт був переданий у комунальну власність, щоправда, готовності вкласти в нього два мільйони євро з місцевого бюджету не озвучують. Зате регулярно просять центральну владу виключити завод із приватизаційного списку й передати на баланс міста. І таких заповзятливих депутатів навколо кожного ДП знайдеться чимало. Навіть якщо саме підприємство вже не працює, є його приміщення та земля, яким швидко знайдуть застосування. Особливо, якщо йтиметься про об'єкти, які приватизації не підлягають.

Чиновники Мінекономрозвитку, наводячи аргументи на захист законопроекту, згадують в основному ВАТ "Укрпошта", забуваючи, що перелік держкомпаній ним одним не обмежується, і проконтролювати передачу майна на більшості з них просто нікому. Навіть за наявності критерію про застосування даного майна у виробництві.

Якщо підприємство не працює або веде мінімальну діяльність, якщо в його штаті від п'яти до десяти чоловік, а в бухгалтерській звітності - суцільні прочерки, з високою ймовірністю воно не буде використовувати більшої частини приміщень і територій, що належать йому. Але їхня передача іншим власникам надалі істотно ускладнить продаж цього підприємства. Адже рано чи пізно список об'єктів, що не підлягають приватизації, буде переглянуто, і багато з нинішніх "стратегічних конезаводів" недоторканність втратять. Тож чи не краще зробити це до того, як сотні гектарів землі, що належить цим заводам, будуть комусь передані?

Наприклад, наприкінці минулого року нинішній керівник Фонду держмайна виступив зі здоровою ініціативою про перегляд переліку компаній, заборонених до приватизації. За його оцінкою, майже дві сотні об'єктів зі списку не мають жодного стратегічного значення, - це звичайні підприємства, які завдяки лобізму домоглися заборони своєї приватизації. В управлінні МінАПК, за словами голови ФДМУ, наприклад, 41 такий об'єкт, Мінекономрозвитку - 31, Мінсоцполітики - 14, Мінкультури - 6. Робота жодного з них не стосується питань безпеки (у тому числі продовольчої), обороноздатності або збереження інфраструктури. Це просто бізнес, де-юре - дотаційний і збитковий, де-факто - тіньовий і прибутковий. Ми вже писали про те, що найчастіше міністерства самі не знають про стан справ на тому або іншому об'єкті, який перебуває в їхньому управлінні, понад те, не виявляють найменшого бажання в цих питаннях розібратися.

І запропонований законопроект міг би бути корисний, але лише після того, як буде проведено ліквідацію всіх непрацюючих держкомпаній, зі списку стратегічних об'єктів буде виключено всі об'єкти, які потрапили туди необґрунтовано, майно всіх ДП буде інвентаризовано та оцінено, документи зібрано або відновлено. І тільки після того, як буде проведено аудит цих компаній та осмислено подальші перспективи їхньої роботи. Лише тоді ми зможемо бути переконані в тому, що передача та продаж їхнього майна не обернеться звичним для України дерибаном. Тому що тільки в цьому разі з'являться реальні способи проконтролювати ці процеси.

І, мабуть, саме цим повинне займатися Міністерство економічного розвитку, відповідальне за реформування держпідприємств, - там уже виконано велику роботу, та є всі ресурси для завершення реформи, якщо, звичайно, не відволікатися на сумнівні депутатські ініціативи і керуватися виключно державними інтересами.