Вульгарне кейнсіанство міністра Марченка

Дещо несподівано на тлі заяв про приведення після війни розмірів податків в Україні до рівня тих, що діють у ЄС, ми дізналися про зовсім іншу мотивацію їхнього підвищення, та ще й не потім, а вже тепер — до закінчення воєнного стану. Міністр фінансів повідомив, що якщо війна затягнеться, Україну чекають підвищення податків і навіть націоналізація. Ця заява заслуговує на увагу.

Фактично міністр окреслив риси нової економічної моделі. Такі ознаки, як націоналізація та підвищення податків у часи війни, беззастережно піднімають завісу над новим підходом. Що ж, це дійсно перевірений рецепт. Але майже сторічної давності. Та ще й із сумними наслідками для економіки. Це було у США у період Другої світової та відразу після неї, а потім час від часу у кореляції з посиленням воєнних загроз. Так зване воєнне кейнсіанство (militaty keynesianism). Що це? Це, так би мовити, модифіковане звичайне кейнсіанство — втручання держави в економіку у воєнний час, що має на меті скерування промисловості замовлень воєнного ґатунку у керовані ж державою націоналізовані підприємства, ручне управління цінами, попитом і, звісно, підвищення податків. Усе, аби отримати економічний зиск.

Однак у цього підходу є ще одне визначення — «вульгарне кейнсіанство». Мова і про сутність цього підходу, і про наслідки, до яких він може призвести економіку, а головне — суспільство. Бо заплановані зиски щоразу, на жаль, так і не спостерігалися, на відміну від шкоди.

Чи дійсно Україні потрібна така модель, тим паче зараз

Спочатку припустимо, що у владі все ж не дурні сидять. І насправді уряд не збирається вдаватися до закручування гайок, а перехід до вульгарного кейнсіанства є лише методом руйнування старого інституційного укладу. Перед створенням нового, європейського. Ну, щоб «до основанья, а затем…». Перед обіцяним швидким вступом до ЄС (звичайно, не таким швидким, як видається урядовцям, але водночас значно повільнішим, ніж це потрібно для успіху). Тоді це дійсно рішучий крок. Але про це необхідно повідомляти суспільство і бізнес, вести діалог, малювати обрії. Але ж у заяві про це не йшлося. Лише про те, що потрібно більше грошей, менше видатків і націоналізація. Не вистачало лише приказки про корову, яку треба менше годувати та більше доїти. Отже, це не гра в довгу.

Ну, добре, витратимо менше, примусимо всіх працювати. Але ж можна до того хоча б одним оком подивитися на попередні результати подібних незграбних експериментів. За жодної вправності виконавців не буде хорошого результату, бо сам рецепт провальний, а його користь не доведена. Це БАД, а не справжні ліки. Якщо ви здорові, то ні користі, ні шкоди, але якщо хворі, а ми хворі, — стане лише гірше.

Дослідження 243 метаспостережень, отриманих із 42 первинних досліджень, доводить, що воєнні витрати зумовлюють позитивні ефекти лише для розвинених країн, які є великими експортерами озброєнь, і, власне, лише за рахунок експорту. У менш розвинених країнах із великою політичною корупцією війни лише зменшують економіку. Чи у Міністерства фінансів є власні дослідження? Або (о, боже) розрахунки того, як буде?

До речі, — і тут без жодних жартів, але до відома Мінфіну, — Україна отримала ленд-ліз. Він же нібито не передбачає негайної оплати отримуваних озброєнь після поставки. Тобто не має стати фінансовим тягарем, для якого потрібно змінювати інституційний уклад. Знову ж таки, якщо кому і впроваджувати політику мілітаризованого варіанта закручування гайок в економіці, то це саме постачальникам зброї. Але щось досі не чути про це. Мабуть, тому, що стосовно власних «стимулюючих» податків для покриття воєнних витрат там дійшли такого висновку: якщо використовувати релевантні (не перекручені) мультиплікатори, то вони показують, що при підвищенні податку на один долар економіка скорочується на долар і десять центів. Так це у США, які емітують ті самі долари, в тому числі й для покриття витрат. На цьому за часів Обами й закінчили. Якщо припустити, що економіка України скоротиться на 10% лише за рахунок підняття податків (і це дуже приблизно, бо ми ж не знаємо, на скільки та які податки Мінфін збирається підвищувати), то вже сумно. Ні, навіть не будемо припускати.

Візьмемо націоналізацію. В чому вона полягатиме? Якщо це варіант деолігархізації, то, мабуть, можна розглянути, але чітко аргументуючи підстави. А якщо ні, то в кого і що збирається фінансова влада вилучати? Яких потім інвесторів вона сюди затягне? Та чи довела вона вже, що держава взагалі здатна ефективно оперувати власними активами?

Або поглянемо на підвищення податків, яке вже на порозі. То воно у нас є засобом економіки воєнного часу чи, усе ж таки, передумовою вступу до ЄС? Тут дійсно — або хрестик, або труси.

До речі, а як тоді узгоджується шлях у ЄС із націоналізацією та переходом економіки на неринковий спосіб існування? Якщо, згідно з принципами уряду, ми вступаємо до ЄС 2024 року, то на коли заплановано перехідний період від обіцяних міністром фінансів зруйнованих ринкових надбань до економіки майбутнього, якою є економіка ЄС?

Коли уряд втілює ті чи інші кроки, то очевидним видається, що мета, з якою він це робить, все ж має перевищувати ризики. У цьому разі мета економічна. Нею, знову ж таки у вимірюваних категоріях, є значне підвищення доходів бюджету. Розрахунки вже є? Так, щоб коли не в цифрах, то принаймні у відсотках, скільки ми маємо втратити, щоб отримати додаткову гривню до бюджету? А якщо вони і будуть, то чи буде у моделях врахований найбільший ризик вульгарного кейнсіаства — досвід, який говорить, що все завжди йде не за планом.

Оскільки у даному випадку ризики значно перевищують ті, не явні на сьогодні, цілі, що їх визначає Мінфін в особі голови відомства, то хочеться запитати: чи може бути метою Міністерства фінансів погіршення стану економіки? На перший погляд, ні. Але якщо проаналізувати, до чого може призвести мілітаризоване кейнсіанство в економіці України, то відповідь не буде такою очевидною.

Важливо, що для впровадження такого підходу може бути застосований лише комплекс дій. Окремі рецепти можуть завалити економіку ще раніше, аніж це відбудеться у природний спосіб після завершення інтервенціоналістського підходу до регулювання економічних процесів.

Наприклад, якщо ти націоналізуєш засоби виробництва для того, щоб повністю переорієнтувати їх на вироблення власних замовлень без огляду на попит, відповідно, ціноутворення має відбуватися у повністю регульованому режимі. Усі похідні, відповідно, також. Бо, наприклад, заробітну плату на таких націоналізованих підприємствах потрібно забезпечити купівельною спроможністю. А це ціни в магазинах тощо. Півзаходами питання не вирішується. Відповідно, попит замінюється державним замовленням. Маркетинговому управлінню не залишається місця, бо клієнт у такій системі один — держава. Відповідно, регулювати доводиться все. Навіть якщо уряд, а так буває, про це ще не подумав.

Впроваджуючи зазначені заходи, хто порахував, яким буде відкат економіки України назад?

За висловом американського економіста та філософа Людвіга фон Мізеса, «процвітання війни схоже на процвітання, яке приносить землетрус або чума». Добре, наша фінансова влада сподівається менше вкладати, більше заробляти. Але це можливо лише в моменті. Тут лінійний підхід не спрацює, бо зрештою все призведе до ще більшого руйнування економіки.

Окрім того, не плутаймо інституційний уклад, що існував у США минулого століття, коли ставилися всі ці експерименти, із тим, що існує сьогодні в Україні. До речі, навіть США припинили займатися цими експериментами, зважаючи передусім саме на інституційну неефективність.

Мобілізація населення для суспільних робіт з метою задіяти його у процесі відновлення укупі з озвученими націоналізацією та підвищенням податків лише зроблять поганий рецепт найгіршим.

На прикладі цієї війни ми бачимо, якими від’ємно нелінійними є наслідки воєнних дій агресора, що переважає нас у силі. Чому? Значною мірою тому, що мотивацією українців є щось більше, аніж просто дати фізичну відсіч агресорові. Це перш за все розуміння і бажання захистити ті цінності та свободи, які українці мають, усупереч намаганням усіх урядів ними знехтувати. І це дає результат, що нелінійно перевищує наші суто технічні та економічні можливості.

***

Можливо, з огляду на це все ж спробуємо відшукати стимули несилового ґатунку. Повірте, на економічному фронті чимало добровольців, які готові боротися за все, що мали. Все, що їм потрібно, — впевненість у тому, за що вони повинні боротися. Що ж демонструє уряд? Він кидається від однієї крайності до іншої, від ліберальної економіки до військової. І, здається, не розуміє, що економіка — річ крихка, за цими кидками між крайностями стоять інституційні руйнування та трансакційні втрати, яких ніхто не рахує і ніхто не відшкодує. Уявіть, що вам не подобається розташування цеху, й ви його демонтуєте, перевозите, потім знову монтуєте. А після цього вам знову щось не подобається, й знову переїзд і те саме. Обладнання страждає, кошти на демонтаж, транспортування, монтаж витрачаються, як і час на постійний пошук і навчання кадрів чи налагодження роботи. І в цей час нічого не працює і не генерує доходу. Так от приблизно це нам і пропонують.

Так, дійсно, результат потрібен тут і зараз. Але не шляхом руйнування економіки, а шляхом її збереження. Сьогодні треба все спрямувати на стимули роботи бізнесу, що почав оговтуватися від шоку. Перевірки, підвищення податків і націоналізації точно до цих стимулів не належать. Ну це вже, сподіваємося, ясно.

Тим паче що ми досі не визначилися, якою має бути наша економіка після війни, і до цього моменту краще взагалі утриматися від різких рухів. Бо як настане час нарешті щось будувати, з’ясуємо, що будівничі емігрували, цеглу розікрали, а націоналізованим будмайданчиком заправляє «смотрящій» від олігарха.

Більше статей Олександра Кошового читайте за посиланням.