Втома від України. Крива економіка заважає державі знайти місце у сучасному світі

Нинішнє помітне охолодження відносин між Україною і стратегічним партнером Сполученими Штатами, схоже, знову викликане давніми системними проблемами. «У вас багато проблем із корупцією і багато втрачених можливостей», — так недавно однією стислою фразою охарактеризував ситуацію в нашій країні Вільям Міллер, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні в 1993—1998 р. Хоч як це сумно, але слід визнати, що саме такою й бачать нашу країну заокеанські політики. Як країну хабарників і базік. І звинувачувати в цьому ми можемо тільки самих себе.

Жертва перезавантаження?

Нині всі політологи метикують, чим же для України може обернутися так зване перезавантаження російсько-американських відносин, про яке 6—8 липня 2009 року говорили в Москві президенти США і Росії Барак Обама та Дмитро Медведєв. «Я сподіваюся, що ми не станемо третьою стороною через компроміси, які досягатимуться в реалізації відносин між іншими країнами — такими великими, як США і Росія», — поспішив заявити президент України Віктор Ющенко, коментуючи обговорення під час згаданого візиту «українського питання». Але ж, якщо замислитися, до цього і йдеться. Реалії свідчать, що всі зовнішні обставини — як геополітичні, так і економічні — складаються нині проти України. Навколишній світ змінюється, створює нові координати і системи цінностей, а в Києві, як і раніше, розраховують на свої давні геополітичні козирі, не роблячи жодного реального кроку в бік цивілізованого світу. На жаль, свідомо чи несвідомо, за останніх п’ять років наша влада зробила все можливе й неможливе для того, аби США втратили до Україні інтерес, більше того — Вашингтон від нас утомився, тому жодних кроків у наш бік американці не робитимуть, а діалог розпочнеться тільки після того, як Україна отримає нового президента. Яким буде характер цього діалогу — нині не візьметься прогнозувати жоден експерт. Адже зі зміною політиків проблеми, на жаль, не зникають.

Стурбованість американців

Особливо американських політиків турбують проблеми в судово-правовій сфері та у приборканні корупції в економічній сфері. Як повідомило авторитетне джерело в американському посольстві, однією з причин охолодження відносин між США й Україною стало незадоволення Вашингтона внутрішньою політикою Ющенка у зв’язку зі значним рівнем корупції в політиці та економіці України, а також необмеженим втручанням окремих олігархів у ці сфери. Особливо дошкуляє американській владі рейдерство стосовно американських компаній, які інвестували кошти в Україну. Масштаб цих явищ, на думку американців, уже перевершує часи президентства Леоніда Кучми.

Джерело в американському посольстві також уточнило, що одним із найбільш одіозних у цьому плані олігархів американські чиновники вважають Ігоря Коломойського. У зв’язку з його діяльністю американське посольство в Києві отримало багато скарг від американських компаній, особливо тих, які розраховували працювати в Дніпро­петровську. Дійшло до того, що комерційний відділ посольства офіційно повідомив про дії І.Коломойського в американський Ексімбанк, а також оголосив дніпропетровський регіон небезпечною зоною для американських бізнесменів. Американці стурбовані активізацією групи «Приват» і в США, — відомо про її інвестиції в штаті Західна Вірджінія, в американську компанію СМЕ.

Чи можуть у такому разі дивувати травневі публікації в українській пресі («Україна молода» №93 від 27.05.2009 р. або «ВВС», №38, 2009 р.): «...нині джерела, близькі до Посольства США в Україні, повідомляють, що цей український бізнесмен таки невиїзний». І це попри те, що в лютому пан Коломойський уперто спростовував інформацію в ЗМІ, відповідно до якої йому нібито заборонено в’їзд у США (мовляв, віза в нього до 2010 року).

Непрозорі ФПГ

Фінансово-промислова група «Приват» — мабуть, єдина з ФПГ, що пережила знегоди останніх півтора року без істотних втрат. Навіть, навпаки, помітно посиливши свої позиції. Тоді як найбільші й найзубатіші акули вітчизняного бізнесу були добряче пошарпані в сітях нової влади, яка часом безнадійно намагається навести лад і законність у вітчизняній економіці, «Приват» видається цілим і неушкодженим. За могутністю «Приват» нині не поступається імперії Ріната Ахметова й, можливо, у чомусь її навіть перевершує.

Батьки-фундатори групи «Приват» усіляко заперечують... існування цієї фінансово-промислової групи. Мовляв, це все міф, придуманий журналістами. За версією «приватівців», підгрунтям для міфу стало те, що ряд різнопрофільних комерційних структур на початку 90-х створили Приватбанк. Проте, крім банківського, іншого спільного бізнесу не ведуть. «Те, що журналісти називають групою «Приват», — не холдинг і не корпорація, — заявив одного разу Ігор Коломойський. — Тут не можна проводити аналогію з «Інтерпайпом», ІСД чи СКМ».

Найімовірніше, це не більш ніж лукавство, на яке власники групи йдуть тому, що в умах українців абревіатура ФПГ (фінансово-промислова група) викликає не дуже приємні асоціації. Ак­ціонерам Приватбанку, дочірнім і пов’язаним структурам властива взаємовиручка як під час реалізації бізнес-проектів, так і в разі виникнення проблем із конкурентами або з державними органами. Хоча структурою ця група справді помітно відрізняється від інших ФПГ. Насамперед заплутаністю своєї корпоративної структури й широким залученням офшорних компаній. Прес­тижний часопис The Banker (підрозділ Financial Times) у своєму числі за березень 2009 року порушує серйозні питання про поточні угоди й операції українського Приватбанку. Аналітики часопису зазначають, що система його корпоративного управління не вселяє особливої довіри. Банку не додають очок і очевидні зв’язки між його співвласником Ігорем Коломойським та Юлією Тимошенко. ««Приват» не має чіткої корпоративної структури, а більша частина його власності захована в офшорних компаніях, що частково викликане бажанням уникнути антимонопольних заходів», — зазначає на сторінках The Banker Андерс Ослунд, відомий фахівець із економічних реформ у СРСР і автор книжки «Помаранчева еволюція».

Правила бізнесу й репутація країни

За роки незалежності українські політики і високопосадовці навчилися гарно й багато говорити на теми боротьби з корупцією, бандитизмом, рейдерством, годинами розмовляти на тему створення прозорих і чітких правил гри для бізнесу. Усі їхні слова здебільшого правильні, емоційно забарвлені праведним гнівом на бюрократів і бізнесменів, що зарвалися. Проте коли доходить до конкретних справ, то все зазвичай залишається на своїх місцях. Кримінальні справи розвалюються, «правильні» закони не працюють, а олігархи, яких так галасливо відсторонювали від влади, знову часто диктують нашим політикам, чиновникам і суддям свою волю. Чи варто після цього дивуватися, що на Україну нерідко дивляться як на країну другого або навіть третього світу. І річ аж ніяк не в економічному розвитку. Сучасність знає безліч прикладів, коли значно бідніші країни беззастережно були прийняті в коло цивілізованих держав. Країна ж, яка не має загальних, прозорих правил і з дивною впертістю не бажає їх у себе заводити, навіть розбагатівши, не зможе називатися цивілізованою.