Великі розчарування за величезні гроші

Реформа корпоративного управління держкомпаніями мала би припинити корупцію та неефективне управління у державному секторі. Її суть полягала у тому, щоб відсторонити політиків і чиновників від керма і передати його незалежним наглядовим радам.

Охопити реформою планували практично всі стратегічні та великі підприємства держсектору, але в результаті незалежні наглядові ради діють лише у чотирьох державних банках і на дев’яти підприємствах із 40, де їх мали утворити. Тобто вже сама передача управлінських повноважень від чиновників до незалежних менеджерів відбувається у нас вибірково й у ручному режимі.

Так, підбирають кандидатів міжнародні кадрові агентства, але вони оцінюють претендентів за власними критеріями або моделями, які не відомі широкому загалу. А потім погоджують із спеціальним комітетом, у якому громадян України лише двоє — міністри економіки та фінансів. У результаті нині у дев’яти держкомпаніях із 50 діючих членів наглядових рад 27 осіб (або майже 54%) — іноземні громадяни, яких чомусь іще й звільнено від електронного декларування доходів, витрат і майнового стану. І це справді парадокс, адже спеціаліст райдержадміністрації або головбух невеличкого комунального підприємства із зарплатою у 5000 грн чомусь є суб’єктом е-декларування, а голова наглядової ради того ж «Нафтогазу», вартість активів якого перевищує 50% усього держбюджету, — ні.

При цьому кращих умов для суттєвого поліпшення свого матеріально-фінансового стану, ніж українські наглядові ради, просто не знайти. У нас, в одній із найбідніших країн Європи, показники оплати праці членів наглядових рад подекуди перевищують аналоги у Німеччині та Франції. Зате відповідальності — жодної.

Це ключова вада реформи, адже рекомендації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) було імплементовано лише фрагментарно. Надавши незалежність і повноваження наглядовим радам, автори реформи «забули» про відповідальність членів цих наглядових рад.

Більш того, на жодному підприємстві перед призначенням незалежних наглядових рад не було затверджено цілей діяльності та критеріїв оцінювання роботи цих рад. Але ж ОЕСР рекомендує розробити механізми оцінювання та підтримки результативності роботи й незалежності наглядових рад.

Зокрема, розмір річної винагороди у 2018–2019 роках відповідно до умов цивільно-правового договору із незалежним членом наглядової ради «Нафтогазу» та «Укрзалізниці» становив 6,328 млн грн, а із представником держави (крім осіб, які перебувають на держслужбі) — 4,746 млн. Розмір такої винагороди у кожного незалежного менеджера ПАТ «Магістральні газопроводи України» становив 5,062 млн грн, ПрАТ «Укргідроенерго» — 1,37 млн, Поліграфкомбінату «Україна» — 512 тис. (2018-го) і 730 тис. (2019-го).На підприємствах Міністерства інфраструктури («Укрпошта», Адміністрація морських портів України та Міжнародний аеропорт «Бориспіль») річна винагорода члена наглядових рад становила 1,37 млн грн. У лютому 2020 року після скандалу із захмарними зарплатами у держсекторі уряд обмежив максимальну базову винагороду для членів наглядових рад 22 середніми зарплатами по економіці.

За виконання функцій голови наглядової ради передбачено отримання додаткової винагороди у розмірі 20%, а за участь у роботі комітету наглядової ради — плюс 10%. При цьому майже в усіх договорах є положення, що така суттєва винагорода виплачується за те, що член наглядової ради витрачатиме на виконання своїх повноважень лише 20% загального робочого часу. Тобто в Україні члени наглядових рад працюють умовно тільки один день на тиждень. Сюди входить час, витрачений і на подорожі, і на телефонні розмови, і на затишні зустрічі у ресторанах.

Відшкодування різноманітних витрат, пов’язаних із виконанням наглядових функцій (проїзд, проживання, візи, конвертації винагород у євро/долар, страхування відповідальності, медичне страхування під час подорожей тощо) становить, як правило, ще близько 1/5 витрат на винагороду членам наглядових рад.

Про пріоритетну турботу авторів реформи про власні інтереси свідчить також те, що, наприклад, середні виплати у голови наглядової ради «Укрзалізниці» (23 тис. євро на місяць) у 3,7 разу (!) перевищували виплати у колег Шевки Аджунера із аналогічних компаній — операторів залізниць Німеччини (інформація про винагороду Мішеля Оденволда від «Дойче Бану» у 75 тис. євро за 2019 рік — у звіті на с. 50) і Франції (інформація про винагороду голови ради директорів «Есенсіеф» у 75 тис. євро за 2019 рік — у звіті на с. 58). При цьому на сайті «Укрзалізниці» відсутні навіть звіти про роботу наглядової ради, а також поточна фінзвітність.

А для приховування конфлікту інтересів незалежного члена наглядової ради «Укрзалізниці» Крістіана Куна на сайті компанії зазначено, що він є членом ради директорів Казахстанської залізниці, хоча насправді очолює раду директорів оператора магістральної залізничної мережі Казахстану — прямого конкурента «Укрзалізниці».

Крім цього, спостерігається намагання приховати від суспільства інформацію або оприлюднити напівправду про діяльність наглядових рад. Умови цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядових рад, затверджуються урядом без грифа «таємно» або «для службового користування», проте ці договори відсутні у вільному доступі. Більш того, в уряді ігнорують навіть депутатські запити з вимогою надати копії цих договорів і не повідомляють про отримувану членами наглядових рад винагороду найбільших компаній навіть парламентаріїв.

А тепер порівняйте українські реалії із цитатою із Керівних принципів корпоративного врядування на підприємствах державної форми власності ОЕСР: «Важливо, щоб держпідприємства забезпечували високий рівень прозорості стосовно винагороди праці членів наглядової ради й керівників ДП. Ненадання відповідної інформації громаді може мати наслідком негативне сприйняття й стимулювати ризики небажаного реагування на діяльність організації-власника та окремих ДП».

Закон України «Про акціонерні товариства» (стаття 51) встановлює, що порядок роботи членів наглядової ради та виплати їм винагороди може визначатися, зокрема, цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), який укладається з членом наглядової ради. Такий документ від імені товариства може підписуватися як головою виконавчого органу, так і іншою уповноваженою загальними зборами особою.

У вітчизняній моделі корпоративного управління виключно керівник виконавчого органу держкомпанії уповноважується на укладання цивільно-правового договору із членами наглядових рад цієї ж держкомпанії. Це суттєво підвищує ймовірність узгодження дій виконавчого органу разом із наглядовою радою не в інтересах основного акціонера державної власності — українського народу.

Адже наглядові ради контролюють фактично всю діяльність виконавчого органу, а також встановлюють премії його членам. А виконавчий орган підприємства, у свою чергу, приймає роботу членів наглядових рад, підписує (або не підписує) акти приймання-передачі наданих послуг, відшкодовує інші витрати членів наглядових рад, які пов’язані з виконанням наглядових функцій, звертається (або не звертається) до акціонера щодо припинення повноважень члена наглядової ради на підставі невичерпного переліку причин, серед яких конфлікт інтересів, пропуск засідань наглядової ради, зловживання довірою або дії, що, на думку компанії, можуть завдати шкоди її репутації.

Більш того, спайка правління з наглядовою радою призводить до того, що робочі функції наглядової ради передають на аутсорс. За величезні гроші, які сплачує компанія, а не члени наглядової ради. Так, у найбільшій держкомпанії — «Нафтогазі» організовують закупівлю юридичних послуг з надання правової допомоги в діяльності наглядової ради: 2017 року — на суму 6 млн грн, 2018-го — на 12,6 млн. Як же так виходить, що члени наглядової ради, які отримують одну із найбільших у світі винагород, не можуть власними талантами та професійністю закрити всі робочі питання?

ОЕСР застерігає, що незалежні члени наглядової ради держпідприємства мають бути вільними від будь-яких матеріальних інтересів чи відносин з підприємством, його керівниками, іншими великими акціонерами та з організацією-власником, щоб не ставити під загрозу своє незалежне судження.

В умовах відсутності не лише відповідальності членів наглядових рад українських держкомпаній, а й затверджених цілей діяльності та критеріїв оцінки їх виконання неабияк зростають ризики корупції та використання флагманів української економіки у приватних цілях.

Відповідальність лише репутаційними втратами без належного відображення матеріальної зацікавленості членів наглядових рад у позитивному результаті не є запорукою ефективного корпоративного управління. Особливо в українських реаліях монетизації довіри виборців вищими посадовими особами державної ієрархії.

***

Поточну систему корпоративного управління держкомпаніями важко назвати ефективною та такою, що захищає права акціонерів — народу України. Вона не надає суспільству абсолютно ніякої оперативної та достовірної інформації про принципи управління і стан справ у компаніях, не мінімізує, а навпаки, поглиблює потенційні ризики порушення інтересів і прав власника — держави в особі громадян України.

Фактично в Україні було утворено закриту групу бенефіціарів реформи, яка за рахунок держави та державної власності має величезні бонуси без жодної прив’язки до результату. Хоча насправді не можна знецінювати позитивну роль окремих членів наглядових рад, які намагалися чесно працювати в інтересах компаній і держави.

Для ефективного корпоративного управління на стратегічно важливих державних підприємствах нагальним є впровадження оновленої моделі управління, яка базуватиметься на адаптованих до українських реалій найкращих світових практиках корпоративного управління, заснованих на Керівних принципах ОЕСР.

Політику управління власністю та політику регулювання ринку можна розмежувати, утворивши окрему державну установу (або національну холдингову компанію) та передавши в її управління всі стратегічні державні підприємства. Або на відкритих конкурсах можна залучати компанії з професійного управління активами — пакетами акцій на основі затверджених органом управління планових KPI, обсягів відповідальності/винагороди управителя, а також усіх умов передачі та контролю.

У будь-якому разі необхідно терміново встановити конкретні цілі діяльності для кожного суб’єкта державного сектору економіки, де діють незалежні наглядові ради, а також затвердити критерії оцінки досягнення наглядовою радою загалом і кожним її членом вищезазначених цілей.

Призначення (обрання) складу наглядових рад має відбуватися не до, а після затвердження відповідних цілей і критеріїв їх оцінки.

До відбору кандидатів (як незалежних, так і представників держави) треба залучити професійні асоціації корпоративного управління із підвищенням кваліфікаційних і репутаційних вимог до майбутніх членів наглядових рад.

Виконання повноважень членами наглядових рад має регулюватися типовим договором (контрактом) із встановленням відповідальності за невиконання встановлених цілей діяльності державної компанії. Такий документ має укладатися не з компанією, а з державним органом управління або бути тристороннім, підписантами якого будуть член наглядової ради, компанія та організація-акціонер. Контроль за виконанням функцій члена наглядової ради повинна виконувати організація-акціонер, а не виконавчий орган компанії. Рівень винагороди членів наглядових рад має бути адекватним, краще із додатковим критерієм — прив’язкою до динаміки середньої зарплати на відповідному підприємстві.

Має жорстко перевірятися наявність потенційного та реального конфліктів інтересів членів наглядової ради, особливо в ситуаціях, коли одна й та сама особа обіймає або претендує на посади в кількох підприємствах.