Мізерні здобутки за величезні гроші

Чотири роки — досить тривалий строк для оцінки підсумків реформи корпоративного управління. До цього часу так і не було усунуто її очевидних недоліків і не враховано конструктивних пропозицій, про які йшлося у попередньому тексті. Але ми вирішили додатково проаналізувати як фінансово-економічні показники держкомпаній із незалежними наглядовими радами, так і результати їх виробничої та соціальної діяльності. На жаль, у цілому зафіксувати поліпшення ефективності управлінських рішень і позитивну динаміку розвитку підстав немає.

Так, «Нафтогаз України», незалежну наглядову раду якого було створено ще навіть до ухвалення відповідного закону, у 2019–2020 роках зменшив чистий дохід і погіршив рівень розрахунків, суттєво збільшивши як дебіторську, так і кредиторську заборгованість. Значне збільшення (у 3,7 разу) чистого прибутку 2019 року завдяки перемозі у Стокгольмському арбітражі не привело до високої рентабельності активів (менш як 10%). А вже у першому кварталі цього року всі фінансові показники суттєво погіршилися (див. табл. 1).

Також провальними є результати виконання стратегічного плану із забезпечення газового суверенітету України. 2019 року загальний обсяг валового видобутку газу в Україні зменшився на 0,2 млрд кубометрів порівняно із показником минулого року. Держава видобуває загалом близько 78% усього газу власного видобутку. Отже, прикро, що основний внесок у негативний результат зробило саме видобувне підприємство групи «Нафтогаз» — компанія «Укргазвидобування», яка зменшила видобуток майже на 4%. Приватні компанії, що видобувають газ на території України, демонстрували протилежний тренд і 2019-го наростили обсяги видобутку порівняно із 2018 роком на 5%.

Станом на початок цього року «Укргазвидобування» недовиконала ключовий для енергонезалежності згідно із Концепцією розвитку газовидобувної галузі України показник — з видобутку газу — на 25%. Збільшується розрив між прогнозом і фактичним видобутком газу й 2020 року.

Ще гіршою, а насправді катастрофічною є ситуація у другій за розміром активів, але першій за чисельністю трудового колективу держкомпанії країни — «Укрзалізниці». І про це не написано в офіційному звіті компанії (див. табл. 2).

Величезний чистий прибуток у розмірі 2,9 млрд грн «Укрзалізниця» отримала насправді лише віртуально, адже 89% прибутку до оподаткування — це прибуток від курсових різниць (4,3 млрд грн). Зобов’язання державного монополіста залізничних перевезень в іноземній валюті просто перерахували за значно зміцненим курсом гривні (23,69 грн/дол. на кінець 2019-го проти 27,69 на кінець 2018 року) і намалювали у презентаціях грандіозну «перемогу». Лише у першому кварталі цього року — вже майже 7 млрд грн збитків, і «карета знову перетворилася на гарбуз».

Із наявними темпами падіння обсягів вантажних перевезень протягом останніх п’яти років українська залізниця скоро може втратити четверте місце за цим показником на Євразійському континенті. Так, 2019 року залізничним транспортом перевезено 312 млн тонн вантажів, що на 10 млн тонн менше, ніж за рік до того.

Продовжує погіршуватися технічний стан інфраструктури та рухомого складу підприємства. Хронічно збільшується кількість і довжина ділянок з обмеженням швидкості руху поїздів через зношеність і дефектність елементів колії та споруд. Унаслідок цього керівник «Укрзалізниці» заявляє, що компанія потребує 50 млрд грн державної допомоги щорічно. І це, на жаль, відповідає дійсності і є результатом неякісного менеджменту.

Не поліпшила створена незалежна наглядова рада і результати «Укргідроенерго» — найбільшої гідрогенеруючої компанії України: у 2019–2020 роках продовжилася тенденція зменшення прибутковості та погіршення розрахунків (див. табл. 3), а виробництво електроенергії 2019-го знизилося на 37%, до 7,2 млрд кВт/год.

Збільшення чистого доходу «Укренерго» 2019 року супроводжувалося погіршенням розрахунків, стрімким зростанням заборгованості перед компанією та зменшенням прибутковості. Натомість за перше півріччя 2020-го у зв’язку із необхідністю компенсувати необґрунтовані «зелені» тарифи збитки сягнули 18 млрд грн, або більш як 70% чистого доходу компанії, що свідчить про вкрай негативний фінансовий стан (див. табл. 4).

Відсутність значного прогресу від роботи незалежної наглядової ради спостерігаємо і у результатах роботи головних повітряних воріт країни — аеропорту «Бориспіль»: 2019 року прибуток зменшився на 18%, а заборгованість як підприємства, так і перед підприємством збільшилася. Поточного 2020-го показники роботи аеропорту «летять» у прірву через коронавірус і кризу на ринку авіаперевезень (див. табл. 5).

Без проривних підсумків роботи 2019 року залишається і головний поштовий оператор України — «Укрпошта». Вперше за останні роки було отримано прибуток, проте на тлі закриття майже 250 відділень і скорочення на 5,5 тисяч, або на 8%, кількості працівників загрозливо збільшилася (до 4,3 млрд грн, або на 55% річного чистого доходу) кредиторська заборгованість (див. табл. 6).

Після початку роботи незалежної наглядової ради зміна фінансових показників Адміністрації морських портів України мала різні тенденції. Загалом у підприємства стабільний фінансовий стан. Водночас після майже дворазового зниження рентабельності 2019 року тренд у першому кварталі 2020-го змінився на протилежний, а після істотного зменшення кредиторської заборгованості минулого року показник, навпаки, погіршився у 1,5 разу на початку цього року (див. табл. 7).

Аналогічна ситуація спостерігається і на Поліграфкомбінаті «Україна»: поліпшення розрахунків у 2019–2020 роках відбувалося на тлі значного зменшення дохідності та прибутковості підприємства (див. табл. 8).

У це важко повірити, але річна винагорода одного незалежного члена «Магістральних газопроводів України» перевищує вартість активів товариства. Анбандлінг, який було здійснено шляхом передачі (продажу) газотранспортної системи в управління іншої компанії — ТОВ «Оператор ГТС» і завершення якого затягнулося до початку 2020 року, звісно, є корисним процесом. Проте справедливість та обґрунтованість винагороди незалежних менеджерів теж мають бути присутніми у державній політиці. В Україні ж, навпаки, створюються ситуації, які можуть потрапити до підручників як негативні приклади на кшталт історій про махінації Остапа Бендера. Адже за дев’ять місяців 2019 року на оплату праці — винагороду членам наглядової ради компанії (а фактично з держбюджету-2019, в якому на підтримку компанії було передбачено 70 млн грн) було витрачено 26 млн грн — суму, яка у 5,3 разу перевищує всі наявні активи компанії (див. табл. 9).

***

Звісно, незалежність наглядових рад має бути збережена, проте ми маємо дати чітку відповідь на запитання: що в українських реаліях означає незалежність наглядових рад? Це не може бути незалежність від інтересів власника — держави в особі громадян України.

Тому норму про обов’язкову більшість незалежних менеджерів у наглядових радах потрібно скасувати. І це не означає, що незалежні обов’язково мають бути в меншості. Для держкомпаній повинна діяти вимога, аналогічна тій, що діє для публічних акціонерних товариств: незалежних членів має бути не менше третини і не менше двох осіб. Як варіант можна передбачити обов’язковість залучення до складу наглядової ради представника трудового колективу держкомпанії. Ми не можемо, звісно, повернути «ручне» керування підприємствами напряму із міністерства, але відчуження держави від державної власності теж недопустиме.

Разом із забороною органу управління втручатися у діяльність наглядових рад слід передбачити виняткове коло питань, за якими урядом як колегіальним органом може бути видано директиви на голосування представникам держави. Або по цих питаннях уряд може затвердити відповідні рішення наглядової ради постфактум.

І слід пам’ятати, що максимізацію прибутку компанії зазвичай краще забезпечує приватний власник, а не держава. Отже, якщо державне підприємство не має загальнодержавного значення, не є стратегічним або не виконує спеціальних завдань держави, його треба приватизувати. Усі державні унітарні комерційні підприємства давно мали бути як мінімум корпоратизовані, тобто перетворені на акціонерні товариства.

На жаль, з 2014 року не вистачає політичної волі на скорочення необґрунтованого розміру державного сектору. Регулярна демагогія про початок «чесної, прозорої» великої приватизації так і не втілюється у реальні дії, — за останні майже сім років так і не було приватизовано жодного (!) великого, стратегічного чи монопольного підприємства. Без зміни цього тренду про ефективність у державному секторі можна забути.