Цінові реалії й індексні перспективи

Значне підвищення в останні місяці року споживчих цін, особливо на продукти харчування, посилило соціальну напруженість у суспільстві. Вперше за останній час ця проблематика серйозно обговорювалася за участю президента в Кабміні. Там же пролунало твердження, що в нас немає методики визначення інфляції.

Якщо малося на увазі, що в Україні немає методики визначення індексу споживчих цін, то це цілком не відповідає дійсності. Індекс в Україні розраховується відповідно до міжнародних рекомендацій. Ця методологія постійно удосконалюється, хоча залишаються певні складні не лише для нас, а й для інших країн аспекти його визначення.

Якщо ж це твердження стосується інших аспектів, наприклад, пофакторного аналізу і прогнозування, то з таким трактуванням не можна не погодитися.

Попередні інфляційні підсумки року

У попередньому номері «ДТ» вже наводилися основні цифри листопадової інфляції. У листопаді індекс дав приріст ще на 2,2%, а стосовно грудня минулого року ІСЦ зріс на 14,2%. Основним чинником загального зростання цін стало подорожчання продовольства — на 20,2%. Інфляційні «лідери» зростання цін у цій групі товарів — олія (на 69,1% до грудня минулого року), капуста (на 59,7%), цитрусові (44,3%), більшість овочів і фруктів. Без якихось видимих причин майже в 2,2 разу підскочила ціна на баштанні.

Майже стабільним (приріст лише на 1,6%) залишається індекс цін на одяг і взуття, предмети домашнього вжитку і побутову техніку (усього плюс 2,5%). Навіть дещо знизився — на 2,7% — індекс цін на послуги зв’язку. А от щодо низки індекс­них позицій, пов’язаних із послугами, за 11 місяців відбулося значне зростання. З фінансових послуг — майже на третину (на 32,8%), платних послуг освіти — на 15,6%, туризму — на 16,1, ритуальних послуг — на 22,1%, у тому числі лише в листопаді — на 18,9%. А взагалі-то цього року найбільше індексне підвищення цін припало на картоплю — на 94,2% у червні до травня. Хоча за індексами цін на 300 міських ринках воно було пунктів на 20 нижче.

Майже немає сумнівів, що за рік загальне зростання ІСЦ перевищить 15%. Для цього груднева інфляція має становити не менш як 0,7%. Але в грудні, як ми знаємо, звичайно спостерігається сезонне передноворічне підвищення цін на деякі продукти харчування. Тож початкові урядові прогнози річного зростання інфляції буде перевищено принаймні вдвічі.

Втім, прогнозувати таке високе зростання цін в останні місяці, особливо на продовольство, особливих підстав не було. Його причиною стали цінові зміни у світі, несприятливі погодні умови і, мабуть, змови монополістів. А значне підвищення цін на більшість вітчизняних продуктів рослинництва і тваринництва важко якось стримувати. Більша частина цих продуктів виробляється в господарствах населення, і їхня реалізація за вищими цінами є основним джерелом збільшення їхніх грошових доходів, які відстають від зростання номінальної заробітної плати найманих працівників і службовців. Якщо, звичайно, погодитися з тим, що ціни підвищувалися на самому початку виробничого ланцюжка.

Що ж стосується урядового інфляційного прогнозу на наступний рік, то спочатку він був визначений на рівні 6,8%, а потім підвищений до 9,6%. Але і ця цифра здається нам заниженою. Тому що буквально у ті ж дні, коли переглядався прогноз, міністр економіки (відомство котрого і складає прогноз інфляції), виступаючи по радіо, сказав, що протягом найближчих трьох-чотирьох років, за оцінками міжнародних організацій (напевно, ФАО), ціни на продовольство у світі зростуть удвічі і на таке саме підвищення варто очікувати і в Україні.

Враховуючи частку витрат на продукти харчування в нашому ІСЦ (близько 60%, включно з харчуванням не вдома) і ймовірне щорічне зростання цін на продукти нехай навіть на 20—25%, у 9,6% ми ніяк не вкладемося. Хоча дуже хотілося б, щоб цей переглянуто-підвищений показник не був перевищений.

Новий базовий ІСЦ

Говорячи про зміни ІСЦ, хотілося б зупинитися на спільній розробці Держкомстатом і НБУ принципово нового, так званого базового ІСЦ — БІСЦ. Основна мета, з якою впроваджується цей індекс, — визначити стабільну динаміку цін, мінімізувавши нерівномірні короткострокові коливання, зумовлені істотними змінами пропозиції на споживчому ринку та адміністративною зміною цін. Таким чином, БІСЦ характеризуватиме інфляцію, яка формується тиском з боку попиту, і, відповідно, найповніше відображає зміну реальних монетарних умов і дає змогу більш виважено оцінити вплив монетарної політики на інфляційні процеси в країні. Якщо ж говорити простіше і, з погляду макроекономіки, дещо грубувато, то БІСЦ — це ті цінові інфляційні зміни, за які «відповідальний» НБУ. А що стосується неохопленої ним іншої частини загального ІСЦ, з Нацбанку взяти нічого: монетарна політика НБУ на них не впливає або ж майже не впливає.

З огляду на новизну базових цінових індексів, варто докладніше висвітлити техніку їхньої побудови.

Такі індекси вже досить давно розраховуються в інших країнах, і нам теж давно варто було б взяти їх на озброєння. Очевидно, істотне підвищення цін цього року певною мірою стимулювало і прискорило розробку методики побудови БІСЦ. Якихось чітких, однозначних методичних рекомендацій щодо визначення базового індексу не існує. Вони багато в чому залежать від конкретних умов кожної країни. Характерно, що в об’ємному 535-сторінковому посібнику з ІСЦ — Consumer Price Index Manual. Theory and Practice, спільно підготовленому шістьма міжнародними організаціями, включаючи МВФ, який найбільше «причетний» до цього індексу, БІСЦ виділено лише три абзаци.

Взагалі-то техніка розрахунків БІСЦ не надто складна. Вона передбачає вилучення з переліку товарів і послуг, які складають «споживчий кошик» загального ІРЦ, позицій, цінові зміни за якими не впливають або майже не впливають на зміну базового індексу. Перша група — переважно вітчизняні сільськогосподарські продовольчі товари (картопля, овочі, більша частина фруктів, м’ясо, молоко) і харчові продукти, безпосередньо одержувані при первинній переробці продуктів рослинництва і тваринництва (цукор, олія, більша частина м’ясних і молочних продуктів). Другу групу становлять товари і послуги, цінові зміни за якими визначаються адміністративними рішеннями центральної і регіональної влади. Це — соціальні сорти хліба, більшість житлово-комунальних і транспортних тарифів.

В Україні, якщо попередньо узгоджені позиції формування БІСЦ не зміняться, із 296 товарів і послуг, які включаються зараз у розрахунки загального ІСЦ, передбачається вилучити 72. Кількісно вони становлять трохи менше чверті (24,3%) загальної кількості позицій «кошика» індексу споживчих цін. Але їхня питома вага в загальному ІСЦ значно більша — близько половини вагової структури (а якщо точніше, 43,8%). Тобто БІСЦ базуватиметься на 56,2% нинішнього ІСЦ.

До переліку «виключених» товарів і послуг потрапляють позиції з найвищими питомими вагами в нашій структурі грошових споживчих витрат. Достатньо сказати, що з десяти позицій ІСЦ з найбільшими вагами при розрахунку БІСЦ вилучаються дев’ять. За «ваговим рейтингом» це — цукор (2,284%), свинина (2,268), центральне опалення (2,063), природний газ (1,973), картопля (1,857), соняшникова олія (1,853), електроенергія (1,610), курячі напівфабрикати (1,595) і сало (1,587%). А разом сума цих дев’яти індексних позицій становить 17,090%. З десятки в БІСЦ потрапляє тільки варена ковбаса (1,604%). Швидше за все, в Україні вага товарів і послуг, які вилучаються із загального ІСЦ при побудові БІСЦ, буде значно вищою, ніж в інших країнах, які розраховують такі індекси.

Природний інтерес становлять не лише загальні міркування про новий індекс, а й те, якою є порівняльна динаміка змін загального ІСЦ, БІСЦ і частини ІСЦ, що залишається «поза БІСЦ».

Виконані розрахунки показують, що за 11 місяців поточного року приріст БІСЦ виявляється в 2,3 разу нижчим, чим решта загального ІСЦ, — 9,5 і 21,5% відповідно. За продуктами харчування це розходження також дуже істотне — майже вдвічі (13,4 і 25,7%).

Частина загального ІСЦ (за відрахуванням базового), яка залишається, представлена двома групами продуктів і послуг. Перша — за якою використовуються механізми адміністративного регулювання й обмежень (соціальні сорти хліба і тарифи житлово-комунального господарства, транспорту і зв’язку). Їхня частка в загальному «індексному кошику» — 15,1%. Попри всі намагання центральних і регіональних органів обмежити їхнє зростання, приріст індексу за цією групою становить 11,3%. Вдалося утримати лише збільшення тарифів у сфері зв’язку.

Житлово-комунальні тарифи з грудня минулого року зросли в ціні на 10,7%, а транспортні ще більше — на 15,5, перевершивши навіть приріст загального ІСЦ. Що стосується соціальних сортів хліба (у ІСЦ це батони і житній хліб), то збільшення цін за ними становило 16,6%, причому дві третини цього приросту припадає на два останні місяці — жовтень і листопад.

Другу групу цієї частини ІСЦ в основному формують картопля, овочі, фрукти, олія, молочні продукти, що їх продають на ринках і в супермаркетах. На них припадає 16,8% ваг індексного кошика, і саме вони дають найвище збільшення цін — на 37,6%, значною мірою зумовлюючи загальне зростання всього ІСЦ.

Регіональні відмінності

Для споживчого ринку України характерні істотні міжрегіональні відмінності в цінах на сільськогосподарські продукти, вироблені переважно в підсобних господарствах населення. Причина цього — недосконалість нашої організаційної, транспортної та інформаційної інфраструктури, несформовані продуктові ринки, нерозвиненість кооперації. Для європейських країн, схожих з нашою за територією, подібні цінові розбіжності значно менші. Адже овочі і фрукти з одного кінця в інший можна доставляти автотранспортом менш як за добу.

Наведені в табл. 2 дані показують, що максимальні ціни перевищують мінімальні по картоплі в 2,5 разу, інших овочах — у 2,1—3,2 разу, яблуках — у 3,6, м’ясу — у 1,6—1,8, яйцях — у 2,6 разу. Це очевидна ненормальність. І оскільки наведені співвідношення базуються на інформації тільки стосовно 70 із 458 міст України, фактично цінові ножиці ще більші. Причому максимальні ціни (крім цибулі) — не в Києві з його високими середніми доходами населення, а в невеличких містечках, які лежать осторонь транс’європейських і національних автомагістралей.

Майже така сама ситуація і з мінімальними цінами. Вони невисокі там, де пропозиція на місцевих ринках перевищує попит, і позамежні — де попит перевищує пропозицію, де такі продукти не виробляються. Цю досить гостру соціальну проблему не можна не враховувати в регіональній політиці.