Три кроки назад. Україна знову погіршила позиції в Індексі людського розвитку

30 березня Представництво Програми розвитку ООН в Україні презентувало чергову, уже 27-му за ліком, Доповідь про людський розвиток. Крім координатора системи ООН, постійного представника цієї організації в Україні Ніла Вокера, в обговоренні результатів дослідження активну участь взяли заступник директора ПРООН Блерта Села, директор Інституту демографії та соціальних досліджень, академік НАНУ Елла Лібанова і заступник міністра соціальної політики Сергій Устименко.

Багатьох розбурхало нещодавнє повідомлення постійного представника ООН в Україні Ніла Вокера про те, що в нашій країні до бідних належить близько 60% населення. Фраза пролунала під час презентації чергової, уже 27-ї, Доповіді про людський розвиток. На наш погляд, варто розібратися не тільки в озвученому рівні бідності, але і в інших показниках, зафіксованих у доповіді. Як мінімум для того, щоб уявити реальну картину розвитку України й темпи відновлення її економіки.

Довідка DT.UA. Індекси людського розвитку (ІЛР) являють собою узагальнені вимірники людського розвитку за трьома основними складовим: здоров'я й довголіття, доступність освіти та гідний рівень життя. Для їхнього кількісного вираження використовують чотири основні показники: очікуваної тривалості життя при народженні (у роках); величини валового національного доходу (ВНД) на душу населення в доларах, визначеного не за валютним курсом, а за паритетами купівельної спроможності (ПКС). Останні визначаються за співвідношенням національних цін до долара за набором кількох сотень споживчих товарів і послуг. І два показники (також у річному вираженні) з освіти: середня тривалість здобутої освіти дорослого (25 років і більше) населення та очікувана тривалість навчання дітей шкільного віку.

Як загальний показник ІЛР, так і його складові теоретично мають діапазон від 0,001 до 1,000. Але фактично він уже в 2015 р. становив, як видно з табл. 1, від 0,949 до 0,352. За величиною ІЛР і визначається місце країни у світовому рейтингу. А якщо ІЛР для двох країн однакові (як у Канади й США, Вірменії й України), то вище місце дається країні з більшою тривалістю життя.

Україна в індексі

Доповіді ПРООН про людський розвиток завжди значних обсягів, остання 2016 р. - 288 сторінок. Складаються вони з двох частин - текстів, присвячених різним аспектам людського розвитку, і статистичних таблиць по країнах і світу.

У табл. 1 наводяться дані щодо ІЛР і його компонентів за 2015 р. у світі, Україні та її сусідах, країнах з найбільш високими/низькими ІЛР і кількох економічно великих державах.

Перше місце за ІЛР уже багато років, з 2000 р., посідає Норвегія, до неї лідирували Японія й Канада. За Норвегією йдуть Австралія, Швейцарія, ФРН, Данія. А на шостій позиції розташувався Сінгапур. Україна серед європейських держав (без трьох країн Закавказзя) міцно посідає передостаннє місце, нижче лише Молдова. Найнижчі показники ІЛР у Чаді, Нігері та Центральноафриканській Республіці.

Однак видається, що все ж таки більш значущою є величина ІЛР, а не рейтинг країн. Місця важливі, скажімо, на Олімпійських або Паралімпійських іграх. Країна може за рейтингом посідати, наприклад, 35-те місце, але якщо її ІЛР лише на 2–3% менший, ніж у 25-ї країни за рейтингом, то загальні показники людського розвитку в цих країнах практично однакові. Але в коментарях ЗМІ основну увагу зазвичай фокусують на рейтингових значеннях.

Загальне уявлення, що характеризує ІЛР України та його компоненти за 25 років, дає табл. 2. У ній усі показники, методологія визначення яких за ці роки неодноразово змінювалася, визначені за нинішньою методологією й тому порівнянні між собою за всі роки. До даних цієї таблиці можна додати, що 25 років тому, 1990-го, коли Україну після розпаду СРСР уперше було включено до розрахунку ІЛР, вона посідала цілком гідну 45-ту позицію в рейтингу. Але за наступні п'ять років опустилася на 102-ге місце, до 2000 р. піднялася до 80-го. Найкращі позиції в рейтингу (після 1990 р.) Україна мала в 2010 р. - 69-те місце. А за останні п'ять років знову опустилася на 85-ту позицію.

Тривалість життя

Нинішній показник очікуваної тривалості життя при народженні в Україні - 71,1 року - виявляється навіть трохи нижчим за середньосвітовий (71,6 року). Найвища тривалість життя в Гонконгу (Спеціальний адміністративний район Китаю) - 84,2, Японії - 83,7, Італії - 83,3, Сінгапурі - 83,2, Швейцарії - 83,1 року. Україна за цим показником на 126-му місці у світі(!). В українських жінок тривалість життя при народженні (76,0) вища, ніж у світі (73,8 року), а в чоловіків через високу смертність у працездатному віці - 66,2 року, що на 3,4 року менше, ніж у світі (69,6). Очікувана тривалість життя у віці після 60 років в Україні - 18,1 року також нижча, ніж у середньому у світі (20,4 роки). У більшості європейських країн вона ще вища - близько 23–26 років.

Слід зазначити, що протягом багатьох років показник тривалості життя в Україні з якихось непоясненних причин суттєво занижувався. Хоча тодішній Держкомстат неодноразово, але безуспішно звертався з цього питання в ПРООН. Так, навіть у Доповіді 2013 р. з даними за 2012 р. наводився показник 68,8 замість 71,2 року. Та й в останній доповіді він теж з незрозумілих причин занижений проти наших офіційних даних на 0,3 року. Ці невідповідності, безсумнівно, занижували загальний ІЛР України та її рейтинг приблизно на 10 позицій. А в рейтингу 2015 р. - на 2–3 позиції.

Валовий національний дохід

Для нас більш звичним макропоказником слугує не валовий національний дохід (ВНД), використовуваний ПРООН і Світовим банком, а поширеніший у національній і світовій статистиці та близький до нього показник валового внутрішнього продукту (ВВП). Показник ВНД різниться від ВВП тим, що перший не включає результатів економічної діяльності юридичних і фізичних нерезидентів, а другий містить їх. І в табл. 1 паралельно наводяться дані й щодо ВВП, які також містяться в статистичних таблицях Доповіді ПРООН.

Серед країн світу найвищі душові показники ВНД мають Катар - 129916 дол. (ВВП - 135322 дол.), Сінгапур - 78162 (ВВП - 80192), крихітний Ліхтенштейн - 75066 (даних з ВВП немає), Кувейт - 76075 (ВВП - 67113) і Люксембург 62471 дол. (ВВП - 93553 дол.). Показники Люксембургу й Ліхтенштейну пояснюються зосередженням фінансово-банківських нерезидентів у цих країнах.

А найнижчий душовій ВНД, який у сто-двісті разів менший за душовий ВНД у країнах з найвищим цим макропоказником, у Бурунді - 691 дол., Демократичній Республіці Конго - 680 і Центральноафриканській Республіці - 587 дол.

Душові показники валового національного продукту (ВНП) за паритетами купівельної спроможності, що значною мірою визначають життєвий рівень населення, в Україні вкрай низькі. Навіть усвідомлювати важко, що цей найважливіший показник, як і ВВП, у 2015 р. став удвічі меншим за середньосвітовий(!). А в 1990 р.він на 11% перевищував середній у світі.

За душовим паритетним ВНД Україна перебуває на 119-му місці у світовому рейтингу. Приблизно на такій самій позиції ми й за ВВП. З європейських країн цей показник був нижчим від українського лише в Молдові. Навіть у кількох країнах Африки він значно вищий, ніж у нас: в Екваторіальній Гвінеї - 21517 дол., Габоні - 19044, Ботсвані - 14663 дол.

У 2015 р. величина загального (не душового) ВВП України становила приблизно 58% від рівня 1990 р., тобто він скоротився на 42% (хоча варто було б зробити поправки на Крим і зону АТО). За цей 25-річний період світовий ВВП зріс більш як удвічі. А те, що наш не загальний, а душовий ВНП, який лише на 1,2% відрізняється від душового ВВП, зменшився на 32%, навряд чи має розхолоджувати. Населення України за чотири-п'ять років скорочується на мільйон людей. І якщо така тенденція збережеться, то до 2050 р., за розрахунками і Департаменту народонаселення ООН, і вітчизняних демографів, чисельність населення за песимістичним сценарієм може знизитися десь до 30–32 млн з іще більшим, ніж нині, переважанням осіб старших вікових груп.

Напевно, неможливо собі навіть уявити, що за чверть століття незалежності ми не досягли навіть довоєнного рівня розвитку економіки. Але ж після закінчення Другої світової війни, до 1960–1965 рр. (тобто через ті ж 15–20 років), Україна практично повністю відновлювалася.

Освітній компонент

В ІЛР за сумою показників душового ВНП і очікуваної тривалості життя (а вони дуже низькі) Україна опинилася б у рейтингу не на 85-му, а десь на 120-му місці. Звичайно, добре, що у нас досить високі освітні показники, цілком порівнянні з показниками багатьох країн Євросоюзу. Але виникають серйозні сумніви в їхній точності. Ці показники ПРООН визначає за інформацією, одержуваною від ЮНЕСКО. Визначення середньої тривалості навчання може базуватися лише на даних перепису населення. В Україні він проводився 16 років тому, у грудні 2001-го.

Перепис населення за нашим законодавством (як і рекомендаціями Соціальної й Економічної Ради ООН для всіх країн) потрібно проводити кожні десять років. Але через неможливість його фінансового забезпечення 2010-го перепису не було. Тоді вирішили, що Україні важливіше виділити гроші на підготовку до проведення майбутнього чемпіонату світу з баскетболу, який так і не відбувся. Наступний перепис, необхідність якого начебто усвідомлюється владою, буде проведено лише в 2020 р. Тому точність наших даних щодо цього компоненту досить сумнівна. Хоча, швидше за все, цей показник у нас не зменшився. Але віддача від високого рівня освіти наших громадян як для країни, так і для значної частини населення невелика. За наявними оцінками, лише 36% осіб із вищою освітою працює за здобутою у ВНЗ освітою.

А показник очікуваної тривалості навчання по Україні викликає здивування. Ці показники по країнах світу визначаються двома американськими авторами Барро (R.J.Barro) і Лі (J.W.Lee) з Національного бюро економічних досліджень. У світі цей показник якимось дивним чином скоротився з 2011 р. (Доповідь 2013 р.) з 11,6 року до 8,3 року в 2015-му (Доповідь 2016 р.), в Україні теж із 14,8 до 11,3 року відповідно. Хоча варто було б очікувати протилежної, але значно помірнішої динаміки.

Бідність в Україні

Хоча показники, що характеризують бідність, не включаються в компоненти ІЛР, ця проблема безсумнівно важлива й цілком укладається в тематику останньої доповіді ПРООН, якій і було присвячено її презентацію. І пролунала у виступі Ніла Вокера фраза: "Що стосується України, ми говоримо про 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб, 2,8 млн людей з інвалідністю та про те, що 60% населення перебуває за межею бідності" розбурхала присутніх на презентації представників ЗМІ й набула широкого суспільного резонансу. Уже через годину це повідомлення з'явилося в рядку на телеекранах, у новинах інформаційних агентств, у тому числі й у новинах DT.UA. А ввечері на одному з телеканалів проводилося телефонне "голосування" з питання: "Чи вважаєте ви, що живете бідніше, ніж середній рівень життя населення?". Спочатку до бідних зарахували себе 99% (!) тих, хто додзвонився, але до кінця опитування, в якому взяли участь ні мало ні багато 30,3 тис. чоловік, частка тих, хто вважає себе бідним і живе гірше за середній рівень, становила 85%, а вище - лише 15%.

Наведена Нілом Вокером і підхоплена всіма ЗМІ цифра, що 60% (тобто 25 млн) громадян України належать до бідних, звичайно, не викликала ентузіазму влади. Але було б бажано, щоб вона отримала додаткові обґрунтування, використовувані для розрахунків критерії та пояснення.

І хоча проблема бідності в Україні владою не заперечується, але вважається, що бідних значно менше, хоча офіційних урядових даних про їхню кількість немає. А в промові Петра Порошенка на 70-й сесії Генасамблеї ООН у 2015 р. було сказано навіть, що за останні 15 років Україна змогла скоротити рівень бідності втричі.

Держстат проводить вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, у їхніх рамках здійснюються й суб'єктивні самооцінки достатності їхніх доходів для задоволення основних життєвих потреб. За цим обстеженням у 2015 р. 72,3% наших домогосподарств зараховували себе до бідних, у тому числі 70,8% міських і 75,5% сільських. Трохи нижчими були самооцінки у 2013 р. - 67,6% і 70,7% - в 2014-му. Але вони не привертали уваги, хоча й перевищували оцінки Ніла Вокера. Проте дані представників міжнародних організацій у громадськості викликають більше довіри.

***

Насамкінець хотілося б висловити побажання, щоб Представництво ПРООН в Україні відновило підготовку й видання національних доповідей про людський розвиток. Раніше національні доповіді публікували щороку, і Україна була одним з піонерів у їхній підготовці й виданні. Але в останні роки ця робота без жодних видимих об'єктивних причин призупинилася. Очевидно, не хочемо ми знати про себе гіркої правди.