Торгпред України Наталія МИКОЛЬСЬКА: "Ми маємо говорити про торгівельну агресію Росії"

Ускладнення доступу України на зовнішні торгівельні ринки - заборона транзиту, ембарго, обмеження продажів окремих товарів - це частина гібридної війни. Залежній від експортних надходжень Україні ці дії з боку агресора завдають не меншої безпосередньої шкоди, ніж прямі військові зіткнення. Однак про наші перемоги та поразки на економічному фронті в уряді здебільшого помовчують. А підтримка в бізнес-колах також не завжди знаходиться. На жаль, досі, коли мова заходить про прямі економічні вигоди, рівень патріотизму в українців катастрофічно падає. DT.UA поспілкувалося із заступником міністра економічного розвитку та торгівлі, торговим представником України Наталією МИКОЛЬСЬКОЮ, яка фактично перебуває в авангарді торговельного протистояння нашої країни з Російською Федерацією. Ми спробували з'ясувати у заступниці міністра економіки, чи може Київ похвалитися успіхами на цьому фронті, чого чекати від непередбачуваного ворога, чи залишилися у нас таємна зброя, яка допоможе відвоювати втрачені ринки, та що ми робимо, аби знайти альтернативи для наших експортерів.

- Минулий рік не був простим, Україна постійно стикалася з численними обмеженнями, заборонами, ембарго з боку країн-сусідів, насамперед РФ. Звичайно, це позначилося і на фінансових результатах наших експортерів, і на бюджетних надходженнях. Про які втрати ми можемо говорити?

- Давайте говорити не про якісь заборони чи ембарго, а про російську торговельну агресію. Якщо ми будемо говорити лише про ембарго, однозначно не помітимо усіх наслідків та аспектів того, що відбувається. Ми маємо говорити саме про торговельну агресію Росії, цей термін повинен з'явитися в головах нашого бізнесу та посадовців, тоді ми інакше будемо сприймати і втрати нашого експорту загалом, і дії з боку РФ. Якщо ви пам'ятаєте, все почалося з січня 2016-го, коли РФ в односторонньому порядку призупинила дію нашої з нею угоди, приєднавши Україну до переліку країн, на товари з яких поширюється продовольче ембарго. Того ж дня з'явився наказ, що встановлював спеціальну процедуру перетину російського кордону для товарів, які слідували в Казахстан. Але через певну невизначеність із січня по лютий наші товари не лише в Казахстан не йшли, вони взагалі не потрапляли до жодної з країн, до яких ми експортували вантажі через РФ.

Якщо подивитися на наш експорт, то історично у такі країни, як Казахстан, Грузія, Киргизстан, Таджикистан, Азербайджан, у нас надходило понад 80% усього експорту саме через територію РФ, у деякі, найбільш уразливі країни, - більш як 95%.

Саме тому по Україні торговельне ембарго вдарило значно сильніше, ніж по країнах ЄС. Тим більше, що наші продовольчі товари на ринку РФ займали значний сегмент. Коли ми навчилися працювати навіть за таких умов, забезпечивши усе необхідне, нам вирішили взагалі перекрити експорт до третіх країн. Це вже сталося 1 липня минулого року. Йдеться про заборону сухопутного транзиту через територію РФ до третіх країн щодо усіх товарів, відносно яких ввізне мито РФ більше нуля. Фактично про повну заборону транзиту, більш як 90% з якого йшло до Казахстану та Киргизстану.

- Очевидно, з банальним торговельним протекціонізмом це все не має нічого спільного. Ми усвідомлюємо, які цілі у ворога?

- Як на мене, цілей три. Перша - обмежити надходження валютної виручки до України, зробивши нас фінансово слабшими. Друга мета - витіснити український продукт з ринків цих країн, замінивши їх російською продукцією. У більшості випадків це дійсно взаємозамінні товари. Третя - дати зрозуміти транснаціональним корпораціям, які мають виробництва як на території України, так і в Росії, що їм варто залишати українську землю та розвивати виробництво на тій території, яка може забезпечити їм безпроблемний доступ на ринки. Ми все це розуміємо.

- То все ж таки, які втрати?

- Що ми для себе порахували і на які цифри вийшли? Найбільші втрати - це експорт в Казахстан і Киргизстан, понад 40% експорту втрачено. Але "зачепило" і решту країн. Якщо все просумувати, то ми вийдемо на цифру близько 1 млрд дол. прямих втрат. Акцентую вашу увагу саме на тому, що це прямі втрати, тобто лише від продажу товарів. Але ми втрачаємо і на ринку супутніх послуг, у секторі перевезень і логістики. І все це - на тлі падіння промислового виробництва в самій Україні та падіння її експорту до РФ. Так, торік експорт до Росії знизився несуттєво, але це відбулося лише тому, що далі вже падати просто нікуди. Фактично зараз ми поставляємо на ринок цієї країни лише ті товари, без яких вони об'єктивно обійтися не можуть. Решта або потрапила під ембарго, або мита на ці товари піднялися до таких розмірів, що продукція стала неконкурентною на ринку, або фітосанітарні норми РФ не допускають продажу цих товарів.

- То, може, час зупинити взагалі торговельні відносини з РФ? Ми ж можемо запровадити додаткові мита, квоти. Можемо навіть запровадити дзеркальні санкції та заборонити РФ транзит до ЄС.

- Насправді ми пішли двома шляхами. По-перше, оскільки ми зіткнулися із торговельною агресією, то не можемо на неї не реагувати. У відповідь на їх вихід із зони вільної торгівлі СНД ми, у свою чергу, теж призупинили застосування до РФ цієї угоди і фактично запровадили для їхніх товарів ембарго на відповідну, дзеркальну, суму. Це була необхідність. Але надалі ми маємо йти шляхом оскарження дій РФ у СОТ. Саме таку позицію ми займаємо.

Транзит - це недоторканна свобода в рамках СОТ, базова і фундаментальна. Обмеження транзиту - це найгірше, що може зробити держава. Чи маємо ми йти на такий крок, запроваджуючи дзеркальні санкції? Особливо враховуючи, що товари, які йдуть з РФ транзитом через Україну, здебільшого йдуть на ринки країн Європейського Союзу, які фактично є нашими партнерами по СОТ. Чи зробимо ми нашим партнерам краще, якщо підемо на цей крок?

Крім того, ми маємо пам'ятати, що коли виникла ситуація із блокуванням російських вантажів, першими протестувати почали саме українські водії. Вони були проти, оскільки втрачають заробіток на транзиті. Тобто, якщо ми будемо відповідати на дії РФ дзеркальними діями, ми не лише втратимо підтримку країн - членів СОТ, а ще й валютну виручку, яку отримуємо від транзиту в країни ЄС. А на додачу обмежимо роботу нашої транспортної галузі, яка вже й так страждає від тих заборон, які запровадила РФ.

При цьому ми усвідомлюємо, що ситуація складна, що йде війна, й у будь-яку хвилину все може змінитися принципово. У нас є план, і за рішенням РНБО ми готові до обмеження транзиту. Але моя позиція як торгового представника така, що будь-які обмеження транзиту треба запроваджувати дуже обережно, насамперед враховуючи національні інтереси.

Тому позови - це дипломатичний, цивілізований шлях. І для нас дійсно важливо отримати рішення СОТ, що дії РФ є незаконними та необґрунтованими.

- Розгляд позовів - це довгий шлях. Скільки часу знадобиться на встановлення справедливості у такий спосіб?

- Ми вже маємо два позови проти РФ: перший - щодо вагонобудівного обладнання, другий - щодо транзиту. Загалом розгляд справи у СОТ займає близько двох років. В обох наших суперечках ми вже пройшли перші стадії.

Перший позов уже непогано просунувся, однак він обтяжений, так би мовити, певними "технічними" аспектами. Але ми маємо пам'ятати, що свого часу ринок РФ займав 40% усього нашого експорту вагоноремонтного обладнання. Тобто це принципово важливо для українських виробників, тим більше, що це - природний ринок для наших вагонів з історичним на них попитом. По цій справі у нас уже сформовано панель, і ми переходимо власне до розгляду. Попереду у нас обмін матеріалами із російською стороною, який триватиме від 6 до 9 місяців.

У другому позові, що стосується транзиту, ми вже провели попередні консультації із російською стороною. Це - обов'язкова вимога, бо в СОТ дипломатичний шлях вирішення проблем завжди є пріоритетним, і спершу слід хоча б спробувати домовитися.

- Мова йде про переговори, що відбувалися в листопаді минулого року? Про що там йшлося?

- Зміст цих переговорів є конфіденційним. Ми розуміємо, що такі переговори - це можливість для сторін знайти якісь точки порозуміння, варіанти співпраці, які дали б можливість уникнути прямого конфлікту. Будемо чесно говорити, розуміючи, яка склалася ситуація, на жодні можливості домовитися на цих консультаціях ми не розраховували. Мирного виходу із цієї ситуації не буде. Ми просто пройшли цей етап, оскільки не могли від нього відмовитися. У 20 числах березня ми перейдемо у другу стадію розгляду справи і будемо наполягати на швидкій процедурі, оскільки питання транзиту для нас є вкрай важливим.

- Але цей спір усе одно триватиме принаймні до кінця року?

- Так, орієнтовно до кінця року. І ми маємо пам'ятати про можливість апеляційного оскарження. Але я зауважу, що аргументація РФ є вкрай слабкою. Навіть якщо вони заявлять про те, що вживають ці заходи, захищаючи національні інтереси. Бо з позиції здорового глузду та звичайної логіки, не заглиблюючись у юридичні аспекти, зрозуміло, що українське морозиво, яке прямує до Казахстану, не становить загрозу РФ, бо воно просто перевозиться територією цієї країни. Крім того, ми вже сформували пул країн-торговельних партнерів, які нас підтримують у цьому питанні. Це як країни, що боронять системні інтереси СОТ і переконані, що свобода транзиту є недоторканною, так і ті наші партнери, які також страждають від заборон РФ.

- Хто саме готовий підтримати Україну у даному конфлікті та яким чином?

- Ми говоримо про ті країни, які публічно підтримували нашу позицію щодо заборони транзиту на різних засіданнях. Серед них Канада, США, Японія, Австралія, Швейцарія. Звичайно країни ЄС, які напряму зацікавлені у відновленні транзиту. Також в окремих аспектах нас підтримують Корея і Туреччина. Звичайно, РФ буде відстоювати свою позицію. Але ми впевнені у своїх силах. Ми нарешті почали використовувати послуги професійних консультантів для відстоювання своїх інтересів, з нами зараз співпрацюють юристи, які мають значний досвід роботи у аналогічних гучних справах у СОТ.

- Ми знаємо, що готується і третій позов проти РФ. Яких питань він стосуватиметься?

- Він торкнеться заборон, які були запроваджені стосовно наших продуктів харчування і деяких промислових товарів. Власне, щодо їх буцімто невідповідності технічним нормам чи фітосанітарним вимогам РФ.

- Ці заборони виникли не вчора, чому ми так довго зволікаємо із підготовкою цього спору?

- Справа в тому, що якщо ми говоримо про вагони та залізничне обладнання, то йдеться про досить вузький сегмент. І нам легко було знайти спільну мову із нашими виробниками, які надали нам хорошу доказову базу, аби підготуватися до справи та сформувати нашу позицію. Щодо транзиту ми доказову базу також змогли зібрати досить швидко. А от щодо вирішення питань із санітарними обмеженнями доступу на ринки РФ продуктів харчування та деяких промислових товарів усе складніше. Не всі як українські, так і міжнародні компанії готові іти в цей спір. Ми їх не засуджуємо. Ці компанії присутні на ринку РФ з якоюсь іншою продукцією та побоюються, що втратять можливість і її збувати. Вони розуміють, що це політичні рішення, тож очікують на чергові неприємні сюрпризи з боку РФ, які надалі ускладнюватимуть їхню роботу. Це не зрада. Навіть ті компанії, які де-юре нам не надають документів, де-факто з нами співпрацюють, діляться необхідною інформацією тощо. Але, враховуючи широкий спектр товарів і значну кількість постраждалих учасників ринку, багато часу у нас займає формування чіткої позиції України щодо цих заборон.

Насправді, усі справи, що стосуються саме технічного регулювання та санітарних обмежень, як підтверджує і практика розгляду таких спорів у СОТ, непрості саме з точки зору доведення. Тому ми вирішили, що зупинимося саме на тих видах продукції, щодо яких у нас є хороша доказова база та підтримка виробників, оскільки від них потім можуть знадобитися додаткові документи. Ми маємо розуміти, що ціль цього позову не лише довести неправомочність дій РФ, а й продемонструвати усім, що наші продукти дійсно якісні, безпечні, відповідають вимогам технічного регулювання і їх можна купувати.

Більше того, усі ці позови показують не лише РФ, а й решті наших партнерів, що ми готові відстоювати власні інтереси, знаємо як це зробити, і не будемо толерувати будь-які порушення щодо наших товарів. За останні два роки, коли в СОТ відчули, що позиція України змінилася та стала жорсткою та принциповою, багато питань почали вирішуватися одразу, ще на етапі переговорів, не доходячи до спорів.

-- Ми пам'ятаємо, що минулого року виникали проблеми не лише з РФ. Чомусь Білорусь та Молдову не налякала принциповість України - вони також обмежували доступ наших товарів на свої ринки.

-- В історії з обмеженнями, які ввела Білорусь, у нас, на мій погляд, була досить швидка та адекватна реакція на їхні дії. Ситуація з Білоруссю показала з одного боку, що навіть наявний політичний діалог, не є запорукою того, що у торгівлі не виникатимуть проблеми, а з іншого - що ми можемо швидко реагувати на такі ситуації.

Ситуація з Молдовою була іншою. Але свою роль у цьому зіграла і позиція українських виробників. Розмір запроваджених Молдовою квот, дозволяв нашим основним виробникам поставки, які б задовольнили їх первинний попит. Рости і розвиватися вони однозначно не могли, але значної шкоди їм не було завдано. В основному удар прийшовся по нових гравцях, або по тих постачальниках, які виходять на ринки Молдови час від часу, не маючи там власних дистрибуційних мереж. Розуміючи це, ми пішли шляхом переговорів і домоглися зняття введених заборон з початку цього року. Звичайно, ми не вторгували минулого року стільки, скільки могли б, але по основних позиціях свої об'єми взяли. Розуміючи, який був політичний тиск на Молдову, аби вона ці обмеження продовжила, те, що їх врешті було скасовано - це все ж таки перемога.

Для нас ця ситуація стала наукою. Ми зрозуміли, що маємо навчитися швидко реагувати. Ми вже розробили алгоритм різного реагування на різного роду обмеження, які можуть застосовуватися як країнами-членами СОТ, так і нашими торгівельними партнерами, які до СОТ не входять. Зокрема, ми не будемо дозволяти таким країнам вступати до СОТ до тих пір, поки у нас із ними виникають торгівельні проблеми. Наприклад, вступ Казахстану до СОТ дозволив нам вирішити проблеми, які не вирішувалися роками, і відновити поставки молока та м'яса з України. Таким же чином ми маємо діяти зараз, коли Білорусь хоче вступити до СОТ. Звичайно, це не всім подобається. Іноді простіше прийняти політичне рішення і не втручатися взагалі, але якщо ми хочемо захистити інтереси українських експортерів, не можемо реагувати інакше.

-- Скільки політики у вашій роботі? Бо торгівлі в ній вже небагато. І як впливає політика держави, позиція уряду на ті процеси, про які ми говоримо?

-- Торгівельна агресія - це апріорі не пов'язане з економікою явище. Це не якісь бар'єри в торгівлі, чи перепони, які можна усунути, це реальна торгівельна війна. А це означає, що як тільки ти впорався із одним бар'єром, чи перепоною, для тебе одразу створять інший. У цьому ми переконуємо усіх наших виробників і партнерів у СОТ.

-- Як реагує СОТ на те, що відбувається?

-- Насправді в СОТ не дуже люблять, коли піднімаються питання політики. Це організація торгівельної дипломатії. Ми готували розрахунки, презентації. Ми крок за кроком показували що відбувається, яка хронологія подій, який вплив все це має на нашу економіку. Вже станом на сьогодні я можу сказати, що в СОТ розуміють, що мова йде саме про політичну агресію з боку РФ. І що з питаннями торгівлі все, що відбувається, насправді не має нічого спільного.

Крім того, нашим партнерам стало зрозуміло, що триматися осторонь вони не зможуть. Бо усі ці накази про заборону транзиту, сформульовані таким чином, що стосуються не лише українських, а й взагалі усіх товарів, які транзитом йдуть через нашу країну. Це означає, що додатково до торгівельної агресії, РФ пробує зруйнувати економіку країни. Знищити традиційні потоки товарів, які формувалися десятиліттями. Ми ж розуміємо, що за один день все це не змінити, не домовитись, не знайти нових ринків. Тому для нас було важливо, показати нашим партнерам, що саме відбувається, та які це матиме наслідки. А головне - показати це все українському бізнесу. Вибачте, але у багатьох компаній ще були ілюзії відносно того, що вони зможуть співпрацювати з РФ. Вони намагалися продовжити цю співпрацю за будь-яку ціну, шукали шляхи, як внести поправки до списку, протягнути якісь окремі рішення, домовитися, знайти контакти в уряді РФ. Попросити Казахстан та Киргизстан, щоб вони написали в РФ прохання, виключити їхні товари зі списку.

-- Бізнес і патріотизм, насправді, рідко перетинаються...

-- Так, але якщо ми маємо справу із торгівельною агресією, ми маємо пояснити нашим виробникам, що наступні кроки таких партнерів передбачити неможливо. Завтра вам дозволять транзит до Киргизстану, але заборонять його до Таджикистану, запровадять додаткові мита, або просто зупинять ввіз вашого товару через фітосанітарну невідповідність. Тому ми без вагань даємо нашим виробникам зрозуміти, що треба якомога швидше переорієнтуватися з ринку РФ на інші ринки. На сьогодні будь-яка українська компанія, навіть з тих, які були дуже пов'язані з ринком РФ, шукають виходи на ринки третіх країн. Навіть вагонобудівне обладнання, яке традиційно і роками фактично вироблялося лише для ринку Росії, вже цього року пішло на ринки ЄС. Звичайно, їхні втрати не компенсовано, але якими ці втрати могли би бути, якби вони все ще орієнтувалися лише на російський ринок?

Ситуація, що склалася, фактично змусила усіх нас ще раз задуматися над альтернативними шляхами транзиту, які б оминали РФ. Зокрема для поставок в Китай. До цього часу, усі розмови про "шовковий шлях", так чи інакше враховували транзит через РФ. Тепер усі розуміють, що це неможливо і потрібно шукати інші шляхи. Зокрема, думати про розвиток портів, розвиток паромних переправ, доступ до ринку нових операторів, стимулювання конкуренції, яка б здешевила послуги, створення інфраструктури тощо.

-- Україні варто не лише замислитися над пошуком нових ринків та шляхів транзиту, але й над самою структурою експорту. Ми фактично з року в рік експортуємо лише сировину, що з цим робити?

-- Ми усвідомлюємо, що товари із більшою доданою вартістю дають більші надходження та пришвидшують розвиток суміжних галузей. Стимулювання експорту таких товарів - одне із наших завдань, так само які і збільшення частки представників середнього бізнесу серед експортерів. Великі підприємства дають звичайно більший об'єм валютної виручки, але й середні підприємства можуть давати значний приріст, бо у них більший потенціал для розвитку. Крім того, ми розуміємо, що без інвестицій зрушити з місця все це неможливо, тому залучення інвесторів у експортні галузі для нас цього року надважливе питання. Оскільки будь-яке виробництво готових товарів, чи продукції переробки потребує модернізації виробництв, яка неможлива без інвестицій.

Цього року ми плануємо завершити переговори щодо зон вільної торгівлі, затвердити врешті Експортну стратегію і за допомогою Офісу із просування експорту інтенсифікувати практичну роботу із виведення українського виробника на зовнішні ринки. Вже можу сказати, що ті торгівельні місії, які були організовані, дають хороший практичний результат, як щодо укладання торгівельних контрактів, так і щодо залучення інвестицій. Це практичні і дуже ефективні речі.

-- Ці практичні речі навряд чи матимуть системний вплив без такого довгоочікуваного документу, як Експортна стратегія. Чому вона так довго розробляється, коли її чекати та чи не повторить вона долю усієї решти численних стратегій, які лише пишуться, але ніколи не виконуються?

-- Ми розраховуємо, що вже в березні представимо два документи - Дорожню карту стратегічного розвитку українського експорту та акт КМУ щодо власне експортної стратегії. Обидва документи містять плани дій з конкретними завданнями, відповідальними особами та строками. Ми рухалися за методологією Міжнародного центру торгівлі (ІТС) - це організація, яка писала аналогічні стратегії для багатьох країн. Але в процесі роботи ми зрозуміли, що ця методологія має бути адаптована під наші реалії. Якби ми не вдавалися до цих адаптацій, то ще минулого року мали б готову, але недієву стратегію. Наприклад, ІТС не визначає пріоритетних ринків для країн, вони визначають так звані "недоторговані" ринки. Тобто на підставі математичної моделі розраховують, на яких ринках у країни є потенціал для розширення експорту. Але ми маємо враховувати не лише "недоторговані" ринки, але й пріоритетні. Наприклад, ті, на яких діють угоди про зони вільної торгівлі. Або ті, які можуть швидко зростати та збільшувати споживання, причому споживання тих основних продуктів, які ми експортуємо.

Тому виходити ми будемо зі списком пріоритетних ринків, більше того, до кожного з них буде окремий план дій. Це не означатиме, що рештою ринків ми не займатимемося, у нас є історичні ринки, які нам дають гарну фінансову подушку, але ми зосередимося на тих ринках, на яких наші можливості можна розширити.

Ці два документи дадуть нам бачення того, де ми знаходимося у світовій торгівлі, та куди нам рухатися далі. На підставі цієї стратегії будуть створені секторальні та регіональні стратегії, проведені тренінги і регіонах. Також ми сподіваємося, що ця стратегія спонукатиме українські бізнес-асоціації створити свої стратегічні документи, щоб вони для себе також чітко розуміли, якими є пріоритети їхньої діяльності, на які виставки їм варто їздити, на які ринки звернути увагу, які перепони варто подолати насамперед. Враховуючи, що ми пропагуємо інклюзивність та оприлюднимо весь механізм того, як готували ці документи, компанії-експортери зможуть його потім використати для розробки власних стратегій. Бо, на жаль, навіть потужні експортери в Україні, досі не мають таких стратегічних документів. Шлях довгий, але необхідний, якщо ми хочемо виховати нове покоління професійних експортерів, які вміють розробляти практичні, корисні в роботі, документи.

Власне, ми сподіваємося, що і наш пакет документів, на відміну від решти стратегій, буде реально корисним в роботі та виконуватиметься. Ми не випадково залучаємо до обговорення бізнес, щоб вони надалі контролювали виконання виписаних завдань, і навіть після зміни команди, вимагали від наших наступників втілення передбачених заходів. Бо основна аудиторія нашої стратегії - це саме бізнес.