Торговельний фронт

Малою - через нашу незначну частку у світовому ВВП. Відкритою - через крайню доступність нашого внутрішнього ринку. І обидві ці характеристики дуже тісно пов'язані. Прискорити темпи зростання ВВП, не застосовуючи зрозумілої зовнішньоторговельної політики, не вийде, адже далеко не всі наші торговельні партнери готові грати чесно й на рівних умовах. У результаті місцевий виробник або не витримує конкуренції з імпортерами, які демпінгують на нашому внутрішньому ринку, або через жорстку конкуренцію не має достатніх стимулів для розвитку. І останнім часом розуміння того, що захист інтересів України в зовнішній торгівлі має першорядне значення, викристалізувалося не тільки в уряді, а й у бізнес-середовищі. Робота із захисту наших економічних інтересів активізувалася, щоправда, плодів поки що приносить мало.

Останнім часом Україна програла відразу кілька спорів у СОТ: про запровадження антидемпінгових мит на російську аміачну селітру, про блокування українського імпорту залізничного обладнання в РФ і про заборону транзиту української продукції через територію Росії. І от 12 вересня апеляційний орган СОТ прийняв не на нашу користь рішення у справі про встановлення антидемпінгових мит на нітрат амонію російського виробництва.

Природно, після такої низки поразок будь-які новини про те, що Україна знову запроваджує обмежувальні заходи або заявляє претензії до інших країн, сприймаються скептично. Здається, що будь-яка наша спроба захистити свої інтереси так чи інакше обертається нам же на шкоду, час і гроші на розслідування й ведення спорів витрачаються, результатів жодних, а країна постійно утягнена в судові позови з непрогнозованим для себе результатом.

Наприклад, коли 21 травня 2019-го українська Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) прийняла рішення про застосування антидемпінгових мит стосовно імпортованого в Україну цементу з РФ, Білорусі й Молдови, багато хто здивувався, адже частка імпортного цементу на нашому ринку не така значна, щоб виправдати ризик ще одного програшу. Тим більше, що реакції країн, які підпали під обмеження, чекати довелося недовго. Уже у вересні білоруські виробники звернулися в Окружний адміністративний суд Києва з позовами про скасування рішення МКМТ.

Це нормальна практика, коли антидемпінгове мито для інших країн оскаржується в судах. У самій угоді СОТ, яка регулює застосування цього інструментарію і саму цю процедуру, однією з основних вимог є безпосередня можливість оскаржити обмежувальні заходи в суді. Хоча для України такі позови нечасті, країни вкрай рідко оскаржують накладені обмеження в наших судах, та й самі суди, при всіх претензіях до їхньої роботи, рідко в таких справах стають на сторону позивача. Але прогнозувати результат справи все одно складно.

"Суд не може переглянути розмір мита та змінити рішення - це виключна дискреція МКМТ і міністерства, суд може тільки встановити наявність або відсутність порушень процедури розслідування. У разі наявності серйозних порушень процедури суд може зобов'язати МКМТ і міністерство усунути такі порушення проведенням повторного розслідування. Відповідно, якщо суд вирішить, що Мінекономрозвитку не порушило процедури, то антидемпінгові мита діятимуть п'ять років до перегляду з метою подовжити заходи на наступний п'ятирічний період, - пояснила DT.UA керівник практики міжнародної торгівлі "Ілляшев і Партнери" Олена Омельченко, яка представляла українську цементну галузь в антидемпінговому розслідуванні. - Росія й Молдова теоретично мають право спробувати оскаржити рішення комісії в СОТ. Але це малоймовірно, бо немає достатніх підстав для спору, і розгляд справи в СОТ - дуже дорогий процес, який не захочуть фінансувати країни й виробники. Республіка Білорусь не є членом СОТ і такої можливості не має. А процедура врегулювання спору, передбачена Угодою про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 р., яка регулює україно-білоруські торговельні відносини, не працює. Водночас не виключено, що білоруські виробники шукатимуть можливість політичного рішення. На нашу думку, порушень процедури з боку комісії та Мінекономрозвитку не могло бути. До запровадження антидемпінгових мит міністерство провело повноцінне розслідування, яке розпочало через скаргу, подану українськими виробниками цементу. Мінекономрозвитку дало іноземним виробникам рік для захисту своїх інтересів, після закінчення цього терміну МКМТ прийняла рішення щодо наявних на ринку порушень конкуренції у вигляді демпінгу й тільки після цього застосувала антидемпінгові мита.

Так, їхній розмір є безпрецедентно високим: для Російської Федерації - 114,95%, для Молдови - 95, для Республіки Білорусь - 57,03%. Але й підстави були вагомими. Наприклад, таке високе мито застосоване стосовно Молдови, тому що розраховували його за даними Рибницького цементного заводу, що розташований на Придністровській території. Цей завод одержує не тільки дуже дешеву електроенергію, а й ресурси з РФ. Собівартість їхньої продукції в результаті набагато нижча, ніж в українських виробників, що і вплинуло на рівень мита".

Стосовно РФ і Білорусі ситуація аналогічна: 70% собівартості виробництва цементу - це витрати на енергоносії, тому що виробничу сировину треба сушити й подрібнювати. Природно, країни, що мають доступ до дешевшого газу, використовують цю перевагу, занижуючи ціни на внутрішньому ринку. Наприклад, якщо Україна купує газ по 250 дол. за тисячу кубометрів, то Білорусь - по 129 дол. І тільки за 2017 р. поставки білоруського цементу в Україну зросли на 170%, бо він був у півтора рази дешевшим за український. Але навіть нинішні антидемпінгові мита ситуацію в корені можуть і не змінити. Мита запроваджуються на п'ять років, і потім їх слід переглянути, щоб або подовжити, або скасувати. Крім того, країни, стосовно яких було застосовано мита, цілком можуть спрямувати сировину на виробництво інших імпортованих в Україну товарів, наприклад газобетонних блоків, імпорт яких за минулі три роки вже суттєво зріс. Відповідне розслідування відносно цієї групи товарів також уже почалося. Природно, якщо Україна й у цьому разі піде на застосування антидемпінгових заходів, вона ризикує знову стати відповідачем у новому судовому розгляді. Але є низка причин, чому зупинятися не можна, попри минулі поразки.

По-перше, треба врахувати, що більша частина заходів останніми роками стосується Російської Федерації. Якщо відносно Китаю ми застосовуємо п'ять заходів, відносно Білорусі - три, відносно Польщі, Молдови, Кореї й Киргизстану - по одному, то проти РФ - 12. Це економічний фронт нашої війни, і здавати його не можна, бо країна-агресор прямо зацікавлена в тому, щоб наша економіка занепадала, послабляючи нашу спроможність опиратися.

По-друге, Україна має дуже скромний досвід у сфері захисту свого ринку, і одержати його інакше як на практиці неможливо. А досвід цей для нас украй важливий, бо тарифний захист нашого ринку на сьогодні дуже слабкий, особливо якщо порівнювати з нашими основними торговельними партнерами. Від уміння відстоювати свої інтереси в зовнішній торгівлі багато в чому залежить, чи будуть нас сприймати наші торговельні партнери як суб'єкт чи об'єкт.

По-третє, практика таких спорів змушує внутрішніх виробників об'єднуватися для відстоювання спільних інтересів. Ініціювати розслідування може або монополіст, або об'єднання компаній-виробників із сукупною часткою 50% ринку. Це складні процеси, тому що на внутрішньому ринку ці компанії є прямими конкурентами і важко знаходять спільну мову. Але для формування більш здорового конкурентного середовища такий пошук компромісів дуже важливий. А головне, об'єднуючись, внутрішні виробники найчастіше беруть на себе фінансові витрати держави із захисту внутрішнього ринку. І якщо раніше більша кількість розслідувань, проведених МКМТ, не закінчувалися застосуванням захисних заходів, то тепер ситуація змінилася - бізнес готовий виявляти ініціативу й наполегливість там, де держава зволікає.