Усталене сьогодення і тривожне майбутнє

06 листопада, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи здатні ми позбутися «рефлексу страуса»?

Усталене сьогодення і тривожне майбутнє
© Wikimedia commons

Що спільного між концепцією сталого розвитку і новою енциклікою Папи Римського Fratellitutti? Які пропоновані нам смисли поступово, але безальтернативно формують нову людину, що вимагатиме нового способу життя і нового світоустрою? Справедливість, рівність, десакралізація приватної власності, деіндивідуалізація поволі, але невпинно набуватимуть значення у новому порядку денному, сповідуваному світовою спільнотою.

Папа Римський Франциск на початку жовтня цього року в енцикліці Fratellitutti наголосив: хоча Церква не переймається політикою, проте вона не відкидає політичного виміру людського буття. Енцикліка — другий за значенням після апостольської конституції папський документ з найважливіших соціально-політичних, релігійних й етичних питань, адресований віруючим і/або єпископам. У Fratellituttі Папа закликає до побудови справедливішого і мирного світу, що потребує особливого братерства і соціальної згуртованості. Проблемами сучасної епохи, які потребують вирішення, названо, зокрема, маніпуляцію і деформацію понять демократії, свободи і справедливості, егоїзм і байдужість до суспільного блага, переважання логіки ринку, заснованої на прибутку і на культурі величезної кількості відходів, безробіття, расизм, злидні та інше.

Папа закликає «вийти із самих себе» і відкритися назустріч ближньому, відкинути розподіл людей «на своїх і чужинців», що означає терпимість щодо мігрантів, яким «країна, в яку вони прибувають, належить так само, як і корінному населенню». Кожен має не лише відкрити своє серце, але й відчинити двері своєї оселі. Тому природне право на приватну власність має відійти на другий план порівняно з універсальним призначенням створених благ. Такий пасаж спростовує ідеологію вільного ринку, згідно з якою «невидима його рука» роздає всім за їхніми заслугами. Крім того, фактично проголошується курс на деіндивідуалізацію, адже цінність людини та її життєвого шляху визначатиметься відтепер внеском у суспільно важливі справи.

Політика голоду, злиднів, нерівності, несправедливості і гноблення визнана винною у виникненні тероризму. А тому він інтерпретується як феномен, породжений асиметріями глобального економічного розвитку.

У дослідницькому ракурсі енцикліки Fratellitutti опинилося чимало глобальних негараздів. Це і системні проблеми, які тривають роками і в багатьох випадках загострюються (зміна клімату, бідність, забруднення, вичерпання ресурсів, війни, тероризм, конфлікти) переважно через інші невирішувані проблеми. Це і нагальні питання, які є в основному соціальними або політичними (безробіття, нерівність, міграція, що зростає через конфлікти, бідність і дедалі більшою мірою через зміну клімату, суспільні суперечки, які загострюються, внаслідок чого крайні політичні ідеї стають привабливішими). Нарешті, геополітичні суперечки, які також поглиблюються, відсувають розв’язання системних проблем ще далі або роздмухують їх.

«Капітал у ХХІ столітті» французького економіста Тома Пікетті (2013) помістив проблему нерівності у центр економічних дебатів, після чого дедалі більше політиків обіцяють виправити нерівномірний розподіл доходів і багатства. Звісно, використовуючи важелі фіскальної політики, отримуючи на це немовчазну згоду міжнародних інституцій, яку ті активно «пакують» у формі рекомендацій і/або закликів до дії. Продовження роздумів Тома Пікетті на тему «чому одні багаті, а інші — бідні» фіналізувалося у новій книзі «Капітал й ідеологія» (2020), в якій причини нерівності пояснюються політикою та ідеологією, а не географією або технологічним розвитком. За рекомендаціями популярного французького дослідника, володіння власністю понад встановлену на інституційному рівні норму може бути винятково «тимчасовим», а ті, чиї статки перевищують кілька сотень мільйонів євро або кілька мільярдів, не зможуть лишитися осторонь вирішення глобальних проблем. Відтак, за Тома Пікетті, статки мають виконувати суспільну функцію, а тому світова еліта ідеологічно мусить вийти за межі капіталізму, відмовившись від сприйняття власності як священної.

Цікаво, що у книзі, яка, звісно, писалася не один рік, автор пропонує роздачу грошей населенню — варіант так званих вертолітних грошей. Тих грошей, які, за версією стратегів Deutsche Bank, у «столітті безладу» стануть одним із інструментів «ери нової ненормальності».

За словами Бена Бернанке, який у 2006–2014 роках був головою ради керуючих Федеральної резервної системи США,«вертолітні гроші» є формою реалізації експансійної бюджетної політики — збільшення державних витрат або зниження податків за рахунок створення грошей. По суті, це фіскальна політика, що фінансується за рахунок створення грошей. Інше формулювання пропонує Едір Тернер з Інституту нового економічного мислення (Institute for New economic Thinking, INET), визначаючи монетарні фінанси як спосіб управління фіскальним дефіцитом (або більшим дефіцитом, ніж був би за умови невтручання у його корекцію), що фінансується не за рахунок зростання боргів (які передбачають сплату відсотків), а за рахунок збільшення грошової маси, тобто безповоротних фіатних безвідсоткових грошових зобов'язань уряду/центрального банку.

Є кілька способів реалізації політики «вертолітних грошей». Центральний банк може перераховувати гроші безпосередньо на державний рахунок, може купувати урядові облігації та перетворювати їх на безстрокові (без виплати основної суми і відсотків). Центральний банк також може придбати державний борг і взяти на себе зобов'язання його постійного відтермінування (на кшталт реструктуризації) і повернення накопичуваних відсотків до бюджету, що відповідає змісту поняття «кількісне пом’якшення». Реципієнтом цих грошей можуть ставати домогосподарства — так зване людиноцентричне кількісне пом’якшення, яке відоме також під назвою «базовий гарантований дохід». Одна із ідей Тома Пікетті полягає у тому, щоб надавати всім французьким громадянам після досягнення 25 років одноразову виплату в розмірі 120 тис. євро.

Прикметно, що діяльність INET, зокрема, спрямована на пошук чергової альтернативи ранжування країн за їхніми здобутками, що ставить на меті спростувати ідею про відповідність макроекономічного показника ВВП розміру економіки країни. А це означає просування альтернативних показників (подібних до індексу щастя) розуміння нового призначення економічних систем і формування «нової норми» людської поведінки та її впливу на навколишнє середовище.

Нагадаємо, що базовий гарантований дохід — одна із центральних тем обговорення членами Римського клубу — пропонується як інструмент боротьби з нерівністю та елімінування проблеми безробіття. Поступово, непомітно для нас, ми відмовляємося від сприйняття держави як такої, що повинна створити умови для отримання нами права на самореалізацію через роботу. Інакше кажучи, заміщення мислення і планування на перспективу так званим шорттермізмом (англ. short-termism), що передбачає сприйняття себе у житті крізь призму короткострокового горизонту планування, знімає з держави необхідність реалізовувати політику тривалого зростання, яка передбачає забезпечення максимальної зайнятості. Вудочка у вигляді гарантованих робочих місць замінюється рибою у вигляді виплат базового гарантованого доходу, внаслідок чого особа не лише залежна від виконання умов його отримання (і хтозна, якими будуть ці умови вже у найближчому майбутньому), але фактично визначає обмежений споживчий кошик як нову норму. Якщо згадати зростаючі темпи збільшення заборгованості домогосподарств як наслідок використання кредитних ресурсів задля підтримки поточного споживання, проблема безробіття стає ще загрозливішою, не лише викликаючи дефіцит бюджету, а й впливаючи на стабільність банківської системи. Звісно, ідея базового гарантованого доходу та зменшення нерівності (шляхом обкладання податками заможних) повністю відповідає ідеї ощадливого ставлення до природних ресурсів і відповідального споживання як центральних тем політики сталого розвитку, що насаджується як нова ідеологія, обов’язкова для сповідування.

Управління економічним розвитком, на думку Римського клубу, який є одним із майданчиків пропагування ідей сталого розвитку, має бути спрямоване на зменшення безробіття, нерівності та змін клімату. Фактично проблеми, обрані за ключові Римським клубом, відповідають проголошеним Папою Франциском. Як і у Fratellitutti, вищий рівень безробіття і нижча плата визнані наслідками технологічного прогресу і переважання логіки вільного ринку. Саме тому Римський клуб, як і INET, наголошує на потребі нового мислення, альтернативи ідеології надмірно вільного ринку, яка інфікувала суспільство, спотворивши його ставлення до світу різними руйнівними способами, більшість із яких уже мало хто й помічає. Оскільки ця ідеологія пропагує індивідуальну свободу і споживання, фактично зводячи нанівець ідею соціальної згуртованості, мінімальне втручання у ринок фіналізувалося у десоціалізації економічних відносин.

Десакралізація приватної власності простежується і в працях інших економістів, творчий доробок яких застосовують у стратегіях державотворення. Один із них — Джеф Малган, який українському читачеві відомий за працею «Мистецтво державного управління». Упродовж 1997–2004 років він був директором відділу стратегій уряду Великої Британії та радником прем’єр-міністра зі стратегічних питань в урядах Лейбористської партії (за Тоні Блера і Гордона Брауна). Будучи посвяченим у лицарі королевою Великої Британії за внесок у розробку соціальних інновацій і креативної економіки, він брав активну участь в укладанні програмного документа Лейбористської партії під час виборів 2019 року. У ньому пропозиції щодо націоналізації ключових сфер промисловості і нарощування бюджету сфери охорони здоров’я поєднувалися із закликами ліквідувати бідність (навіть на етапі працевлаштування) й платою за навчання та визнанням необхідності реалізації курсу на Зелену промислову революцію, використання банків продовольства (як варіант боротьби з бідністю) і встановлення мінімального рівня заробітної плати для всіх працівників.

Слід акцентувати на тому, що сильні профспілки (детінізація ринку робочої сили і неможливість іммігрантів скористатися власними перевагами через низькі запити на умови праці) і фіксована для всіх мінімальна заробітна плата у багатих країнах очікувано зменшать запит на малокваліфіковану робочу силу іммігрантів з бідних країн, тим самим фактично модифікуючи міжнародні потоки робочої сили. Тому створення робочих місць у країнах, де значна частка населення працевлаштовується за їхніми межами, вже сьогодні має розглядатись як першочергове завдання національної безпеки, бо завтра може бути уже пізно.

Отже, маємо парадокс, ще не осмислений і не усвідомлений: ми допустили деприватизацію нашого життя, сповідуючи ідеологію вільного ринку, і, здається, погодимося на деіндивідуалізацію, намагаючись віднайти власне місце у майбутньому.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК