Спроба №8. МВФ і Україна знову знайшли одне одного

Як відомо, наприкінці липня Рада директорів Міжнародного валютного фонду схвалила виділення Україні кредиту стенд-бай на загальну суму 15,2 млрд. дол. Нова програма співробітництва розрахована на два з половиною роки і передбачає виділення коштів на квартальній основі після здійснення місією МВФ регулярного моніторингу виконання українською стороною умов меморандуму про співробітництво.

З укладанням нової угоди формально припинено дію його попередньої дворічної програми стенд-бай на загальну суму 16,4 млрд. дол., розпочатої в листопаді 2008 року, але перерваної рік по тому через кількаразові порушення українською стороною досягнутих домовленостей (у рамках цієї програми Київ одержав 10,6 млрд. дол.). Таким чином, нинішня угода стала восьмою за ліком в історії відносин нашої країни і МВФ починаючи з жовтня 1994 року, коли Україна одержала перший кредит від фонду під свою першу програму ринкових змін.

Минулого тижня МВФ опублікував усі деталі нової угоди, включаючи звіт експертів фонду про стан економіки України, макроекономічні прогнози МВФ для нашої країни, меморандум заходів економічної політики і фінансового сектору, список структурних маяків і кількісних критеріїв, які Києву доведеться виконати. Таким чином, з’явилася можливість на підставі даних «із першоджерела» проаналізувати, під чим саме підписалася українська сторона задля отримання грошей МВФ і який вплив ця програма матиме на вітчизняну економіку. І, нарешті, які шанси, що угоду буде повністю виконано. Аж ніяк не пустопорожнє питання, беручи до уваги надзвичайно непросту історію відносин України та МВФ.

Якщо казати про плюси для економіки країни, то вони, безумовно, домінують. По-перше, валютно-грошових ресурсів ніколи не буває багато. Та особливо вони потрібні зараз. У рамках досягнутих домовленостей Україна цього року одержить 2 млрд. дол. від фонду на покриття дефіциту бюджету, що позитивно вплине на фіскальну ситуацію.

Решту коштів буде спрямовано в резерви Національного банку, що дасть йому можливість ефективніше реагувати на ситуацію на валютному ринку. Тим більше що, за оцінками експертів МВФ, обсяг валових валютних резервів НБУ усе ще нижчий від оптимального рівня в 25% ВВП (близько 35 млрд. дол.) — на кінець липня ц.р. він досяг позначки 31 млрд. дол.

Мають рацію ті, хто каже, що кошти, отримані за новою програмою, буде використано для рефінансування попереднього кредиту МВФ. У 2012—2013 роках Україні доведеться виплатити фонду 2,7 і 4,1 млрд. дол. відповідно.

Нарешті, укладання угоди з МВФ відкриває шлях для інших запозичень від міжнародних донорів. Передусім ідеться про кредит Європейського Союзу на суму 610 млн. євро, отримання якого в Києві вважають уже справою вирішеною. Цілком імовірно, що свою фінансову лепту внесе і Світовий банк, однак це, судячи з усього, буде предметом додаткових переговорів, у рамках яких Україні доведеться взяти на себе додаткові зобов’язання в таких сферах, як реформа фінансового сектору і здійснення структурних реформ.

По-друге, йдеться про репутацію України, дуже підмочену під час кризи 2008—2009 років. У той час Київ у міжнародній фінансовій пресі називали не інакше як «цапом відбувайлом» Європи (починаючи з лютого ц.р. це «почесне» звання перейшло до Греції, іноді на нього також не без успіху претендують Угорщина й Іспанія).

Тепер ситуація поступово змінюється на краще: котирування суверенних CDS України знизилися більш як удвічі з початку року, а міжнародні рейтингові агенції навипередки поліпшують рейтинги країни (наприклад, Standard&Poor’s підняло рейтинг нашої країни ц.р. на три сходинки). У результаті міжнародні ринки капіталу знову відкрилися для України — кілька компаній провели успішне розміщення єврооблігацій. Спробував було й уряд, але потім вирішив відкласти розміщення до кращих часів (які, цілком імовірно, настануть уже восени).

Ну і, по-третє, укладання угоди з МВФ може дати імпульс здійсненню необхідних реформ. Адже далеко не факт, що ці зміни було б проведено за відсутності зобов’язань перед фондом. Тож ми, безумовно, до кінця не знаємо, що було вирішальним мотивом для залучення кредиту МВФ — надзвичайно висока потреба у фінансових ресурсах, потреба в зовнішній легітимізації нових президента та уряду чи, може, комбінація цих чинників.

Країна та її зовнішні партнери багато разів розчаровувалися в реформаторських здібностях трьох президентів і великої кількості урядів. Приклади успішних системних реформ можна перелічити ледь не на пальцях однієї руки. Зараз при владі дуже мало нових облич, однак не варто виключати, що нинішнє керівництво країни справді розуміє, що так жити далі не можна, а довгострокові перспективи виглядають дедалі менш райдужними. З огляду на це співробітництво з МВФ може бути зручним механізмом перекладання значної частки відповідальності за здійснення болючих і непопулярних реформ на чужі плечі (тим більше що фонду до такої ролі не звикати).

Які ж зобов’язання взяла на себе Україна в рамках нової програми МВФ? Як і повідомлялося раніше, угода передбачає виконання чотирьох
основних завдань: зниження дефіциту бюджету (до 6,5% ВВП цього року і до 3,5 і 2,5 — 2011-го і 2012-го відповідно), реформування газового сектору, підвищення ефективності монетарної політики і стабілізацію фінансового сектору. Ми не будемо докладно зупинятися на всіх без винятку умовах програми, а виокремимо лише найважливіші аспекти.

Безумовним пріоритетом виглядають фіскальні заходи (що, в принципі, не дивно, адже різке зниження бюджетного дефіциту і забезпечення збалансованості Пенсійного фонду потребує жорстких і невідкладних рішень). Угода, зокрема, передбачає прийняття низки надзвичайно непопулярних (але необхідних) заходів, таких як поступове підвищення пенсійного віку для жінок, посилення умов для роботи за спрощеною системою оподаткування, підвищення ще на 50% тарифів на газ для населення в квітні 2011 року, обмеження 2011-го зростання зарплат у бюджетній сфері темпами інфляції, запровадження системи штрафів за невчасну оплату комунальних платежів.

Також привертають увагу зобов’язання уряду розв’язати проблему з відшкодуванням ПДВ, обмежити обсяг надання держгарантій за кредитами (не більш як 15 млрд. грн. 2010 року) і забезпечити збалансованість у 2010 році місцевих бюджетів і бюджетів соціальних фондів.

Умови програми в сфері монетарної політики і фінансового сектору виглядають значно менш жорсткими. На відміну від попередньої програми стенд-бай, у нинішній угоді МВФ не ставить жорстких умов щодо переходу до режиму плаваючого обмінного курсу — запевняння Нацбанку про підвищення гнучкості курсу і поступовий перехід до інфляційного таргетування виглядають більшою мірою декларативними.

Окрім того, у тексті меморандуму українська сторона заявляє про готовність здійснювати жорстку монетарну політику (зокрема, підтримувати реальну дисконтну ставку на додатному рівні) із метою приборкання інфляції, тоді як останні дії Нацбанку свідчать, радше, про зворотне. Кілька днів тому НБУ знизив облікову ставку до 7,75%, пояснивши це збереженням позитивних тенденцій в економіці (мається на увазі насамперед зниження інфляційного тиску). Водночас майбутнє виглядає значно менш райдужним, тому не зовсім зрозуміло, чому НБУ при прийнятті рішень про відсоткові ставки керується фактичними цифрами інфляції, а не прогнозними показниками.

Також не зовсім зрозуміло, як українська сторона збирається виконати кількісний орієнтир програми за показником грошової бази (за умовами програми, її приріст за третій квартал не повинен перевищити 5,04 млрд. грн., а за друге півріччя — 5,45 млрд.). Адже тільки за липень монетарна база зросла на 4,3 млрд. за рахунок значних валютних інтервенцій і перерахування НБУ свого прибутку до бюджету.

На наш погляд, якщо НБУ має намір виконати вимоги МВФ, йому найближчим часом доведеться досить різко посилити монетарні умови, наприклад шляхом підвищення відсоткових ставок за своїми операціями або скорочення обсягу присутності на валютному ринку. Свою лепту також має внести й уряд, скоротивши бюджетні видатки.

Що стосується фінансового сектору, то основний акцент у програмі зроблено на питаннях підвищення капіталізації банків, а також забезпечення нормальної ринкової діяльності держбанків. Це, на наш погляд, може свідчити про те, що МВФ провів роботу над помилками, адже саме ці аспекти діяльності банківського сектору викликали найбільше запитань в експертів і учасників ринку. Зокрема, за нашою інформацією, низка великих банків досі так і не виконала вимоги про збільшення капіталу за результатами стрес-тесту, проведеного ще наприкінці 2008 року. Тепер же МВФ жорстко наполягає, щоб НБУ змусив банки забезпечити необхідну капіталізацію до кінця цього року. В іншому разі в установи, які не виконали цієї вимоги, вводитиметься тимчасова адміністрація.

Діяльність держбанків за останні рік-півтора теж викликала чимало запитань. З одного боку, Укрексімбанк і Ощадбанк активно використовувалися старим урядом для вирішення всіляких економічних і політичних завдань (передусім на думку, звісно, спадає невтримне кредитування Ощадбанком «Нафтогазу»). Окрім того, після початку фінансової кризи держава рекапіталізувала за рахунок бюджету три системні банки, однак на даний момент вони продовжують перебувати в надзвичайно тяжкому фінансовому становищі.

Тому, відповідно до меморандуму між Україною і МВФ, українська сторона зобов’язується забезпечити прозору діяльність держбанків: проведення due diligence операцій Укрексімбанку та Ощадбанку, чітке визначення стратегії розвитку трьох рекапіталізованих банків.

Окремо стоїть питання про банк «Надра». МВФ і Світовий банк продовжують наполягати на якнайшвидшому розв’язанні цієї проблеми з найменшими втратами для бюджету — або банк буде рекапіталізовано коштом приватного інвестора, або він мусить бути ліквідований. Причому необхідною умовою для приватного інвестора є його зобов’язання до кінця ц.р. повністю рекапіталізувати банк «шляхом внесення готівки наперед».

Безумовно, можна довго сперечатися про те, чи є запропоновані заходи оптимальними, і чи є інші, менш болючі, шляхи реформування економіки України. Проте, на наш погляд, програма в її нинішньому вигляді має право на життя, й імплементація всіх заходів, передбачених угодою, однозначно сприятиме поліпшенню довгострокових перспектив країни.

Однак на порядку денному залишається питання, чи здатна українська сторона забезпечити своєчасне виконання всіх умов. Особливо беручи до уваги жорсткість і непопулярність багатьох заходів. Досвід відносин України і МВФ особливого оптимізму не викликає: із семи програм співробітництва, підписаних за останні 16 років, тільки дві були виконані в повному обсязі і без затримок. Тому, безумовно, ризики імплементації зобов’язань, викладених у листі про наміри української сторони, виглядають досить високими.

Єдине, що можна сказати більш-менш упевнено, — українській стороні навряд чи варто розраховувати на значне пом’якшення позицій фонду в процесі виконання програми. Так, торік уряду Тимошенко вдавалося протягом якогось часу отримувати досить вагомі послаблення, граючи на тому, що Україна — занадто важлива для МВФ країна, і розвал програми негативно позначиться на ситуації в інших країнах — реципієнтах його коштів (Угорщина, Латвія тощо). Нині ж ситуація змінилася, і жорстка лінія МВФ стосовно Румунії та Угорщини тільки доводить це. В умовах, коли багато європейських країн вживають жорстких фіскальних заходів для скорочення бюджетного дефіциту для отримання фінансової допомоги від МВФ і ЄС, фонд не має наміру робити винятки для будь-кого.