Що стопорить український експорт?

За чотири місяці поточного року сальдо зовнішньої торгівлі становило -1,7 млрд дол. (за даними НБУ), і цей показник погіршився порівняно з аналогічним минулорічним періодом (-1,3 млрд дол.). Від'ємне зовнішньоторговельне сальдо України стало доволі сумною констатацією перших результатів запровадження режиму вільної торгівлі для нашої країни з ЄС, актуалізувавши песимістичні прогнози скептиків щодо негативних його наслідків. Ризики для платіжного балансу дедалі більше матеріалізуються, але як влада, так і бізнес використовують далеко не всі відкриті на загальноєвропейському просторі можливості.

Євроекзамен для бізнесу

Вимоги ЄС виявилися посильними далеко не для всіх. Приміром, вітчизняним експортерам свинини станом на початок червня вдалося заповнити лише 5% квоти, в межах якої ЄС дозволяє безмитне ввезення.

В організованій посольством України в Австрії виставці-презентації продукції вітчизняного харчопрому із закупівельниками найбільших австрійських торговельних мереж у Відні взяли участь
11 компаній. Можливо, така кількість пояснюється організаційними нюансами, та цілком імовірно, що у нас не так багато вітчизняних виробників, які відповідали б заявленим критеріям відбору. Зокрема, наявність сертифікатів з безпеки та якості продукції, на право здійснення експорту, розроблений ланцюжок поставок, чітке розуміння ціноутворення в ЄС. Справді, на зовнішні ринки поки що виходить обмежена кількість суб'єктів, переважно великий бізнес, а малому й середньому в контексті українських реалій робити це складніше.

Ходіння з перепонами

У минулорічному рейтингу Doing Business-2016 Україна хоч і піднялася на чотири позиції, але за маркером "Міжнародна торгівля" (що враховує такі індикатори, як час і вартість проходження прикордонного й митного контролю, оформлення документів тощо) залишилася на тому ж 109-му місці. Чи варто очікувати поліпшення оцінок у поточному році? Хіба що лише номінального.

Складні й непрозорі митні процедури створюють чи не найбільше труднощів вітчизняним виробникам-експортерам, залежним від ввізної сировини. "Із експортом особливих проблем немає, а от імпортуючи сировину, доводиться вести боротьбу з митниками щодо цін, - розповіли в одній українській фірмі, що займається виробництвом та експортом засобів по догляду за волоссям. - Приміром, митники можуть запросити додаткові документи, які є комерційною таємницею або які просто нереально надати. Тому доводиться платити ту ціну, яку вони скажуть".

Це далеко не єдина перепона. У ґрунтовному дослідженні стану українського експорту до ЄС, виконаному наприкінці минулого року Українським центром сприяння інвестиціям і торгівлі спільно з ДП "Укрпромзовнішекспертиза" на замовлення уряду Королівства Нідерландів, зазначено низку проблем наших експортерів - малих і середніх виробників. Так, окрім уже банальних для нашої економіки фінансових складнощів - браку внутрішніх ресурсів та обмеженого доступу до довгострокового кредитування, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності потерпає від недосконалої регуляторної політики - затримки у відшкодуванні експортного ПДВ, існуючих вимог валютного контролю. Автори дослідження також вказують на проблеми маркетингу - відсутність знань про ринки ЄС/ЄАВТ і вимоги щодо доступу на них; брак маркетингових навичок, досвіду розробки та реалізації маркетингових стратегій; дефіцит фінансових ресурсів для участі у зарубіжних виставках; погіршення в очах імпортерів іміджу українських компаній як надійних партнерів через війну на Сході України. Зазначено і низький рівень державної підтримки експорту; неефективну роботу галузевих асоціацій; слабкий рівень кооперації між підприємствами відповідних секторів; незадовільний розвиток інфраструктури з підтримки експорту. Крім того, підприємство, що функціонує у тій чи тій галузі, має ще й специфічні труднощі для здійсненні експортних операцій.

До перелічених проблем можна додати відсутність інформаційної підтримки. Хоча є і певні зрушення - Мінекономрозвитку взялося організовувати двосторонні зустрічі української делегації з представників влади та бізнесу з іноземними партнерами і закликає підприємців приєднуватися до торговельних місій за кордоном, зареєструвавшись за посиланням https://goo.gl/3lIUww.

Слово бізнесу з трибуни

Намагаючись налагодити діалог з владою, підприємницька спільнота у березні ініціювала Український форум бізнесу, учасники якого торкалися і проблем експорту. Свої напрацювання вони передали колишньому уряду, однак, констатують в УCПП, ефективної співпраці не склалося. Тож залишається покладати надії на новий Кабмін. Антикризова рада громадських організацій України розробила і передала уряду В.Гройсмана Антикризову програму спільних дій влади та бізнесу. У частині сприяння експорту автори пропонують запровадити експортне кредитування імпортера-покупця на оплату закупівель як механізм відстрочки платежу за поставлену продукцію; страхування експортних кредитів; спростити або скасувати процедуру отримання дозволів на розміщення валютних цінностей на рахунках за кордоном; зняття обмеження (терміну) на повернення та зарахування виручки в іноземній валюті у строки виплати заборгованостей, зазначених у контрактах, тощо.

Досі актуальною залишається проблема адаптації бізнесу до європейських технічних стандартів. Тож підприємці пропонують створювати в Україні за рахунок грантів ЄС сучасні центри з видачі сертифікатів якості та безпечності європейського зразка; розраховують також на допомогу від Євросоюзу і в плані гармонізації податкового законодавства. Частину фіндопомоги ЄС пропонують спрямувати на створення спеціального фонду, з якого можна було б субсидіювати відсоткові ставки з обслуговування інвестиційних кредитів (за винятком тіла кредиту) для реалізації націлених на ринок ЄС проектів; прямо чи опосередковано фінансувати такі проекти за нижчими від середньоринкових ставками; страхувати іноземні інвестиції.

Від спеціалізації з бідності - на 180°

Збільшення збуту біржових товарів, приміром, зернових, а з ним і валютних надходжень у країну - справді хороша новина. Однак експортна стратегія не повинна цим обмежуватися. Відома закономірність, що країни, які експортують переважно сировину (а її питома вага у структурі вітчизняного зовнішнього збуту сягає 70%), не можуть розраховувати на стабільний розвиток через залежність результату торгівлі від кон'юнктури світового ринку. До того ж, за прогнозами експертів, спад вартості сировинних товарів незабаром відновиться. Однак, щоб конкурувати за лідерство в експорті товарів з вищою доданою вартістю, Україні ще треба налагодити їх виробництво - належної якості і в необхідній кількості. Для цього потрібно розвивати своє виробництво.

Як зауважив норвезький економіст Ерік С.Райнерт у книжці "Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними", "…країна з неефективним промисловим сектором набагато заможніша, ніж країна, де взагалі немає промислового сектора" і "…якщо припустити, що певні види економічної діяльності (сільське господарство) підлягають зменшуваній прибутковості, натомість інші (обробна промисловість і розвинені послуги) підлягають збільшуваній прибутковості (зменшення витрат на одиницю продукції зі збільшенням обсягу виробництва. - Є.Д.)… ми отримаємо теорію, яка виразно пояснює, чому бідні країни повинні індустріалізуватися".

Розвивати і захищати

Подібно до казкового персонажа барона Мюнхгаузена, насамперед Україна має докласти зусиль, аби витягти себе з трясовини, запустивши процес реіндустріалізації. Промисловість конче потребує техніко-технологічної модернізації. Сам факт підписання Угоди про асоціацію з ЄС, на думку ентузіастів, мав додати привабливості Україні в очах іноземних інвесторів. Однак дива не сталося. Не вдається залучати їх у стратегічні для розвитку країни галузі - зі збільшуваною прибутковістю, в якій продукуються товари з високою доданою вартістю, що спроможні на інноваційну дифузію. Так, сума залучених прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) у металургію у 5–6 разів перевищує аналог для машинобудування, і ця тенденція незмінна принаймні останні п'ять років. Тому потрібно продовжувати роботу в напрямі налагодження інвестиційного клімату, також доцільно запровадити податково-інвестиційні стимули для модернізації підприємств.

Не зайвим було б подолати і самі собі зроблені перепони. Наприклад, досі діють ввізні мита на устаткування, обладнання та сировину, яка не видобувається в Україні. Цікавим є досвід Японії після Другої світової війни. Тодішній уряд почав субсидувати імпорт найновішого верстатного устаткування (50% вартості) та оплачував половину витрат японських виробників такого устаткування.

Не варто забувати про ІТ-галузь, що має потенціал інтеграції в глобальні ланцюги доданої вартості, серед плюсів яких - доступ до сучасних технологій. Ясна річ, іноземний інноваційний бізнес прийде працювати не тільки туди, де хороший діловий клімат, а й туди, де висококваліфіковані кадри. Тож безсумнівний пріоритет - розвиток науки й освіти.

Отже, проблеми окреслено, пропозиції напрацьовано. Була б синергія з боку влади й бізнесових кіл, але вона можлива в разі відмови від практики критикувати персоналії, а натомість - ідеї. Тільки так діалог може бути результативним і мотивувати до дій. Звісно, не варто чекати особливої активності від матеріально зацікавлених в експорті сировини лобістів, тож їх вплив на ключові рішення має бути нейтралізовано… Вільна торгівля сама по собі не є запорукою багатства країни. На думку того ж Райнерта, вільна торгівля вигідна обом сторонам, тільки якщо вони досягли однієї стадії розвитку, тобто між рівними. Це аж ніяк не аргумент для євроскептиків, це радше стимул для тих, хто прагне стати кращим.