ПРО НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЇ ТА ІНДЕКСУ СПОЖИВЧИХ ЦІН

У перших числах кожного місяця, на два-три тижні раніше, ніж загальні результати економічного розвитку країни, Держкомстат публікує індекс споживчих цін (ІСЦ). У жовтні він зріс на 0,7% щодо вересня, а до грудня минулого року становить 97,6%.

ІСЦ — один із «сім’ї» індексів, що характеризують інфляцію. До них, зокрема, з повним правом можна зарахувати індекси цін виробників промислової продукції, реалізації сільгосппродукції, цін інвестицій в основний капітал, цін на будівельно-монтажні роботи, індекси-дефлятори ВВП.

Для країн із розвиненою ринковою економікою ІСЦ — один із найважливіших макроекономічних показників, який поступається за значимістю хіба що ВВП. Та як його розраховують, які товари й послуги він охоплює, чи потрібно його вдосконалювати? І головне — чи є в нас підстави йому вірити? Для переважної більшості наших співвітчизників ці запитання так і залишаються без відповіді. Тим паче що досі не реалізовано вимог торішнього листопадового розпорядження Президента України про розповсюдження серед споживачів матеріалів про методологію розрахунків індексів цін і тарифів.

Вважалося, що в СРСР не було інфляції

Пануюча в СРСР ідеологія будувалась на догмі, що інфляції в Радянському Союзі не було, немає і бути не може. Вважалося, що вона властива лише економіці капіталістичних країн. Так, в одному з останніх радянських політекономічних словників знаходимо таке трактування: «Інфляція — процес знецінення грошей при капіталізмі, який виявляється в загальному неухильному підвищенні цін і призводить до перерозподілу національного доходу на користь панівного класу (...) При монополістичному капіталізмі інфляція набуває хронічного, необоротного й загального характеру».

Оскільки інфляцію в СРСР офіційно заперечували (хоча в повсякденному житті її прояви відчували всі), її не розраховували статистичні органи, і при головлітівській цензурі тих часів навіть натяки на неї не потрапляли в ЗМІ. Лише наприкінці існування Радянського Союзу, 1989 року, коли приховувати очевидне стало вже неможливо, зростання цін визнали офіційно. У статистичному щорічнику «Народне господарство СРСР у 1990 році» вперше і востаннє розрахували й опублікували зведений індекс споживчих цін за 1990 рік (у % до 1989-го) — 106,8% з урахуванням цін «чорного ринку» і 105,3% без їх урахування. Причому в цілому по країні — по союзних республіках розрахунки не провадилися.

Коли Україна стала незалежною і почала бурхливо зростати інфляція, виникла гостра потреба організувати розрахунок ІСЦ у нашій країні. У стислі терміни статистичні органи провели досить складну методичну та організаційну роботу, певну допомогу нам надали й експерти МВФ.

ІСЦ розраховують практично в усіх країнах світу, включно з Бурунді і Соломоновими островами. Загальні вимоги до нього визначає стаття 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 160 за 1985 рік «Про статистику праці», а докладніше — ще два документи МОП. У цілому наші національні ІСЦ в основному відповідають вимогам цих міжнародних рекомендацій.

ІСЦ 80 років тому

Мало кому відомо, але розраховувати індекс споживчих цін в Україні вперше почали не на початку 90-х, а в першій половині 20-х років минулого століття, коли після початку непу в країні лютувала інфляція. «Поезія» тих часів зберегла її відгомін: «Залетаю я в буфет, ни копейки денег нет. Разменяйте десять миллионов». Тоді статистичні органи України здійснювали масштабні розрахунки індексів роздрібних, оптових цін і «всеукраїнського бюджетного індексу». По суті, останній відповідав сучасному розумінню ІСЦ, охоплюючи 20 найважливіших сільськогосподарських і 15 промислових товарів.

На той час це був цілком репрезентативний індекс, який нічим не поступався аналогічним у США і європейських країнах. 1923 року, коли ціни в Україні почали зростати особливо швидко, його почали визначати навіть двічі на місяць. Його вага (тобто питома вага витрат на окремі товари в загальних споживчих витратах) визначалася за даними бюджетних обстежень. Звідси й назва — «бюджетний».

Інфляція в ті роки була дуже високою. Протягом 1923-го ціни на продовольчі товари зросли в 281,36 разу, на непродовольчі — у 295,01. У 1927—28 роках в індекс стали включати квартирну плату, комунальні послуги й так звані культвитрати. Отож він дедалі більше набирав контурів сучасного ІСЦ .

Тодішній Держплан України — дідусь чи навіть прадід нинішнього Міністерства економіки з питань європейської інтеграції — не стояв, як нині, осторонь методології його упорядкування та аналізу. Ще в ті часи Держплан вважав, що «потрібно поставити перед нашою статистичною думкою першочергове завдання — протягом нинішнього року ще більше вдосконалити методи й техніку його обчислення».

Та з початком «пятилеток шагов саженьих» цінові індекси, що показували зростання цін, стали заважати достроковому виконанню і перевиконанню планів. І розрахунки припинили. Чимало раніше відкритих статистичних даних перевели до розряду «таємних» або «для службового користування». Показово, що на обкладинці держпланівських «Контрольних цифр на 1929—30 рік» з’явилася тоді ще гумова додруківка «Оголошенню не підлягає»...

Цензурні обмеження щодо статистичних даних розширювалися. Вони проіснували до середини 1989 року, різко звузивши, а то й повністю виключивши на більш як 60 років можливість об’єктивного аналізу економічного розвитку. Якби не було цих заборон — може, і не знадобилася б нам на початку 90-х допомога експертів МВФ та МОП...

«Дуже складне множення і ділення»

Припинення статистичних спостережень за зміною цін сприяло тому, що показники економічного розвитку СРСР і України систематично завищувалися. Суть цього висвітлили — щоправда, у трохи алегоричній формі — І.Ільф і Є.Петров у «Золотому теляті», написаному в 1929—1930 роках. Якщо пригадуєте, один із «фігурантів» цього твору, батько Зосі Синицької, підготував для ЗМІ алгеброїд, «у якому, шляхом дуже складного множення і ділення, доводилася перевага радянської влади перед усіма іншими владами».

Хоча рівень інфляції з початком п’ятирічок істотно знизився, вона зберігалася протягом всього існування СРСР. І темпи зростання національного доходу, промислового виробництва, життєвого рівня були без її врахування, або принаймні через неврахування, значно вищими за реальні.

Приміром, шляхом такого «дуже складного множення і ділення» уже першу п’ятирічку було виконано за вартісними показниками достроково — за чотири роки й три місяці. А за майже всіма натуральними показниками цифри її відрапортованого завершення в 1932 році виявилися набагато меншими за планові. Так, завдання першої п’ятирічки (разом з підвищеними) за багатьма показниками було виконано тільки в повоєнні роки: по чавуну — 1950-го, бавовняних тканинах і цукровому піску — 1951-го, нафті — 1952-го, а по тракторах — 1956 року.

І, не применшуючи справжнього істотного зростання промисловості СРСР у передвоєнні та повоєнні роки, треба визнати: шляхом таких складних арифметичних управ ми опинялися «попереду планети всієї» не тільки «в царині балету». Ми обганяли як капіталістичні країни, так і самих себе.

Як розраховується ІСЦ

Для розрахунку індексу інфляції потрібні два блоки даних. Перший — про середню зміну цін по кожному з товарів і платних послуг, включених в індекс. Другий — про питому вагу (чи просто — вагу) витрат на цей вид товарів і послуг у загальній сумі грошових споживчих витрат населення.

Що ж до спостереження за зміною цін, то цією досить складною роботою на місцях постійно зайняті кілька сотень статистиків у 550 містах, включно з районними центрами. Ціни щомісяця реєструються в магазинах, на міських ринках і в усіх інших місцях, включно з «неорганізованими ринками» (у великих містах — у 10—15 місцях продажу, у невеличких — у 5—10). У такий спосіб визначаються середні зміни цін стосовно аналогічних за попередній місяць.

Ще донедавна в цілому по містах України щомісяця проводився понад один мільйон реєстрацій цін.

Безумовно, ІСЦ, який розраховують у будь-якій країні, не може охоплювати абсолютно всіх споживчих товарів та послуг. Беруть, як правило, кілька сотень найзначиміших. Приміром, в Австрії — 582, Франції — 295, ФРН — 735, Великобританії — 394, США — 359, а в Польщі — навіть 1400. До листопада 2001 року наш ІСЦ охоплював 425 позицій, у тому числі 108 продовольчих, 237 непродовольчих товарів і 80 видів платних послуг.

Відчувалася невиправдана деталізація, виділення дуже незначних позицій з непродовольчих товарів, особливо по одягу та взуттю, питома вага на придбання яких на практиці дуже й дуже незначна. Так, 101 із 237 непродовольчих товарів займав у споживчих витратах 0,010% і менше. З огляду на це, а також на рекомендації експертів МВФ, наприкінці минулого року перелік товарів і послуг індексу було переглянуто й скорочено до 270.

Тепер наш ІСЦ включає 102 продовольчих, 120 непродовольчих товарів і 48 видів платних послуг. І скорочення можна вважати в цілому обгрунтованим. Воно дозволило знизити витрати по цьому досить дорогому статистичному спостереженню, не погіршуючи якості розрахунків індексу.

Звичайно, не можна сказати, що всі необхідні зміни вже проведено. Бажано було б «розукрупнити» окремі товари, які мають велику питому вагу в загальних споживчих витратах. Йдеться насамперед про молоко (вага 2,424%), рослинну олію (2,115%), яловичину (1,804%) і свинину (2,757%). Так, молоко варто було б розділити на три основних види, що мають різні середні ціни продажу: розливне, пастеризоване в м’якій пластиковій і твердій тетраупаковці. Рослинну олію — на два види, також із чітко вираженими різними середніми цінами (рафінована в скляній і пластиковій тарі та нерафінована розливна, що продається на ринках).

Основою для визначення ваги окремих товарів і послуг у ІСЦ є дані вибіркових обстежень домогосподарств. В Україні з 1999 року вони базуються на міжнародній методології й практиці країн Євросоюзу. Що стосується нашої теми, важливо підкреслити: обстежується не тільки міське, а й сільське населення, надаючи дуже деталізовану структуру грошових споживчих витрат і, таким чином, надійно забезпечуючи другий необхідний блок розрахунків ІСЦ.

У десятці найзначиміших позицій нашого індексу — виключно витрати на продовольчі товари (сім) і житлово-комунальні послуги (три). Серед них і близько немає жодного непродовольчого товару, включно з автомобілями. Десятку відкриває хліб пшеничний — 5,508%, далі йдуть цукор — 3,847% (для порівняння: сумарна вага 30 видів одягу, білизни й трикотажних виробів — 3,472%), центральне опалення — 3,237, електроенергія — 3,005, картопля — 2,910, свинина — 2,759, яйця — 2,589, молоко — 2,424% (сумарна вага 14 позицій індексу по взуттю — 2,273%). Замикає десятку соняшникова олія — 2,115%.

Ціни й тренди

За період другого пришестя ІСЦ найвищі темпи його зростання були у вже трохи призабутому 1993-му (до грудня попереднього, 1992-го, — 10256,0%, тобто зріс за рік у 102,6 разу). У щомісячному обчисленні найважчим був січень 1993-го — ціни за той місяць зросли в 3,852 разу. За весь 1992 рік — у 21,00 разу, 1994-го — у 5,01. До 1997 року галопуючу інфляцію вдалося приборкати, і останніми роками найбільше зростання цін відзначалося 2000-го — на 25,8%.

У цілому за весь період обліку — із грудня 1990 року по жовтень нинішнього — наш ІСЦ зріс у 339,0 тис. разів. Ціни на продовольчий компонент індексу зросли в 301,0 тис. разів, на непродовольчі зростали вдвічі нижчими темпами — збільшення в 159,3 тис. разів. Зате на платні послуги вони підвищилися у понад два з половиною мільйони разів (2566,5 тис. разів).

Якщо подивитися на динаміку трьох останніх років, то, при загальному зростанні цін у жовтні 2002 року до грудня 1999-го на 31,4% (у тому числі на 25,8% 2000 року), ціни на продовольство зросли на 31,0%, на непродовольчі товари — на 10,7, лідирують і далі платні послуги — зростання на 42,4%.

По всіх непродовольчих товарах (їх загальна вага в індексі — 13,552%) основні зміни стосувалися бензину та паливно-мастильних матеріалів. Мало змінювалися ціни на одяг, взуття, трикотажні вироби.

Продовольчі товари після значного подорожчання 2000 року — на 28,4% і відносно невеликого 2001-го (на 7,3), за дев’ять місяців нинішнього подешевшали — на 6,1%. Майже на третину (31,4%) знизилися цього року ціни на яйця і майже вдвічі (на 48,0%) — на картоплю. Та це в основному зумовлено сезонним чинником — вересневі ціни 2002-го співвідносяться з грудневими 2001-го.

Про певну некоректність таких розрахунків на сторінках «ДТ» уже йшлося. Не тільки країни ОЕСР і Євросоюзу, а й чимало економік, що розвиваються, виключають сезонні коливання з ІСЦ (або ж роблять два варіанти розрахунків). Наша статистика поки що так не робить, хоча сезонні коливання цін у нас набагато масштабніші — вони торкаються приблизно п’ятої частини ваги ІСЦ.

Подальше підвищення цін на продукти, мабуть, наштовхнулося на низький платоспроможний попит населення і неможливість ще збільшити частку харчування в загальних грошових споживчих витратах. Навіть у 10% найзаможнішого населення 2001 року витрати на нього становили 62,2%, а в усього населення — 65,6%. Ці цифри вищі, ніж в Індії. І, попри значне зменшення виробництва продуктів тваринництва проти рівня 1990 року, коли їх споживання також було нижчим від рекомендованого рівня, Україна сьогодні має надлишки м’яса, молока, сушачи голову тим, куди б їх ще експортувати...

Кому зміни цін дошкуляють більше

Очевидно, що соціальна політика країни має формуватися так, аби негативний вплив інфляції був однаковим для всіх груп населення або ж найбільшою мірою торкався найзаможніших верств. Проте насправді все навпаки.

З таблиці видно, що 2000 року в найменш матеріально забезпеченій — першій квінтильній групі населення (із щомісячними грошовими споживчими витратами на душу населенню 51,9 грн.) ІСЦ був вищим, ніж по всьому населенні — 125,3 проти 124,8%, а в найбільш матеріально забезпеченій п’ятій групі (313,0 грн. на місяць) — трохи нижчим (124,6 проти тих-таки 124,8%).

Ще вищим виходить розрахований індекс для 4,6% найбідніших, тих, хто, за чинним законодавством, має право на отримання матеріальної допомоги (у них грошові споживчі витрати на місяць на душу населення становлять тільки 29,1 грн., або майже вп’ятеро менше, ніж по всьому населенні) — 126,4. Це пояснюється випереджаючим зростанням цін на основні продовольчі товари, що спостерігалося 2000 року.

Чи можна довіряти ІСЦ?

У багатьох країнах національні індекси викликають недовіру в окремих громадян, які вважають, що в такий спосіб відбувається заниження реального зростання споживчих цін. Не є винятком і Україна. Проте насправді наш ІСЦ свідомо не занижується, і в цьому сенсі йому цілком можна довіряти. Всі первинні розрахунки індексу проводяться і попередньо ретельно перевіряються в регіонах і лише в цілому по Україні зводяться в центрі. Наш індекс із цього погляду старанно перевіряли експерти МВФ.

Недовіра до статистики зберігається в суспільстві від радянських часів. Та один серйозний збій, який явно не сприяв підвищенню довіри до ІСЦ, стався наприкінці літа 1998 року. Відлуння тодішнього дефолту в Росії призвело до значного зростання роздрібних цін наприкінці серпня та різкого падіння курсу гривні в Україні. Однак держкомстатівський ІСЦ, оприлюднений на початку вересня, показав зростання цін у серпні лише на 3,8%. Тоді ж під Львовом проходив з’їзд статистиків України, і було якось незручно дивитися в очі нашому статистичному керівництву...

На жаль, населенню навіть не спробували пояснити основну причину явно занижених даних. А вона полягала в тому, що у більшості з 524 міст, в яких збиралися дані, ціни враховувалися в першій половині місяця. А стрибок стався після 18 серпня. І лише в кількох великих містах збирання цін для індексу проводилося й тоді. Наступний, вересневий індекс (106,2%) враховував зрослі ціни, хоча фактично вони зросли ще наприкінці серпня, а не у вересні.

Насправді ж слід говорити про інше, що також навряд чи сприятиме повній довірі — про ймовірне завищення нашого ІСЦ. Це досить серйозна проблема, яка певною мірою впливає на інші макроекономічні показники.

Індекс цін у нас нижчий!

Проглядаються три елементи можливого завищення ІСЦ. Вони мають переважно методологічний характер і більш відчутно виявляються при відносно високій інфляції, а при показниках менше 5—7% за рік не надто очевидні. Тому цю проблему розглядають стосовно 2000 року, протягом якого наш ІСЦ зріс на 25,8%.

Перший елемент пов’язаний із тим, що індекс охоплює тільки міське населення і не охоплює сільського, тобто майже третину країни. За аналогією з недавніми парламентськими виборами, це приблизно те ж саме, що неучасть у них сільських жителів.

Про цю ваду індексу практично ніде не згадують, навіть у поясненнях у статзбірниках «Індекси споживчих цін». І для більшості фахівців це повна несподіванка. Швидше за все, вона пройшла непоміченою і при розгляді та затвердженні методики обчислення цього індексу.

Основна причина такого обмеження, за словами розробників методики, у тому, що в сільській місцевості не ведеться спостереження (реєстрація) змін цін. Це справді так. Однак і в інших країнах, де ІСЦ охоплює все населення, у тому числі й сільське, зміни цін у сільській місцевості також не реєструються. Методичне керівництво МОП підкреслює, що «реєстрація цін у сільській місцевості коштує дорожче, а зміни цін (хоча і не обов’язково рівня цін) у селах аналогічні змінам у містах».

Другий необхідний для розрахунків компонент ІСЦ в селі — структура витрат сільського населення (тобто вага для села) — забезпечується щонайдокладнішими даними вибіркових обстежень домогосподарств. Національна статистика всіх (крім Греції) країн ЄС, куди ми так прагнемо, включає в національні ІСЦ і сільське населення, обмежившись спостереженням за цінами переважно в регіональних центрах і проводячи ці спостереження, які дорого коштують, в набагато менших масштабах, ніж в Україні. Не дозволяє включати сільських жителів у розрахунках ІСЦ в окремих країнах лише відсутність даних про структуру витрат на селі.

Крім того, за даними статистики торгівлі та послуг, на сільську місцевість останніми роками припадає тільки 10—12% роздрібного товарообігу й 11% обсягу платних послуг. Тобто сільське населення України купує більшу частину товарів та послуг у містах.

Розрахунки, проведені за 2000 рік, показують, що по продовольчому компоненту ІСЦ (64,6% ваги всього індексу), при включенні в нього сільського населення, він був би на 1,3—1,4 пункту нижчим, ніж по міському, й становив би приблизно 127,0—127,1% замість 128,4%. А по всьому індексу завищення може становити 0,8—0,9 пункту, і він мав би дорівнювати 124,9—125,0, а не 125,8%.

Нижчий ІСЦ випливає з відмінностей у структурі споживання в містах і селах. Тому треба розуміти, що в інші роки включення в розрахунки сільського населення може вести й до певного підвищення загального ІСЦ. Однак тут важливий принцип — маючи обидва необхідних блоки даних, методологічно необгрунтовано виключати з розрахунків ІСЦ жителів села.

Другий елемент ймовірного завищення масштабніший. Він пов’язаний із методикою визначення житлово-комунального компонента ІСЦ і вестиме до його системного завищення й надалі. Якщо загальний індекс, за даними Держкомстату за 1992—2000 рр., зріс на грудень 1991-го у 84 тис. разів, то індекс житлово-комунальних послуг — у 1377 тис. разів, тобто в 16,4 разу більше.

За діючою методикою розрахунків, цей компонент ІСЦ визначають, не віднімаючи розмірів субсидій і пільг, одержуваних значною частиною населення. У чистому вигляді люди ні пільг, ні субсидій не отримують на руки, і, за методикою міжнародної системи національних рахунків, вони мають належати не до кінцевих споживчих витрат домогосподарств, а до кінцевих витрат урядових органів, які передаються у вигляді безготівкових трансфертів населенню. Тому цифри майже півторамільйонного зростання тарифів на житлово-комунальні послуги відбивають зміну тарифів виробників, а не фактичну оплату цих послуг населенням із власної кишені. Реально оплата набагато нижча й зростає не надто бурхливо.

2000 року (грудень до грудня 1999-го) житлово-комунальний компонент ІСЦ дав зростання на 39,2%. Тим часом фактичні (без урахування розміру субсидій і пільг) витрати населення на оплату житлово-комунальних послуг становили в грудні 1999 року 724,6 млн. грн., а в грудні 2000-го — 850,3 млн. грн., тобто зросли на 17,3%, а не на 39,2%. Отже, якщо виключити вплив субсидій і пільг по житлово-комунальному господарству, ІСЦ становив би не 125,8, а приблизно 123,4%. Слід визнати, що є певні труднощі включення житлово-комунальних витрат на чистій (без пільг і субсидій) базі, та їх не можна вважати нерозв’язними.

Третій елемент завищення ІСЦ також досить істотний, але визначити його досить складно. Це завищення відбувається тому, що при вибірковому обстеженні домогосподарств, проведеному за добровільною згодою респондентів, у ньому відмовляються брати участь переважно найзаможніші сім’ї. Однак матеріали обстежень, як уже зазначалося, є базою для розрахунку ваги ІСЦ.

Відмови викликані двома причинами. Перша й основна — зрозуміле небажання «світитися», докладно описуючи всі свої доходи та витрати, навіть за умови, що ці дані є суворо конфіденційними й не призначаються для податкових та інших органів. Друга — участь в обстеженні потребує ведення щоденників доходів та витрат, що забирає чимало часу і, з погляду заможних респондентів, не компенсується оплатою в одну десяту мінімальної заробітної плати.

В обстеженні, що проводилося нинішнього року, з 12,5 тис. спочатку відібраних в Україні домогосподарств погодилися брати участь 10,4 тис., або 83%. У відносно небагатих Волинській, Івано-Франківській, Закарпатській областях рівень «згоди» становить 95—98, а ось у Києві — лише 60%.

Логіка підказує, що домогосподарства з вищими доходами мають можливість витрачати на непродовольчі товари, послуги (крім житлово-комунальних) більшу частину свого споживчого бюджету, й уже ж не 65,0% на харчування в 10% найзабезпеченіших сімей, як це випливає з результатів обстеження. А ІСЦ по непродовольчих товарах був істотно нижчим, ніж по продовольчих (2000 року — тільки 108,9, порівняно з 128,4% по продовольству). У силу цього у вазі ІСЦ, що базується на даних вибіркового обстеження, відчутно занижена справжня вага товарів і послуг із нижчими темпами збільшення індексу по них.

Торговельна статистика показує, що населення купує значно більше холодильників, телевізорів, легкових автомобілів, ніж за даними вибіркових обстежень, які охоплюють в основному середній клас та бідні верстви. І три пари ваги, закладеної в останньому ІСЦ, підтверджують це явне заниження:

бензин — 0,463%,

цибуля ріпчаста — 0,509%;

телевізори кольорові — 0,157%,

буряк — 0,186%;

автомобілі легкові — 0,074%,

туалетний папір і серветки —

0,077%.

Тобто тут необхідне коригування ваги «недопредставлених» груп товарів і послуг у бік її істотного збільшення. Завдання нелегке, і його треба вирішувати спільними зусиллями практиків та наукових інститутів.

Стосовно ІСЦ 2000 року (зростання на 25,8%), по двох перших складових набігає ймовірне завищення в 3,2—3,3 пункту, та й більш складний для підрахунків третій елемент потягне мінімум на 1,0—1,5%, що в сумі становить 4—5 пунктів із 25,8% зростання. Отже, насправді індекси цін в Україні, швидше, нижчі, ніж свідчить статистична звітність.

Як поліпшити розрахунки та моніторинг

Здається, немає потреби доводити, навіщо країні потрібен надійний і точний ІСЦ. Для Національного банку України — це найважливіший чинник, що формує курс. Для Мінекономіки — один зі «стовпів», на яких базуються макроекономічні параметри. Було б виправдано, якби ці відомства посилили увагу до проблеми і знайшли можливість провести наукові та практичні роботи з удосконалення методики та розрахунків. Індекс не може не цікавити й МВФ, який щомісяця наводить його по 150—160 країнах світу в International Financial Statistics. Та, віддаючи належне кваліфікації емвеефівських експертів, не можна не зазначити, що вони не відчувають деяких особливостей, які впливають на формування наших індексів. Водночас рекомендації експертів, які впливають на удосконалення методології та практики їх розрахунків, є вирішальними й майже єдиними.

Що ж до власних пропозицій, то нам слід було б відновити розрахунки поелементного визначення структури цін на найважливіші продовольчі товари та послуги, які проводилися за радянських часів і були досить поширені у США та інших країнах. Довідник «Структура роздрібних цін на окремі товари народного споживання по Українській РСР» востаннє виданий Мінстатом України 1991 року. Там, приміром, по роздрібній ціні молока незбираного показувалися виплати колгоспам і радгоспам, дотації, заготівельні витрати, витрати з переробки, вартість відходів, націнки роздрібної торгівлі, вартість тари тощо.

Особливо потрібні сучасні розрахунки з товарів та послуг природних монополій. Тоді, приміром, навряд чи пройде «на ура» попередження кабельного телебачення ТОВ «Воля» у Києві на зворотному боці квитанції за серпень про плановане збільшення місячної плати відразу в 1,7 разу «у зв’язку з підвищенням цін на енергоносії». Нібито ця шановна компанія збирається виробляти алюміній чи феросплави, і ці гроші їй потрібні на будівництво третьої черги ДніпроГЕСу.

Низка дійових заходів з удосконалення цін міститься в уже згадуваному розпорядженні Президента України «Про вдосконалення спостережень за цінами і тарифами» і в прийнятій для його розвитку постанові Кабміну. Та й вони не враховують усього комплексу заходів, потрібних для якіснішого моніторингу цін.